23 Apr 2025

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, та визнав дії ТЦК, щодо мобілізації чоловіка – неправомірними. Підстави: мобілізованому не було врущено довідку ВЛК та картку мед огляду після проходження ВЛК, і встановлено пікантні ньюанси: спочатку

Адвокат Валерій Макеєв

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, та визнав дії ТЦК, щодо мобілізації чоловіка – неправомірними. Підстава: не вручення військовозобовязановму довідку ВЛК, щодо придатності до військової служби – є порушенням положення про військово лікарську експертизу та проведення медичного огляду.

Ну і про пікантність ситуації: Так - Наказ про мобілізацію 29.04, а «Довідка ВЛК» - від 30.04, - так буває?

У мотивуванні Постанови, апеляційний суд зазначив: колегія суддів приходить до висновку, що проведення медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби з порушенням порядку та відсутність відповідних належним чином оформлених документів є підставою для безумовного висновку про безпідставність та неправомірність будь-яких подальших дій ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо призову ОСОБА_1 під час мобілізації, на особливий період.

Правовим наслідком зазначеного є висновок про те, що уповноваженим на проведення призову органом державної влади не забезпечено виконання покладених на нього нормами чинного законодавства обов`язків, які визначені необхідними передумовами призову особи на військову службу, а саме:

згідно пунктів 1.1.-.1.2. глави 1 розділу I Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, що затверджено Наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), придатність за станом здоров`я до військової служби визначає військово-лікарська експертиза медичний огляд військовозобов`язаних та визначення ступеня їх придатності до військової служби. За пунктами 2.1., 2.5. глави 2 розділу I цього ж Положення, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (ВЛК).

Відповідно до пункту 3.5. глави 3 розділу II зазначеного Положення, до початку проведення медичного огляду ТЦК та СП отримує дані від органів соціального забезпечення щодо осіб з інвалідністю. Під час проведення медичного огляду військовозобов`язаного членам ВЛК повинна бути надана медична карта амбулаторного хворого за формою № 025/о, виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в ЕСОЗ. Зазначені документи ТЦК та СП до початку огляду подає для вивчення у ВЛК.

За пунктом 3.8. глави 3 розділу II Положення, після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного постанову про ступінь придатності до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, яка оформлюється довідкою ВЛК (додаток 4) у двох примірниках.

Копія довідки видається особі, яка пройшла медичний огляд.

У відповідності до п.п.1-3 Положення про Військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшого складу, що затверджене Указом №582/2016 ВІД 30.12.2016 року, військовий квиток видається під час призову або прийняття громадян на військову службу за місцем їх перебування на військовому обліку на підставі заяви про видачу військового квитка (дод.1) під особистий підпис у відомості видачі військових квитків (дод.2).

Колегія суддів ставить під сумнів виконання ІНФОРМАЦІЯ_6 вимоги пункту 11 Положення про ТЦК № 154 та забезпечення дотримання Інструкції з організації професійно-психологічного відбору, що затверджена Наказом МОУ № 272 від 12.09.2022, що унеможливлювало прийняття обґрунтованого та законного рішення щодо мобілізації позивача.

До суду першої інстанції відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_5 було надано витяг наказу № 123 від 01.05.2024 року, картка обстеження та медичного огляду, які вказували на загальну інформацію про те, що ОСОБА_1 був мобілізований з дотриманням діючого законодавства України з вказаних питань.

Однак, до суду першої інстанції не було надано доказів щодо дотримання процедури проходження ОСОБА_1 медичного огляду, не надано будь яких доказів направлення на медичний огляд до військово лікарської комісії і судом першої інстанції без наданих доказів було прийнято незаконне рішення щодо дотримання ІНФОРМАЦІЯ_5 вимог законодавства України.

Суд апеляційної інстанції констатує той факт, що частина цих документів була надана тільки до суду апеляційної інстанції, однак при цьому суду також не надано підтвердження вручення довідки №1422 від 30.04.2024 року засідання військово- лікарської комісії, що є порушенням вищезазначених положень про військово лікарську експертизу та проведення медичного огляду.

Повний текст постанови Апеляційного суду:

Категорія справи № 560/8465/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.

Надіслано судом: 16.04.2025. Зареєстровано: 17.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 18.04.2025.

