Чи можна вважати, що мати військовозобовязаного, яка є особою похилого віку, здатна здійснювати належний догляд за особою з інвалідністю – своїм чоловіком – батьком військовозобовязаного? В Житомирі суд зазначає, що НІ – не може, бо особа пенсійного віку з
Ситуація масова: у військовозобов’язаних сьогоднішнього дня часто- густо батьки вже похилого віку. Подібна ситуація і з військовими. Що робити, якщо щодо одного із батьків є належні довідки щодо потреби у догляді, або про те, що один із батьків – особа із інвалідністю, а інший – «просто пенсіонер (ка)? І суди , наразі, не мають одностайності: одні вказують на те, що «попри те, що особа пенсійного віку за законом і є непрацездатною, але ( і тут – оцінка суду) – не на стільки ж, щоб не бути в стані доглядати за іншим із подружжя, який такого догляду потребує, а інші – ратують за гуманізм та заборону проявів дискримінації за віком. Прямої норми закону для розв’язання цієї задачки – не існує ( законодавча прогалина?). Правова позиція Верховного суду також відсутня. Так що - все в руках Божих. Або- значно приземленіше – головуючого у Вашій справі)
Що говорить суд «в Черкасах» (Рішення від 08 липня 2025 року, справа № 580/5255/25) :
Згідно зі ст.75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.
Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
Утримання одному з подружжя відповідно до ч.1 ст.77 СК України надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою.
Тобто, члени подружжя мають обов’язок підтримувати один одного. Право на утримання виникає внаслідок непрацездатності – пенсійного віку, інвалідності І-ІІІ груп.
Як свідчать паспорти батьків позивача, вони обоє вважаються непрацездатними, як пенсіонери, батько як особа зі вказаною групою інвалідності додатково. Зважаючи на вказані норми законів України позивач має обов’язок піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Водночас жоден з наданих суду доказів не доводить потреби матері позивача у період виникнення спірних правовідносин утримання іншими особами, потреби в постійному догляді.
І «Альтернативне рішення «з Житомиру» (23 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/9699/25):
суд вважає за доцільне зазначити, що застосування пункту 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ як підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації для військовозобов`язаних, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, можливе лише за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).
Єдиним мотивом спірного рішення про відмову в наданні відстрочки є те, що у матері позивача ОСОБА_2 є її матір ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка відповідно до закону зобов`язана утримувати свою дочку.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 172 Сімейного кодексу України саме дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу, а не навпаки, як це стверджує відповідач.
За змістом частини 1 статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Згідно зі статтею 47 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Крім того, за змістом частини 3 статті 75 Сімейного кодексу України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 на момент розгляду справи досягла 78-річного віку, що дозволяє вважати її особою похилого віку, яка сама потребує соціального захисту та догляду.
Суд враховує, що похилий вік ОСОБА_3 створює обґрунтовані підстави вважати, що вона не може ефективно виконувати обов`язки догляду за особою з інвалідністю II групи, яка потребує постійної уваги та підтримки. ОСОБА_2 як особа з інвалідністю потребує догляду, що підтверджується наданими позивачем документами. Відсутність інших осіб, здатних забезпечити такий догляд, окрім ОСОБА_1 , в розумінні закону робить його єдиною особою, яка може виконувати ці обов`язки. Таким чином, відмова комісії від 14.03.2025 №7 є протиправною, оскільки не враховує фактичних обставин щодо стану ОСОБА_3 та суперечить принципам справедливості та гуманності.