Апеляційний суд ( Постанова 14.05.25) вказав, що у разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Суть справи: У матері – особи із інвалідністю – Троє дітей: донька – яка є сама особою із інвалідністю, та двоє синів – військовозобов’язаних.

Суд вказав, що НЕ військовозобовязаного донька- НЕ може утримувати матір, оскільки сама є особою із інвалідністю. Мати вказала саме на сина – Позивача у справі, як на особу ( із військовозобов’язаних дітей) яка повинна її утримувати. В контексті спірних правовідносин – волля матері – Закон. І син, на якого вона вказала – має отримати відстрочку.

Категорія справи № 260/8187/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Надіслано судом: 15.05.2025. Зареєстровано: 16.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 19.05.2025.

Дата набрання законної сили: 14.05.2025

Номер судового провадження: А/857/9175/25

Державний герб України

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/8187/24 пров. № А/857/9175/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року в справі № 260/8187/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції Гаврилко С.Є.,

час ухвалення рішення 30 січня 2024 року,

місце ухвалення рішення м.Ужгород,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просив:

Визнати неправомірними та протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у наданні - ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

Зобов`язати Відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі пункту 13 частини 1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що його матір є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує догляду. Зазначає, що саме його визначено особою з числа військовозобов`язаних осіб, які здійснюватимуть догляд.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 09 листопада 2024 року, ОСОБА_1 було подано заяву з відповідними додатками до ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання відстрочки на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 частини 1 пункту 13 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", вказуючи на те, що його матір є інвалідом ІІ групи, потребує постійного догляду та він є єдиним, хто може здійснювати за ним догляд.

Так, 03 грудня 2024 року комісія з питань відстрочки від призову на військову службу під час мобілізаціях, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянула подані документи та ухвалила рішення у формі протоколу від 26 листопада 2024 року № 49 комісія про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки.

Причина відмови зазначено: наявність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі) (а.с. 7, 8).

У повідомленні вказано, що на розгляд Комісії (позивачем) не було подано документів, визначених додатком 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, що підтверджують наявність підстав для відстрочки згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме одного із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю І чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи 1 групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Позивач не погодився з такою поведінкою відповідача, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували право на відстрочку за статтею 23 частиною 1 пунктом 13 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з урахуванням додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, тобто що він є єдиною особою, хто може утримувати та здійснювати догляд за матір`ю, зокрема, про неможливість здійснення такого іншими повнолітніми дітьми.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Цей конституційний обов`язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб.

На даний час строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Одночасно із введенням воєнного стану, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 "Про загальну мобілізацію" (далі - Указ № 65/2022), затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25 травня 2022 року на 90 діб згідно зУказом Президента № 342/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2264-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначаєЗакон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.93 № 3543-XII (тут і далі, в редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону № 3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 23 Закону № 3543-XII визначені категорії військовозобов`язаних які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Зокрема, згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).

У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю

Перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (частина 7 статті 23 Закону № 3543-XII).

Процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі Порядок 560, в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин)

За змістом пунктів 56 -60 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Пунктом 58-1 Порядку № 560 передбачено, що військовозобов`язані, які відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а за умови наявності кількох військовозобов`язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.

Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов`язаного, який відповідно до закону зобов`язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов`язаного на військовому обліку, родинні зв`язки військовозобов`язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов`язаний утримувати військовозобов`язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.

Додатком 5 до Порядку № 560 передбачено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Так, документами, що підтверджують право на відстрочку, згідно Переліку для осіб які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі) є:

для батьків військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;

для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження);

для військовозобов`язаного, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб);

для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Отже, колегія апеляційного суду наголошує, що наведеними вище положеннями для військовозобов`язаних, які претендують на оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII, передбачено обов`язок подання до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки один із документів, що підтверджує інвалідність I чи II групи батьків військовозобов`язаного або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного (далі - батьків), документів, що підтверджують родинні зв`язки, і документів на підтвердження відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати.

Таким чином, першою умовою є наявність одного з батьків з І або II групою інвалідності.

При цьому, у випадку наявності в батьків інших осіб, які не є військовозобов`язаними та які відповідно до закону зобов`язані їх утримувати, військовозобов`язаний повинен подати документи, що підтверджують неможливість цих інших осіб утримувати батьків військовозобов`язаного. В разі підтвердження такої обставини, варто констатувати про відсутність невійськовозобов`язаних осіб які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи.

