Чи має право сестра безвісно зниклого брата на виплати, якщо перебувала на утриманні брата? Суд 1ї інстанції чітко вказав: ТАК. Та Апеляційний (26.03.25) вирішив, що рішення передчасне: вч ж на 2 роки після зникнення брата не надало чіткої відповіді. То

Чутлива тема.

Жили братик та сестричка самі – тихо і мирно. Та почалась війна. Брат пішов боронити неньку Україну… Та зник безвісно. Сестра звернулась до військової частини за щомісячними виплатами. Та вч була невблаганна: «не положено». Та сім’я – це не тільки «чоловік та дружина». За певних обставин, склад сім’ї можуть складати сестра та брат. Ключове для виплат – це перебування «на утриманні».

Повний текст Постанови Апеляційного суду

Категорія справи № 240/23126/23: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо.

Надіслано судом: 26.03.2025. Зареєстровано: 27.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.03.2025.

Дата набрання законної сили: 26.03.2025

Номер судового провадження: не визначено

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  240/23126/23

                                                                               Головуючий у 1-й інстанції:  Гурін Д.М.

Суддя-доповідач:  Граб Л.С.

26 березня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:  Граб Л.С.

суддів:  Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови, встановлення факту перебування на утриманні,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому з урахуванням уточненого позову, просила:

-визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у здійсненні виплати всіх належних до виплати коштів ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісті.

Рішенням  Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року позов задоволено частково:

-визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у здійсненні виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісті;

-зобов`язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.03.2023 про нарахування та виплату всіх належних до виплати коштів її брата ОСОБА_2 військовослужбовця, який зник безвісти 25.01.2023 у результаті здійснення противником штурмових дій позицій підрозділу поблизу н.п.Вугледар Волноваського району Донецької області, з дотриманням приписів пунктів 5-7 Порядку №884 та з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог  відмовлено.

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідним братом ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 10.05.1968 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 06.01.1977 (а.с.7-8).

Позивач із братом до початку повномасштабного вторгнення росії на територію України проживали разом, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 05.06.2019 №10-14/14858 та копією будинкової книги.

12.09.2022 ОСОБА_2 , призвано на військову службу по мобілізації.

25.01.2023   ОСОБА_2 зник безвісти у результаті здійснення противником штурмових дій позицій підрозділу поблизу н.п. Вугледар, Донецької області.

13.03.2023 позивач  звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою про призначення грошової допомоги від держави у зв`язку із тим, що ОСОБА_2 , на утриманні якого остання знаходилася, зник безвісті під час виконання бойового завдання.

У відповідь на заяву,  в/ч НОМЕР_1 надіслано позивачу лист від 06.04.2023 №1/37/3196 в якому повідомлено про відмову у здійсненні запитуваних виплат, оскільки остання не довела, що перебуває на утриманні свого брата ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем, що визнаний безвісті відсутнім.

Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. 

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Ст.2 вказаного Закону №2011-XII визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно зі ст. 9 Закон №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

За приписами п.6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:

дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці) визначений Порядком виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 (далі - Порядок № 884).

У п.п. 2, 3 Порядку № 884 закріплено, що під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби.

За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Відповідно до п.п. 4-7 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються:

копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування);

довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті);

копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності);

копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності);

копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:

подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;

подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;

подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;

з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.

Таким чином, Порядком № 884 передбачено два альтернативні варіанти рішень, які можуть бути прийняті командиром  військової частини за результатами розгляду заяви про виплату грошового забезпечення- про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку, відповідачем не прийнято жодного рішення за результатами розгляду заяви позивача, а лише надіслало останньому лист  від 06.04.2023 №1/37/3196 в якому повідомлено про відмову у здійсненні запитуваних виплат, оскільки позивач не довела, що перебуває на утриманні свого брата ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем.

Колегією суддів не надається правова оцінка підставам, викладеним у вищезазначеному листі, оскільки такий документ не є рішенням суб`єкта владних повноважень (індивідуальним актом) у розумінні пункту 19 частини першої статті 4, частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак не може бути предметом судового розгляду.

За вказаних обставин, колегія суддів, окрім іншого, вважає передчасним висновок суду першої інстанції про те, що позивач є особою, яка перебувала на повному утриманні ОСОБА_2 .

Слід також зазначити і про те, що в останньому абзаці листа від 06.04.2023 №1/37/3196 вказано що відповідачем прийнято рішення про відмову позивачу у виплаті грошового забезпечення, однак таке не надано в/ч НОМЕР_1 ні суду першої, ні апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що належним способом захисту прав позивача  є визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у нерозгляді заяви позивача та зобов`язання в/ч НОМЕР_1  повторно розглянути заяву і прийняти відповідне рішення.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої  інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти  нову постанову про  часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1  про виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісті.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.03.2023 про виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 -військовослужбовця, який зник безвісти 25.01.2023, та прийняти відповідне рішення.

У задоволенні решти позовних вимог  відмовити.   

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Граб Л.С.    Судді    Сторчак В. Ю.   Матохнюк Д.Б.