Апеляційний суд Постановою від 5.11.24 залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким, фактично, підтверджено право військового на направлення РАПОРТУ ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ ПОШТОЮ ( навіть, якщо така особа перебуває у СЗЧ).

Питання, щодо розгляду рапорту військовослужбовця ( особливо – щодо звільнення) при направленні такого рапорту засобами поштового звязку- доволі не просте.

Суди приймають протилежні за змістом  рішення, щодо можливості як подання рапортів «поштою» так і розгляду таких рапортів.

Позиції Верховного суду  з вказаної правничої проблеми – не має.

Однак, маємо свіжу Постанову П`ЯТОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ від 5.11.24, за якою апеляційний суд прийняв позицію військовослужбовця ( навіть попри те, о той певний час знаходився у СЗЧ!) та визнав бездіяльність в/ч щодоне розгляду рапорту про звільненя – не правомірною.

В обгрунтування своє позиції, суд, зокрема, послався на наступне:

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції).

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п.14.10 Інструкції).

Додатком 19 до Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом г пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п`ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що процедура ініціювання звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини має чіткий алгоритм дій, а саме, військовослужбовець, який не висловив бажання продовжувати військову службу має подати рапорт про звільнення разом із документами, які підтверджують підстави для звільнення.

Положень про те, що рапорт подається особисто і безпосередньо військовослужбовцем, вищезазначені акти не містять.

Додатковою родзинкою вказаної справи є те, що розглянуто позов до двох відповідачів : військової частини  та (!) Міністерства Оборони (!).

То ж, задоволення позову щодо покладення обовязку з розгляду рапорту, надісланого поштою, при тому, що одним із відповідачів є МОУ – є певним прецедентом.

Цікаві позиції відповідачів у суді першої інстанції:

«Відповідач 1 - Міністерство оборони України надіслав до суду відзив на позов, заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що між позивачем і Міністерством оборони України не виникало жодних спірних публічно-правових відносин, тому Міністерство оборони не може бути відповідачем у даній справі, оскільки його рішення, дії чи бездіяльність не порушували права, свободи чи законні інтереси позивача. Згідно з витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №90 від 05.07.2022 солдат ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину з 05.07.2022. На момент звернення з рапортом про звільнення з військової служби солдат ОСОБА_1 фактично вже був відсутній у військовій частині НОМЕР_1 , а тому питання розгляду його рапорту може бути проведено командиром лише після повернення Позивача до військової частини НОМЕР_1 та поновлення його на штатній посаді та проведення процедур, які передбачені під час звільнення військовослужбовця з військової служби. За відсутності військовослужбовця у військовій частині командир цієї частини не має права на прийняття рішення про його звільнення зі служби.

Відповідач 2 - ВЧ НОМЕР_1 надіслав до суду відзив на позов, заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що з 05.07.2022 позивач самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 та знятий з усіх видів забезпечення, а з 20.01.2023 вважається таким, що зарахований у розпорядження командира військової частини. Подання рапорту у встановленому порядку («по команді»), через безпосереднього командира є можливим у випадку фізичної присутності військовослужбовця в підрозділі. Позивачем вказана вимога не дотримана, а рапорт поданий ним з порушенням встановленого порядку подання (не по команді). Оскільки на момент звернення з рапортом про звільнення з військової служби (надсилання рапорту 08.12.2023 поштовим зв`язком) солдат ОСОБА_1 фактично був відсутній у військовій частині НОМЕР_1 , питання розгляду його рапорту може бути проведено командиром лише після повернення позивача до військової частини НОМЕР_1 та поновлення його на штатній посаді та проведення процедур, які передбачені під час звільнення військовослужбовця з військової служби. За відсутності військовослужбовця у військовій частині командир цієї частини не має права на прийняття рішення про його звільнення зі служби».

Та суд першої інстанції на вказані аргументи цілого МОУ – не пристав, а Апеляційний суду підтвердив позицію суду першої інстанції: «Рапорт про звільнення можна ( навіть при перебуванні у СЗЧ) подати поштою.І ВЧ має такий рапорт розглянути». Звісно, це не скасовує підстав крим відповідальності за перебування у статусі особи, яка самовільно залишила військову частину.

