2 Feb 2026

Другий апеляційний адміністративний суд (28.01.26), відмовляючи у апеляційній скарзі ТЦК та СП, вказав, що ТЦК не вказав, яку ж норму закону міг порушити ВПО при «не постановленні на військовий облік» за новим місцем реєстрації ВПО

Адвокат Валерій Макеєв

Чи є складом адміністративного правопорушення не поставлення ВПО на військовий облік за «місцем реєстрації ВПО»?

Суд вказав, що відповідальність за ст. 210 та 210-1 КУпАП не застосовується у випадку, коли дані для Реєстру можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.

Крім того, персональні дані військовозобов`язаного можуть бути отримані органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, до яких відносить і територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними органами.

В цій справі, суд зазначив, що ТЦК не надано до суду доказів вчинення відповідачем дій щодо отримання персональних даних позивачки шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені ч. 3 ст. 14 Закону № 1951-VIII.

Притягнення ж особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Суть справи:

26.12.2024 ОСОБА_1 була взята на облік, як внутрішньо переміщена особа, однак після прибуття до нового місця проживання відповідно до наявних даних у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів у семиденний строк не стала на військовий облік. Від пояснень та підписання протоколу відмовилася в присутності свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

ПОВНИЙ ТЕКСТ ПОСТАНОВИ АПЕЛЯЦІЇ

Категорія справи № 644/8796/25: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.01.2026. Забезпечено надання загального доступу: 30.01.2026.

Дата набрання законної сили: 28.01.2026

Номер судового провадження: 22542/25

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 р.Справа № 644/8796/25

Другий апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Індустріального районного суду міста Харкова від 27.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Паляничко Д.Г., пр. Орджонікідзе, 7, м. Харків, Харківська, 61007, по справі №644/8796/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Індустріального районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1744-4п від 30.07.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210 КУпАП, та накладення на неї адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 17 000 грн. 00 коп.

Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 27.10.2025 адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Індустріального районного суду м.Харкова від 27.10.2025 та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що саме в результаті електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно- комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені ч. 3 ст. 14 Закону № 1951-VIII в ході заходів спрямованих на перевірку баз даних призовників з приводу дотримання військовозобов`язаними діючого законодавства було встановлено факт порушення позивачкою військового обліку в частині недотримання строків постановки на облік та зафіксовано Протоколом про адміністративне правопорушення за №1744-4 від 18.07.2025. Разом з цим, орган військового управління вважає, що примітка до статті 210КУпАП не може бути застосовано в даному випадку так як ТЦК та СП мав можливість отримати персональні дані військовозобов`язаного шляхом електронної взаємодії з іншими інформаційно- комунікаційними системами та реєстрами оскільки в контексті застосування примітки до ст.210 КУпАП слід зазначити, що орган ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів може провести перевірку у тому числі на предмет дотримання конкретною особою терміну постановки на облік у встановлений законом строк, проте позивач мав особисто виконати вимогу, адже чинне законодавство саме на позивача покладає виконання обов`язку щодо здійснення відповідних дій, у разі прибуття до нового місця проживання в семиденний строк стати на військовий облік.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності спірного рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 308 КАС України та керуючись ст. 229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 18.07.2025 офіцером мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 старшим лейтенантом ОСОБА_2 складено протокол № 1744-4 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, скоєне ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому зазначено, що 18.07.2025 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено факт порушення військового обліку ОСОБА_1 , а саме 26.12.2024 ОСОБА_1 була взята на облік, як внутрішньо переміщена особа, однак після прибуття до нового місця проживання відповідно до наявних даних у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів у семиденний строк не стала на військовий облік. Від пояснень та підписання протоколу відмовилася в присутності свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

З довідки про доставлення (супроводження) громадянки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки вбачається, що 18.07.2025 о 15 год 20 хв гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , працівникам поліції доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з порушенням ВО з 09.07.205 по 08.07.2026.

За інформацією з довідки Оберіг, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , та фактичне місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (дата реєстрації за цією адресою 25.06.2025), остання взята на облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 18.07.2025.

Відповідно до довідки № 6332-5003566053 від 26.12.2024 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєструвала фактичне місце проживання як ВПО за адресою: АДРЕСА_2 .

