Другий апеляційний адмінсуд (Постанова 29.04.25) вказав, що, фактично, особа, яка своєчасно оновила дані в «Резерв +» - не може бути притягнута до адмінвідповідальності за неявку по повістці «для уточнення облікових даних».
ТЦК притягнув чоловіка до адмінвідповідальності за НЕ прибуття за повісткою «для уточнення даних». Суди вказали – що як передбачено пунктами 7, 7-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII, до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать місце проживання та місце перебування, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти. ТЦК ж має доступ до всих необхідних реєстрів для «уточнення даних» військовозобовязаного, тому, наслідком неявки за повісткою «для уточнення персональних даних» - не може передбачати адміністративну відповідальність.
Повний текс Постанови Апеляційного суду
Категорія справи № 636/11340/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Надіслано судом: 30.04.2025. Зареєстровано: 01.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2025.
Дата набрання законної сили: 29.04.2025
Номер судового провадження: 5788/25
Державний герб України
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2025 р.Справа № 636/11340/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Щурової К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 26.02.2025 (суддя: Оболєнська С.А., м. Чугуїв) по справі № 636/11340/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови № 15/3/2037 від 23.12.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що ОСОБА_1 повістку про необхідність з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 не отримував, оскільки поштове відділення АТ «Укрпошта 62822» у селищі Новий Бурлук Чугуївського району Харківської області не працює, у зв`язку з активними бойовими діями. Вказав, що станом на липень 2024 року позивач вимоги щодо оновлення облікових даних виконав, 15.11.2024 отримав довідку №15/3/115 про відстрочку від призову на військову службу до 07.02.2025. ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , тому працівники ІНФОРМАЦІЯ_5 не мали права його викликати окремо від місця його військового обліку за територіальним місцем проживання. Також зазначає, що відповідачем порушена процедура притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки оскаржувана постанова складена поза межами строку накладення адміністративного стягнення. Крім того, позивачу не були роз`яснені його процесуальні права. Вказує на недодержання відповідачем вимог ст. ст. 245, 251, 252 КУпАП щодо неповного дослідження обставин справи, відсутність доказів вчинення адміністративного правопорушення та невірну оцінку доказів.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 26.02.2025 по справі № 636/11340/24 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності - відмовлено.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 26.02.2025 по справі № 636/11340/24 скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що, станом на липень 2024 року, позивачем усі вимоги щодо оновлення облікових даних, проходження медичного огляду та інші вимоги, передбачені чинним законодавством України, як військовослужбовцем, були виконані у повному обсязі. Зазначає, що підстави для його виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 , станом на 20.10.2024, з метою уточнення даних були відсутні. Відтак, вважає спірну постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судовим розглядом встановлено, що, відповідно до відомостей повістки №589459, позивача зобов`язано з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_5 20.10.2024 для уточнення даних. Відповідно до форми 107П АТ «Укрпошта» рекомендованим поштовим відправленням № 0600296098865 позивачу відправлено документ «Повістка 10.10.2024 №589459 на 1 арк., згідно форми Ф.20», причиною повернення 19.10.2024 рекомендованого поштового відправлення є відсутність адресата за вказаною адресою ( АДРЕСА_1 ).
Начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 полковником ОСОБА_2 23.12.2024 складено постанову №15/3/2037 стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2101 КУпАП.
Так, відповідно до постанови №15/3/2037 від 23.12.2024, начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 направлено звернення до органів Національної поліції за №Е484135 від 02.12.2024, відповідно до ст. 259 КУпАП, щодо доставлення особи, яка порушує законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, встановлені правила військового обліку до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Позивач ОСОБА_1 23.12.2024 з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_4 , після затримання його працівниками поліції за перебування у розшуку, що ним підтверджено в позовній заяві.
Згідно з обліковою карткою ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивач перебуває на військовому обліку рядового, сержантського і старшинського складу запасу, в розділі статус позивача, згідно з даними з реєстру «Оберіг», зроблено запис: перебуває в розшуку від 02.12.2024 до 02.12.2025, у зв`язку з неприбуттям за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені у повістці.
Вказаними діями військовозобов`язаний ОСОБА_1 , який перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , під час дії особливого періоду, порушив вимоги визначені абз.2 ч.1, абз.8 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пп.2 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, викладених у додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 №1487, абз.3, 6 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також п.21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 №560.
Постановою №15/3/2037 від 23.12.2024, винесеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 полковником ОСОБА_2 , притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 грн..
Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності розглянуто за участі позивача, про що свідчить його підпис про отримання копії постанови від 23.12.2024.
Позивачу роз`яснено положення ст.63 Конституції України та права та обов`язки, передбачені ст.268 КУпАП, клопотань та заперечень постанова не містить.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з правомірності спірної постанови ІНФОРМАЦІЯ_6 , якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 грн..
