Чи може ТЦК відмовити у відстрочці чоловіку, батько якого безвісно зник на фронті? Так. Таке, на жаль) буває. Але суд, до якого звернувся чоловік, не тільки «вилаяв у належний спосіб ТЦК», а і ЗОБОВЯЗАВ НАДАТИ ЧОЛОВІКУ ВІДСТРОЧКУ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ ( від 27.

Тут коментарі зайві – все у рішенні суду.

Повний текст рішення суду

Категорія справи № 160/25434/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/123752712

Надіслано для оприлюднення: 13.12.2024. Зареєстровано: 14.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2024.

Номер судового провадження: не визначено

Державний герб України

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року Справа №160/25434/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/25434/24 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), до відповідача-2: Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23 вересня 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову комісії з розгляду питань з надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу при ІНФОРМАЦІЯ_2 в оформленні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаному ОСОБА_1 ;

- зобов`язати комісію з розгляду питань з надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу при ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити в порядку, передбаченому чинним законодавством, відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_1 .

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність відмови відповідача у наданні позивачу відстрочки як особі, в якої близький родич (батько) пропав безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації під час дії воєнного стану.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/25434/24 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/25434/24, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження). Залучено до участі у справі №160/25434/24 в якості другого відповідача Комісію з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу при ІНФОРМАЦІЯ_2 . Витребувано докази у справі.

03 жовтня 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання про долучення доказів, яке надійшло від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». До клопотання додано докази направлення позовної заяви з додатками відповідачу-2.

07 жовтня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника відповідача-1 надійшли витребувані судом докази.

21 жовтня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника відповідача-1 надійшли витребувані судом докази.

11 листопада 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано клопотання, яке надійшло від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». За змістом клопотання є поясненнями, в яких позивач наводить приклади судової практики зі спірного в цій справі питання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про кваліфікацію неподання відповідачем відзиву як визнання позову у справі №160/25434/24 відмовлено.

27 листопада 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника відповідача-1 надійшли витребувані судом докази.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно свідоцтва про народження від 29.08.1997 року НОМЕР_3 позивач є сином ОСОБА_2 .

Наказом Військової частини НОМЕР_4 від 24.11.2023 року №9078 про результати службового розслідування вирішено вважати зникнення безвісті 04.11.2023 року поблизку населеного пункту Берхівка Донецької області старшого сержанта ОСОБА_2 пов`язаний із захистом Батьківщини під час виконання обов`язків військової служби, при веденні бойових дій з підрозділами держави-агресора російської федерації на території Донецької області. Також наказом направити сповіщення для близьких родичів про зникнення безвісті ОСОБА_2 .

Відповідно до сповіщення сім`ї від 10.11.2023 року №43 старший сержант ОСОБА_2 04.11.2023 року під час виконання бойових дій зник безвісти поблизу населеного пункту Берхівка Донецької області.

При цьому у сповіщенні вказано, що воно є підставою для подання документів для призначення пенсії (допомоги) і надання пільг у встановленому законодавством порядку.

Згідно витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 02.12.2023 року №20231202-139 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зник на території бойових дій (під час воєнний дій). Дата набуття статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин: 01.12.2023 року.

Відповідно до військового квитка від 12.10.2018 року серії НОМЕР_5 позивачу цей квиток видано відповідачем-1, в якого позивач дотепер перебуває на військовому обліку.

Спільним наказом Нікопольської районної військової адміністрації та відповідача-1 від 27.05.2024 року №51/388 утворено при ІНФОРМАЦІЯ_4 з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також затверджено його порядок діяльності та особовий склад.

08 липня 2024 року позивач звернувся із заявою до Комісію з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 про надання відстрочки. Заява зареєстрована 11.07.2024 року за вхідним №4791.

Повідомленням відповідача-1 від 16.07.2024 року №4/31/1052 позивачу доведено, що його заява розглянута відповідачем-2, за результатом розгляду протоколом від 16.07.2024 року №9 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки. Причини відмови: у зв`язку з відсутністю документів, передбачених додатком 5 Порядку №560, а саме: рішення суду про визнання особи зниклою безвісті за особливих обставин.

27 листопада 2024 року відповідачем-1 надано до суду витяг із вищевказаного протоколу №9. Згідно цього витягу розгляд заяви позивача відбувся за п. 56 порядку денного, 8 голосами з 8 ухвалено: відмовити у наданні відстрочки від призову на військову службу по мобілізації згідно абз. 4 п. 3 ст. 23 Закону №3543-XII в зв`язку з відсутністю документів, передбачених додатком 5 Порядку №560, а саме: рішення суду про визнання особи зниклою безвісті за особливих обставин.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Згідно п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі Закон №3543-XII) призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Частинами 7-9 ст. 23 Закону встановлено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів забезпечується неможливість надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації більше ніж одному військовозобов`язаному з підстав, зазначених у пунктах 9-14 частини першої цієї статті

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 (далі Порядок №560).

За п. 1 Порядку №560 він, серед іншого, визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до п. 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Пунктом 58 Порядку №560 встановлено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Згідно з п. 60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов`язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Додатком №5 до Порядку №560 затверджено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (далі Перелік)

Згідно пп. 4 п. 2 Переліку для категорії осіб «жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану» для надання відстрочки надаються: документи, що підтверджують родинні зв`язки (у тому числі посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин, документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» від 12.07.2018 року №2505-VIII (далі Закон №2505-VIII):

- особа, зникла безвісти, - фізична особа, стосовно якої немає відомостей про її місцеперебування на момент подання заявником заяви про її розшук;

- особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.

При цьому згідно преамбули до Закону №2505-VIII для цілей цього Закону особливими обставинами вважаються збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 1 Закону №2505-VIII особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.

Надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством.

За ч. 1 ст. 43 Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 Цивільного кодексу України за заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном особи, зниклої безвісти за особливих обставин, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Спірним питанням в цій справі є правомірність відмови відповідача-2 у наданні позивачу відстрочки з підстав ненадання рішення суду про визнання особи зниклою безвісті за особливих обставин.

Вимога надання такого рішення суду відсутня у п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII та наявна у пп. 4 п. 2 Переліку.

Як з огляду на системне тлумачення положень Закон №3543-XII та Порядку 560, так і відповідно до безпосереднього змісту п. 1 та п. 56 Порядку №560 підстави для відстрочки визначаються законом, в той час як постановою Кабінету Міністрів України визначено процедуру її надання.

Таке співвідношення цих нормативно-правових актів відповідає правилам врегулювання суспільних відносин, оскільки Порядок №560 прийнято саме на виконання положень Закону №3543-XII. Водночас, з цієї ж підстави Порядок №560 повинен повністю відповідати нормам Закону №3543-XII та узгоджуватися з ними.

У випадку ж виникнення суперечності належить застосувати правило подолання ієрархічної колізії, яке викладено у ч. 3 ст. 66 Закону України «Про правотворчу діяльність», згідно якої у разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами різної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII використовує категорію «пропали безвісти під час здійснення заходів під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану».

Характеристика заходів, викладених у цій нормі права поза розумним сумнівом вказує на те, що йдеться про такі категорії як збройний конфлікт та воєнні дії.

Отже, наявні правові підстави для прирівняння категорії осіб з п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII, які «пропали безвісти під час здійснення заходів…», з категорією «особа, зникла безвісти за особливих обставин» згідно ч. 1 ст. 1 Закону №2505-VIII.

Суд підкреслює, що терміни «зникли» та «пропали» для цілей правового врегулювання спірних правовідносин є тотожними. В свою чергу заходи, про які зазначає п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII підпадають під їх опис як «збройний конфлікт» та «воєнні дії» згідно преамбули до Закону №2505-VIII. В свою чергу дві останні категорії в рамках Закону №2505-VIII охоплює термін «особливі обставини». Саме з цих підстав особи, які «пропали безвісти» згідно п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII одночасно є також «особами, зниклими безвісти за особливих обставин» згідно ч. 1 ст. 1 Закону №2505-VIII.

Відповідно, в Переліку цілком правомірно в лівому стовпці (категорії осіб) вказано норму п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII (особи, які «пропали безвісти під час здійснення заходів», а в правому стовпці щодо цієї ж норми згадується категорія «… особи зниклою безвісти за особливих обставин». Тобто, Перелік саме в цьому аспекті узгоджується з іншими положеннями законодавства.

Водночас, спірним в цій справі є передусім спосіб, яким уряд передбачив порядок підтвердження наявності статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, а саме: надання для такого підтвердження рішення суду. При цьому суттєво, що п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII при формулюванні правила поведінки використовує саме і лише статус особи, без конкретизації порядку підтвердження наявності в особи такого статусу. Отже, для відповідності нормі саме закону необхідно підтвердити статус як такий, незалежно від способу підтвердження.

Тим не менш, уряд у Переліку вказав фактично спосіб такого підтвердження встановлення такого статусу в судовому порядку.

Суд зазначає, що єдиним варіантом, за якого таке врегулювання підтвердження наявності в особи відповідного статусу було б належним, була б наявність іншого нормативно-правового регулювання (наприклад, в рамках Закону №2505-VIII), згідно якого такий статус міг би набуватися виключно за рішенням суду. Лише в такому випадку роль підзаконного-нормативно-правового акту (Порядку №560 та Переліку у відповідних частинах) належним чином реалізовувалась би відносно норми Закону №2505-VIII, адже йшлося б про конкретизацію шляхом зазначення єдиного можливого варіанту правозастосування та за відсутності жодних суперечностей між статусом та єдиним існуючим порядком його підтвердження.

Однак, наявне нормативно-правове регулювання є суттєво іншим.

Передусім слід зазначити, що згідно змісту ст. 43, 44 Цивільного кодексу України категорії «безвісно відсутня особа» та «особа, зникла безвісти за особливих обставин» є відмінними, на що вказує їх перерахування через кому. Також першу з цих категорій нормативно визначає ст. 43 Цивільного кодексу України, який при цьому не містить нормативного визначення другої категорії. В свою чергу таке нормативне визначення другої категорії наявне саме і лише в Законі №2505-VIII. Тобто, йдеться про два різних правових статуси.

Так, дійсно, статус «безвісно відсутня особа» встановлюється в судовому порядку згідно Глави 4 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України за правилами окремого провадження. Іншого способу встановлення цього статусу законодавством не передбачено. Тобто, передбачено судовий спосіб встановлення статусу «безвісно відсутня особа».

В свою чергу статус «особа, зникла безвісти за особливих обставин» встановлюється виключно в єдиний спосіб, який визначено лише у Законі №2505-VIII. Таким способом згідно ч. 1 ст. 4 Закону №2505-VIII є саме внесення про таку особу відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Тобто, передбачено позасудовий спосіб встановлення статусу «особа, зникла безвісти за особливих обставин».

Повертаючись до положень Переліку слід зазначити, що надати рішення про встановлення статусу особи, яка зникла безвісти за особливих обставин, не можливо, оскільки законодавством не передбачено встановлення такого статусу в судовому порядку. Навпаки, передбачено процедуру встановлення такого статусу в позасудовому порядку шляхом внесення відомостей до спеціального реєстру.

Водночас, така неможливість не впливає і не може впливати на обсяг прав особи, оскільки саме право (підстава на відстрочку) встановлена Законом №3543-XII, а не Переліком або Порядком №560.

При цьому суд зауважує, що Порядок №560 та уряд в цілому не можуть встановлювати інший, відмінний від норм Закону №2505-VIII порядок підтвердження статусу «особи, зниклої безвісти за особливих обставин». Оскільки як вже зазначав суд, підзаконний нормативно-правовий акт може лише уточнювати положення закону, а не передбачати прямо протилежне правило поведінки, за якого згідно норми закону статус підтверджується в позасудовому порядку (внесення відомостей в реєстр), в той час як згідно норми постанови уряду цей же статус прямо всупереч нормі закону підтверджується в судовому порядку (наданням рішення суду про визнання особи такою, що має відповідний статус).

Як наслідок, слід констатувати прогалину в межах Порядку №560 щодо порядку підтвердження статусу, який вказано у п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII. При цьому суд підкреслює, що прогалина стосується лише процедурного питання, в той час як норма п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII є очевидною для розуміння для її реалізації.

За таких обставин суд згідно ч. 3 ст. 65 Закону №3354-IX виходить з загальних засад права: верховенство права та розумність.

За наявної юридичної ситуації норма п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII містить статус, порядок встановлення якого ані в цій нормі, ані в спеціальному (щодо процедури надання відстрочок) підзаконному нормативно-правовому акті не передбачено. Водночас, такий порядок встановлення відповідного статусу передбачено в ч. 1 ст. 4 Закону №2505-VIII.

Отже, не можливо не дійти висновку про те, що спірний статус належить встановлювати саме і виключно в порядку, який передбачено спеціальним (щодо правового регулювання суспільних відносин за участі осіб з відповідним статусом) нормативно-правовим актом - Законом №2505-VIII.

Узагальнюючи вищевикладене суд констатує, що належним способом підтвердження статусу особи, яка пропала безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану (п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII), який є еквіваленту статусу «особа, зникла безвісти за особливих обставин» (ч. 1 ст. 1 Закону №2505-VIII, є використання процедури згідно ч. 1 ст. 4 Закону №2505-VIII, тобто - внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Відповідно, якщо про таку особу внесено відповідні відомості до вказаного реєстру, то така особа є «особою, зниклою безвісти за особливих обставин» (згідно ч. 1 ст. 1 Закону №2505-VIII) та, одночасно, «особою, яка пропала безвісти під час здійснення заходів…» (згідно п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII).

Повертаючись до обставин даної справи суд зазначає, що судом витребувано від відповідача копію заяви позивача про надання відстрочки разом з додатками. Відповідачем-1 такі документи було надано. До цієї заяви було додано Витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 02.12.2023 року №20231202-139. В такому витягу в наявності відомості про батька позивача, спорідненість відповідачами не заперечувалась ані у відмові, ані в ході судового розгляду, а судом встановлена на підставі співпадіння прізвища, ім`я та по-батькові особи зі свідоцтвом про народження позивача.

Таким чином, позивачем підтверджено наявність у його батька статусу «особи, яка пропала безвісти під час здійснення заходів…» (згідно п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII).

Як наслідок, відмова відповідача-2 у наданні відстрочки із зазначених ним підстав є протиправною, оскільки позивач наявність у його батька відповідного статусу підтвердив належним чином, а вказаний відповідачем-2 інший спосіб підтвердження такого статусу суперечить положенням законодавства вищої юридичної сили та є неможливим для реалізації на практиці через його суперечність таким положенням законодавства вищої юридичної сили.

Обираючи спосіб захисту прав позивача суд зазначає наступне.

Суд підкреслює, що відповідач-2 розглянув заяву позивача про надання відстрочки по суті, спірний правовий акт прийнято за результатом аналізу усіх поданих позивачем документів.

В підсумку відповідачем-2 висловлено лише одне зауваження, яке і зумовило відмову у наданні позивачу відстрочки. Водночас, під час розгляду цієї справи судом таке зауваження відповідача-2 визнано необґрунтованим.

Окрім цього, оцінюючи правомірність відмови відповідача-2, судом з необхідністю надавалася правова оцінка і обставинам, які зумовили висунення спірного зауваження відповідача-2 (вимога надати рішення суду замість витягу з реєстру). За результатом такої оцінки суд зробив не лише висновок про протиправність зауваження, а також, не маючи іншого способу визначити правомірність спірної відмови, досліджував змістовно і обставини, які зумовили висловлення такого зауваження, в т.ч. досліджував належність підтвердження позивачем статусу його батька як «особи, яка пропала безвісти під час здійснення заходів…» (згідно п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII). За результатом відповідної оцінки судом зроблено висновок про те, що позивач належним чином підтвердив зазначений статус свого батька.

Ці обставини свідчать про те, що відповідач-2 вважав, що позивач не має права на відстрочку через єдиний конкретний недолік, існування якого судом не підтверджено, при цьому судом підтверджено не лише неіснування недоліку, а і відповідність позивача відповідним положенням законодавства.

Тобто, судовим розглядом встановлено, що згідно поданих позивачем документів позивач мав права на отримання відстрочки, при цьому відповідач свою владну компетенцію вже реалізував, прийнявши рішення, яке судом визнається протиправним за результатом судового розгляду.

В цьому аспекті доцільно зауважити, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 22.06.2023 року у справі № 480/4288/21, від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21.

Оскільки відповідач наявні повноваження використав, однак прийняв протиправне рішення, в той час як заява позивача про надання відстрочки підлягала задоволенню, суд має правові підстави саме для зобов`язання відповідача-2 прийняти рішення конкретного змісту надати позивачу відстрочку. При цьому втручання у дискреційні повноваження відсутнє, оскільки іншого правомірного варіанту поведінки відповідач-2 не має, що встановлено в ході судового розгляду цієї справи.

Суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідач-2 є окремим та самостійним суб`єктом владних повноважень, який прийняв спірне рішення незалежно від відповідача-1. З цих підстав і право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання саме відповідача-2 як суб`єкта, який має відповідні повноваження, прийняти рішення про надання позивачу відстрочки.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.

Щодо розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Сума 1211,20 грн, сплачена згідно квитанції від 20.09.2024 року, є надмірно сплаченою та може бути повернута позивачу за його клопотанням у відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), до відповідача-2: Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 у наданні ОСОБА_1 відстрочки, оформлену протоколом №9 від 16.07.2024 року засідання Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зобов`язати Комісію з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко