БАНК, як кінцевий правонаступник вимог до Боржника за кредитними договорами, має або повинен мати всі документи, що стосуються заборгованості боржника, а тому посилання на те, що йому стало відомо про ухвалені судові рішення за позовом кредитора до боржни

Постанова Північного Апеляційного Господарського суду від 17.04.25

Це наша справа. Банкрутство фізичної особи. (Даруйте – це наша додаткова  спеціалізація під час «мирного життя»).  Після оголошення про відкриття справи про банкрутство, раптом з’явився неочікуваний кредитор – певний Банк, і заявив вимоги на суму в понад 5 млн. грн. Ми дістали «ключовий аргумент» - рішення суду та відомості про виконавче провадження, за якими, ще у 2010 році суд розглянув вимоги Банку, прийняв рішення, а ДВС ще його і виконало.

Та, як виявилось, правонаступник попереднього банку  продовжував нараховувати заборгованість.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви банку про визнання кредитором. Банк подав апеляційну скаргу із посиланням на те, що тільки після нашого відзиву на його заяву дізнався і про рішення суду 15 річної давнини, і про виконавче провадження.

Суд апеляційної інстанції визнав таку поведінку банку НЕ добросовісною

Категорія справи № 925/211/24: Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; неплатоспроможність фізичної особи.

Надіслано судом: 28.04.2025. Зареєстровано: 29.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.04.2025.

Дата набрання законної сили: 17.04.2025

Номер судового провадження: не визначено

Державний герб України

     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД     

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2025 р.                                    Справа№ 925/211/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:           Остапенка О.М.

суддів:            Пантелієнка  В.О.

          Отрюха Б.В.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

представники учасників провадження у справі в судове засідання не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 року

у справі           №925/211/24 (суддя Боровик С.С.)

за заявою           ОСОБА_1

про                    неплатоспроможність фізичної особи

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 року у справі №925/211/24, зокрема, затверджено перелік конкурсних кредиторів, розмір їх вимог за грошовими зобов`язаннями, черговість задоволення кожної вимоги: ОСОБА_2 : 2000 000,00 грн. боргу (друга черга), 6056,00 грн. витрат на оплату судового збору за подання заяви про визнання кредитором у даній справі (позачергово); відмовлено у визнанні вимог АТ "Сенс Банк" на суму 5 236 272,87 грн.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, АТ "Сенс Банк" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 року у справі №925/211/24 в частині затвердження переліку конкурсних кредиторів, розміру їхніх вимог за грошовими зобов`язаннями, черговості задоволення кожної вимоги, а також в частині відмови у визнанні вимог АТ "Сенс Банк" на суму 5 236 272,87 грн. та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії розгляду вимог кредитора АТ "Сенс Банк" до боржника.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2025 вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Отрюх Б.В., Пантелієнко В.О.

Ухвалою суду від 20.01.2025 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ "Сенс Банк" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 у справі №925/211/24, повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/211/24.

03.02.2025 супровідним листом Господарського суду Черкаської області №925/211/24/1007/2025 від 27.01.2025 витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

При цьому, слід зазначити, що суддя Пантелієнко В.О. з 07.02.2025 по 16.02.2025 перебував у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 апеляційну скаргу АТ "Сенс Банк" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 у справі №925/211/24 залишено без руху у зв`язку з неподанням доказів, які підтверджують відправлення копії цієї скарги і доданих до неї документів боржнику і кредитору у справі з визначенням строку для усунення недоліків апеляційної скарги.

26.02.2025 через систему "Електронний суд", тобто у встановлений судом строк, скаржником на виконання вимог ухвали від 17.02.2025 надано докази, які підтверджують відправлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів боржнику і кредитору у справі.