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні, та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 235 КУпАП визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до частини першої статті 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з частиною третьою статті 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, тобто вказана норма відсилає до інших нормативно-правових актів.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а загальні засади проходження в Україні військової служби закріплені в Законі України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися:
- військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
- резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;
- військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;
- військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;
- особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
За приписами вимог абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Отже, враховуючи вимоги абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», всі військовозобов`язані, окрім тих що відносяться до абзаців 2-6 частини третьої вказаної норми, зобов`язані протягом 60 днів уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Відповідно до частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Приведені вище положення, зокрема, абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у редакції Закону №3633-ІХ від 11.04.2024, набрали свою силу 15 травня 2024 року.
Поряд з цим, за положеннями пункту 1 частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX (надалі - Закон № 3633-IX), зокрема, визначено, що під час дії Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 3 березня 2022 року № 2105-IX:
- громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані:
- у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).
Отже, вищезазначені норми законодавства передбачають три шляхи, яким громадяни України, які перебувають на території України та які перебувають на військовому обліку, повинні були уточнити свої персональні дані з 18.05.2024 по 16.07.2024 (включно), а саме: через центр надання адміністративних послуг, електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
При цьому, останній день вказаного 60-денного строку для уточнення облікових даних припадав на 16.07.2024.
Як встановлено колегією суддів, відповідно до відомостей повістки №589459, позивача було зобов`язано з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_5 20.10.2024 для уточнення даних. Згідно з формою 107П АТ «Укрпошта», рекомендованим поштовим відправленням № 0600296098865 позивачу відправлено документ «Повістка 10.10.2024 №589459 на 1 арк., згідно форми Ф.20», причиною повернення 19.10.2024 рекомендованого поштового відправлення є відсутність адресата за вказаною адресою ( АДРЕСА_1 ).
Начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 полковником ОСОБА_2 23.12.2024 складено постанову №15/3/2037 стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Так, відповідно до постанови №15/3/2037 від 23.12.2024, начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 направлено звернення до органів Національної поліції за №Е484135 від 02.12.2024, відповідно до ст. 259 КУпАП, щодо доставлення особи, яка порушує законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, встановлені правила військового обліку до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Позивач ОСОБА_1 23.12.2024 з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_4 , після затримання його працівниками поліції за перебування у розшуку, що ним підтверджено в позовній заяві.
Згідно з обліковою карткою ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивач перебуває на військовому обліку рядового, сержантського і старшинського складу запасу, в розділі статус, згідно з даними з реєстру «Оберіг», зроблено запис: перебуває в розшуку від 02.12.2024 до 02.12.2025, у зв`язку з неприбуттям за викликом до ТЦК та СП у строк та місце зазначені у повістці.
Вказаними діями військовозобов`язаний ОСОБА_1 , який перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 під час дії особливого періоду, порушив вимоги визначені абз.2 ч.1, абз.8 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пп.2 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, викладених у додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 №1487, абз.3, 6 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також п.21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 №560.
Постановою №15/3/2037 від 23.12.2024, винесеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 полковником ОСОБА_3 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 грн..
З приведеного вище вбачається, що за оскаржуваною постановою №15/3/2037 від 23.12.2024, позивач, не прибувши до ІНФОРМАЦІЯ_5 20.10.2024 для уточнення даних, порушив абз.2 ч.1, абз.8 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пп.2 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, викладених у додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 №1487, абз.3, 6 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також п.21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 №560.
Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи учасників справи, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.
Так, за приписами примітки до статті 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Отже, з аналізу приведених норм випливає, що відповідальність за статтями 210 та 210-1 КУпАП не застосовується у випадку, коли дані для Реєстру можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Реєстру) визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі по тексту Закон № 1951-VIII).
Відповідно до положень частини першої статі 5 Закону № 1951-VIII, держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
За приписами частини другої статті 5 Закону № 1951-VIII, держатель Реєстру:
1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру;
2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів;
3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри";
4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру;
5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру;
6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону № 1951-VIII, органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Відповідно до частин восьмої та дев`ятої статті 5 Закону № 1951-VIII, органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
За приписами частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII, актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Даною частиною статті 14 Закону № 1951-VIII передбачено перелік органів, від яких органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді інформацію через електронну інформаційну взаємодію.
Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України "Про публічні електронні реєстри", "Про розвідку" та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.
З аналізу приведених вище положень Закону № 1951-VIII вбачається, що персональні дані військовозобов`язаного можуть бути отримані органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, до яких відносить і територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними органами.
При цьому, Другим апеляційним адміністративним судом витребувано у відповідача докази можливості або неможливості отримання відомостей щодо персональних даних позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів».
У відповідь на запит суду, відповідач надав пояснення про те, що позивач не виконав свій обов`язок у встановлений законом строк в частині неприбуття за викликом територіального центру ТЦК та СП.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що, як вбачається зі спірної постанови №15/3/2037 від 23.12.2024, позивача притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, саме у зв`язку з неприбуттям до ІНФОРМАЦІЯ_5 20.10.2024 для уточнення даних.
В той же час, відповідачем не надано до суду апеляційної інстанції доказів вчинення відповідачем дій щодо отримання персональних даних позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статтею 14 Закону № 1951-VIII, з огляду на те, що позивач перебуває на обліку у відповідача, а також відповідачем не надано доказів неможливості отримання персональних даних позивача у наведений спосіб.
При цьому, колегією суддів було витребувано у відповідача додаткові письмові пояснення щодо інформації, які саме відомості позивачем не були оновлені, тобто були відсутні у розпорядженні відповідача станом на 20.10.2024.
Водночас, відповідачем такі пояснення не були подані до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до положень частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII, органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді від, зокрема:
1) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, - відомості, зазначені у пунктах 1-5, 8, 8-1, 10, 11 частини першої статті 7 цього Закону;
2) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, - відомості, зазначені у пунктах 1-7, 9, 9-1, 14, 21, 26 частини першої статті 7 цього Закону;
10) Міністерства внутрішніх справ України та інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України, - відомості, зазначені у пунктах 1-7, 9, 9-1, 14, 15, 15-1, 20, 20-1, 21, 24, 26, 27, 32 частини першої статті 7 цього Закону;
15) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення, - відомості, зазначені у пунктах 7, 7-1, 8, 8-1, 11, 17, 33 частини першої статті 7 цього Закону;
17) централізованої системи державних установ, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, соціального захисту від безробіття, - відомості, зазначені у пунктах 1-4, 7, 13, 16-2, 25 частини першої статті 7 цього Закону;
При цьому, як передбачено пунктами 7, 7-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII, до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать місце проживання та місце перебування, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти.
У контексті зазначеного, колегія суддів акцентує увагу на тому, що, відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на відповідача у справі покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.
Втім, обставин, які підтверджують неможливість отримання відповідачем відомостей щодо персональних даних ОСОБА_1 у спосіб, встановлений у примітці до ст. 210 КУпАП, відповідачем не надано ані у суді першої, ані апеляційної інстанцій.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що приміткою до ст. 210 КУпАП не передбачено жодних виключень щодо можливості її застосування.
Таким чином, доказів на підтвердження правомірності спірної постанови, враховуючи примітку до ст. 210 КУпАП, відповідачем, ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надано.
Колегія суддів зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови неможливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, що відповідачем не доведено.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийнятої ним постанови № 15/3/2037 від 23.12.2024 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 10.12.2024 щодо ОСОБА_1 , а тому постанова по справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Підсумовуючи все приведене вище, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 ..
Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 317 КАС України, підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..
Щодо розподілу судових витрат колегія суддів, зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частини сьома статті 139 КАС України).
Матеріалами справи підтверджено, що, згідно з наявними в матеріалах справи квитанціями, ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 605,60 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 908,80 грн..
Оскільки суд апеляційної інстанції за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про задоволення позову, то керуючись статтею 139 КАС України, слід стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 1514,40 грн..
Щодо позовних вимог про відшкодування позивачу витрат на надання професійної правничої допомоги, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 1, 3, 5 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI), договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
В іншому випадку на підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години роботи адвоката та час витрачений на певний вид послуги.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Таким чином, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона довести неспівмірність розміру таких витрат.
Судом встановлено, що позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи, подано копію договору про надання правової допомоги від 28.12.2024 №45/2024, квитанцію №45/2024-1 від 28.12.2024 про сплату позивачем гонорару до договору про надання правової допомоги №45/2024 від 28.12.2024 у розмірі 10000,00 грн..
Таким чином, наданими до суду доказами підтверджується фактичне понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн..
Відповідно до частини 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19 Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
У п. 269 рішення Європейський суд з прав людини від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Дослідивши зміст поданих позивачем документів, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи, а саме, що зазначена справа віднесена до справ незначної складності, з огляду на зміст та обсяг робіт, проведених адвокатом, колегія суддів вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. є завищеною та неспівмірною із складністю цієї справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
Разом з тим, беручи до уваги, що факт надання правничої допомоги підтверджено документально, а також визначення фіксованого розміру гонорару, колегія суддів, враховуючи принцип співмірності, критерії реальності адвокатських витрат, розумності та обґрунтованості їх розміру, приходить до висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу та стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн..
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 26.02.2025 по справі № 636/11340/24 скасувати.
Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 полковника ОСОБА_2 № 15/3/2037 від 23.12.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги в загальній сумі 1514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) гривень 40 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)С.П. ЖигилійС