22 Sep 2024

Набуття громадянства іншої країни не позбавляє автоматично статусу громадянина України - Юридичний факт «втрати громадянства» набуває довершеності за Указом Президента, - Постанова ВП ВС від 5.09.24

Адвокат Валерій Макеєв

Подвійні враження від Постанови Великої Палати Верховного Суду щодо правомочності Указу Президента про те, що певну особу, яка набула статусу громадянина іншої держави ( у цьому випадку – рф), вважати такою, що ВТРАТИЛА ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНИ.

Давайте спочатку без політичного аспекту питання ( а куди ж і тут без нього!).

Аксіома1: Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (частина перша статті 25 Конституції України).

Аксіома 2: Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина ( ст.102 Конституції України).

І от задачка ( для ВП ВСJ), як за таких обставин, визнати Указ Президента правомірним?

Якщо ВИ не страждаєте запамороченням голови, то спробуйте з’єднати в одне ціле пункти 71- 75 Постанови ВП ВС):

«70. …чинне законодавство України не передбачає чіткої заборони подвійного громадянства. Так, подвійне (множинне) громадянство de jure в Україні не передбачене на законодавчому рівні, однак існує via facti (до прикладу, одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав).

71. Разом з тим наявність у повнолітньої особи подвійного громадянства може стати підставою для припинення громадянства України внаслідок його втрати через її активні дії, спрямовані на набуття громадянства іншої держави, що не є позбавленням громадянства України. Можливість змінити громадянство України гарантована чинним законодавством України (частина перша статті 25 Конституції України, пункт 4 частини першої статті 2 Закону № 2235-ІІІ).

72. У цьому аспекті варто зауважити, що об`єктивний зміст понять «втрата громадянства», «припинення громадянства», «позбавлення громадянства» полягає у тому, що в результаті особа втрачає свій статус громадянина відповідної держави (правовий зв`язок з державою), однак розрізнюючим у змісті цих понять є те, що вони передбачають різні способи припинення громадянства держави, і це, у свою чергу, підтверджує нетотожність понять «втрата громадянства» та «позбавлення громадянства» в розумінні Конституції України та Закону № 2235-III.

73. У статті 25 Конституції України закріплено як конституційний принцип щодо «неможливості позбавлення громадянина України громадянства України», так і принцип стосовно «права змінити громадянство».

74. Добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави / держав є підставою для втрати ним громадянства України. Водночас цей факт не є підставою для автоматичної втрати громадянства України. Юридичний факт «втрати громадянства» набуває довершеності із постановленням Президентом України відповідного указу».

J Резюмуючи: Попри те, що поняття «втрата громадянства» не дуже корелює із конституційними визначеннями, « в принципі»( а як же ще!), - таке може бути, і це потрібно розуміти як «припинення» громадянства, а не (бронь Боже) – позбавлення громадянства).

Ну і як ну дуже симпатична «родзинка» на цьому «витворі правого експресіонізму» п. 119 Постанови ВП ВС: «… варто наголосити, що законодавство України є досить ліберальним щодо поновлення у громадянстві після його втрати. Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 6 Закону № 2235-ІІІ громадянство України набувається внаслідок поновлення громадянства, порядок якого визначено статтею 10, і позивач може цим ефективним юридичним засобом скористатись».

Тоб –то: якщо Ви десь щось «втратили», то у нас з цим доволі «ліберально» - можете спробувати «поновити»).

Ок. Даруйте за іронію щодо доволі серйозного політичного питання. Так. З правовою стороною тут все зрозуміло. Тоб-то – зрозумілі мотиви ВП ВС).

Зазначимо, що йдеться про набуття «Громадянства рф». Як це відбулось? Коли мова йде про колаборанство – на всі 100% - «втрата громадянства» з «припиненням/позбавленням» - політично виправдана, а от коли особа виїхала з окупованої території, ТУТ ми її не змогли забезпечити і на 10% від того стандарту, який особа мала «Там». Тоді, особа повернулась на окуповано територію, а ТАМ – без статусу громадянства країни агресора – також «не перелюбки». Я нікого не виправдовую. Питання багатовимірне. Як на мене, підхід до цього має бути індивідуальним.

У праві з «індивідуальністю направлення дії» - важкувато.

В політиці – так.

Так що, Постанова, радше, політикоправова.

Так буває.

Такі часи.

Приймаємо до уваги.

В цілому – даруйте, за певних обставин, такий підхід є виправданим.

Разом з тим: на сьогодні, певно сотні тисяч громадян України, по всьому світу отримали «другі» паспорти ( а «класик» - навіть третій))). Указів Президента «про втрату громадянства» - одиниці. Тому, думаю, найближчим часом сумлінним громадянам, які підтверджують своєю життєвою позицією «вірність Україні» - перейматись не має підстав. І, звісно ж, це менше всього «Про право». Що не є також добре. Право має бути вивіреним. Та, наразі, можливо, і такий підхід виправданий в певній мірі.

ПОВНИЙ ТЕКС:

Категорія справи № 990/163/23: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України, з них.

Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.09.2024.

Дата набрання законної сили: 05.09.2024

Номер судового провадження: 11-48заі24

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 990/163/23

Провадження № 11-48заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,

за участю:

секретаря судового засідання Лук`яненко О. О.,

представника позивача - Сініціної М. С.,

представника відповідача - Пантюхової Л. Р.,

представника третьої особи - Харченко С. В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 990/163/23 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державної міграційної служби України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 4 лютого 2023 року № 56/2023 в частині

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сініціна Марина Станіславівна, на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 лютого 2024 року (судді Бившева Л. І., Васильєва І. А., Ханова Р. Ф., Гончарова І. А., Юрченко В. П.)

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог, позиція учасників справи

1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України Зеленського В. О. (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної міграційна служба України (далі - ДМС України, третя особа), у якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 4 лютого 2023 року № 56/2023 в частині припинення громадянства України позивача (далі - Указ № 56/2023).

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Указ № 56/2023 у частині припинення його громадянства є незаконним і протиправним як необґрунтований та прийнятий з порушенням норм Конституції України.

3. Так, позивач доводить, що унаслідок постановлення відповідачем Указу № 56/2023 в оспорюваній частині він був позбавлений громадянства України за відсутності для цього передбачених національним законодавством підстав і з порушенням положень статті 7 Європейської конвенції про громадянство та статті 8 Конвенції про скорочення безгромадянства, які ратифіковані Верховною Радою України.

4. У цьому контексті позивач стверджує, що на момент підписання Указу № 56/2023 в оспорюваній частині відповідач не мав достовірних документів, визначених Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок № 215; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), необхідних для прийняття указу відповідно до пункту 26 статті 106 Конституції України.

5. Поряд із цим позивач заперечує наявність у нього громадянства російської федерації, стверджуючи, що він не вчиняв будь-яких дій, направлених на його отримання, на підтвердження чого надав суду копію відповіді управління з питань міграції міністерства внутрішніх справ російської федерації від 14 березня 2023 року № 3/237706596753 на звернення адвоката, засвідченої Appostille від 31 березня 2023 року на підставі Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, підписаної 5 жовтня 1961 року, у якій зазначено, що в інформаційних обліках міністерства внутрішніх справ російської федерації відомості про звернення ОСОБА_1 , 1964 року народження, уродженця Української РСР, із заявою про прийом до громадянства російської федерації та видачі йому паспорта громадянина російської федерації відсутні.

6. Крім того, позивач вважає, що постановлення Указу № 56/2023 в оспорюваній частині відбулось із порушенням процедури провадження щодо вирішення питань громадянства, оскільки подання від 31 січня 2023 року про втрату громадянства України ОСОБА_1 . Головне управління ДМС у Донецькій області підготувало на підставі листа Служби безпеки України (далі - СБУ) від 31 січня 2023 року № 2/3/2- 2316нт з додатками, однак із цього подання неможливо зробити висновок, чи звертався територіальний орган ДМС України до органів СБУ для перевірки у межах їхньої компетенції наявності підстав для втрати громадянства України ОСОБА_1 і що стало підставою для такого звернення. При цьому позивач наполягає, що саме територіальний орган ДМС України може звернутися до органів СБУ для перевірки у межах їхньої компетенції наявності підстав для втрати громадянства України, а не навпаки.

7. Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що Указ № 56/2023 в оспорюваній частині прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

8. На обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що Президенту України 1 лютого 2023 року було внесено подання про втрату громадянства України ОСОБА_1 , підготовлене на підставі пункту 1 частини першої статті 19 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-III) у зв`язку з добровільним набуттям ОСОБА_1 громадянства російської федерації та погоджене т.в.о. начальника Головного управління ДМС у Донецькій області. У цьому поданні було вказано, що наявність підстав для втрати громадянства України підтверджена документально, а саме листом СБУ від 31 січня 2023 року № 2/3/2-2316нт з додатками, у якому зазначено, що ОСОБА_1 добровільно набув громадянство російської федерації та має паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 .

9. Представник відповідача наголосив, що нормами частин першої та другої статті 2 Закону України від 22 травня 2022 року № 2265-IX «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україні» (далі - Закон № 2265-IX)визначено, що російська федерація є державою-терористом. Міністерство внутрішніх справ російської федерації належить до державних воєнізованих організацій, а «документи», надані стороною позивача на підтвердження відсутності у нього громадянства російської федерації (довідка / лист відповідного підрозділу міністерства внутрішніх справ російської федерації) та видані державним органом країни-агресора, не можуть вважатися належними доказами, оскільки їх достовірність очевидно є сумнівною (з огляду, зокрема, на вкрай вірогідне свідоме надання неправдивої інформації російськими органами влади на шкоду інтересам та безпеці України, статус позивача як підсанкційної особи та особи, яка обґрунтовано підозрюється у заволодінні та розтраті бюджетних коштів), а викладена у них інформація не може бути перевірена.

10. Крім того, покликаючись на правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 3 лютого 2023 року у справі № 0940/1503/18, представник відповідача зазначив, що відповідно до покладених на СБУ завдань щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України (частина друга статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-XII «Про Службу безпеки України»; далі - Закон № 2229-XII), цей державний орган з правоохоронними функціями наділено необхідним обсягом повноважень, зокрема в ході контррозвідувальної діяльності (статті 24, 25 Закону № 2229-XII, стаття 7 Закону України від 26 грудня 2002 року № 374-IV «Про контррозвідувальну діяльність»; далі - Закон № 374-IV), які дозволяють йому виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави.

11. Представник відповідача також зауважив, що до спірних правовідносин у цій справі мають застосуватися висновки Верховного Суду, викладені у рішеннях від 23 грудня 2021 року у справі № 9901/166/21 та від 12 грудня 2022 року у справі № 9901/276/21, які набрали законної сили.

12. Третя особа у наданих суду письмових поясненнях наполягає, що подання про припинення позивачем громадянства України внаслідок його втрати уповноважений орган підготував з дотриманням процедури та за наявності передбачених законом підстав.

13. Так, представник ДМС України доводить, що наявність підстав для втрати позивачем громадянства України підтверджується інформацією, викладеною у листі СБУ від 31 січня 2023 року № 2/3/2-2316нт з додатками, а дії ДМС України щодо підготовки та надіслання подання вчинені відповідно до положень статей 17, 19 Закону № 2235-III та Порядку № 215.

14. При цьому представник ДМС України зазначив, що з огляду на положення статті 1 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію»(далі - Закон № 2657-XII), пунктів 1, 6 частини першої статті 1 Закону України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України» (далі - Закон № 2469-VIII), частини другої статті 2 Закону № 2229-XII відсутні будь-які підстави для недовіри СБУ як державному органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

15. Крім того, на переконання представника третьої особи, з огляду на агресивну війну російської федерації проти України, поєднану з геноцидом, масовими злочинами проти людяності і воєнними злочинами, вчиненням російською федерацією терористичних актів проти України, припинення поштового сполучення між Україною та російською федерацією з 25 лютого 2022 року, надані представником позивача як докази довідки, що видані органами держави-терориста (держави агресора), не можуть вважатися допустимими.

16. Представник ДМС України також вважає наявними підстави для застосування до спірних правовідносин у цій справі висновків Верховного Суду, викладених у рішеннях від 23 грудня 2021 року у справі № 9901/166/21 та від 12 грудня 2022 року у справі № 9901/276/21, які набрали законної сили.

17. У запереченнях на пояснення третьої особи представник позивача наполягає на передчасності затвердження ДМС України подання про втрату ОСОБА_1 громадянства України, оскільки вважає, що процедура підготовки Указу № 56/2023 в оспорюваній частині була здійснена без перевірки у межах компетенції ДМС України та за відсутності необхідних і належних документів, визначених Порядком № 215.

18. Так, представник позивача переконує, що надану СБУ в листі від 31 січня 2023 року № 2/3/2-2316нт з додатками інформацію за її суттю не можна вважати документом, який підтверджує добровільне набуття позивачем громадянства іншої держави, а тому жодних підстав для припинення громадянства України ОСОБА_1 не було.

19. Разом із цим представник позивача наголосив, що інтернет-ресурс

«ЕГРН-ДОКУМЕНТ», скриншот з якого долучено до вказаного вище листа СБУ, не має функції ідентифікації паспорта з певною особою, а лише відповідає на питання щодо його дійсності на підставі заданих відомостей про серію та номер. Водночас, за доводами представника позивача, витяг з АС «российский паспорт», долучений до вказаного вище листа СБУ, зовнішньо значно відрізняється від скриншота, зробленого з інтернет-ресурсу «ЕГРН-ДОКУМЕНТ», оскільки візуально цей витяг виглядає як сформований на комп`ютері за допомогою програми «Word», при цьому в ньому відсутні: будь-яка інформація, яка б указувала на його належність до інтернет-ресурсу АС «российский паспорт»; електронна адреса сайта; пояснення, що позначає абревіатура «СПО СК: АС «российский паспорт». Представник позивача також зауважив, що компетентні органи інших держав не мають вільного доступу до системи АС «российский паспорт», а з огляду на Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» компетентні органи України позбавлені можливості офіційно звернутися до компетентних органів російської федерації.

20. Крім того, представник позивача вважає нерелевантними спірним правовідносинам висновки Верховного Суду, викладені у рішеннях від 23 грудня 2021 року у справі № 9901/166/21 та від 12 грудня 2022 року у справі № 9901/276/21, оскільки за обставинами обох наведених справ відповідачем або ДМС України були надані документи, що підтверджують наявність у особи громадянства іншої держави, а саме копії паспорта.

Обставини справи

21. Згідно з інформацією, зазначеною в паспорті серії НОМЕР_2 , свідоцтві про народження № НОМЕР_3 , позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьку Донецької області та набув громадянство України з 24 серпня 1991 року на підставі пункту 1 статті 3 Закону № 2235-III.

22. 31 січня 2023 року за вхідним № 2177-23 до ДМС України надійшов лист СБУ від 31 січня 2023 року № 2/3/2-2316нт з повідомленням про здобуття СБУ інформації щодо добровільного набуття позивачем громадянства російської федерації та отримання 25 червня 2014 року паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 . Також СБУ повідомляла, що в результаті перевірки дійсності паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з використанням російського сервісу «ЕГРН-ДОКУМЕНТ» «Проверка паспорта гражданина рф», який отримує інформацію з актуальних баз мвс та фмс російської федерації та постійно оновлюється, встановлено, що на цей час вказаний вище паспорт російської федерації серед недійсних не значиться. У цьому листі також висловлювалося прохання ініціювати заходи щодо припинення громадянства України ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 19 Закону № 2235-III.

До листа було додано: витяг з АС «российский паспорт» (на одному аркуші); протокол огляду (на двох аркушах), яким зафіксовано огляд співробітником СБУ відкритої в мережі Інтернет інформації на інтернет-ресурсі «ЕГРН-ДОКУМЕНТ» (сервіс, який проводить пошук в актуальних базах мвс та фмс російської федерації за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 та підтверджує дійсність чи недійсність паспортів російської федерації) та до якого додано скриншот сайту

онлайн-сервісу перевірки дійсності паспорта рф на інтернет-ресурсі

«ЕГРН-ДОКУМЕНТ».

23. 31 січня 2023 року Голова ДМС України затвердив подання про втрату громадянства України ОСОБА_1 у зв`язку з добровільним набуттям останнім громадянства російської федерації. Як нормативне обґрунтування подання у ньому зазначено пункт 1 частини першої статті 19 Закону № 2235-III.

24. Затвердженню вказаного подання передувало складення начальником відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС у Донецькій області висновку щодо наявності підстав для втрати громадянства України на підставі інформації, викладеної у листі СБУ від 31 січня 2023 року № 2/3/2- 2316нт, про те, що позивач добровільно набув громадянство російської федерації та має паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 .

25. 1 лютого 2023 року Комісія при Президентові України з питань громадянства (далі - Комісія) ухвалила внести на розгляд Президента України пропозицію про задоволення подання про втрату громадянства України та вважати ОСОБА_1 таким, що втратив громадянство України, що зафіксовано у протоколі № 3 засідання Комісії.

26. Голова Комісії направив на розгляд Президенту України пропозицію про припинення громадянства України внаслідок втрати стосовно десяти осіб разом з проєктом Указу Президента України з цього питання. Зазначена пропозиція зареєстрована в офісі Президента України 4 лютого 2023 року (вх. № 43/118-01).

27. 4 лютого 2023 року з посиланням на пункт 26 статті 106 Конституції України, статті 17, 19 Закону № 2235-III відповідач видав Указ № 56/2023, яким постановив вважати таким, що втратив громадянство України, зокрема, ОСОБА_1 , 1964 року народження, уродженця та жителя міста Донецька.

28. Не погодившись із цим Указом, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

29. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

30. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в розпорядженні як органів, які готували та погоджували подання, так і Комісії були документи, визначені пунктом 87 Порядку № 215, які у своїй сукупності доводили факт добровільного набуття позивачем громадянства російської федерації. За висновком суду першої інстанції, оскільки підпунктом «г» пункту 87 Порядку № 215 не визначено вичерпного переліку документів, їх форми, змісту, суб`єкта видання, якими може підтверджуватися те, що особа внаслідок втрати громадянства України не стане особою без громадянства, то цим документом може бути й документ, яким підтверджується перебування громадянина України у громадянстві іншої держави.

31. Суд першої інстанції визнав необґрунтованими й такими, що не заслуговують на увагу, доводи представника позивача про те, що лист СБУ від 31 січня 2023 року № 2/3/2-2316нт і додати до нього не є документами, якими підтверджується факт добровільного набуття позивачем як громадянином України громадянства іншої держави (у цьому випадку російської федерації), зазначивши, що відповідно до покладених на СБУ завдань щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України (частина друга статті 2 Закону № 2229-XII), цей державний орган з правоохоронними функціями наділений необхідним обсягом повноважень, у тому числі в ході контррозвідувальної діяльності (статті 24, 25 Закону № 2229-XII, стаття 7 Закону № 374-IV), які дозволяють йому виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави.

32. Доводи представника позивача стосовно того, що наданий СБУ витяг не містить жодної інформації, яка б указувала на його належність до інтернет-ресурсу АС «российский паспорт», а також про те, що компетентні органи інших держав не мають вільного доступу до АС «российский паспорт», суд першої інстанції відхилив як такі, що спростовуються положеннями пунктів 1-3 частини другої статті 7 Закону № 374-IV.

33. Суд першої інстанції визнав безпідставними й аргументи представника позивача про те, що інтернет-ресурс «ЕГРН-ДОКУМЕНТ» не має функції ідентифікації паспорта з певною особою, а лише відповідає на питання щодо його дійсності на підставі заданих відомостей про серію та номер, зазначивши, що позивач не довів належними та допустимими доказами того, що паспорт російської федерації серії НОМЕР_1 належить не йому, а іншій особі.

34. Подану представником позивача довідку головного управління з питань міграції міністерства внутрішніх справ російської федерації від 14 березня 2023 року № 3/237706596753 щодо відсутності в інформаційних звітах мвс росії відомостей стосовно звернення ОСОБА_1 із заявами про прийом до громадянства російської федерації та видачі йому паспорта російської федерації, надану у відповідь на запит адвоката московської колегії адвокатів «Ромашов, Романов і партнери» Парфьонової Є. М. , суд першої інстанції не прийняв як належний, допустимий та достовірний доказ у розумінні положень статей 73-75 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначивши, що представник позивача не надав доказів, які б підтверджували існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договірних відносин. Суд першої інстанції також зауважив, що з огляду на агресивну війну російської федерації проти України, масові злочини проти людяності і воєнні злочини, вчинення російською федерацією терористичних актів проти України, у суду немає можливості перевірити викладені в цій довідці обставини на предмет їх достовірності.

35. Реагуючи на доводи позивача про порушення процедури провадження за поданнями з питань припинення громадянства, оскільки Указ № 56/2023 стосовно позивача прийнято з ініціативи СБУ, а не центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, як це передбачено частиною першою статті 24 Закону № 2235-ІІІ та пунктом 104 Порядку № 215, суд першої інстанції зазначив, що цим Порядком не визначено вичерпного переліку джерел, з яких органи ДМС України можуть отримувати інформацію про існування підстави втрати особою громадянства України, а тому за наявності відповідних звернень та фактів, на підтвердження яких було подано документи, отримані відповідно до закону, органи ДМС України мали передбачені законом підстави для їх перевірки та вжиття відповідних заходів, передбачених законом.

36. На підставі зазначеного суд першої інстанції виснував, що обставини справи, підтверджені наданими документальними доказами, свідчать про те, що, видаючи Указ № 56/2023 у частині, яка стосується позивача, Президент України діяв у межах повноважень, визначених пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України, пунктом 1 частини першої статті 22 Закону № 2235-ІІІ, і з урахуванням подання та пропозицій відповідних компетентних органів, спрямованих відповідно до Конституції та законів України на досягнення легітимних цілей захисту інтересів національної безпеки та запобігання злочинам. При цьому суд першої інстанції зауважив, що законодавство України є досить ліберальним щодо поновлення у громадянстві після його втрати і позивач може скористатися ефективним юридичним засобом поновлення громадянства згідно з пунктом 4 частини першої статті 6, статтею 10 Закону № 2235-ІІІ.

37. Доводи позивача про те, що Указ № 56/2023 у частині, яка його стосується, відповідач видав з порушенням статті 7 Європейської конвенції про громадянство та статті 8 Конвенції про скорочення безгромадянства, які ратифіковані Верховною Радою України, суд першої інстанції визнав такими, що не підтвердилися судовим розглядом цієї справи, оскільки, за висновком суду першої інстанції, матеріалами справи підтверджено, що позивач втратив громадянство внаслідок добровільного набуття громадянства іншої держави. При цьому суд першої інстанції виснував, що визначені статтею 25 Конституції України та пунктом 3 частини першої статті 2 Закону № 2235-ІІІ правові гарантії щодо ОСОБА_1 порушені не були та внаслідок видання Указу № 56/2023 він не став апатридом, тобто особою без громадянства.

38. У підсумку суд першої інстанції дійшов висновку, що Указ № 56/2023 у частині, яка стосується позивача, відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

39. В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 лютого 2024 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

40. На обґрунтування апеляційної скарги представник позивача наполягає, що питання втрати громадянства України щодо позивача було ініційовано передчасно, а процедура підготовки Указу № 56/2023 в оспорюваній частині була здійснена ДМС України без перевірки у межах її компетенції наявності підстави для втрати громадянства України за відсутності належних документів, визначених Порядком № 215, оскільки на момент видання цього Указу не було документів, які б підтверджували набуття позивачем як громадянином України громадянства іншої держави (наприклад, завіреної копії паспорта). При цьому, на переконання скаржника, надану СБУ інформацію неможливовважати документом, який підтверджує добровільне набуття позивачем громадянства іншої держави.

41. У цьому контексті скаржник також зауважує, що інтернет-ресурс АС «російський паспорт» не містить можливості вільного доступу до нього. Водночас скаржник припускає, що працівники СБУ, отримавши доступ до цього інтернет-ресурсу, мали б зафіксувати факт отримання відповідних відомостей з нього протоколом, однак такий протокол відсутній. Скаржник наполягає, що вигляд аркуша, на якому зазначено, що це витяг з АС «російський паспорт», ставить під сумнів його отримання із вказаної автоматизованої системи, оскільки він значно відрізняється від скриншоту, зробленого працівниками СБУ з інтернет-ресурсу «ЕГРН-ДОКУМЕНТ» за результатами перевірки даних щодо серії та номера паспорта на предмет його дійсності, та не містить будь-яких реквізитів інтернет-ресурсу АС «російський паспорт», підпису компетентної особи, яка його зробила. Крім того, скаржник переконує, що суд першої інстанції не мав би керуватися нормами Закону № 374-IV, оцінюючи доводи позовної заяви у цій частині, оскільки вважає, щопозивач не належить до категорії осіб, до яких законом можуть бути застосовані відповідні заходи згідно з пунктами 1-3 частини другої статті 7, статті 6 цього Закону. Водночас скаржник наполягає й на тому, що інтернет-ресурс «ЕГРН-ДОКУМЕНТ» не має функції ідентифікації паспорта з певною особою, а відповідає лише на питання його дійсності на підставі заданих відомостей про серію та номер, однак у спірному випадку працівники СБУ не надали копію паспорта громадянина російської федерації,на серію та номер якого вони посилаються, стверджуючи, що цей паспорт належить ОСОБА_1 .

42. При цьому скаржник наполягає, що висловлене в листі СБУ від 31 січня 2023 року № 2/3/2-2316нт твердження про те, що ОСОБА_1 добровільно набув громадянства російської федерації, не підтверджується жодним документом, який би свідчив про його намір отримати таке громадянство, як того вимагає підпункт «в» пункту 87 Порядку № 215. Тобто набуття ОСОБА_1 громадянства іншої держави не підтверджено документально, як передбачено переліком підстав для втрати громадянства України, визначеним статтею 19 Закону № 2235-III, який є вичерпним, при цьому сам ОСОБА_1 заперечує наявність у нього громадянства російської федерації, а також вчинення будь-яких дій, направлених на його отримання. Скаржник наголошує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказуванняправомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, однак суд першої інстанції, оцінюючи доводи сторін, необґрунтовано, на переконання скаржника, поклав на позивача обов`язок доказування фактів та обставин стосовно того, що паспорт російської федерації із зазначеними у листі СБУ серією та номером належить не позивачу, а іншій особі.

43. На підставі викладеного скаржник переконує, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги доводи сторони позивача про те, що питання втрати громадянства України було ініційоване передчасно, процедура підготовки Указу № 56/2023 в оспорюваній частині була здійснена без перевірки у межах компетенції ДМС України наявності підстави для втрати громадянства України за відсутності належних документів, визначених Порядком № 215 та необхідних для прийняття на момент підписання цього Указа. Як наслідок, скаржник уважає помилковим й висновок суду першої інстанції про те, що Указом № 56/2023 в оспорюваній частині не було порушено правові гарантії, визначені статтею 25 Конституції України та пунктом 3 частини першої статті 2 Закону № 2235-III.

Рух апеляційної скарги

44. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 14 березня 2024 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою у цій справі та витребувала з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду матеріали справи № 990/163/23, а ухвалою від 21 березня 2024 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Короткий зміст викладених у відзивах на апеляційну скаргу доводів

45. Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін як прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права.

46. Представник третьої особи у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін як законне, обґрунтоване і прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а міркування й твердження представника позивача, викладені в апеляційній скарзі, представник третьої особи вважає такими, що не спростовують правильності висновківсуду першої інстанції. Зокрема, представник третьої особи зазначає, що пунктом 87 Порядку № 215 не конкретизовано, якими саме документами може підтверджуватися добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави у повнолітньому віці й внаслідок втрати громадянства України він не стане особою без громадянства. Водночас стаття 1 Закону № 2657-XII містить визначення документа як матеріального носія, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі. При цьому представник ДМС України переконує, що лист СБУ від 31 січня 2023 року № 2/3/2-2316нт з додатками є документом, на підставі якого встановлено факти, що мають значення для правильного вирішення справи, та відповідно до норм статей 72, 73 КАС України цей документ є належним, достовірним та достатнім доказом, який підтверджує добровільне набуття позивачем громадянства іншої держави та підтверджує, що позивач внаслідок втрати громадянства України не стане особою без громадянства.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

47. У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу № 56/2023 у частині, яким відповідач постановив вважати позивача таким, що втратив громадянство України.

48. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

49. За правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

50. Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

51. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

52. Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

53. Позаяк Президент України є органом державної влади [в одній особі], то це означає, що глава держави зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені не тільки Конституцією, але й законами України.

54. За змістом частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

55. Частиною четвертою статті 22 КАС України встановлено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.

56. Особливості провадження в цій категорії справ визначені статтею 266 КАС України, частиною п`ятою якої встановлено, що судом апеляційної інстанції в цій категорії справ є Велика Палата Верховного Суду.

57. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду справи може, зокрема, визнати акт Президента України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині.

58. Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

59. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (частина перша статті 25 Конституції України).

60. Пунктом 2 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

61. Згідно з пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні.

62. Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом № 2235-III (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

63. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 2235-III, громадянство України - це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; особа - фізична особа; громадянин України -особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином; міжнародний договір України - міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

64. Згідно з пунктами 1, 2 статті 2 Закону № 2235-III законодавство України про громадянство ґрунтується, зокрема, на принципах: єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; запобігання виникненню випадків безгромадянства.

65. Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону № 2235-III громадянами України є, зокрема, усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

66. Питання громадянства України регулюються Конституцією України, цим Законом, міжнародними договорами України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору (стаття 4 Закону № 2235-III).

67. Статтею 17 Закону № 2235-III визначено, що громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

68. Підстави для втрати громадянства України регламентовано статтею 19 Закону № 2235-III, згідно з пунктом 1 частини першої якої підставою для втрати громадянства України є, зокрема, добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки: а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав; б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновлювачів унаслідок усиновлення її іноземцями; в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем; г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави.

69. Згідно із частинами другою та третьою статті 19 Закону № 2235-III положення пунктів 1, 3 частини першої цієї статті не застосовуються, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства. Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.

70. Отже, чинне законодавство України не передбачає чіткої заборони подвійного громадянства. Так, подвійне (множинне) громадянство de jure в Україні не передбачене на законодавчому рівні, однак існує via facti (до прикладу, одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав).

71. Разом з тим наявність у повнолітньої особи подвійного громадянства може стати підставою для припинення громадянства України внаслідок його втрати через її активні дії, спрямовані на набуття громадянства іншої держави, що не є позбавленням громадянства України. Можливість змінити громадянство України гарантована чинним законодавством України (частина перша статті 25 Конституції України, пункт 4 частини першої статті 2 Закону № 2235-ІІІ).

72. У цьому аспекті варто зауважити, що об`єктивний зміст понять «втрата громадянства», «припинення громадянства», «позбавлення громадянства» полягає у тому, що в результаті особа втрачає свій статус громадянина відповідної держави (правовий зв`язок з державою), однак розрізнюючим у змісті цих понять є те, що вони передбачають різні способи припинення громадянства держави, і це, у свою чергу, підтверджує нетотожність понять «втрата громадянства» та «позбавлення громадянства» в розумінні Конституції України та Закону № 2235-III.

74. Добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави / держав є підставою для втрати ним громадянства України. Водночас цей факт не є підставою для автоматичної втрати громадянства України. Юридичний факт «втрати громадянства» набуває довершеності із постановленням Президентом України відповідного указу.

75. Так, статтею 22 Закону № 2235-ІІІ передбачено, що Президент України: 1) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України; 2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; 3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

76. Пунктом 3 частини першої статті 24 Закону № 2235-ІІІ визначено, що повноваження щодо підготовки подань про втрату особами громадянства України і разом із необхідними документами надсилання їх на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.

77. Отже, Президент України, реалізуючи надані йому повноваження як глави держави і гаранта додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, уповноважений приймати рішення і видавати акти про прийняття до громадянства України та про припинення громадянства України.

78. Згідно із частиною восьмою статті 18 Закону України «Про національну безпеку України», пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360 (далі - Положення № 360; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), саме ДМС України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

79. Підпунктом 2 пункту 6 Положення № 360 визначено, що ДМС України для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, одержувати безоплатно від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб, а також від громадян та їх об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на ДМС завдань.

80. ДМС України під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями (пункт 8 Положення № 360).

81. Нормативно-правовим актом, який згідно із Законом № 2235-III визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України, є Порядок № 215 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

82. Так, за змістом пункту 87 Порядку № 215 для припинення громадянства України внаслідок його втрати територіальні органи ДМС України, дипломатичні представництва чи консульські установи України готують та подають:

а) подання про втрату громадянства України;

б) документ, що підтверджує перебування особи у громадянстві України;

в) один із таких документів: документ, що підтверджує добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, разом із документом, який підтверджує, що на момент такого набуття громадянин України досяг повноліття (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 19 Закону); ;

г) документ, який підтверджує, що громадянин України внаслідок втрати громадянства України не стане особою без громадянства. Такий документ не вимагається в тому випадку, коли оформлення документів про припинення громадянства України внаслідок втрати здійснюється відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 19 Закону № 2235-III [набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону (прийняття до громадянства України) внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів].

83. Пунктом 104 Порядку № 215 визначено, що про виявлення підстави для втрати громадянства України особою, яка проживає на території України, територіальний підрозділ ДМС України за місцем проживання особи повідомляє територіальний орган ДМС України.

Територіальний орган ДМС України перевіряє наявність підстави для втрати громадянства України.

У разі необхідності територіальний орган ДМС України може звернутися до органів СБУ для перевірки у межах їх компетенції наявності підстави для втрати громадянства України. Про результати перевірки органи СБУ повідомляють територіальний орган ДМС України не пізніш як у двомісячний строк з дня одержання звернення.

У разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України територіальний орган ДМС України готує подання про втрату особою громадянства України та надсилає його разом із документами, передбаченими підпунктами «б» і «в» статті 87 цього Порядку, до ДМС України.

ДМС України розглядає подання про втрату громадянства України та подані разом із ним документи.

У разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України ДМС України затверджує подання про втрату громадянства України та надсилає його разом із поданими документами до Комісії.

84. За змістом пункту 110 Порядку № 215 попереднє опрацювання та підготовку матеріалів з питань громадянства України на розгляд Комісії здійснює відповідний структурний підрозділ Офісу Президента України.

Якщо під час попереднього опрацювання та розгляду матеріалів з питань громадянства України буде встановлено, що подання, затверджені ДМС України чи Міністерством закордонних справ України, про втрату громадянства України та додані до них необхідні документи, або документи про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, не оформлені відповідно до вимог законодавства України та міжнародних договорів України з питань громадянства, такі подання та документи повертаються відповідним структурним підрозділом Офісу Президента України відповідно до ДМС України чи Міністерства закордонних справ України для доопрацювання та усунення недоліків.

85. Згідно з пунктом 111 Порядку № 215 Комісія перевіряє, зокрема: відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України; підтвердження документами виконання умов прийняття особи до громадянства України та виходу особи з громадянства України, а також наявності підстав для втрати особою громадянства України; відсутність підстав, за наявності яких прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України не допускається.

За результатами розгляду Комісія приймає рішення про внесення пропозицій Президентові України щодо подань про втрату громадянства України та документів про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

У разі прийняття Комісією рішення про відсутність підстав для задоволення Президентом України подань про втрату громадянства України, документів про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, Комісія повертає зазначені матеріали відповідно до ДМС України чи Міністерства закордонних справ України разом із копією такого рішення.

86. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Так, статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

87. На підставі Закону України від 20 вересня 2006 року № 22-VII Україна ратифікувала Європейську конвенцію про громадянство, вчинену 6 листопада 1997 року у м. Страсбурзі та підписану від імені України 1 липня 2003 року у м. Страсбурзі із застереженнями до пункту 2 статті 8 цієї Конвенції.

88. Згідно з пунктом 1 статті 7 Європейської конвенції про громадянство

держава-учасниця не може передбачати у своєму внутрішньодержавному праві втрату її громадянства ex lege або на ініціативу самої держави-учасниці, за винятком, зокрема, випадку добровільного набуття іншого громадянства.

89. Однак відповідно до пункту 3 цієї статті Конвенції держава-учасниця не може передбачати у своєму внутрішньодержавному праві втрату її громадянства згідно з пунктами 1 і 2 цієї статті, якщо відповідна особа стане внаслідок цього особою без громадянства, за винятком випадків, зазначених у підпункті «b» пункту 1 цієї статті [набуття громадянства держави-учасниці внаслідок шахрайських дій, подання неправдивих відомостей або приховування будь-якого суттєвого факту, що має відношення до заявника].

90. На підставі Закону України від 11 січня 2013 року № 22-VII Україна приєдналася до Конвенції про скорочення безгромадянства, вчиненої 30 серпня 1961 року у

м. Нью-Йорк, яка набрала чинності для України 23 червня 2013 року.

91. Згідно із частиною першою статті 5 цієї Конвенції якщо законодавство Договірної Держави передбачає втрату громадянства внаслідок будь-яких змін в особистому статусі відповідної особи, таких як вступ у шлюб, припинення шлюбу, узаконення, визнання або усиновлення, така втрата повинна обумовлюватися володінням іншим громадянством або набуттям іншого громадянства.

92. За винятком обставин, згаданих у цій статті, жодна особа не втрачає громадянства Договірної Держави, якщо така втрата зробила б цю особу апатридом, хоча така втрата і не є прямо забороненою жодною іншою постановою цієї Конвенції (частина шоста статті 7 Конвенції про скорочення безгромадянства).

93. Договірна Держава не позбавляє особу її громадянства, якщо таке позбавлення зробило б цю особу апатридом (частина перша статті 8 Конвенції про скорочення безгромадянства).

94. Отже, наведені норми Європейської конвенції про громадянство та Конвенції про скорочення безгромадянства не заперечують права Договірної Держави визнати особу такою, що втратила громадянство цієї держави, за певних визначених законодавством підстав, однак за умови якщо така втрата не зробить цю особу апатридом (особою без громадянства).

95. Наведеному підходу міжнародного співтовариства, до якого долучилася й Україна, щодо забезпечення захисту осіб від безгромадянства кореспондують наведені вище приписи пункту 1 частини першої та частини другої статті 19 Закону № 2235-III.

96. При цьому за правилами пунктів 87, 104, 110, 111 Порядку № 215 у випадку виявлення підстави для втрати громадянства України особою, яка проживає на території України, територіальний орган ДМС України перевіряє наявність такої підстави і, в разі її підтвердження, готує подання про втрату особою громадянства України, яке в подальшому перевіряється та затверджується ДМС України. До подання про втрату громадянства України додаються оформлені відповідно до вимог законодавства України документи, що підтверджують наявність підстав для втрати особою громадянства України, а також відсутність підстав, за наявності яких припинення особою громадянства України не допускається. Розгляду Президентом України подань про втрату громадянства України передує їх опрацювання та перевірка, разом з доданими до них документами, відповідним структурним підрозділ Офісу Президента України та Комісією.

97. Слід зазначити, що підпунктом «г» пункту 87 Порядку № 215 не визначено вичерпного переліку документів, їх форми, змісту, суб`єкта видання, якими може підтверджуватися, що особа внаслідок втрати громадянства України не стане особою без громадянства. Отже, таким документом може бути і той, що підтверджує перебування громадянина України у громадянстві іншої держави / держав.

98. За обставинами цієї справи 4 лютого 2023 року відповідач видав Указ № 56/2023, яким постановив вважати позивача таким, що втратив громадянство України, на підставі подання та пропозицій відповідних компетентних органів, висновок яких про наявність підстави для втрати позивачем громадянства України основувався на тому, що він добровільно набув громадянство російської федерації та 25 червня 2014 року, тобто у повнолітньому віці, отримав паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 , про що було зазначено в листіСБУ від 31 січня 2023 року № 2/3/2-2316нт з додатками, а саме: витягом з АС «российский паспорт» та протоколом огляду, яким зафіксовано огляд співробітником СБУ відкритої в мережі «Інтернет» інформації на інтернет-ресурсі «ЕГРН-ДОКУМЕНТ» (сервіс, який проводить пошук в актуальних базах мвд, фмс російської федерації за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 та підтверджує дійсність чи недійсність паспортів російської федерації) та до якого додано скриншот сайту

онлайн-сервісу перевірки дійсності паспорта рф на інтернет-ресурсі

«ЕГРН-ДОКУМЕНТ».

99. Позивач же наполягає на тому, що він не набував громадянства російської федерації та не вчиняв будь-яких дій, спрямованих на його отримання. Крім того, сторона позивача доводить, що лист СБУ від 31 січня 2023 року № 2/3/2-2316нт та додати до нього не можуть розцінюватися як документи, якими відповідно до вимог пункту 87 Порядку № 215 підтверджується добровільне набуття позивачем як громадянином України громадянства іншої держави у повнолітньому віці, і що внаслідок втрати громадянства України він не стане особою без громадянства.

100. У цьому контексті слід зазначити, що відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Засобами встановлення таких даних є, зокрема, письмові, речові й електронні докази.

101. При цьому за правилами частини першої статті 73 та частини першої статті 74 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом [недопустимі докази].

102. Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

103. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 94 КАС України).

104. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи є копії матеріалів з питань громадянства України, за якими Президент України прийняв рішення про припинення громадянства України позивача та видав Указ № 56/2023 в оспорюваній частині, які у своїй сукупності доводили факт добровільного набуття позивачем громадянства російської федерації. Отже, наявність підстав для втрати позивачем громадянства України підтверджено належними та допустимими доказами.

105. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи представника позивача про те, що додані до листа СБУ від 31 січня 2023 року № 2/3/2-2316нт документи не можуть розцінюватися як докази, якими відповідно до вимог пункту 87 Порядку № 215 підтверджується добровільне набуття позивачем громадянства російської федерації та перебування у статусі її громадянина, з таких міркувань.

106. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, листом від 31 січня 2023 року № 2/3/2-2316нт СБУ повідомляла ДМС України про здобуття інформації стосовно добровільного набуття позивачем громадянства російської федерації та отримання 25 червня 2014 року паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 .

107. У цьому аспекті варто зазначити, що за змістом статей 1, 2 Закону № 2229-XII на СБУ як на державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань СБУ також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

108. Відповідно до пунктів 1, 4, 8, 19 статті 24 Закону № 2229-XII відповідно до своїх основних завдань СБУ зобов`язана: здійснювати інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов`язаних з національною безпекою України; здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України; здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки; здійснювати функцію технічного регулювання у сфері спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв`язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації.

109. На підставі пунктів 2, 12 частини першої статті 25 Закону № 2229-XII СБУ, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов`язків надається право: подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов`язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці; в інтересах контррозвідки і оперативно-розшукової діяльності створювати інформаційні системи та вести оперативний облік в обсязі і порядку, що визначаються завданнями, покладеними на СБУ цим Законом.

110. Згідно з пунктами 1-4 частини другої статті 7 Закону № 374-IV для виконання визначених законом завдань та за наявності підстав, передбачених статтею 6цього Закону, в ході контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи та співробітники СБУ мають право: здійснювати контррозвідувальний пошук, оперативно-розшукові заходи з використанням оперативних та оперативно-технічних сил і засобів, опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; виявляти, фіксувати і документувати гласно і негласно розвідувальні, терористичні та інші посягання на державну безпеку України, вести їх оперативний облік, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів; проводити контррозвідувальні операції та відповідні оперативні і оперативно-технічні заходи з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувально-підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України; мати гласних і негласних штатних і позаштатних працівників, створювати з метою конспірації підприємства, установи та організації, використовувати документи, що зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів органів та підрозділів, що здійснюють контррозвідувальну діяльність.

111. За такого правового регулювання, як правильно виснував суд першої інстанції, СБУ, виконуючи покладені на неї завдання щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, наділена необхідним обсягом повноважень, зокрема в ході контррозвідувальної діяльності, які дозволяють їй виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави.

112. Проаналізувавши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для обґрунтованого сумніву стосовно достовірності встановлених СБУ обставин щодо набуття позивачем громадянства російської федерації.

113. У контексті обставин цієї справи варто враховувати й те, що внаслідок агресивної війни російської федерації проти України, масових злочинів проти людяності, воєнних злочинів, вчинення російською федерацією терористичних актів проти України, з лютого 2022 року припинено поштове сполучення між Україною та російською федерацією, а згодом на підставі Закону України від 1 грудня 2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» офіційно припинено відносини України з російською федерацією та республікою білорусь щодо правової допомоги у цивільних, сімейних та кримінальних справах.

114. Тобто компетентні органи України, зокрема й ДМС України, позбавлені можливості взаємодіяти з відповідними органами російської федерації, зокрема звертатись із офіційними запитами про надання інформації щодо отримання громадянами України громадянства російської федерації.

115. Разом із цим у розглядуваній справі відповідач надав докази, які здатні підтримати умовивід щодо існування певної обставини з надзвичайно високим ступенем переконливості. Такий ступінь переконливості за обставинами цієї справи дозволяє суду стверджувати, що позивач набув та має громадянство іншої держави.

116. Отже, вирішення судом спору в цій справі полягає у застосуванні такого стандарту доказування, який визначає, що надані суб`єктом оскарження докази на підтвердження правомірності прийнятого рішення є розумно достатніми та вочевидь переконливими.

117. Своєю чергою сторона позивача як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, намагалася довести наявність процедурних порушень органів ДМС України, пов`язаних з підготовкою та затвердженням подання про втрату позивачем громадянства України для надсилання до Комісії, а також із видачею Указу № 56/2023 в оспорюваній частині, які за їх наявності не означали б відсутність у позивача громадянства російської федерації та не впливали б на оцінку правомірності дій відповідача з видання цього Указу.

118. Вимоги законодавства щодо припинення громадянства України внаслідок його втрати через добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача. У разі необхідності він міг з`ясувати зміст відповідних приписів, які регламентують припинення громадянства України внаслідок його втрати, в осіб, які надають професійну правничу допомогу.

119. Крім того, варто наголосити, що законодавство України є досить ліберальним щодо поновлення у громадянстві після його втрати. Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 6 Закону № 2235-ІІІ громадянство України набувається внаслідок поновлення громадянства, порядок якого визначено статтею 10, і позивач може цим ефективним юридичним засобом скористатись.

120. Наведені висновки узгоджуються з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, сформованою в подібних правовідносинах [див. постанови від 23 березня 2023 року у справі № 9901/276/21 (провадження № 11-4заі23), від 30 травня 2024 року у справі № 990/49/23 (провадження № 11-15заі24)].

121. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що за встановлених у цій справі обставини у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Президент України, реалізуючи надані йому повноваження щодо прийняття рішення про припинення громадянства України та постановляючи Указ № 56/2023 в оспорюваній частині, діяв у межах повноважень, визначених пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України, пунктом 1 частини першої статті 22 Закону № 2235-ІІІ, та з урахуванням подання та пропозицій відповідних компетентних органів, спрямованих згідно з Конституцією України, законами України, рішеннями Ради національної безпеки і оборони України на досягнення легітимних цілей захисту інтересів національної безпеки та запобігання злочинам.

122. Підтвердження не знайшли і доводи скаржника про порушення прав позивача, передбачених статтею 25 Конституції України як нормою прямої дії, оскільки він як громадянин України не міг бути позбавлений громадянства України всупереч його волі. Відповідач не вчинив дій, спрямованих на позбавлення позивача громадянства України, тоді як позивач вчинив дії, спрямовані на втрату громадянства України, оскільки у повнолітньому віці добровільно набув громадянство іншої держави.

123. Аналогічно не підтвердилися і доводи апеляційної скарги про те, що Указ № 56/2023 у частині, яка стосується позивача, відповідач видав з порушенням статті 7 Європейської конвенції про громадянство та статті 8 Конвенції про скорочення безгромадянства, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач втратив громадянство внаслідок добровільного набуття громадянства іншої держави в повнолітньому віці, факт припинення якого судом не встановлено.

124. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

125. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Указ № 56/2023 в оспорюваній частині відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, тому не є протиправним та не підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

126. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

127. На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

128. Оскільки суд першої інстанції розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Висновки щодо розподілу судових витрат

129. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

130. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сініціна Марина Станіславівна, залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 5 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач Н. В. ШевцоваСудді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова К. М. Пільков М. І. Гриців С. О. Погрібний Ж. М. Єленіна О. В. Ступак І. В. Желєзний І. В. Ткач Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук В. В. Король Є. А. Усенко О. В. Кривенда