2 Jun 2025

Другий апеляційний адмінсуд скасував І Постанову ТЦК « про штраф в 17 000 грн», і рішення суду 1-ї інстанції, зазначивши, що виклик повісткою «для звірки військово-облікових даних» - не відповідає Закону. Вірно було б: «для уточнення персональних даних»).

Адвокат Валерій Макеєв

Суд встановив, що зі змісту постанови за №4/2635 від 30.12.2024, позивачу інкриміновано адмінправопорушення неприбуттям 02.12.2024 до ТЦК за викликом повісткою для звірки військово-облікових даних, чим порушено вимоги частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII .

Слід зауважити, що обставин неприбуття позивача за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду відповідачем у протоколі №21245 чи постанові №4/2635 не вказано.

При цьому, виходячи з приписів пункту 21 Порядку № 560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, зокрема, для уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки).

Відтак, положення приведеного пункту містять лише умови виклику «для уточнення персональних даних» та «для уточнення даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки)», в той час як приведені формулювання відрізняються з своїм змістом від формулювання наведеного у оскаржуваній постанові (для звірки військово-облікових даних).

Отже, приведене вище підтверджує, що висновок відповідача про порушення позивачем приписів частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII є хибним.

Категорія справи № 644/183/25: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Надіслано судом: 27.05.2025. Зареєстровано: 28.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2025.

Дата набрання законної сили: 27.05.2025

Номер судового провадження: 6009/25

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2025 р.Справа № 644/183/25Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Маркосян М.В., м. Харків, по справі № 644/183/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Харкова (нині це Індустріальний районний суд міста Харкова) із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, в якому, з урахуванням уточнення від 11.02.2025, просив суд:

- скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення №4/2635 від 30.12.2024, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрити провадження по справі.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18 березня 2025 року у справі № 644/183/25 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови про адміністративне правопорушення №4/2635 від 30.12.2025.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18 березня 2025 року у справі № 644/183/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем зауважено, що він численними повістками у 2024 році викликався до ІНФОРМАЦІЯ_4 , де його було направлено на проходження ВЛК. В той же час, жодних повісток на 02.12.2024 позивач не отримував, як і телефонних дзвінків з АТ «Укрпошта» не надходило. Окрім того, позивачем наголошено на тому, що виходячи з примітки до статті 210 КУпАП законодавець чітко визначив умову, за якої положення ст.210-1 КУпАП не застосовуються - за наявності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями (розпорядниками) яких є державні органи. Також відповідачем не вказані які дії ним вчинялись для отримання необхідних від позивача даних шляхом електронної комунікації. Таким чином, на думку позивача, відповідач повинен був з`ясувати чи застосовується примітка до статті 210 КУпАП.

Відповідачем на апеляційну скаргу надано відзив, в якому він просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з протоколом №21245 від 29.12.2024 ІНФОРМАЦІЯ_5 стосовно ОСОБА_1 зазначено, що суть адміністративного правопорушення позивача є в тому, що ОСОБА_1 не з`явився за викликом у строк зазначений у повістці ІНФОРМАЦІЯ_3 , в зв`язку із чим 12.12.2024 був оголошений в розшук. Також, в протоколі зазначено, що розгляд справи стосовно ОСОБА_1 буде проводитись 30.12.2024 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з постановою до ІНФОРМАЦІЯ_3 №4/2635 від 30.12.2025 ОСОБА_1 був визнаний винним у порушенні ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки не з`явився по повістці №1326701, за якою йому було повідомлено про необхідність з`явитись 02.12.2024 о 14:00 год до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних.

В матеріалах справи міститься копія поштового конверту, яким, як зазначає відповідач, направлялась повістка №1326701, копія повістки, копія опису вкладення до поштового відправлення, копія довідки Укрпошти про причини повернення повістки, в якій зазначено, що повістка повертається в зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою.

Позивачем не заперечуються обставини неявки за повісткою, але зазначено, що він не був повідомлений про неї, тож вини у неявці до ІНФОРМАЦІЯ_3 немає, також зазначив про те, що перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , надав копії повісток із ІНФОРМАЦІЯ_5

Відмовляючи у задоволенні частини вимог позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно розглянув справу про адміністративне правопорушення щодо позивача та за результатом такого розгляду прийняв законну та обґрунтовану постанову №4/2635 від 30.12.2024 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для скасування постанови №4/2635 від 30.12.2024.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту Закон № 2232-XII).

Так, згідно з частинами першою, другою та третьою статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

На виконання вимог частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

- уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

- прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.

Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення (30.12.2024) діяв особливий період.

Відповідно до пункту 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 (далі по тексту Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно із пунктом 8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

На виконання пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Отже, саме на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки законодавцем покладено обов`язок здійснювати заходи оповіщення та призову громадян.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту Закон № 3543-XII).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Згідно абзацу другого частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.

Згідно абзацу 8 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

За приписами абзаців 9 та 12 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються, зокрема, мету виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Виходячи з приведених вище приписів Закону № 3543-XII, вбачається, що територіальному центру комплектування та соціальної підтримки надано право викликати повісткою громадян для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

При цьому, відповідно до пункту 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі по тексту Порядок № 560) за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Отже, вказаним Порядком № 560 уточнено, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки може викликати особу для взяття на військовий облік, уточнення її персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Тобто лише приписами Порядку № 560 закріплено, що повісткою особа може викликатися для уточнення її персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки).

Повертаючись до обставин поточної справи встановлено, що фактичною підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, на підставі спірної постанови від 30.12.2024 №4/2635 слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII, у зв`язку з неявкою без поважних на те причин до ІНФОРМАЦІЯ_2 повістці №1326701 на 02.12.2024 об 14:00 год для звірки військово-облікових даних (а.с. 22 том 1).

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Частиною першою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частиною другою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною третьою статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення наявності кваліфікуючої ознаки правопорушення - вчинення такого порушення в особливий період.

Положеннями статті 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Положеннями статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина перша статті 247 КУпАП).

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На виконання вимог частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Як встановлено зі змісту постанови за №4/2635 від 30.12.2024, позивачу інкриміновано неприбуттям 02.12.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 за викликом повісткою для звірки військово-облікових даних, чим порушено вимоги частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII (а.с. 22 том 1).

Слід зауважити, що обставин неприбуття позивача за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду відповідачем у протоколі №21245 чи постанові №4/2635 не вказано.

При цьому, виходячи з приписів пункту 21 Порядку № 560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, зокрема, для уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки).

До того ж, за приписами примітки до статті 210 КУпАП слідує, що положення статей 210, 210-1 цього кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Таким чином, відповідальність, передбачена статтею 210-1 КУпАП не застосовується у разі можливості отримання даних особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що повісткою №1326701 від 21.11.204 позивача викликано до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 02.12.2024 об 14:00 год для уточнення даних.

У той же час, у протоколі №21245 та у постанові 4/2635 відповідачем зазначено, що позивач викликався для звірки військово-облікових даних, тоді як повістка містить формулювання «для уточнення даних». Отже з приведеного вбачається розбіжність у формулюванні мети виклику позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 02.12.2024 об 14:00 год.

Разом з цим, ані в оскаржуваній постанові, ані у протоколі не конкретизовано, яких саме даних позивача недостатньо, що зумовило необхідність його виклику для уточнення військово-облікових даних.

В ході розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідачем повідомлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 не володів відомостями щодо місця перебування, номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти, оскільки позивач не виконав обов`язок щодо уточнення персональних даних.

Щодо вказаних тверджень колегія суддів приводить наступне.

Так, за приписами примітки до статті 210 КУпАП визначено, що положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Отже, з аналізу приведених норм випливає, що відповідальність за статтями 210 та 210-1 КУпАП не застосовується у випадку коли дані для Реєстру можуть бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Реєстру) визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі по тексту Закон № 1951-VIII).

У відповідності до положень частини першої статі 5 Закону № 1951-VIII держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

За приписами частини другої статті 5 Закону № 1951-VIII визначено, що держатель Реєстру:

1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру;

2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри";

4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру;

5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру;

6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Згідно частини п`ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

У відповідності до частин восьмої та дев`ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

За приписами частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII визначено, що актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Даною частиною статті 14 Закону № 1951-VIII передбачено перелік органів, від яких органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді інформацію через електронну інформаційну взаємодію.

Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України "Про публічні електронні реєстри", "Про розвідку" та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.

З аналізу приведених вище положень Закону № 1951-VIII вбачається, що персональні дані військовозобов`язаного можуть бути отримані органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, до яких відносить і територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними органами.

При цьому, відповідач наполягає, що не володів персональними даними щодо позивача про місце перебування, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, та вказані персональні дані не міг отримати шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних.

З такими твердженням колегія суддів не погоджується, оскільки у відповідності до положень частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII визначено, що органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді від, зокрема:

1) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, - відомості, зазначені у пунктах 1-5, 8, 8-1, 10, 11 частини першої статті 7 цього Закону;

2) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, - відомості, зазначені у пунктах 1-7, 9, 9-1, 14, 21, 26 частини першої статті 7 цього Закону;

10) Міністерства внутрішніх справ України та інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України, - відомості, зазначені у пунктах 1-7, 9, 9-1, 14, 15, 15-1, 20, 20-1, 21, 24, 26, 27, 32 частини першої статті 7 цього Закону;

15) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення, - відомості, зазначені у пунктах 7, 7-1, 8, 8-1, 11, 17, 33 частини першої статті 7 цього Закону;

17) централізованої системи державних установ, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, соціального захисту від безробіття, - відомості, зазначені у пунктах 1-4, 7, 13, 16-2, 25 частини першої статті 7 цього Закону;

При цьому, як передбачено пунктами 7, 7-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать місце проживання та місце перебування, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Таким чином, приведені вище приписи статей 7 та 14 Закону № 1951-VIII вказують на те, що персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів містяться і в інших базах даних, з яких органи ведення Реєстру отримуються інформацію.

Отже, посилання відповідача на неможливість отримання таких персональних даних шляхом електронної комунікації є безпідставними.

В той же час, відповідачем не надано до суду апеляційної інстанції доказів вчинення відповідачем дій щодо отримання персональних даних позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статтею 14 Закону № 1951-VIII, з огляду на те, що позивач ще з 17.05.2018 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 . Окрім того, відповідачем не надано до суду апеляційної інстанції доказів неможливості отримання персональних даних позивача у наведений спосіб.

Відтак, наведені норми визначаються наявність у відповідача можливості отримати персональні дані позивача з інших баз даних, проте відповідачем не доведено неможливості отримання таких даних шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що останній перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 у АДРЕСА_1 , де і проходив ВЛК та з`являвся за повістками, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки за інформацією ІНФОРМАЦІЯ_4 у м.Харкові №4320 від 24.02.2025 позивач на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 не перебуває (а.с. 55).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування спірної постанови.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю, що зумовлює прийняття рішення про задоволення вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.

З огляду на викладене, враховуючи, що порушення відповідачем порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та не доведення факту вчинення адміністративного правопорушення, на яке послався заявник апеляційної скарги знайшло підтвердження під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає, що рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18 березня 2025 року у справі № 644/183/25 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частини сьома статті 139 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які приведено у постанові від 18.03.2020 у справі №543/775/17, у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України "Про судовий збір", які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Тобто при оскарженні накладення адміністративного стягнення, ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Згідно зі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено у розмірі 3028 гривень.

Таким чином, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позову при оскарженні накладення адміністративного стягнення становив 605,60 грн (3028 грн х 0,2).

У свою чергу, частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір апеляційної скарги на рішення суду на рівні 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання апеляційної скарги при оскарженні однієї постанови про накладення адміністративного стягнення становить 908,40 грн (605,60 грн х 150%).

За матеріалами справи встановлено, що при зверненні до суду першої інстанції позивачем сплачено судовий збір на суму 1211,20 грн, про що свідчить квитанція від 09.01.2025 (а.с. 5 том 1) та при зверненні до суду апеляційної інстанції згідно квитанції від 28.03.2025 908,40 грн (а.с. 68 том 1).

Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про задоволення позову, то керуючись статтею 139 КАС України, слід стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 605,60 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 908,40 грн, а у загальному розмірі - 1514 грн.

Інша частина судового збору в загальній сумі 605,60 грн, сплачена за подання позову до суду першої інстанції (у сумі 605,60 грн) може бути повернута як надміру сплачена у порядку, встановленому частиною першою статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18.03.2025 по справі № 644/183/25 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови про адміністративне правопорушення №4/2635 від 30.12.2025 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № 4/2635 від 30.12.2024 у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 17000 гривень.

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 1514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. МакаренкоСуддіТ.С. ПерцоваС.П. Жигилій