Повний текст Постанови Апеляційного суду:

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/4361/24

Перша інстанція: суддя Бульба Н.О.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання розглянути рапорт про звільнення з військової служби від 08.12.2023 відповідно до абз. 4 підпункту г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий облік і військову службу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби від 08.12.2023 відповідно до абз. 4 підпункту г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий облік і військову службу;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 з військової служби від 08.12.2023 відповідно до абз. 4 підпункту г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий облік і військову службу.

В обґрунтування позову вказував, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач звернувся до відповідача із рапортом щодо звільнення його зі служби у зв`язку з необхідністю догляду за хворою матір`ю, проте у визначений Законом термін відповіді позивачу не надав.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та до Міністерства оборони України задоволений частково.

Визнана протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 08.12.2023.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 08.12.2023 відповідно до абз. 4 підпункту г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий облік і військову службу.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять грн двадцять коп) гривень.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскільки на момент звернення з рапортом про звільнення з військової служби (надсилання рапорту 08.12.2023 поштовим зв`язком) солдат ОСОБА_1 фактично був відсутній у військовій частині НОМЕР_1 , питання розгляду його рапорту може бути проведено командиром лише після повернення позивача до військової частини НОМЕР_1 та поновлення його на штатній посаді та проведення процедур, які передбачені під час звільнення військовослужбовця з військової служби. За відсутності військовослужбовця у військовій частині командир цієї частини не має права на прийняття рішення про його звільнення зі служби.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач, послався на правомірність оскаржуваного рішення та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що ОСОБА_1 проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 .

На підставі наказу командира від 05.07.2022 ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину з 05.07.2022.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №20 від 20.01.2023 ОСОБА_1 увільнений від займаної посади та виведений у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .

22.08.2023 позивач звернуся із рапортом про звільнення до військової частини НОМЕР_1 .

Листом від 30.09.2023 військова частина НОМЕР_1 відмовила у задоволенні вимог рапорту позивача та повідомила про відсутність підстав для задоволення рапорту.

08.12.2023 позивач звернуся із рапортом про звільнення до військової частини НОМЕР_1 .

Відповідь на рапорт позивач не отримав.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідь на рапорт від 08.12.2023 позивач не отримав.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і до сьогодні.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону №3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.

Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Апелянт вказує, що для розгляду зазначеного рапорту про звільнення з військової служби відповідно до підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу позивач має з`явитись особисто.

Апеляційний суд вважає за необхідне наголосити, що підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Зокрема, у підпункті "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ передбачені підстави звільнення військовослужбовців через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

- у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

- у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органу, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

- у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

- у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

- у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

- військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

- військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

- один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

- військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

- перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

- якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008), яке визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Відповідно до пункту 12 Положення №1153 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. (далі - Інструкція).

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції).

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п.14.10 Інструкції).

Додатком 19 до Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом г пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п`ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що процедура ініціювання звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини має чіткий алгоритм дій, а саме, військовослужбовець, який не висловив бажання продовжувати військову службу має подати рапорт про звільнення разом із документами, які підтверджують підстави для звільнення.

Положень про те, що рапорт подається особисто і безпосередньо військовослужбовцем, вищезазначені акти не містять.

Розгляд рапорту військовослужбовця про звільнення зі служби повинен відбуватися за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.

Наслідком подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та тричі подавав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі положень підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами.

Водночас, відповідач відповіді на рапорт так і не надав.

Наведене свідчить про вчинення відповідачем протиправної бездіяльності.

Апеляційний суд наголошує, що суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.

Враховуючи те, що рапорт позивача не був розглянутий у встановленому законом порядку, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про зобов`язання відповідача розглянути рапорт по суті та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі № 400/4361/24 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 05.11.2024

Суддя-доповідач С.Д. ДомусчіСудді  Г.В. Семенюк   О.І. Шляхтицький