Отже другою умовою є факт доведення відсутності невійськовозобов`язаних осіб, які відповідно до закону зобов`язані утримувати таких батьків.

Надалі у разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Повертаючись до обставин розглядуваної справи, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 подав заяву про надання відстрочки на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 частини 1 пункту 13 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки його матір - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_2 (а.с.16).

Згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.18).

Випискою з протоколу засідання лікарської консультаційної комісії від 12 липня 2022 року № 7, підтверджується, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду (а.с. 20).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що право на відстрочку у випадку позивача, також пов`язане з відсутністю в його матері інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані її утримувати.

Колегія суддів стверджує, що чоловік позивачки - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть (а.с.25).

Також судовим розглядом встановлено, що у ОСОБА_2 , крім позивача, наявні: дочка ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 .

Інших осіб, які відповідно до закону зобов`язані утримувати ОСОБА_2 , судовим розглядом не встановлено. Не зазначає про наявність таких ні в суді першої, ні апеляційної інстанцій також і відповідач.

Колегія суддів підкреслює, що в силу приписів частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апеляційний суд зазначає, що саме районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування військовозобов`язаного на військовому обліку, родинні зв`язки військовозобов`язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов`язаний утримувати військовозобов`язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.

З огляду на положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ОСОБА_4 не є військовозобов`язаною та відповідно до СК України зобов`язана утримувати свою матір - ОСОБА_2 .

Однак довідкою до акта медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААБ № 668802 від 26 січня 2021 року, підтверджується, що ОСОБА_4 є особою з інвалідністю третьої групи (а.с. 23).

Отже, оскільки ОСОБА_4 сама є особою з інвалідністю, відтак варто констатувати про відсутність у ОСОБА_2 невійськовозобов`язаних осіб, які здатні здійснювати догляд за нею, в силу інвалідності дочки.

Щодо сина матері позивача - ОСОБА_5 , то такий є військовозобов`язаним, оскільки протилежного матеріалами справи не стверджується. Колегія суддів відхиляє посилання позивача на отримання ОСОБА_5 іноземного громадянства, позаяк належні докази такої обставини відсутні в матеріалах справи.

Втім у разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб, здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю. Судом не встановлено, що ОСОБА_5 скористався правом на отримання відстрочки відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII.

Водночас в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 , якою остання чітко та однозначно обирає саме позивача - ОСОБА_1 , здійснювати догляд за собою.

Отже як вбачається з матеріалів справи, позивачем для отримання відстрочки було надано достатній обсяг документів для отримання відстрочки відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що позивач під час звернення із заявою додав усі необхідні документи, чим довів існування обставин та наявність законних підстав для надання йому відстрочки відповідно до п. 13 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм, колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів також наголошує, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Питання дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень досліджувалося Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2024 року в справі N 140/12873/23, у якій Суд, посилаючись на свою усталену практику, зазначив, що дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними цією статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Таким чином, у випадку коли закон установлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням установлених судом обставин.

У підсумку Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2024 року в справі N 140/12873/23 констатував, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.

Такої ж позиції дотримувався Верховний Суд і у постанові від 28 травня 2024 року в справі № 580/4373/23.

Отже, зважаючи на викладене та враховуючи, що норма п. 13 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" містить імперативний припис про те, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати, суд уважає, що обраний у цій справі спосіб захисту порушеного права позивача, про який він просив у позові, є ефективним і відповідає завданню адміністративного судочинства.

Також суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача із доданими до неї матеріалами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахування висновків суду, забезпечить ефективний захист порушеного права позивача та належне вирішення спору.

Отже, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, підлягає скасуванню рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлене протоколом № 49 від 26 листопада 2024 року в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період згідно з ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Водночас ІНФОРМАЦІЯ_3 слід зобов`язати повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення, з урахуванням витивів суду, які висловлені в цій постанові щодо надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, враховуючи задоволення апеляційної скарги та позовних вимог, судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст.308,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року в справі № 260/8187/24 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлене протоколом № 49 від 26 листопада 2024 року в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період згідно з п.13 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 із доданими до неї матеріалами щодо надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі з п.13 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених в цій постанові.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір на суму 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 80 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець судді С. М. Кузьмич   О. І. Мікула  Повне судове рішення складено 14 т