Дата набрання законної сили: 16.04.2025

Номер судового провадження: не визначено

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/8465/24

Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

16 квітня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року розгляд справи було призначено у відкритому судовому засіданні на 28.01.2025 року.

30 грудня 2024 року від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

11 березня 2025 року до суду від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

Під час розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про перехід до її розгляду в порядку письмового провадження.

Однак, під час розгляду справи в порядку письмового провадження, суд прийшов до висновку про неможливість вирішення справи на основі наявних у ній доказів та необхідності вислухати пояснення сторін, у зв`язку з чим, ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року призначив справу у відкритому судовому засіданні на 25.02.2025 року.

Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 наказ №121 від 29.04.2024 року, а також підтверджуючі документи при призові ОСОБА_1 та проходження ним ВЛК, які описані в мотивувальній частині вказаної ухвали.

Запропонувано ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України надати пояснення стосовно обставин викладених в мотивувальній частині вказаної ухвали, а також в апеляційній скарзі позивача та належні докази, що стосуються вказаних правовідносин.

Визнано обов`язковою явку в судове засідання уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

26 лютого 2025 року під час розгляду справи у відкритому судовому засіданні, ІНФОРМАЦІЯ_3 було надано додаткові докази і судом було оголошено перерву до 11 березня 2025 року та витребувано у відповідачів інші додаткові докази.

11 березня 2025 року під час розгляду справи у відкритому судовому засіданні суд вирішив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження, зобов`язавши відповідачів надати до 18 березня 2025 року додаткові докази та пояснення по справі.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_2 в судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі.

18 березня 2025 року від Військової частини НОМЕР_1 до суду надійшли додаткові пояснення по справі.

З метою не допущення порушення прав позивача, судом апеляційної інстанції було надано останньому додатковий час для надання заперечень на вказані додаткові пояснення.

31 березня 2025 року до суду від позивача надійшли додаткові пояснення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, додаткових пояснень, доказів та відзивів, які були надані сторонами, колегія суддів вважає, що остання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та відповідно до доказів, які надав суду першої інстанції представник ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач за результатом проходження медичного огляду щодо визначення ступеня придатності до військової служби визнаний придатним до військової служби, що підтверджується Довідкою № 1422 військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 №1422 від 30.04.2024.

Також, 30.04.2024 року, згідно картки обстеження та медичного огляду №1450 ОСОБА_1 визнаний здоровим.

Наказом №123 від 01.05.2024 року солдата запасу ОСОБА_1 направлено до військової частини НОМЕР_1 для 3072.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.05.2024 №129 військовозобов`язаний ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, призначений на посаду стрільця 3-го відділення 3-го стрілецького взводу стрілецької роти (з охорони та оброни важливого державного об`єкта №80) (ВОС 100915П) та вважається таким, що призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та зарахований на всі види забезпечення.

У відповідь на адвокатський запит щодо надання усієї наявної у ІНФОРМАЦІЯ_2 інформації та відомостей відносно ОСОБА_1 від 10.05.2024 Військова частина НОМЕР_1 НГУ листом №50-53/12-8а від 16.05.2024 повідомила дружину позивача про те, що через відсутність правового врегулювання порядку проходження альтернативної (невійськової) служби під час дії правового режиму воєнного стану замінити військову службу на альтернативну (невійськову) службу можливості немає.

Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що доводи позивача ґрунтуються на відповідних обставинах, а саме:

- протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову під час мобілізації;

- протиправності та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зарахування ОСОБА_1 (по стройовій частині) №129 від 02.05.2024 року;

- припинення проходження ОСОБА_1 військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відтак, для належного, повного та об`єктивного розгляду справи, колегія суддів вважає за доцільне надати оцінку кожній з цих обставин окремо.

Даючи оцінку доводам апелянта в частині протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову під час мобілізації, колегія суддів зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначають Конституція України, закони України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон №2232-XII), "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини 7 статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Окрім цього, необхідно зазначити, що згідно з статтею 1 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" оголошене проведення в Україні загальної мобілізації у зв`язку з оголошенням воєнного стану строком на 30 діб, який триває і до тепер.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

З урахуванням приписів частини 3 статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок, зокрема, включає: взяття громадян на військовий облік; призов (направлення) на військову службу; дотримання правил військового обліку.

Пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 передбачено, зокрема, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.

Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі Положення №154).

Відповідно до пункту 8 Положення №154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць,призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Положеннями абзацу 11 пункту 9 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють, зокрема заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Абзацом 8 пункту 11 Положення №154 визначено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують з визначеною періодичністю (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями військовозобов`язаних і резервістів.

Відповідно до пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема: 1) перебувати на військовому обліку; 2) прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів; 4) проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Отже, на відповідача, крім іншого, покладені обов`язки щодо здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та організації проведення медичних оглядів військовозобов`язаних військово-лікарськими комісіями, а на позивача, як військовозобов`язаного, - проходити медичний огляд з рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

За змістом частини 10 статті 1 Закону №2232-XII, в редакції на час існування спірних правовідносин, громадяни України, які приписані до призовних дільниць, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для проходження медичного огляду, призову на військову службу; проходити медичний огляд; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 "Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів" в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, військовозобов`язані повинні звіряти не рідше одного разу на п`ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, звіряння облікових даних та проходження медичного огляду є складовими військового обов`язку громадян України.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні адміністративного позову в цій частині дійшов висновку, що в даному випадку дії ІНФОРМАЦІЯ_2 були правомірними.

Однак, колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, з огляду на наступне.

Як було зазначено вище, мобілізація (в тому числі здійснення призову на військову службу за мобілізацією в умовах особливого періоду) не є хаотичними діями органів державної влади, яка здійснюється на їх власний розсуд, а діяльність, що врегульована приписами відповідного законодавства, які є чинними навіть в умовах воєнного стану. Зокрема, згідно статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі Закон №3543-XII), мобілізацією визнається «комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу. Аналогічно, частиною четвертою статті 3 цього ж Закону визначено, що зміст мобілізації становить переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.

Відтак, пунктами 1, 4, 5, 8 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022, в зв`язку із оголошенням та проведенням загальної мобілізації та призовом військовозобов`язаних в обсягах, згідно з мобілізаційними планами, на місцеві органи виконавчої влади покладено обов`язок (у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки) організувати та забезпечити в установленому порядку: (1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу; (2) здійснення призову військовозобов`язаних на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, інших військових формувань України.

Згідно пунктів 1, 2, 3, 8, 12 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022 (надалі Положення про ТЦК № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (надалі ТЦК) є органами військового управління, що відповідно до покладених обов`язків забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, а тому у своїй діяльності ТЦК повинні керуватись законодавством України (Конституцією та законами України, актами Президента України, іншими нормативно-правовими актами), а керівники, які організовують діяльність ТЦК та представляють інтереси Збройних Сил на відповідній території, видають накази та розпорядження і здійснювати інші функції у межах своїх повноважень та відповідно до законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі Закон № 2232-XII), військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; дотримання правил військового обліку.

Частиною сьомою зазначеної норми визначено, що державні органи (в тому числі, територіальні центри комплектування) діють виключно в межах повноважень, передбачених законом, забезпечують виконання громадянами України військового обов`язку.

Із наведеного вбачається, що територіальні центри комплектування (як уповноважені органи державної влади) в установленому порядку та в межах повноважень повинні здійснювати виконання вимог чинного законодавства щодо військового обов`язку в цілому (а не лише призов (направлення) на військову службу).

Хоча чинними нормами окремо не визначено поняття призову на військову службу під час мобілізації, загальний її зміст та порядок врегульовано положеннями статті 39 Закону № 2232-XII. Так, згідно частини першої зазначеної норми, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Згідно частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України можуть, зокрема, належати до категорії військовозобов`язаних особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави. Абзацом першим частини десятої статті 1 цього ж Закону, серед обов`язків громадян України, які перебувають у запасі, покладено зобов`язання прибувати за викликом відповідного ТЦК для оформлення військово облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу.

Отже, безпосередньо зі змісту наведених положень законів України (актів вищої юридичної сили) очевидно вбачається, що призову (направленню) на військову службу передує належна реалізація уповноваженим органом повноважень щодо взяття громадянина на військовий облік, оформлення військово-облікового документу та забезпечення інших обов`язкових складових військового обліку, механізм організації та ведення якого визначено нормами глави VI Закону № 2232-XII та Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі Порядок №1487).

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції у даному випадку, суб`єктом владних повноважень не забезпечено виконання повноважень, вчинення дій та оформлення документів, визначених необхідними передумовами для прийняття рішення про призов та його виконання, а вчинені відповідачем дії суперечать його повноваженням, з огляду на наступне.

Згідно частини першої статті 22 Закону №3543-XII, а також частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII, громадяни зобов`язані прибувати (з`являтись) до ТЦК лише за викликом.

За частиною третьою статті 22 Закону №3543-XII, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) або у строки, визначені командирами військових частин.

За відсутності передбачених частиною третьою статті 22 Закону №3543-XII документів, якими визначені конкретні місце та строки необхідної (обов`язкової) явки військовозобов`язаного до військової частини або збірного пункту, у позивача не виникав обов`язок прибувати до ТЦК, а також обов`язок вибути до відповідного збірного пункту або військової частини, його не могло бути примушено до вчинення таких дій.

Натомість, із фактичних обставин справи та наданих на їх підтвердження доказів, які містяться в матеріалах справи вбачається, що позивач 29.04.2024 року перебував в ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується наказом від 29.04.2024 року № 121 щодо призначення та відправки його у військову частину НОМЕР_2 .

Однак, ІНФОРМАЦІЯ_5 ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано жодного доказу на підставі чого позивач перебував у ІНФОРМАЦІЯ_2 29.04.2024 року і відносно нього було видано вказаний наказ, що свідчить про грубе порушення законодавства щодо проведення мобілізаційних заходів в Україні під час введення воєнного стану.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що непередбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За статтею 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз`яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника. Згідно статті 64 Конституції України, права і свободи, передбачені статтею 29 цієї Конституції не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

За змістом пунктів 2, 5 Порядку №1487, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави і полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, зокрема, щодо подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно військовозобов`язаних до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. З цією метою в державі створюється система військового обліку, головною вимогою до якої є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан військовозобов`язаних.

Нормами пункту 9 Положення про ТЦК № 154 визначено повноваження ТЦК на здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку). Очевидно, що чинне законодавство не надає права відповідачу здійснювати призов будь-якої особи просто в силу факту знаходження такої особи на військовому обліку та/або перебування в межах приміщення відповідного ТЦК і здійсненню призову передує належна реалізація уповноваженим органом усіх його повноважень (які є одночасно правами та обов`язками такого суб`єкта владних повноважень), зокрема: здійснення оповіщення; ведення військового обліку військовозобов`язаних; оформлення та видання військово-облікових документів; проведення професійно-психологічного відбору; забезпечення ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних згідно законодавства та в порядку, визначеному Міноборони тощо (пункти 9, 11 Положення про ТЦК № 154).

Досліджуючи матеріали справи та надані сторонами докази, колегією суддів встановлено, що у даному випадку ІНФОРМАЦІЯ_6 жодне оповіщення позивача не здійснювалось (як в частині необхідності уточнення даних, так і щодо необхідності явки для відправлення), будь-яке мобілізаційне розпорядження на його ім`я не видавалось.

Більше того, як було зазначено представником позивача під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, у даному випадку, відповідачем не видавалось і не надавалось позивачу не лише оповіщення про виклик і призов, а натомість, відповідач здійснив вказані дії до позивача без складання будь-яких документів та, відповідно, без надання позивачу жодного документу щодо його військового обліку та призову.

Колегія суддів звертає увагу, що як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції було витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_2 копії усіх облікових та/або внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів документів чи документації відносно ОСОБА_1 , що були наявні, складались, отримувались чи пересилались, в зв`язку із веденням військового обліку щодо зазначеної особи, його призовом за мобілізацією та відправленням з ІНФОРМАЦІЯ_2 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Абзацом 2 частини другої статті 77 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання вимог вищевказаних ухвал відповідачем надано наступні докази:

- витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій

частині) від 01.05.2024 №123;

- віддруковану копію Облікової картки НОМЕР_3 до військового квитка (військово-облікового документу) серії НОМЕР_4 .

Будь-які інші облікові та/або внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних документи чи документація щодо ОСОБА_1 у матеріалах справи відсутні.

Копія довідки видається особі, яка пройшла медичний огляд.

Оскільки згідно норм КАС України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції, тому при наданні оцінки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в цій частині слід зазначити слідуюче.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що проведення медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби з порушенням порядку та відсутність відповідних належним чином оформлених документів є підставою для безумовного висновку про безпідставність та неправомірність будь-яких подальших дій ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо призову ОСОБА_1 під час мобілізації, на особливий період.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що представником позивача, а також ІНФОРМАЦІЯ_5 було надано до суду апеляційної інстанції наказ № 121 від 29.04.2024 року виданий вказаним відповідачем щодо відправки ОСОБА_1 у військову частину НОМЕР_2 .

При цьому будь яких підтверджень, що 29.04.2024 року ОСОБА_2 було пройдено медичний огляд ВЛК до суду не надано.

Згідно матеріалів справи, проведення ВЛК відбулось лише 30.04.2024 року та 01.05.2024 року ОСОБА_1 був направлений до військової частини НОМЕР_1 для 3072.

Ні в судовому засіданні, ні в додаткових поясненнях представник ІНФОРМАЦІЯ_2 не надав будь яких доказів та обґрунтувань щодо суперечностей між наказами № 121 від 29.04.2024 року та №123 від 01.05.2024 року, а також не надав будь яких пояснень підстав видачі наказу № 121 від 30.04.2024 року та його реалізації.

Також, відповідно до абзацу третього пункту 11 Положення про ТЦК № 154, районні ТЦК організовують та проводять професійно-психологічний відбір громадян під час призову на військову службу.

Згідно Інструкції з організації професійно-психологічного відбору, що затверджена Наказом МОУ № 272 від 12.09.2022, передбачено необхідність організації та проведення заходів професійно-психологічного відбору громадян під час призову на військову службу. Так, у районних ТЦК повинна забезпечуватись участь груп професійно-психологічного відбору у відборі кандидатів для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Зокрема, у службовий час такими групами повинні проводитись заходи професійно-психологічного відбору, що включають вивчення індивідуально-психологічних якостей відповідних осіб та передбачають надання висновку щодо професійно-психологічної придатності кандидатів до проходження військової служби за призовом під час мобілізації. Під час формування висновків щодо професійно-психологічної придатності кандидата враховуються результати вивчення відомостей, зазначених в аркуші вивчення особистих якостей кандидата, зразок якого наведено в додатку 8 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009. Результати проведення професійно-психологічного відбору (одночасно із результатами проведення медичного огляду) визначено підставою (основою) віднесення військовозобов`язаного до категорії осіб, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Колегія суддів звертає увагу, що ІНФОРМАЦІЯ_6 до суду апеляційної інстанції було надано копію картки професійно - психологічного відбору кандидата для проходження служби за мобілізацією та картку соціально - психологічного вивчення військовослужбовця.

З даного приводу судова колегія зазначає, що в розрізі наявності заперечень позивача стосовно проходження ним процедур професійно - психологічного відбору, відповідачем належних та обґрунтованих доказів що саме позивач брав участь у вказаній процедурі не надано.

Суд не заперечує дійсність вказаних вище карток та дійсності наявної в них інформації, однак з урахуванням вищеописаних обставин, наявність вказаних карток, не може свідчити про дотримання ІНФОРМАЦІЯ_6 всієї процедури позивачем, тим більше, що надана копія картки професійно - психологічного відбору кандидата для проходження служби за мобілізацією була надана тільки до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів ставить під сумнів виконання ІНФОРМАЦІЯ_6 вимоги пункту 11 Положення про ТЦК № 154 та забезпечення дотримання Інструкції з організації професійно-психологічного відбору, що затверджена Наказом МОУ № 272 від 12.09.2022, що унеможливлювало прийняття обґрунтованого та законного рішення щодо мобілізації позивача.

Відповідно до частин сьомої восьмої статті 1 Закону № 2232-XII та пунктів 1, 2, 8, 9 Положення про ТЦК № 154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що відповідно до покладених обов`язків забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема, здійснюють заходи оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Пунктами 3, 12, 14, 15 Положення про ТЦК № 154 визначено, що ТЦК очолюють керівники, які організовують їх діяльність. Керівник районного ТЦК представляє інтереси Збройних Сил на відповідній території, відповідає за військовий облік військовозобов`язаних, а також за здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період і має право видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.

Враховуючи вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що при здійсненні відповідачем призову позивача (тобто виконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій), відносно останнього підлягав виданню індивідуальний акт (рішення) і уповноваженою посадовою особою керівником (начальником) Кам`янець-Подільського РТЦК таке рішення могло бути прийнято у формі наказу та/або розпорядження, що і є підставою для призову особи.

Проте, як встановлено з матеріалів справи, у даному випадку, відносно позивача не виносились і, відповідно, останньому не вручалось жодного розпорядження (в тому числі, мобілізаційного).

Судом також встановлено, що у відповідності до п.п.1-3 Положення про Військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшого складу, що затверджене Указом №582/2016 ВІД 30.12.2016 року, військовий квиток видається під час призову або прийняття громадян на військову службу за місцем їх перебування на військовому обліку на підставі заяви про видачу військового квитка (дод.1) під особистий підпис у відомості видачі військових квитків (дод.2).

Однак, ІНФОРМАЦІЯ_6 не надано доказів видачі військового квитка позивачу та його отримання останнім, з урахуванням вищенаведених правових норм.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до абзацу шостого пункту 10 Положення про ТЦК № 154,територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, здійснюють формування команд поповнення та їх відправлення із збірних пунктів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки областей до військових частин. Натомість, згідно абзацу шостого пункту 11 Положення про ТЦК № 154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють формування команд для відправлення виключно на збірний пункт територіального центру комплектування та соціальної підтримки області.

Отже, відповідачу ІНФОРМАЦІЯ_7 жодною нормою чинного законодавства не надано права формувати команди та відправляти осіб безпосередньо до військової частини. Відтак, фактично вчинені відповідачем дії щодо відправлення позивача до військової частини є неправомірними.

З огляду на встановлені вище обставини, враховуючи надані докази, які містяться в матеріалах справи, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову під час мобілізації ОСОБА_1 є протиправними.

Даючи оцінку доводам апелянта в частині визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) №129 від 02.05.2024 (пункт 2) про зарахування ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Як вже було зазначено вище, відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Тобто, мобілізацією є комплекс заходів, спрямованих на забезпечення можливостей держави здійснювати оборону в умовах відкритої збройної агресії російської федерації, зокрема шляхом комплектування особовим складом підрозділів Сил оборони України.

Відповідно до пункту 12 Указу Президента України "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) у військових частинах оформлюється письмовими наказами по особовому складу.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах).

Згідно пункту 3 глави 1 Розділу ІІІ Наказу МВС №73 "Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Національної гвардії України" особовий склад, який прибув по мобілізації, зараховується в день прибуття до списків особового складу військової частини.

Відповідно до пункту 8 Розділу ІІІ вказаного вище Наказу МВС №73 зарахування до списків військової частини прибулих військовослужбовців проводиться наказом по стройовій частині в день прибуття особового складу до військової частини.

Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є: для військовослужбовців - іменні списки команд, накази по особовому складу, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Колегією суддів встановлено, що згідно документів, які надійшли до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з ІНФОРМАЦІЯ_2 у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 прибула команда військовозобов`язаних у складі: солдата ОСОБА_3 , солдата ОСОБА_1 та солдата ОСОБА_4 .

Після прибуття вказаних вище військовослужбовців до військової частини НОМЕР_1 посадовими особами відділення кадрів військової частини НОМЕР_1 на виконання приписів Наказу МВС № 73 «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Національної гвардії України» було встановлено особу новоприбулого солдата ОСОБА_1 .

Окрім цього, до суду апеляційної інстанції представником військової частини НОМЕР_1 було надано документи, які були направлені з ІНФОРМАЦІЯ_2 при відправленні позивача у військову частину, а саме: обліково-послужна картка до військового квитка серії НОМЕР_4 та військовий квиток серії НОМЕР_4 від 30.04.2024 видані начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_5 , паспорт громадянина України ОСОБА_1 НОМЕР_5 , та картка соціально-психологічного вивчення військовослужбовця, поіменний список військовозобов`язаних, які призвані і відправлені у складі команди № НОМЕР_1 для 3072.

На підставі зазначених вище документів посадові особи військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснили облікування солдата ОСОБА_1 у книзі обліку особового складу та подали відомості до стройової служби військової частини для зарахування вказаного військовослужбовця до списків особового складу військової частини НОМЕР_1

Після прибуття та облікування солдата ОСОБА_1 на виконання п. 3 Розділу ІІІ Наказу МВС № 73 згідно з яким особовий склад, який прибув по мобілізації, зараховується в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 7, 8 глави 2 розділу ІІ цієї Інструкції, ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_6 .

Призначення (переміщення) офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу проводиться наказом по стройовій частині після закінчення відмобілізування командирами цих частин відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом незалежно від номенклатури посад для призначення на мирний час. Ці накази є підставою для визначення посадового становища офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, запису відомостей про них до облікових документів, виписки та видачі їм документів, що посвідчують особу. Зазначені накази не дублюються наказами по особовому складу.

Надалі всі зміни в службовому становищі офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу (крім строкової служби) здійснюються наказами по особовому складу відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців.

Враховуючи дане положення щодо встановлених правил зарахування військовослужбовців, які прибули по мобілізації саме наказами по стройовій частині, жодних наказів по особовому складу щодо солдата ОСОБА_1 у військовій частини НОМЕР_1 не видавалося.

На підставі положень пункту 3 глави 1 Розділу ІІІ Наказу МВС №73 "Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Національної гвардії України" вказаний особовий склад, який прибув по мобілізації, в тому числі і позивача було зараховано до списків особового складу військової частини.

Отже, видання командиром військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України наказу про зарахування позивача до списків особового складу військової частини є правомірним і таким, що виданий у межах повноважень командира військової частини передбачених пунктом 12 Указу Президента України "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" №1153/200.

Даючи оцінку доводам апелянта в частині наявності у позивача права на заміну виконання військового обов`язку альтернативною невійськовою службою, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі Закон №1975-ХІІ).

Відповідно до ст. 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно ст. 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (ч. 2 ст. 4 Закону №1975-ХІІ).

Відповідно до ст. 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

10.11.1999 постановою Кабінету Міністрів України за №2066 (далі Положення №2066) затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Згідно п.п. 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби.

Разом з тим, Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" альтернативна (невійськова) служба під час військового стану не визначена.

Судом апеляційної інстанції зазначається, що як встановлено з матеріалів справи ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та мобілізованим на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не призваний на строкову військову службу, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.

Враховуючи те, що позивач являється мобілізованим на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, у спірному випадку, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції, що позивач не наділений правом бути направленим на альтернативну (невійськову) службу .

Колегія суддів також зазначає, що Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби. в умовах воєнного стану.

Крім цього, Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" також не визначено порядок направлення та проходження служби саме під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові №9902/64/23 від 25.09.2023, які, у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Колегія суддів зауважує, що інші доводи зазначені позивачем з приводу протиправності дій військової частини НОМЕР_1 не є тими обставинами, які б ставили під сумнів правомірність винесення оскаржуваного наказу №129 від 02.05.2024 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.05.2024 №129, згідно якого військовозобов`язаний ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та призначений на посаду стрільця 3-го відділення 3-го стрілецького взводу стрілецької роти (з охорони та оброни важливого державного об`єкта №80) (ВОС 100915П) вважається таким, що призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та зарахований на всі види забезпечення, задоволенню не підлягає.

Даючи оцінку доводам апелянта в частині припинення проходження ОСОБА_1 військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з моменту набрання рішенням законної сили, а також зобов`язання військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України колегія суддів вказує на слідуюче.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, зокрема Верховним Судом у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23, що містить подібні правовідносини щодо дослідження правомірності призову позивача на військову службу по мобілізації Верховним Судом сформовано правову позицію відповідно до якої обрання позивачем способу захисту порушеного права, який в подальшому застосовано судами обох інстанцій за наслідками розгляду справи, - звільнення з військової служби - є неефективним, адже не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу.

Суд наголошує, що відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних правовідносин, відповідно, за участю їхніх учасників.

Водночас зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби виходить за межі правовідносин між відповідачем та позивачем щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду в цій справі.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги у вказаній частині також не підлягають задоволенню.

Статтею 242 КАС України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, ЄСПЛ у п. 36 по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

У силу п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За правилами статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову під час мобілізації ОСОБА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.