Ухвалою суду від 04.03.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Сенс Банк" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 року у справі №925/211/24, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 17.04.2025 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

15.04.2025 року через систему "Електронний суд" від представника АТ "Сенс Банк" Подольскої О.В. надійшла заява про участь в судовому засіданні 17.04.2025 та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції, проведення яких просить забезпечити поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, за наслідками розгляду якого ухвалою суду від 16.04.2025 року у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Представники учасників провадження у справі в судове засідання 17.04.2025 року не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

17.04.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу суду першої інстанції від 26.11.2024 року у даній справі в оскаржуваній частині - залишити без змін, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Разом з тим, судова колегія зазначає, що 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 1 КУзПБ кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно ч. 1 ст. 122 КУзПБ, яка регулює порядок виявлення кредиторів фізичної особи, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

В силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 45 наведеного кодексу, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Кредитор, за заявою якого відкрито провадження у справі, має право заявити додаткові грошові вимоги до боржника у межах строку, встановленого частиною першою цієї статті.

Забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.

Склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Згідно ч. 2 ст. 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

У разі необхідності господарський суд може оголосити перерву в попередньому засіданні.

За результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються:

- розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів;

- розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів;

- дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів;

- дата підсумкового засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, чи ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною другою статті 44 цього Кодексу.

Розпорядник майна за результатами попереднього засідання вносить до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов`язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги.

Неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов`язань у шосту чергу.

Погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі.

Ухвала попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня).

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду Черкаської області перебуває справа №925/211/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , провадження в якій відкрито ухвалою суду від 23.04.2024 року.

24.04.2024 року на офіційному веб-порталі судової влади України оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі №925/211/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1

21.05.2024 року, тобто в межах встановленого ст. 45 КУзПБ строку, до суду надійшла заява АТ "Сенс Банк" з грошовими вимогами до боржника на суму 5 236 272,87 грн..

В обґрунтування поданої заяви кредитором зазначено про наявність у боржника заборгованості за укладеними між АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", АТ "Альфа-Банк" та з рештою АТ "Сенс Банк") та ОСОБА_1 . Договором кредиту №898/06-034-944 від 30.12.2005 та Договором кредиту №899/06-034-247-1 від 18.04.2008.

За твердженням банку, в результаті порушення ОСОБА_1 взятих на себе договірних зобов`язань станом на день відкриття провадження у поточній справі заборгованість боржника за кредитним договором №898/06-034-944 становить 38 477,34 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 1 530 767,10 гривень, з яких: сума заборгованості за кредитом: 18609,61 доларів США = 740 357,28 гривень; сума заборгованості за відсотками: 19867,73 доларів США = 790 409,82 гривень, а за кредитним договором №899/06-034-247-1 - 93 141,54 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 3 705 505,77 гривень, з яких: сума заборгованості за кредитом: 37096,76 доларів США = 1 475 842,66 гривень; сума заборгованості за відсотками: 56 044,78 доларів США = 2 229 663,11 гривень.

На підтверджені вказаних вимог до заяви додано копії кредитних договорів, іпотечних договорів, банківські виписки, розрахунки заборгованості.

Боржник та арбітражний керуючий Максимов А.А. заяву АТ "Сенс Банк" про грошові вимоги кредитора до боржника не визнали та просили відмовити у її задоволенні.

За наслідками розгляду заявлених кредиторських вимог ухвалою Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 року у даній справі, зокрема, затверджено перелік конкурсних кредиторів, розмір їх вимог за грошовими зобов`язаннями, черговість задоволення кожної вимоги, а також відмовлено у визнанні вимог АТ "Сенс Банк" на суму 5 236 272,87 грн. з огляду на відсутність підстав для задоволення поданої банком заяви.

Згідно ч. 3 ст. 47 КУзПБ ухвала господарського суду, постановлена за результатами попереднього засідання, може бути оскаржена стороною у справі про банкрутство лише в частині конкретних вимог кредиторів.

АТ "Сенс Банк" з даною ухвалою суду в частині відмови у задоволенні його заяви з грошовими вимогами до боржника не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи та вимоги скаржника фактично зводяться до незгоди з ухвалою суду в частині наслідків розгляду його заяви про відмову у визнанні кредиторських вимог до боржника, то у відповідності до ст. 269 ГПК України ухвала суду першої інстанції переглядається лише в цій частині.

В іншій частині, зокрема щодо правомірності визнання ОСОБА_2 кредитором боржника у даній справі на суму 2 000 000,00 грн. основного боргу (друга черга) та 6056,00 грн. витрат на оплату судового збору (позачергово) ухвала місцевого господарського суду не переглядається.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення вказаної ухвали в оскаржуваній частині, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не вбачає підстав для скасування ухвали з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 30.12.2005 року між ОСОБА_1 та АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", АТ "Альфа-Банк" та, з рештою, АТ "Сенс Банк") був укладений Договір кредиту №898/06-034-944.

Відповідно до умов зазначеного Кредитного договору кредит надавався ОСОБА_1 на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання на наступних умовах: розмір кредиту 34 000 доларів США; 12,75% відсотків річних та комісій; з кінцевим терміном погашення до 29.12.2020; кредит надався на придбання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .

Того ж дня, 30.12.2005 між ОСОБА_1 та АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", АТ " Альфа-Банк" та, з рештою, АТ "Сенс Банк") укладено Іпотечний договір №ІД898/06-034-944.

Крім того, 18.04.2008 між ОСОБА_1 та АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", АТ "Альфа-Банк" та, з рештою, АТ "Сенс Банк") укладено Договір кредиту №899/06-034-247-1.

Відповідно до умов зазначеного Кредитного договору кредит надавався ОСОБА_1 на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання на наступних умовах: розмір кредиту 39400 доларів США; 14,00% відсотків річних та комісій; з кінцевим терміном погашення до 17.04.2018; кредит надався на споживчі цілі.

Того ж дня, 18.04.2008 між ОСОБА_1 та АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", АТ "Альфа-Банк" та, з рештою, АТ "Сенс Банк") укладено Іпотечний договір №ІД899/06-034-247.

Предметом іпотеки за Іпотечним договором є вищевказане нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 .

В результаті порушення ОСОБА_1 взятих на себе договірних зобов`язань банк звертався до боржника з позовними вимогами, за наслідками розгляду яких рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 22.03.2010 у справі №2-907/10 присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитними договорами №898/06-034-944 від 30.12.2005 року в сумі 38 058,94 дол. США (еквівалент 304 718,90грн.) та №899/06-034-247-1 від 18.04.2008 року в сумі 49739,81дол. США (еквівалент 398 241,79грн.), а всього в сумі 87 798,75 дол. США (еквівалент 702 960,69 грн.) та судові витрати в сумі 1 820 грн. (судовий збір в сумі 1700 грн., 120 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи).

На виконання вказаного рішення Соснівським районним судом м. Черкаси 19.08.2010 видано виконавчий лист №2-907.

З наявних у справі доказів, наданих приватним нотаріусом Сопільняк А.О. на виконання вимог ухвали Господарського суду Черкаської області від 29.10.2024, зокрема Акту про реалізацію предмета іпотеки від 09.11.2011 року вбачається, що його складено старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції Тимощуком В.В. при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження №148/4-11 від 27.11.2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь юридичних осіб боргів, до складу якого входив, зокрема виконавчий лист № 2-907 виданий 19.08.2010 Соснівським районним судом м. Черкаси про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ СР "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитними договорами № 898/06-034-944 від 30.12.2005 в сумі 38058,94 дол. США (еквівалент 304718,90 грн.) та № 899/06-034-247-1 від 18.04.2008 в сумі 49739,81 дол. США (еквівалент 398241,79 грн.), а всього в сумі 87798,75 грн. дол. США (еквівалент 702960,69 грн.), судові витрати в сумі 1820,00 грн. (судовий збір в сумі 1700,00 грн., 120,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи).

Вказаний акт складено про проведені прилюдні торги, а саме: квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 56,3 кв.м., житловою площею 39,7 кв.м., та належить ОСОБА_1 .

Прилюдні торги проведено 14.10.2011 року Черкаською філією ПП "Спеціалізоване підприємство "Юстиція" (ідентифікаційній код 32277680) за адресою місто Черкаси, вул. Ільїна, 55.

Кошти від реалізації предмета іпотеки перераховано на депозитний рахунок Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції 14.10.2011 року.

В подальшому, на виконанні у Другому відділі ДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) перебувало зведене виконавче провадження №5289788, об`єднане 15.11.2016 року, про стягнення з ОСОБА_1 коштів, до якого входило, в тому числі, виконавче провадження №46838532 з примусового виконання виконавчого листа №2-907.

28.11.2018 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку із надходженням письмової заяви стягувача про повернення виконавчого документа.

Наведені обставини свідчать про те, що станом на дату подання заяви боржника про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність виконавчі провадження за вимогами АТ "Укрсоцбанк" завершено.

Як встановлено судом, у період з 28.11.2018 року до 21.05.2024 року виконавчий документ повторно до виконання не пред`являвся, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять. З моменту повернення виконавчого документа стягувачу пройшло більше 5 років, однак ані АТ "Укрсоцбанк", ані його правонаступники не вживали жодних дій, спрямованих на виконання виконавчого листа, виданого 19.08.2010 року Соснівським районним судом м.Черкаси, та повторного пред`явлення його до виконання.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла станом на 29.12.2010 року) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стягнень - з наступного дня після набрання рішенням законної  сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки  чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Станом на дату повернення виконавчого документа стягувачу (28.11.2018) Закон України "Про виконавче провадження" визначав, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання (п. 1 ч. 4 ст. 12)

Виходячи з цього, після повернення виконавчого документа стягувачу строк пред`явлення його до виконання перервався і виконавчий лист міг бути пред`явлений кредитором (Банком) до виконання до 28.11.2021 року.

Проте, матеріали справи не містять доказів того, що виконавчий документ було повторно пред`явлено банком до виконання, відтак строк такого пред`явлення станом на дату звернення до суду з кредиторськими вимогами сплив. Інформація стосовно поновлення банком такого строку в судовому порядку в матеріалах справи відсутня та скаржником не надано.

За вказаних обставин, в даному випадку колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви АТ "Сенс Банк" з грошовими вимогами до боржника на суму, стягнуту рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 22.03.2010 у справі №2-907/10.

Щодо нарахованих відсотків за кредитом станом на дату звернення до суду із заявою з кредиторськими вимогами до боржника, суд зазначає таке.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно п.1.1.2. кредитного договору №898/06-034-944 від 30.12.2005 року, кінцевий термін погашення кредиту - 29.12.2020 року, а кредитного договору №899/06-034-247-1 від 18.04.2008 року - 17.04.2018 року.

Оскільки позичальник своїх зобов`язань за Договором належним чином не виконував, рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 22.03.2010 у справі №2-907/10 присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитними договорами №898/06-034-944 від 30.12.2005 року в сумі 38 058,94 дол. США (еквівалент 304 718,90грн.) та №899/06-034-247-1 від 18.04.2008 року в сумі 49739,81дол. США (еквівалент 398 241,79грн.), а всього в сумі 87 798,75 дол. США (еквівалент 702 960,69 грн.) та судові витрати в сумі 1 820 грн. (судовий збір в сумі 1700 грн., 120 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи).

Отже, АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" використало право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, за порушення умов договору шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконує належним чином, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, тому строк дії договору змінився і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі незадоволення вимог кредитора за рішенням суду основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Аналогічна правова позиції викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 19.05.2020 у справі №910/23028/17 та в подальшому знайшла своє відображення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.05.2021 у справі №654/4345/19, від 11.05.2021 у справі №1424/2649/2012, від 28.10.2020 у справі №921/321/18, від 18.09.2020 у справі №916/4693/15, від 02.06.2020 у справі №911/1774/15, від 06.02.2019 у справі №175/4753/15-ц.

При цьому, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно (в один і той же період) правомірною та неправомірною, тому регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. У зв`язку із цим за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

При цьому, вищенаведені висновки апеляційного господарського суду у повній мірі відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16, у якій досліджувалось питання різного підходу щодо визначення періоду нарахування процентів за користування кредитом, застосованого (підходу) у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 та від 18.01.2022 у справі №910/17048/17.

Так, у вказаній постанові від 05.04.2023 по справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зазначила про відсутність підстав для відступу від наведених висновків, викладених раніше у її постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (п.п. 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (п. 6.19).

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові також зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя) (пункт 117 постанови).

Крім того, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 висновок в частині твердження, що:"нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів", Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 уточнила таким: "у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором" (пункт 141 постанови).

За змістом пунктів 142-145 цієї ж постанови зазначено, що наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі №3-188/2020 (455/20) обґрунтування (що приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України, першого речення ч. 1 ст. 1050 ЦК України та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі) збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за статтею 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Вказане свідчить про послідовну та сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 625 та 1048 ЦК України у питанні можливості нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, зокрема й після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове його погашення.

Колегія судів зазначає, що за змістом статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вкотре підтримала свою правову позицію у питанні нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування та не знайшла підстав для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права щодо відсутності у кредитодавця права нараховувати передбачені договором проценти протягом усього фактичного строку користування кредитом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі №916/3704/20(916/4693/15).

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як було зазначено вище, звертаючись до суду з відповідною заявою банк просить визнати його кредиторські вимоги за кредитним договором №898/06-034-944 від 30.12.2005 року та кредитним договором №899/06-034-247-1 від 18.04.2008 року, що складаються, в тому числі із заборгованості по процентах за користування кредитом, яка утворилась станом на 23.04.2024 року.

Разом з тим, після звернення Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" з позовом до Соснівського районного суду м. Черкаси про дострокове стягнення всієї суми кредиту змінився порядок, умови і строк дії кредитного договору, тобто на момент звернення із зазначеним позовом банк визнав, що настав строк виконання договору в повному обсязі, відтак право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припинилося, як наслідок судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для визнання грошових вимог банку на суму процентів за договором, нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору.

Вимоги апеляційної скарги про направлення справи для продовження розгляд у зв`язку з тим, що представнику банку стало відомо про ухвалені судові рішення за позовом кредитора до боржника та їх примусове виконання у виконавчому провадженні, є безпідставними та судом відхиляються, оскільки згідно усталеної практики Верховного Суду, заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги, водночас, неподання таким кредитором належних та достатніх документальних доказів у справі про банкрутство при поданні заяви конкурсним кредитором має наслідком відмову у визнанні грошових вимог кредитора-заявника.

В даному випадку АТ "Сенс Банк", як кінцевий правонаступник вимог до ОСОБА_1 за вказаними вище кредитними договорами, має або повинен мати всі документи, що стосуються заборгованості боржника, а тому посилання на те, що йому стало відомо про ухвалені судові рішення за позовом кредитора до боржника та їх примусове виконання у виконавчому провадженні, свідчать про недобросовісну поведінку АТ "Сенс Банк".

Щодо заяв про застосування наслідків пропуску строків позовної давності до заявлених банком кредиторських вимог, то суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем. (Аналогічна правова позиція щодо вирішення питання позовної давності, яка є сталою, міститься у численних постановах Великої Палати Верховного суду, зокрема, від 18.01.2023 року у справі №488/2807/17, від 06.09.2023 року у справі №910/18489/20.

За вказаних обставин, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог АТ "Сенс Банк", в даному випадку відсутні підстави для розгляду заяв про сплив строків позовної давності та можливого застосування відповідних наслідків.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвалу місцевого господарського суду в оскаржуваній частині прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є недоведеними, безпідставними, необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що правових підстав для її задоволення та скасування ухвали суду першої інстанції в оскаржуваній банком частині не вбачається.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 року у справі №925/211/24 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 року у справі №925/211/24 в частині затвердження переліку конкурсних кредиторів, розміру їхніх вимог за грошовими зобов`язаннями, черговості задоволення кожної вимоги, а також в частині відмови у визнанні грошових вимог АТ "Сенс Банк" до боржника залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4. Справу повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 28.04.2025 року.

Головуючий суддя                                                            О.М. Остапенко

Судді                                                                                В.О. Пантелієнко

                                                                                Б.В. Отрюх