30.07.2025 тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 майором/підполковником Холоша Е.В. винесено постанову № 1774-4П про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, заразом зі змісту вказаної постанови встановлено факт порушення нею правил військового обліку. Так, у оскаржуваній постанові зазначено, що 18.07.2025 о 15 год 20 хв ОСОБА_1 звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про допущення нею правил військового обліку, а саме після прибуття до нового місця проживання відповідно до наявних даних у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів в семиденний строк не стала на військовий облік, фактично визнає порушення та згодна з притягненням до адміністративної відповідальності. Крім цього, у постанові відповідачем зазначено, що 26.12.2024 ОСОБА_1 взята на облік, як внутрішньо переміщена особа, однак після прибуття до нового місця проживання відповідно до наявних даних у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів у семиденний строк не стала на військовий облік, чим порушила ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». З періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (Указ від 17.03.2014 № 303/2014) в Україні настав особливий період, який діє на сьогодні, тому відповідальність за встановлене правопорушення передбачена ч. 3 ст. 210 КУпАП. Обставини, що обтяжують та пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення відповідно до ст. 34 та 35 Кодексу України про адміністративні правопорушення не виявлено. Враховуючи, що громадянка ОСОБА_1 скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, постановлено накласти на громадянку ОСОБА_1 штраф у сумі 17 000,00 грн.

З витягу з наказу № 211 від 24.04.2024 командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 », вбачається, що підполковника ОСОБА_5 призначено на посаду начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 .

За інформацією з довідки від 07.07.2025 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як така, що шукає роботу в Харківській філії Харківського ОЦЗ від 04.07.2025.

Позивач вважаючи спірну постанову незаконною, звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятої ним постанови № 1774-4П від 30.07.2025 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП стосовно ОСОБА_1 , а тому постанова по справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Притягненню до адміністративної відповідальності особи, обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 268 КУпАП визначено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно із ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оборону України, особливий період період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно із Указом Президента України № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, громадяни зобов`язані:

з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України)).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України), врегульовано Інструкцією № 3.

Тобто, законодавцем імперативно визначено чітку та послідовну процедуру розгляду справ про адміністративне правопорушення, порушення якої є підставою для визнання дій суб`єкта владних повноважень неправомірними, а відтак й для скасування його рішення про притягнення до відповідальності.

Згідно із пунктом 3 розділу ІІ Інструкції № 3, у протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена, по батькові (за наявності), адреси свідків (якщо вони є); пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Відповідно до пункту 6 розділу ІІ Інструкції № 3, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов`язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.

Згідно із ч. 1 ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до Примітки ст. 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

З аналізу приведених норм випливає, що відповідальність за ст. 210 та 210-1 КУпАП не застосовується у випадку, коли дані для Реєстру можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 5 Закону № 1951-VIII, держателем Реєстру є Міністерство оборони України, розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (надалі за текстом - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

За приписами ч. 2 ст. 5 Закону № 1951-VIII, держатель Реєстру:

1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру;

2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри";

4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру;

5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру;

6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Згідно з ч. 5 ст. 5 Закону № 1951-VIII органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Відповідно до ч. 8, 9 ст. 5 Закону № 1951-VIII, органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону № 1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: 1) прізвище, відомості про зміну прізвища; 2) власне ім`я (усі власні імена), відомості про зміну власного імені; 3) по батькові (за наявності); 4) дата народження; 5) місце народження; 6) стать; 7) місце проживання та місце перебування; 7-1) номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти; 8) відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників, а також дітей (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження) - виключно за згодою призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 8-1) відомості про сімейний стан особи та відомості про членів її сім`ї (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження) - виключно за згодою призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 9) реквізити паспорта громадянина України та документів, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії); 9-1) відомості про громадянство (зміну громадянства); (…) 32) відомості про особу, зниклу безвісти за особливих обставин; 33) відомості про внутрішньо переміщену особу; 34) відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

За приписами ч. 3 ст. 14 Закону № 1951-VIII, актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Цією частиною ст. 14 Закону № 1951-VIII передбачено перелік органів, від яких органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді інформацію через електронну інформаційну взаємодію.

Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України «Про публічні електронні реєстри», «;Про розвідку» та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.

Реєстр здійснює отримання даних шляхом електронної інформаційної взаємодії з Єдиним державним демографічним реєстром для:

1) проведення зіставлення, звірки та верифікації інформації про фізичну особу відповідно до Закону України «Про публічні електронні реєстри»;

2) використання при наданні публічних (електронних публічних) послуг відповідно до Закону України «Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг»;

3) внесення до Реєстру унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі.

Реєстр здійснює електронну інформаційну взаємодію з інформаційно-комунікаційними системами з використанням системи електронної взаємодії електронних ресурсів.

У разі відсутності технічної можливості передачі даних засобами системи електронної взаємодії електронних ресурсів електронна інформаційна взаємодія може здійснюватися з використанням інших інформаційно-комунікаційних систем із застосуванням у них відповідних комплексних систем захисту інформації з підтвердженою відповідністю за результатами державної експертизи в порядку, встановленому законодавством, інших захищених методів, у тому числі з використанням змінних носіїв.

Відповідно до пункту 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно із пунктом 8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

З аналізу приведених вище положень Закону № 1951-VIII вбачається, що персональні дані військовозобов`язаного можуть бути отримані органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, до яких відносить і територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними органами.

Колегія суддів звертає увагу, що з долученого до матеріалів справи відповідачем витягу Оберіг вбачається, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , та фактичне місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Як встановлено судовим розглядом, що відповідачем не надано до суду першої та апеляційної інстанції належних доказів вчинення відповідачем дій щодо отримання персональних даних позивачки шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені ч. 3 ст. 14 Закону № 1951-VIII.

З витягу Оберіг судом установлено, що джерелом визначення фактичного місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , реєстрації за якою вказана 25.06.2025, а остання взята на облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 18.07.2025, визначено Єдиний інформаційний реєстр соціальної сфери, що є єдиною комплексною інформаційно-комунікаційна системою, що безпосередньо забезпечує реалізацію функцій суб`єктів Єдиної системи, інформаційну підтримку і супровід їх діяльності та є сукупністю взаємозв`язаних загальних і функціональних підсистем, програмно-інформаційних комплексів, програмно-технічних засобів, які забезпечують логічне поєднання відповідних інформаційних ресурсів, обробку та захист інформації, електронну інформаційну взаємодію, користувачами якої є державні органи, державні підприємства та установи, фізичні особи, фізичні особи - підприємці, юридичні особи, визначені у пункті 9 Положення про Єдину інформаційну систему соціальної сфери, затвердженого постановою КМУ № 404 від 14.04.2021, які використовують сервіси Єдиної системи відповідно до їх функціонального призначення.

Згідно з вказаним Положенням ЄІССС охоплює: загальнообов`язкове державне соціальне та пенсійне страхування, пенсійне забезпечення; надання соцдопомоги, субсидії, соцстипендії інших пільг і виплат; ведення обліку тих, хто підлягає державному соцстрахуванню і тих, хто має право на пільги; ведення даних про людей з інвалідністю, тих, хто потребує реабілітації; запобігання та протидія домашньому насильству, насильству за ознакою статі, торгівлі людьми; надання соцпідтримки дітям; проведення соціальних та реабілітаційних заходів, соцроботи з сім`ями, дітьми, молоддю; здійснення контролю над надання соцпослуг та соцпідтримки. соцзахист населення, зокрема вразливих груп, зокрема управлінням соцзахисту населення надано доступ до ЄІССС для централізованого призначення, нарахування та виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам тощо.

Заразом, для держави та управлінь соціального захисту населення впровадження ЄІССС це: безпечний та коректний обмін інформацією; даними з Дією при подачі заяви на допомогу для ВПО, а всі зміни, внесені співробітниками управлінь соцзахисту населення, автоматично фіксуються в системі; автоматизована взаємодія з банками, які здійснюють виплату допомоги ВПО; швидка та автоматична верифікація paperless - створюються та передаються електронні справи замість паперових; легкий перехід на обслуговування від одного до іншого управління соцзахисту у разі зміни місця фактичного перебування, а всі персональні дані зберігаються на центральному рівні, тож втрата або несанкціоноване використання цих даних, зокрема, на місцевому рівні в разі бойових дій чи окупації, неможливе.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на відповідача у справі покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Отже, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження правомірності спірної постанови враховуючи примітку до ст. 210 КУпАП, водночас, колегія суддів відмічає, що відповідачем 25.06.2025 отримано дані, що підтверджується долученим відповідачем витягом із системи Оберіг про фактичне місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , джерелом яких є Єдиний інформаційний реєстр соціальної сфери, ще до винесення протоколу 18.07.2025.

Положеннями ст. 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Однак, в порушення вищенаведених норм права, відповідачем ані в оскаржуваній постанові ані у наданому до суду клопотанні не конкретизовано, ні адресу «нового місця проживання», ні адресу «зареєстрованого місця проживання» позивачки, ні «ким була взята на облік як ВПО».

Зміст спірної постанови зводиться лише до встановлення того факту, що 26.12.2024 ОСОБА_1 була взята на облік як внутрішньо переміщена особа, однак після прибуття до нового місця проживання відповідно до наявних даних у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів в семиденний строк не стала на військовий облік, чим порушила ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Вказані відомості не знайшли свого відображення ані у протоколі, складеному стосовно позивачки, ані у спірній постанові.

Заразом, суд першої інстанції правильно вказав, що ОСОБА_1 від пояснень та/або підписання протоколу відмовилась у присутності свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , при цьому матеріали справи не містять акту відмови від отримання протоколу та не додано доказів самої відмови, а саме відеофіксації вказаного порушення. Відсутній підпис ОСОБА_1 про роз`яснення їй прав і обов`язків, передбачених ст.268 КУпАП, що є грубим порушенням норм КУпАП.

Крім того, дослідивши спірну постанову, колегія суддів зауважує, що відповідачем оскаржувана постанова іменована як «Постанова № 1774-4П по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення». Надалі за текстом самої постанови зазначено, що: «Після прибуття до нового місця проживання відповідно до наявних даних у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів в семиденний строк не стала на військовий облік (…) Відповідно до ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» призовники, військовозобов`язані та резервісти, після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік. Так, 26.12.2024 ОСОБА_1 взята на облік, як внутрішньо переміщена особа, однак після прибуття до нового місця проживання відповідно до наявних даних у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів у семиденний строк не стала на військовий облік, чим порушила ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу (…), тому відповідальність за встановлене правопорушення передбачена ч.3 ст.210 КУпАП». Проте, надалі також зазначається: «враховуючи, що громадянка ОСОБА_1 скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст.210-1 КУпАП, постановив: накласти на громадянку ОСОБА_1 штраф у сумі 17 000 грн».

Тобто, відповідач, здійснюючи опис обставин правопорушення, чітко не вказав, яку ж саме норму законодавства було порушено позивачем, в той час як в тексті постанови міститься посилання як на ч. 3 ст. 210 КУпАП, так і на ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, що є різними по собі адміністративними правопорушеннями.

Крім того, судова колегія звертає увагу, що під час розгляду справи 30.07.2025 тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_6 встановлено, що ОСОБА_1 звернулась з заявою про те, що нею допущено порушення військового обліку, а саме після прибуття до нового місця проживання відповідно до наявних даних у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів у семиденний строк не стала на військовий облік, вказане правопорушення не оспорює, згодна з притягненням до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та підданий адміністративному стягненню у розмірі 17000 грн.

Однак, матеріали справи не містять зазначеної вище заяви ОСОБА_1 про те, що нею допущено порушення військового обліку, всупереч цього, міститься довідка про доставлення останньої до ІНФОРМАЦІЯ_2 працівниками поліції.

Крім того, тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 майор ОСОБА_6 у постанові № 1774-4п зазначено, що ОСОБА_1 вказане правопорушення не оспорює, згодна з притягненням до адміністративної відповідальності, при цьому протокол про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності № 1744-4 не містить її пояснень та зазначена постанова оскаржується ОСОБА_1 , оскільки остання з нею не згодна. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначене тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_6 суперечить наявним доказам, які містяться у матеріалах справи.

Разом з тим, як вбачається, справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 розглянуто та за результатами її розгляду т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_6 винесено постанову № 1774-4п від 30.07.2025 про накладення адміністративного стягнення.

У постанові № 1744-4П від 30.07.2025, зазначено керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 військове звання якого на початку оскаржуваної постанови - підполковник, а у кінці майор ОСОБА_6 . Також, матеріали справи містять наказ про призначення на вказану посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 , проте в матеріалах судової справи та відсутній наказу про призначення на посаду тво підполковника ОСОБА_6 , який безпосереднього виніс постанову стосовно ОСОБА_1 та підписав її, що свідчить про те, що постанова винесена та накладено адміністративне стягнення посадовою особою, яка не мала на це повноважень, та суперечить п. 10 розділу 2 наказу МОУ № 3 від 01.01.2024 «Про затвердження Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення», зокрема: розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Матеріали справи про адміністративне правопорушення подаються уповноваженою посадовою особою, яка склала протокол, керівнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки, для її розгляду у порядку, визначеному КУпАП (п. 9).

Тобто, саме керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право: розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України, і накладати адміністративні стягнення. Отже, з наведених вище положень законодавства слідує, що повноваженнями щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, що визначені статтею 235 КУпАП наділені виключно керівники територіального центру комплектування та соціальної підтримки, при цьому відповідачем не надано доказів, що саме ОСОБА_6 станом на 30.07.2025 виконував функції керівника ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показів свідків.

Виходячи із норм викладених в частині 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею78 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому складання постанови уповноваженим органом про притягнення його до адміністративної відповідальності є правомірним.

З урахуванням наведеного, враховуючи досліджені та встановлені обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність прийнятої ним постанови № 1774-4П від 30.07.2025 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП стосовно ОСОБА_1 , а тому постанова по справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270-272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду міста Харкова від 27.10.2025 по справі №644/8796/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. СпаскінСудді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк