29 Aug 2025

Дніпропетровський Окружний Адміністративний суд (7.08.25) скасував відмову Міністерства Оборони та зобовязав здійснити виплату дружині загиблого 15 млн грн, усунувши розбіжності між актом службового розслідування та свідоцтвом про смерть.

Адвокат Валерій Макеєв

У лікарській довідці про причину смерті було зазначено, що «причиною смерті зазначена хвороба - «гостра недостатність кровообігу. Атеросклеротична хвороба серця».

На переконання суду, ракетний обстріл, під який потрапив загибий, що встановлено результатами службового розслідування військової частини міг призвести до тяжких травм, що в гострий період призвели до захворювань, які були зафіксовані в лікарському свідоцтві про смерть.

А тому позов дружини задоволено повністю та зобовязано МОУ здійснити належні виплати позивачці в 15 млн грн.

Фактичні обставини:

Позивачка є дружиною загиблого військовослужбовця. У вересні 2024 року вона звернулася до Міністерства оборони України через ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги на підставі п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_2 солдата ОСОБА_2 . Проте, відповідач відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав того, що зазначений в наказі військової частини причинний зв`язок смерті не відповідає тому, який зазначено у витязі ВЛК.

В будь-якому випадку, в спірних правовідносинах істотне значення для встановлення причинного зв`язку смерті військовослужбовця мав ракетний обстріл, під який потрапив загиблий військовослужбовець.

Відтак, зазначені обставини у своїй сукупності підтверджували загибель ОСОБА_2 або смерть внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини.

За з`ясованих судом обставин, посилання відповідача, на розбіжність у причинах смерті за наслідками проведеного службового розлідування військовою частиною та медичних документах не знаходять свого логічного обґрунтування, оскільки ці розбіжності пояснюються тим, що медична документація засвідчує причини смерті на підставі медичних знань та проведених досліджень, які проводяться лікарями, патологоанатомами або судово-медичними експертами відповідно до їхньої компетенції та правил, затверджених наказом МОЗ України. Натомість, військова частина може засвідчити лише ті обставини, за яких настала смерть особи.

З цих підстав повернення позивачу документів на доопацювання для вжиття заходів щодо приведення зазначених у наказі військової частини даних у відповідність до висновку ВЛК є умовою, яку не вбачається за можливе виконати позивачу.

Суд Постановив:

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.03.2025 №22/д про повернення документів ОСОБА_1 на доопрацювання.

Зобов`язати Міністерство оборони України здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 15 000 000,00 грн (п`ятнадцять мільйонів гривень) як члену сім`ї (дружині) загиблого (померлого) під час захисту Батьківщини військовослужбовця ОСОБА_2 .

Повний текст судового рішення:

Категорія справи № 160/12536/25: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей.

Надіслано судом: 25.08.2025. Зареєстровано: 26.08.2025. Забезпечено надання загального доступу: 27.08.2025.

Номер судового провадження: не визначено

Державний герб України

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2025 року Справа № 160/12536/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О., розглянувши адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

01 травня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.03.2025 №22/д про повернення документів ОСОБА_1 як дружині загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 у період дії воєнного стану солдата ОСОБА_2 на доопрацювання для вжиття заходів щодо приведення даних зазначених у відповідність до висновку ВЛК, а також з метою надання додаткових матеріалів (документів), які підтверджують, що смерть (загибель) військовослужбовця сталася внаслідок травми, під час безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

-зобов`язати Міністерство оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, проспект Повітряних сил України, 6; Ідентифікаційний код: 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 15 000 000,00 грн (п`ятнадцять мільйонів гривень) як члену сім`ї (дружині) загиблого (померлого) під час захисту Батьківщини військовослужбовця ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка є дружиною загиблого військовослужбовця. У вересні 2024 року вона звернулася до Міністерства оборони України через ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги на підставі п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_2 солдата ОСОБА_2 . Проте, відповідач відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав того, що зазначений в наказі військової частини причинний зв`язок смерті не відповідає тому, який зазначено у витязі ВЛК. Також, відповідач оскаржуваним рішенням повернув позивачу подані документи на доопрацювання, вказавши на невідповідність даних наказу висновкам ВЛК, та вказавши на необхідність надання додаткових документів (матеріалів), які підтверджують, що смерть (загибель) військовослужбовця сталася внаслідок травми під час безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Ухвалою Дніпропетровського оркужного адміністративного суду від 05 травня 2025 року відкрито провадження у справі. Розгляд вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

16 травня 2025 року від відповідача Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти заявлених позовних вимог. Зокрема, відповідач вказав, що підставою для виплати спірної одноразової грошової допомоги є дотримання сукупності умов: (1) смерті військовослужбовця внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) (2) у період воєнного стану (3) під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора. Натомість, з поданих із заявою на отримання допомоги документів вбачається, що в лікарському свідоцтві по смерть зазначено, що смерть військовослужбовця ОСОБА_2 настала внаслідок захворювання, діагноз а)гостра недостатність кровообігу; б) атеросклеротична хвороба серця. Натомість, у довідці військової частини НОМЕР_2 про обставини смерті (загибелі) за наслідками проведеного службового розслідування зазначено, що ОСОБА_2 загинув від поранення, несумісного з життям. З огляду на зазначені факти, 20 Регіональною військово-лікарською комісією протоколом №136 від 09.05.2023 встановлено наступний зв`язок захворювань «Захворювання, яке призвело до смерті та причина смерті, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини». Також, 20 Регіональна військово-лікарська комісія повідомила ІНФОРМАЦІЯ_3 про невідповідність зазначеного в наказі причинного зв`язку смерті тому, який у витязі ВЛК. Відповідач заперечує можливість встановлення обставин того, чи пов`язане захворювання ОСОБА_3 із захистом Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони. Наполягає у відзиві на тому, що факт загибелі під час виконання обов`язків військової служби не є підставою для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою №168. Відповідач наводить судову практику на підтвердження того, що задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу буде втручанням в дискреційні повноваження відповідача.

20 травня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказано, що наявними матеріалам справи підтверджено настання смерті (загибелі) солдата ОСОБА_2 під час виконання ним обов`язків військової служби при захисті Батьківщини. Смерть не пов`язана з вчиненням ОСОБА_2 кримінального чи адміністративного правопорушення, та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства. Отже, зазначені обставини, на переконання позивача, у своїй сукупності підтверджують факт того, що ОСОБА_2 помер (загинув) безпосередньо під час виконання заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Краматорському районі Донецької області під час дії воєнного стану. Також, за висновком ВЛК захворювання солдата ОСОБА_2 та причина смерті, пов`язані із захистом Батьківщини. Позивач звертає увагу, що частиною третьою Класифікатора травм за ступенем тяжкості, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.07.2007 №370 (надалі Класифікатор), тяжкі травми класифікуються за характером ушкоджень, за станами, якими вони супроводжуються в гострий період, а також на ті, які призвели до тяжких наслідків. Зокрема, пунктом 3.2. частини 3 Класифікатора визначено, що до тяжких травм відносяться травми, що в гострий період супроводжуються, серед іншого, гострою серцевою або судинною недостатністю, розладом регіонального і органного кровообігу, що призводить до інфаркту внутрішніх органів, ганрени кінцівок, емболії (газової і жирової) судин головного мозку, тромбоемболії, тощо. Отже, зазначені обставини у своїй сукупності підтверджують факт того, що ОСОБА_2 є загиблим військовослужбовцем або померлим внаслідок поранення (контузії, тавми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини, у зв`язку з чим дружина загиблого військовослужбовця має право на отримання одноразової грошової допомоги у встановленому постановою КМУ №168 розмірі. Позивач вказує на нерелевантність зазначеної відповідачем у відзиві судової практики у справі №520/14757/20, оскільки остання стосується питань призначення грошової допомоги у зв`язку з частковою втратою працездатності без встановлення групи інвалідності, пов`язаної з проходженням військової служби у 2020 році. Посилання ж на правові позиції Верховного Суду щодо причинного зв`язку у висновках ВЛК, висловлені у постановах 2018-2019 років, не заслуговують на увагу суду, оскільки з моменту введення в Ураїні воєнного стану як Верховною Радою України, так і Урядом прийнято низку нормативно-правових актів, якими мінено правове регулювання правовідносин у питаннях виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю/загибеллю військовослужбовців під час виконання обов`язків військової служби із захисту Батьківщини.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин України, проходив військову службу в лавах Збройних сил України за мобілізацією з 20.09.2022 до 01.12.2022 на посаді стрільця-помічника гранатометника 1 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти НОМЕР_3 мотопіхотного батальйону Військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 09.12.2022 Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 09.12.2022 складено відповідний актовий запис №2027. Місце смерті: Україна, Донецька область, м. Костянтинівка.

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть Новокодацького відділення КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради №3141/НЕ від 09.12.2022 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , смерть настала в зоні бойових дій; хвороба (патологічні стани), що призвели до смерті: а) гостра недостатність кровообігу; б) атеросклеротична хвороба серця.

Новокодацьким відділенням К3 «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради видано довідку від 09.12.2022 про причини смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок гострої недостатності кровообігу, атеросклеротичної хвороби серця.

Наказом командира військової частини НОМЕР_5 від 02.03.2023 №116 (по стройовій частині) солдата за призовом про мобілізації ОСОБА_2 , колишнього стрільця-помічника гранатометника 1 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти НОМЕР_3 мотопіхотного батальйону, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 внаслідок отримання вогневого поранення несумісного з життям під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 01.12.2022. У наказі вказано, що загибель настала під час виконання обов?язків військової служби при захисті Батьківщини.

Згідно з витягом з протоколу засідання 20 регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 09 травня 2023 року №136, захворювання солдата ОСОБА_2 , 1966 року народження, «Гостра недостатність кровообігу. Атеросклеротична хвороба серця», яке згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №116 від 02.03.2023, повідомлення про смерть № НОМЕР_6 від 02.12.2022, виданого командиром військової частини НОМЕР_2 , лікарського свідоцтва про смерть №3141/НЕ від 09.12.2022, виданого КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради Новокодацьким відділенням, свідоцтва про смерть НОМЕР_4 від 09.12.2022, виданого Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), послужило причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 , - захворювання і причина смерті, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини.

Відповідно до довідки про обставини смерті (загибелі) від 19.01.2024 №426, виданої Військовою частиною НОМЕР_2 , солдат ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 загинув від поранення, несумісного з життям, за наступних обставин: 01.12.2022 приблизно о 13:10 внаслідок ракетного обстрілу сил російської федерації по місцю розташування 3 мотопіхотної роти НОМЕР_3 мотопіхотного батальйону поблизу АДРЕСА_2 . Військовослужбовець перебував у засобах індивідуального захисту. Смерть (загибель) військовослужбовця сталася під час виконання ним обов`язків військової служби при захисті Батьківщини, не пов`язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства.

06 березня 2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_2 з проханням надати роз`яснення щодо виданої довідки №426 від 19.01.2024 про обставини смерті солдата ОСОБА_2 , оскільки інформація довідки щодо поранення несумісного з життям суперечить лікарському свідоцтву про смерть №3141/НЕ від 09.12.2022, де причиною смерті зазначена хвороба - «гостра недостатність кровообігу. Атеросклеротична хвороба серця». Також, з листа вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 просить військову частину здійснити перевірку відповідності виданої довідки свідоцтву про смерть.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 29.04.2024 №3592 призначено службове розслідування за фактом смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 солдата ОСОБА_2 .

В Акті службового розслідування від 12.05.2024 комісією було встановлено, що під час виконання бойових завдань при безпосередній участі в заходах національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України 01.12.2022 стрілець - помічник гранатометника 1 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти НОМЕР_3 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_4 виконував службові обов?язки у складі 3 мотопіхотної роти НОМЕР_3 мотопіхотного батальйону, в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в н.п. Костянтинівна Краматорського району Донецької області.

01.12.2022 року приблизно о 13.10 у промзоні м. Костянтинівна Донецької області, під час ракетного обстрілу регулярними військами збройних сил російської федерації, місця зосередження з мотопіхотної роти НОМЕР_3 мотопіхотного батальйону, внаслідок обрушення фасаду будівлі було завалено солдата ОСОБА_2 . Після обстрілу тіло військовослужбовця одразу знайти не вдалося. 01.12.2022 приблизно о 18.00 в ході розбирання завалів будівлі, в якої під час ракетного обстрілу відпочивав особовий склад 3 мотопіхотної роти, молодшим сержантом ОСОБА_5 разом з молодшим сержантом ОСОБА_6 , під завалами було знайдено тіло солдата ОСОБА_2 без ознак життя та візуально військовослужбовець втратив багато крові. Військовослужбовець перебував у засобах індивідуального захисту та без ознак алкогольного, наркотичного чи токсичного сп?яніння. В подальшому тіло солдата ОСОБА_2 силами медичної роти було евакуйовано до стабілізаційного пункту військової частини НОМЕР_2 , в АДРЕСА_3 .

В Акті службового розслідування наявне посилання на те, що встановлені в ході службового розслідування обставини знайшли своє підтвердження у поясненнях головного сержанта з мотопіхотного взводу з мотопіхотної роти НОМЕР_3 Мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_5 (на той час водія 3 мотопіхотної роти 1 військової частини НОМЕР_5 ) молодшого сержанта ОСОБА_6 та сержанта з матеріального забезпечення 3 мотопіхотної роти НОМЕР_3 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 молодшого сержанта ОСОБА_5 , а також підтверджуються витягом з журналу бойових дій військової частини НОМЕР_2 №14/окп/т від 01.12.2022.

Відтак, за результатами проведеного службового розслідування Комісією встановлено наступні причини смерті військовослужбовця ОСОБА_2 : сталася під час виконання ним обов?язків військової служби при захисті Батьківщини, безпосередній участі у бойових діях, забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, непов?язана з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення та не с наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп?яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Судом також встановлено, що листом від 21.03.2024 №1305 КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради повідомило ІНФОРМАЦІЯ_6 , що 02.12.2022 до Новокодацького відділення КЗ «ДОБ СМЕ» ДОР за постановою слідчого СВ ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області В. Донцової, для проведення судово-медичної експертизи, був доставлений труп невідомого чоловіка, віком близкьо 50-60 років, в подальшому, відповідно до протоколу впізнання від 09.12.2022, впізнаний як гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В ході проведення судово-медичної експертизи встановлена остаточна причина смерті: недостатність кровообігу, 125.1 б/ атеросклеротична хвороба серця.

Листом від 08.08.2024 №1854/5835 20 РВЛК повідомлено ІНФОРМАЦІЯ_3 про проведення засідання, оформленого протоколом №136 від 09.05.2203, щодо встановлення причинного зв`язку захворювання у формулюванні, - «Захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини». Постанова виносилася відповідно до пунктів 2.4.5, 2.4.6 глави 2 розділу 1 та пунктів 6.2, 6.10., 21.5 (г, ґ, д, е) розділу ІІ Положення про військову-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ №402 від 14.08.2008 (зі змінами), та наданого лікарського свідоцтва про смерть №3141/НЕ від 09.12.2022, де причина смерті «Гостра недостатність кровообігу. Атеросклеротична хвороба серця». У наданому акті службового розслідування від 12.05.2024 вбачається, що смерть настала внаслідок отриманих травм при руйнуванні будинку від ворожого обстрілку 01.12.2022. Відтак, 20 РВЛК виснувала про необхідність усунення розбіжностей у лікарському свідоцтві про смерть №3141/НЕ від 09.12.2022 та акті службового розслідування в контексті постановки діагнозу про безпосередню причину смерті солдата ОСОБА_2 , звернувшись в орган, який видав це свідоцтво або в судовому порядку.

12 вересня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , звернулася до Міністерства оборони України через ІНФОРМАЦІЯ_8 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю військовослужбовця ОСОБА_2 під час дії воєнного стану в розмірі та в порядку, передбачених п.2 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стачу».

ІНФОРМАЦІЯ_9 надіслано позивачці листа №7/16445/19 від 08.04.2025, до якого було долучено виписку з протоколу комісії Міністерства оборони України від 28.03.2025 №22/д, яким в свою чергу позивачу повернуто документи на доопрацювання, оскільки причинний зв`язок смерті солдата ОСОБА_2 зазначений в наказі не відповідає причинному зв`язку смерті, зазначеному у витязі ВЛК. Також, відповідач вказав в оскаржуваному рішенні, що факт загибелі військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби не є підставою для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою КМУ №168. Зокрема, відповідач зазначив, що пункт 2 постанови №168 в редакції, яка діяла на момент смерті військовослужбовця, визначено виплату одноразової грошової допомоги виключно внаслідок смерті військовослужбовця внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва). Повертаючи позивачці документи на доопрацювання, Міністерство оборони України вказало на необхідність приведення даних, зазначених в наказі про проведення службового розслідування, у відповідність до висновку ВЛК, а також необхідність надання додаткових матеріалів (документів), які підтверджують, що смерть (загибель) військовослужбовця сталася внаслідок травми, під час безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час безпосереднього перебування в районах здійснення зазначених заходів.

Не погоджуючись із прийнятим Міністерством оборони України рішенням, позивачка звернулася до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно ст.17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Пунктом 1 ст.3 Закону №2011-XII встановлено, що дія цього Закону поширюється на:

1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей;

4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України.

Відповідно до п.2 ст.3 Закону №2011-XII дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.

Забезпечення виконання Закону №2011-XII, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст.4 Закону №2011-XII).

Питання призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця регламентоване статтями 16 -16-4 Закону №2011-XII.

Відповідно до п.1 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 2 ст.16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві;

4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;

5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;

6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;

7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;

8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов`язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби;

9) отримання військовозобов`язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов`язків служби у військовому резерві.

Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до п.1 ст.16-1 Закону №2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (п.2 ст.16-1 Закону №2011-XII).

Відповідно до п.1 ст.16-3 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.

Згідно п.2, 3 ст.16-3 Закону №2011-XII у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Пунктом 6 ст.16-3 Закону №2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Відповідно п. 7-9 ст.16-3 Закону №2011-XII, якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права (п.8 ст.16-3 Закону №2011-XII).

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (п.9 ст.16-3 Закону №2011-XII).

Статтею 16-4 Закону №2011-XII встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Щодо застосовності до спірних правовідносин постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (надалі постанова №168).

Суд звертає увагу, що після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №168 положення пункту 2 цієї постанови щодо визначення розміру одноразової грошової допомоги, яка виплачується сім`ям загиблих військовослужбовців Збройних Сил вступали у правову колізію з положенням абзацу першого підпункту «а» п.1 ст.16-2 Закону №2011-XII, а відтак і п.5 постанови КМУ від 25.12.2013 №975, які визначають значно менший розмір такої одноразової грошової допомоги, а саме розмір 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року.

У зв`язку з цим, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 29.07.2022 №2489-IX (далі - Закон №2489-IX) ст.16-2 Закону №2011-XII доповнено ч.3 такого змісту: «Розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України».

У п.1 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону №2489-IX зазначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім п.3 розділу I цього Закону, який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та застосовується з 24.02.2022.

Тобто, положення ч.3 ст.16-2 Закону №2011-XII, яке передбачає, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України, підлягає застосуванню з 24.02.2022.

Отже, суд дійшов висновку, що починаючи з 24.02.2022 особам, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, виплачується така допомога у розмірі, визначеному п.2 Постанови №168, а не у розмірах, визначених підпунктом «а» п.1 ст.16-2 Закону №2011-XII та п.5 Постанови №975.

Отже, до 23.02.2022 включно діяли положення, які диференціювали розмір одноразової грошової допомоги в залежності від випадку смерті (загибелі) військовослужбовця:

- у випадках, передбачених підпунктом 1 п.2 ст.16 Закону №2011-XII у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму;

- у випадках, передбачених підпунктом 2 п.2 ст.16 Закону №2011-XII у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму.

Проте, після введення правового режиму воєнного стану законодавець визначив єдиний розмір одноразової грошової допомоги, яка вплачується членам сім`ї у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час дії воєнного стану 15000000,00 гривень.

Відтак, станом на час виникнення спірних правовідносин позивач як дружина загиблого військовослужбовця мала право на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок загибелі солдата ОСОБА_2 під час дії воєнного стану відповідно до п.2 Постанови №168, тобто у розмірі 15 000 000,00 гривень.

Також, Законом №2489-IX від 29.07.2022 (в редакції Законів №3621-IX від 21.03.2024, №3633-IX від 11.04.2024 статтю 16-2 Закону №2011-XII доповнено пунктом 3, який визначає розмір одноазової грошової допомоги, що виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби. Так, розмір допомоги не може становити менше 15 мільйонів гривень.

Щодо доводів відповідача в оскаржуваному рішенні про те, що факт загибелі військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби не є підставою для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою КМУ №168.

Суд не погоджується з такими доводами відповідача, з огляду на таке.

Так, редакція п.2 постанови №168 на момент смерті військоовслужбовця ОСОБА_2 (0.12.2022) передбачала виплату одноразової грошової допомоги сім`ям загиблих осіб, в тому числі тим, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Якщо сім`я загиблої особи одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими актами законодавства, здійснюється одна з таких виплат за її вибором.

Також, редакція п.2 постанови №168 на момент реалізації ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги (вересень 2024 року) передбачала виплату такої допомоги як у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, так і у разі їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення

Щодо доводів відповідача в оскаржуваному рішенні про те, що з наданих позивачем матеріалів неможливо встановити, чи пов`язано захворювання ОСОБА_2 із захистом Батьківщини.

Суд зазначає, що відповідач не заперечує право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, проте, спірним у цій справі є питання встановлення, чи відбулася загибель ОСОБА_2 або чи пов`язано його захворювання із захистом Батьківщини.

Відповідно до п.п.1 п.2 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Поряд з цим, суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено:

- ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб;

- військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;

- у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Згідно з пунктами 2, 4, 5 Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Суд встановив, що військовослужбовець ОСОБА_2 з 20.09.2022 проходив військову службу за призовом під час мобілізації.

Згідно Акта службового розслідування від 12.05.2024, який проводився з метою встановлення причин та умов, які призвели до загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 , встановлено, що «смерть військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_2 вважати такою, що сталася під час виконання ним обов?язків військової служби при захисті Батьківщини, безпосередній участі у бойових діях, забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, непов?язана з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення та не с наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп?яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження».

Згідно з витягом з протоколу засідання 20 регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужюбовця від 09 травня 2023 року №136, захворювання солдата ОСОБА_2 1966 року народження «Гостра недостатність кровообігу. Атеросклеротична хвороба серця», яке згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №116 від 02.03.2023, повідомлення про смерть № НОМЕР_6 від 02.12.2022, виданого командиром військової частини НОМЕР_2 , лікарського свідоцтва про смерть №3141/НЕ від 09.12.2022, виданого КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» Дніпропетровської обласної ради Новокодацьким відділенням, свідоцтва про смерть НОМЕР_4 від 09.12.2022, виданого Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), послужило причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 , - захворювання і причина смерті, так, пов`язані із захистом Батьківщини.

Відповідно до довідки про обставини смерті (загибелі) від 19.01.2024 №426 виданою Військовою частиною НОМЕР_2 , солдат ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 загинув від поранення несумісного з життя за наступних обставин: 01.12.2022 приблизно о 13:10 внаслідок ракетного обстрілу сил російської федерації по місцю розташування 3 мотопіхотної роти НОМЕР_3 мотопіхотного батальйону поблизу м. Костянтинівка Донецької області, в результаті солдат ОСОБА_2 загинув від поранення несумісного з життям. Смерть (загибель) військовослужбовця сталася під час виконання ним обов`язків військової служби при захисті Батьківщини, не пов`язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства.

Отже, судом встановлено, що смерть ОСОБА_2 настала під час виконання заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в м. Костянтинівка Краматорському районі Донецької області під час дії воєнного стану.

Більш того, 20 Регіональною військово-лікарською комісією встановлено, що захворювання військовослужбовця ОСОБА_2 і причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини.

Щодо зазначення відповідачем в оскаржуваному рішенні про наявність розбіжностей в наказі військової частини про результати службового розслідування та витязі ВЛК.

Так, з поданих із заявою на отримання допомоги документів вбачається, що в лікарському свідоцтві по смерть зазначено, що смерть військовослужбовця ОСОБА_2 настала внаслідок захворювання, діагноз а)гостра недостатність кровообігу; б) атеросклеротична хвороба серця. Натомість, у довідці військової частини НОМЕР_2 про обставини смерті (загибелі) за наслідками проведеного службового розслідування зазначено, що ОСОБА_2 загинув від поранення, несумісного з життям внаслідок ракетного обстрілу сил російської федерації по місцю розташування 3 мотопіхотної роти НОМЕР_3 мотопіхотного батальйону поблизу м. Костянтинівка Донецької області. З огляду на зазначені факти, 20 Регіональною військово-лікарською комісією протоколом №136 від 09.05.2023 встановлено наступний зв`язок захворювань - «Захворювання, яке призвело до смерті та причина смерті, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини».

З цього приводу суд зазначає таке.

Дійсно, поняття «загиблий» та «померлий» не є тотожними за своєю суттю, оскільки відрізняються причиною та обставинами смерті особи.

Загибель військовослужбовця є військовою втратою, яка стосується категорії військовослужбовців, що брали участь у військових діях і загинули внаслідок дій противника, безпосередньо під час бойових дій.

Відтак, смерть унаслідок загибелі настає від зовнішнього насильницького впливу (зокрема, внаслідок осколкових уражень або кульового поранення, не сумісного з життям, артилерійського обстрілу тощо), який не пов`язаний із наявними в людини захворюваннями.

Особи, смерть яких настала внаслідок захворювання, в тому числі пов`язаного з проходженням військової служби та/або захистом Батьківщини, вважаються померлими.

У чинному законодавстві законодавець розмежовує поняття загибелі та смерті, тому ці поняття зазначаються окремо.

При цьому, формулювання законодавцем у законах, що регулюють соціальне забезпечення членів сімей військовослужбовців, які загинули або померли внаслідок виконання військового обов`язку, як «загиблі (померлі)», не свідчить про ототожнення цих понять з точки зору причин та обставин настання смерті, а свідчить про надання однакових соціальних прав та гарантій вказаними законами як особам, рідні яких загинули, так і особам, рідні яких померли внаслідок виконання військового обов`язку.

У випадку ОСОБА_2 медична причина смерті (гостра недостатність кровообігу) була ускладнена зовнішнім фактором - ракетним обстрілом, який призвів до завалення будівлі. Це створює прямий причинно-наслідковий зв`язок між зовнішнім впливом і загостренням захворювання, що призвело до смерті.

Суд дійшов такого висновку з огляду на положення частини 2 Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.07.2007 №370 (надалі Класифікатор №370).

Так, за ступенем тяжкості травми розподіляються на 2 категорії: тяжкі та легкі.

Тяжкі травми класифікуються за характером ушкоджень, за станами, якими вони супроводжуються в гострий період, а також на ті, які призвели до тяжких наслідків (ч. 3 Класифікатора №370).

Відповідно до п. 3.2. ч. 3 Класифікатора №370, до тяжких травм відносяться травми, що в гострий період супроводжуються, серед іншого:

шоком будь-якого ступеня тяжкості і будь-якого генезу;

комою різної етіології;

гострою серцевою або судинною недостатністю, колапсом,

важким ступенем порушення мозкового кровообігу;

гострою нирковою або печінковою недостатністю;

гострою дихальною недостатністю;

розладом регіонального і органного кровообігу, що

призводить до інфаркту внутрішніх органів, гангрени кінцівок,

емболії (газової і жирової) судин головного мозку, тромбоемболії;

сепсисом.

На переконання суду, ракетний обстріл, під який потрапив ОСОБА_2 , що встановлено результатами службового розслідування військової частини міг призвести до тяжких травм, що в гострий період призвели до захворювань, які були зафіксовані в лікарському свідоцтві про смерть.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі Рисовський проти України (Заява № 29979/04) Суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).

При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення ЕСПЛ у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Суд вказує, що направлення документів на доопрацювання позивачу фактично перекладає тягар виправлення помилок на особу, яка не має ні повноважень, ні ресурсів для їх усунення.

Отже, надання позивачу документів на доопрацювання внаслідок наявних розбіжностей або помилок в наказах Військової частини та медичних документах є протиправним, адже у цій справі наявне неналежне урядування з боку органів державної влади, яким надано відповідні повноваження на складання таких документів, а тому ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються, зокрема позивача.

За з`ясованих судом обставин позивач уже надав усі необхідні документи, які підтверджують право на отримання одногразової грошової допомоги.

Натомість, формулювання відповідача в оскаржуваному рішенні про необхідність надання додаткових матеріалів (документів) без їх уточнення призвело до необґрунтованого обмеження права позивачки бути обізнаним у моделюванні поведінки, оскільки вона не була повідомлена про необхідність надання документів за вичерпним і зрозумілим переліком.

Суд нагадує, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Головною рисою індивідуальних актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акту нормам чинного законодавства.

Оскаржуване позивачем рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги не відповідає тим вимогам та критеріям, яким повинен відповідати індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень.

Отже, з огляду на невідповідність критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, прийняте відповідачем рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.03.2025 №22/д, є протиправним та підлягає скасуванню.

Визначаючись щодо способу поновлення порушеного права позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи, відповідач вчинив дії та надав оцінку заявленим підставам та документам, що додані до заяви, а його рішення суд визнав протиправним, а відтак суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

З огляду на наведене, зважаючи на встановленні під час розгляду цієї справи обставини, керуючись повноваженнями, визначеними ст.245 КАС України, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 15 000 000,00 грн як члену сім`ї (дружині) загиблого (померлого) під час захисту Батьківщини військовослужбовця ОСОБА_2 .

На переконання суду, захист порушених прав позивача у такий спосіб остаточно вирішить спір та виключить необхідність ініціювання позивачем новим судових проваджень.

Суд перевіряв наявність або відсутність підстав для виплати грошового забезпечення в цій справі, не лише із врахуванням положень ст. 2 КАС України, але й принципів, які сформулював ЄСПЛ: "обгрунтованих очікувань" та "належного урядування", згідно з якими негативні наслідки помилок суб`єкта владних повноважень не мають покладатись на родину загиблого військового.

Також, суд у справі застосовує підхід (концепцію) непоправної втрати, згідно з якою ключовим для правозастосування є врахування судом негативних наслідків для родини загиблого військовослужбовця.

Суд акцентує увагу, що близькі і рідні загиблого військового зазнали непоправної втрати - і наразі держава (в особі своїх агентів) має виплатити родині загиблого гарантовану державою одноразову грошову допомогу.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з п.1 ч.3 ст.134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами п.2 ч.3 ст.134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст.134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 квітня 2025 року між Адвокатом Коробейніковою Єлизаветою Юріївною та ОСОБА_7 укладено договір про надання професійної правничої допомоги №б/н (надалі - Договір).

Пунктом 3.1-3.2 розділу 3 Договору визначено, що сума гонорару адвоката за цим Договором визначається Додатками до цього Договору. Оплата гонорару адвоката здійснюється Клієнтом у готівковій формі одночасно із підписанням відповідних Додатків до Договору, у яких Сторонами погоджено обсяг правничої допомоги та суми гонорару, або іншим погодженим Сторонами способом, в тому числі, перерахуванням суми гонорару на розрахунковий рахунок Адвоката.

Відповідно до додаткової угоди до Договору до Договору від 23.04.2025 сторони погодили, що адвокат бере на себе зобов`язання щодо судового оскарження в адміністративному суді першої інстанції рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.03.2025 № 22/д, про повернення документів Калініченко Анатолія Євгеновича на доопрацювання для вжиття заходів щодо приведення даних зазначених у відповідність до висновку ВЛК.

Винагорода адвоката становить 20 000, 00 грн (двадцять тисяч гривень) і сплачується Клієнтом протягом п`яти робочих днів з дня підписання цієї додаткової угоди у готівковій формі чи шляхом перерахунку суми гонорару на розрахунковий рахунок адвоката за вибор Клієнта.

Судом встановлено, що згідно з довідкою до Договору про надання правничої допомоги від 23 квітня 2025 року адвокатом Коробейніковою С.Ю. в рахунок оплати послуг правничої допомоги від 23 квітня 2025 року від ОСОБА_1 отримано грошові кошти у розмірі 20 000, 00 грн (двадцять тисяч гривень).

Згідно з п.2 ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відтак, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, дослідженню підлягають обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, серед іншого, договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про фактичне надання послуг (виконання робіт).

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з наданими до суду документами, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, є непропорційним до предмета спору.

Так, предмет спору в цій справі не є значно складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Зі змісту позовної заяви вбачається, що наведені в ній норми чинного законодавства є типовим для даного виду публічно-правових спорів.

У зв`язку з цим, суд вважає, що витрати на правничу допомогу позивача необхідно задовольнити частково на суму 15 000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, позовна заява підлягає задоволенню.

Судом не вирішується питання стягнення судового збору, оскільки позивач звільнений від його сплати, як особа, яка належить до сім`ї загиблого Захисника України.

Керуючись статтями 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (ідентифікаційний номер: 00034022, місцезнаходження: 03168, м. Київ, проспект Повітряних сил України, буд. 6), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (ідентифікаційний номер: 00034022, місцезнаходження: 03168, м. Київ, проспект Повітряних сил України, буд. 6) витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення суду складений 25 серпня 2025 року.

Суддя А.О. Сластьон