21 Nov 2024

Маємо одне із перших скасувань Апеляційним Судом рішення суду першої інстанції за ст. 210 КУпАП – на користь військовозобовязаного!( від 19.11.24) . Апеляційний суд Визнав протиправною та скасував постанову про накладення адміністративного стягнення в 17

Адвокат Валерій Макеєв

Це наша справа. І дякуємо військовозобовязаному, що після ВІДМОВИ у задоволенні позову, він погодився на апеляційне оскарження.

І, маємо одне із перших скасувань Апеляційним Судом рішення суду першої інстанції за ст. 210 КУпАП – на користь військовозобовязаного!( від 19.11.24) . Апеляційний суд Визнав протиправною та скасував постанову про накладення адміністративного стягнення в 17 000 грн

Суть: чоловік отримав повістку ще 13 грудня 23 року. У кінці травня 2024 працівники Нацполіції доставили Гордійчука до ТЦК. Керівник ТЦК виніс Постанову за ст. 210 КУПАП – після 19.05.24 – тоб – то- з набуттям чинності «нових правил гри».

ТА на час здійснення правопорушення, тримісячний строк притягнення до відповідальності завершився ще 13 березня 2024 року. За таких обставин, винесення Постанови про адмінправопорушення через 2,5 місяці після завершення строків на притягнення – НЕ ПРАВОМІРНЕ!

Ключове в рішенні суду:

Колегія суддів зауважує, що у вказану статтю Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 09.05.2024 №3696-IX внесено зміни після частини шостої доповнено новою частиною такого змісту: "Адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення".

Однак, відповідні зміни набрали чинності тільки з 19.05.2024 та не були чинними на день вчинення правопорушення 12.03.2024.

Постанова №605/М/2024 про притягнення ЧОЛОВІКА до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП винесена начальником Черкаського ОМТЦК та СП 20.05.2024, тобто після закінчення визначеного ст. 38 КУпАП строку накладення адміністративного стягнення.

Колегія суддів зауважує, що про неявку позивача за викликом по повістці ТЦК стало відомо 13.12.2023, коли позивач не з’явився по повістці.

За положеннями п. 7 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчилися строки, передбачені статтею 38 КУпАП.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб’єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи, що на час винесення оскаржуваної постанови закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ч. 1 ст. 38 КУпАП, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржена позивачем постанова має бути скасована, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрите.

Повний текст:

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 712/6702/24 Суддя (судді) першої інстанції: Троян Т.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.

за участю секретаря Мельник К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ЧОЛОВІКА на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ЧОЛОВІКА до Черкаського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення

В С Т А Н О В И Л А

ЧОЛОВІК звернувся до суду з адміністративним позовом до Черкаського об’єднаного міського територіального центу комплектування та соціальної підтримки про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, посилаючись на те, що 20.05.2024 відповідачем винесено постанову № 605/М/2024 від 20.05.2024 року, якою накладено на нього штраф у розмірі 17 000 гривень за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210-1 КУпАП. Вважає дану постанову необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КУпАП та винесеною з перевищенням компетенції суб’єкта владних повноважень. Під час винесення постанови не дотримано вимоги статтей 245, 276, 280 КУпАП. При розгляді справи не були з’ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в його діях є ознаки проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність.

Позивач вказував на відсутність складу адміністративного правопорушення, порушення строків накладення адміністративного стягнення, а також самої процедури при складенні протоколу та постанови.

Вважає, що спірна постанова є протиправною та такою, що слід скасувати.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 грудня 2023 року ЧОЛОВІКУ була вручена повістка на прибуття до Черкаського ОМТЦК та СП 13.12.2023 на 09.00, яку ЧОЛОВІК 12.12.2023 отримав та поставив підпис, зазначивши телефон та адресу: _________________

20.05.2024 року оператором відділення військового обліку і бронювання сержантів і солдатів запасу Черкаського ОМТЦК та СП ст. солдатом ______________складено Протокол про адміністративне правопорушення. Згідно вказаного Протоколу встановлено наступне: 26.04.2024 року громадянин ЧОЛОВІК був доставлений 29.05.2024 до Черкаського ОМТЦК та СП працівниками Національної поліції. В ході перевірки облікових даних було встановлено, що громадянин ЧОЛОВІК перебуває в розшуку за зверненням Черкаського ОМТЦК та СП як особа, що ухиляється від явки по повістці. По повістці мав прибути 13.12.2023. Як пояснив ЧОЛОВІК, з його слів по повістці не з’явився через перебування в командировці. Враховуючи обставини справи, те, що не прибуття по повістці є триваючим правопорушенням, всупереч вимогам законодавства України громадянин ЧОЛОВІКне з’явився за викликом до Черкаського ОМТЦК та СП для визначення його призначення на особливий період, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ зі змінами. Гр. ЧОЛОВІК роз`яснено ст.63 Конституції України, його права та обов`язки, передбачені ст.268 КУпАП, повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 14 год. 00 хв. 20.05.2024 року в кабінеті № 302. В графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності зазначено», що гр. ЧОЛОВІК усно буде надавати пояснення.

Згідно копії постанови про накладення адміністративного стягнення №605/М/2024 від 20.05.2024 року, винесеної начальником Черкаського ОМТЦК та СП полковником Тимошенком О.А., ЧЛОВІК визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.210-1КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 17 000 грн. Копія постанови вручена 20.05.2024 року.

Вважаючи постанову про накладення адміністративного стягнення №605/М/2024 від 20.05.2024 року протиправною, ЧОЛОВІк звернувся до суду.

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За приписами п. 1 ст. 247 КУпАП обов’язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею ст. 251 КУпАП визначено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, доказами є фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України. Військовий обов’язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов’язок включає, зокрема, дотримання правил військового обліку. Від виконання військового обов’язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов’язані: прибувати за викликом районного (об’єднаного районного), міського (районного у місті, об’єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов’язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов’язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров’я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов’язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов’язаних регламентовано Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, та Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154.

За змістом п. 2 ч. 1 Додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 призовники, військовозобов’язані та резервісти повинні: прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов’язаних та резервістів.

Пунктом 79 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, визначено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:

- організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;

- здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;

- виявляють призовників, військовозобов’язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;

- розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням призовниками, військовозобов’язаними та резервістами, посадовими особами державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також зіпсуттям або недбалим зберіганням військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату (крім правопорушень, вчинених військовозобов’язаними та резервістами, які перебувають у запасі СБУ, Служби зовнішньої розвідки).

Судом першої інстанції встановлено, що 12.12.2023 року позивачу була вручена повістка на прибуття до Черкаського ОМТЦК та СП 13.12.2023 на 09:00.

Позивачем не заперечувалося те, що в день та час, які були зазначені в повістці він за викликом не з’явився.

Позивач мотивував неявку за викликом до Черкаського ОМТЦК та СП тим, що він перебував у відрядженні.

Відповідно до вимог ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

20.05.2024 винесено спірну постанову №605/М/2024 (а.с. 9), якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 гривень, у зв’язку з неявкою 13.12.2023 до Черкаського ОМТЦК та СП за повісткою, чим порушено вимоги ч.3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізація».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що безпосередньо позивачем не заперечувався факт отримання виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у вигляді повістки та обов’язок явки Гордійчука О.П. за отриманою повісткою був беззаперечним.

Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов’язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов’язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Оцінюючи викладене у сукупності колегія суддів погоджується з тим, що у відповідача були наявні достатні підстави для притягнення ЧОЛОВІКА до відповідальності за відповідною статтею КУпАП та накласти на нього відповідне адміністративне стягнення.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в іншій частині аргументи позивача помилкові, зокрема, в частині доводів про строк притягнення до адміністративної відповідальності.

Основним доводом апелянта є закінчення на час накладення адміністративного стягнення оскарженою постановою (20.05.2024) строку накладення адміністративного стягнення.

Так, за позицією позивача оскільки в повістці позивачу був встановлений термін прибуття до Черкаського ОМТЦК та СП 13.12.2023, то перебіг строку правопорушення (неприбуття по повістці) почався з 13.12.2023, тримісячний строк накладення адміністративного стягнення сплинув 13.03.2024, а це правопорушення не є триваючим, адже обов’язку з’явитися у подальші дні для позивача ані повісткою, ані нормативно-правовими актами, ані законодавством не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КУпАП (у редакції чинній станом на момент 13.12.2023) Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Не зважаючи на викладене, ст. 38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день вчинення адміністративного правопорушення або день виявлення триваючого правопорушення.

Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить визначення поняття «триваюче» правопорушення, проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. При цьому характер триваючого правопорушення оцінюється у кожному конкретному випадку індивідуально.

Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов’язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов’язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов’язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об’єктивно існує цей обов’язок, виконанням обов’язку відповідним суб’єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, тобто порушення військовозобов’язаними чи призовниками законодавства про військовий обов'язок і військову службу, яке полягає, зокрема, у неявці за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не носить характеру триваючого, а є одноактним, вичерпується фактом неприбуття до певного місця у визначені дату та час.

Як вказано вище, приведеним вище приписом Закону №3543-ХІІ встановлено обов’язок громадян з’явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов’язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

За обставинами цієї справи Гордійчук О.П. не прибув за викликом до Черкаського ОМТЦК та СП, як вказано у отриманій ним повістці.

Тобто днем вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, є 13.12.2023, коли позивачем не вчинені дії, які він повинен вчинити саме 13.12.2023.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов’язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов’язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов’язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що не доведеними є обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 КАС України).

Оскільки при зверненні до суду першої інстанції позивачем сплачено судовий збір 605,60 грн та при зверненні до апеляційного суду 908,40 грн, такий судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу – задовольнити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2024 року – скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ЧОЛОВІКА - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення №605/М/2024 від 20.05.2024 винесену начальником Черкаського ОМТЦК та СП відносно ЧОЛОВІКА у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП.

Справу про адміністративне правопорушення за фактом притягнення до адміністративної відповідальності ЧОЛОВІКА за правопорушення, передбачене частиною другою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення – закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Черкаського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (18008, м. Черкаси, вул Хоменка, 19, код ЄДРПОУ 09927307) на користь ЧОЛОВІКА витрати, пов’язані зі сплатою судового збору, в сумі 1 514 (одна тисяча п’ятсот чотирнадцять) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Л.В. Бєлова

А.Ю. Кучма

Повний текст постанови складено «19» листопада 2024 року.