1 Jun 2025

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД (Постанова від 13.05.25) вказав, що вручення чоловіку протоколу про правопорушення із повідомленням про те, що розгляд справи відбудеться того ж дня, свідчить про те, що позивачу не надано мінімально встановлений К

Адвокат Валерій Макеєв

Апел суд мотивуючи скасування постанови, зазначив, що як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав протокол про вчинення адміністративного правопорушення 03.02.2025 о 14:00. Вказаний протокол містив повідомлення про розгляд справи 03.02.2025 о 17:50 год., тобто в той самий день.

Чоловік, мав відстрочку, і своєчасно поновив дані.

ТА у РЕЗЕРВ + виникла Червона СТРІЧКА – про порушення.

Як тільки побачив «Червону стрічку» - записався до ТЦК на 3.02.25 на 14:00.

Прибув – йому Відразу і протокол, І, за три години по тому, - постанову.

Апел суд мотивуючи скасування постанови, зазначив, що як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав протокол про вчинення адміністративного правопорушення 03.02.2025. Вказаний протокол містив повідомлення про розгляд справи 03.02.2025 о 17:50 год., тобто в той самий день.

Відтак, відповідачем не забезпечено завчасне повідомлення позивача про розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, яке в розумінні Конвенції є кримінальним обвинуваченням, не надано мінімально встановлений КУпАП строк для підготовки до розгляду справи та не гарантовано позивачу отримання часу і можливості, необхідних для підготовки свого захисту, які регламентовані пунктом «b» частини 3 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», що свідчить про порушення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.

Повний ТЕКСТ ПОСТАНОВИ АПЕЛ СУДУ

Категорія справи № 511/483/25: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Надіслано судом: 14.05.2025. Зареєстровано: 15.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 16.05.2025.

Дата набрання законної сили: 13.05.2025

Номер судового провадження: 854/15708/25

Державний герб України

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 511/483/25

Перша інстанція: суддя Гринчак С.І.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

секретар - Афанасенко Ю.М.,

за участю: представника позивача адвоката Комарової Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 10 березня 2025 року у справі № 511/483/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, закриття провадження у справі,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом, в якому просив:

- скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.02.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП .

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 та має відстрочку від несення служби за п.1 ч.3 ст.23 Закона України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яку наразі продовжено до 08.05.2025. Дані також були своєчасно оновлені через застосунок Резерв+.

01.02.2025, оновивши застосунок Резерв+, позивач побачив повідомлення про можливе порушення ним правил військового обліку та наявність у застосунку червоної стрічки. Оскільки це був вихідний день субота, ОСОБА_1 невідкладно записався до електронної черги на 03.02.2025 об 14.00 до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою з`ясування обставин такого повідомлення у цифровому ВОД.

03.02.2025 його під особистий підпис ознайомили з протоколом та постановою за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП відносно нього, при цьому всі доводи, які наводив ОСОБА_1 щодо неотримання повістки залишились поза увагою відповідача.

Постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.02.2025, якою накладено штраф у сумі 17 000 грн. на громадянина ОСОБА_1 за неявку за повісткою до ТЦК та СП вважає необґрунтованою та незаконною, такою що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Повістка №1021317, яка нібито була направлена на адресу ОСОБА_1 містить QR-код при скануванні якого отримується вся додаткова інформація щодо даних: кому видана повістка, коли, ким її підписано, час та т.і. При скануванні цього QR-код відображається інформація, що зазначену вище повістку на ім`я ОСОБА_1 було підписано начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , час та дата підписання - 06.11.2024 об 19:20. В той час, згідно рекомендованого повідомлення № 0610204215378 дата подання повістки на відправлення на Укрпошті - 06.11.2024 об 14:36. Отже, наявним є факт неможливості підписання повістки керівником пізніше за часом ніж її будо відправлено. Крім того, опис до вкладення не містить ні жодного підпису працівника Укрпошти та ні відбитку печатки організації. Не містить необхідних реквізитів і зазначене рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Зазначені факти підтверджують позицію ОСОБА_1 щодо ненадходження на його адресу повістки засобами Укрпошти, що свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення та наявність обставин, що виключають адміністративну відповідальність.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що відповідно до постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.02.2025 військовозобов`язаний ОСОБА_1 правомірно був притягнений до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП , оскільки порушив вимоги ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та не прибув на виклик до ТЦК.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Роздільнянський районний суд Одеської області рішенням від 10 березня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої дійшов безпідставного висновку відповідно до якого, позивач був належно оповіщеним про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить довідка Укрпошти (Ф.20). Посилаючись на положення п.41 Порядку № 560, яким передбачено, що датою належного оповіщення призовника, військовозобов`язаного або резервіста є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою, вирішив, що відмітка «з закінченням терміну зберігання» також відповідає критерію належного оповіщення військовозобов`язаного;

- суд першої інстанції не надав належної оцінки факту неможливості підписання повістки керівником пізніше за часом ніж її будо відправлено відповідно до наявних у справі поштових документів.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що 03.02.2025 відповідальним виконавцем адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 ст.солдатом ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. (а.с.8)

03.02.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 , відносно ОСОБА_1 було винесено постанову за справою про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 17000 грн. (а.с.12)

Із постанови та протоколу встановлено наступне: « 03.02.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що військовозобов`язаному ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 09.11.2024 за заявленою адресою АДРЕСА_1 , була відправлена повістка №1021377 через національного оператора «Укрпошта» (номер відправлення № 0610204215378) про явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14 год 00 хв. 19.01.2025 року. Військовозобов`язаний ОСОБА_1 на зазначений час до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув. Документів, підтверджуючих поважну причину неприбуття громадянина не надано. Згодом на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 повернувся лист національного оператора «Укрпошта» з відміткою «з закінченням терміну зберігання»».

В підтвердження даних фактів відповідачем надано суду: копію повістки №1021377 (а.с.37 зв.бік); лист національного оператора «Укрпошта» з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.38 зв.бік, 39).

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_2 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 та має відстрочку від несення служби за п.1 ч.3 ст.23 Закона України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що підтверджується копією паспорта та роздруківкою з застосунку Резерв+, при цьому зазначене позивачем не оспорюється. (а.с.5,7)

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був належно оповіщеним про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить довідка Укрпошти (Ф.20) (а.с.38 зв.бік).

Таким чином, за встановлених обставин, з урахуванням наявності належного оповіщення позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що неявка військовозобов`язаного ОСОБА_1 за викликом по повістці свідчить про порушення ним вимог абз. 2 ст.17 Закону України «Про оборону України», абз.2 ч.1, абз. 8 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Проте , із таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Частиною 1 статті 7 КУпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Процес притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягують до такої відповідальності.

Відповідно ч. 10 ст. 1 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до статті 235 КУпАП військові комісаріати розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення військовозобов`язаними чи призовниками законодавства про військовий обов`язок і військову службу, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, , про неявку на виклик у військовий комісаріат, (статті 210, 210-1, 211 - 211-6).

Від імені військових комісаріатів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право районні (міські) військові комісари

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Стаття 210 КУпАП, в редакції, яка діє з 19.05.2024, визначає покарання за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Частина 3 вказаної статті передбачає, зокрема, накладення штрафу на громадян за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія суддів зазначає, що положення ч.3 ст. 37 та ч.11 ст. 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII передбачають обов`язок призовників, військовозобов`язаних та резервістів після прибуття до нового місця проживання в семиденний строк стати на військовий облік, а також у разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку.

Згідно з абзацом 4 пункту 1 частини 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3633-ІХ, під час дії Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 3 березня 2022 року № 2105-IX:

громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Аналіз викладених норм законодавства свідчить про те, що громадяни України, які перебувають на території України, та які перебувають на військовому обліку, мали три шляхи для уточнення своїх персональних даних з, а саме шляхом:

- прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання;

- шляхом прибуття самостійно до центру надання адміністративних послуг;

- через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Однак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував наступного.

Згідно з п. 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Отже, з аналізу наведених вище норм вбачається, що оповіщення військовозобов`язаного про виклик до ТЦК та СП може здійснюватися шляхом особистого вручення військовозобов`язаному повістки або шляхом її направлення засобами поштового зв`язку. У випадку направлення повістки засобами поштового зв`язку належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного про виклик до ТЦК та СП є документами від поштового оператора про особисте отримання поштового відправлення, відмітка у поштовому повідомленні про відмову від його отримання або відмітка у поштовому повідомленні про відсутність особи за адресою.

Представник позивача зазначає, що повістка на ім`я ОСОБА_1 повернулася без вручення адресату з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання», що не є належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик у розумінні п. 41 Порядку №560 та відповідачем не було врахованого цього при винесенні оскаржуваної постанови.

Доводячи обставину повідомлення позивача про необхідність з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 19.11.2024 для уточнення даних, відповідач вказаує, що конверт з повісткою направлявся за дійсною адресою позивача.

Проте, колегія суддів наголошує на тому, що на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, відповідачем не надано до суду доказів належного підтвердження оповіщення ОСОБА_1 про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки у відповідності до п. 41 Порядку № 560.

До того ж, останній заперечував факт отримання повістки, про що зазначив у поясненнях до Протоколу про адміністративне правопорушення від 03.02.2025 (а.с.8,об).

Крім того, колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується військово-обліковим документом із застосунку «Резерв+» від 11.02.2025.

Також, в даному військово-обліковому документі зазначено про те, що позивач дані оновив 07.02.2025, окремо стоїть позначка про те, дані оновлено вчасно, також, зазначено номер телефону.

Окрім того, вказано про те, що позивач має відстрочку до 08.05.2025 включно, на підставі п.1.ч.3. ст.23 Закона України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Разом з тим, ані у постанові, ані в повістці відповідачем не було конкретизовано які саме дані були відсутні у відповідача та які дані позивач мав оновити 19.11.2024 відповідно до повістки від 06.11.2024, в період дійсної відстрочки (до 08.05.2025), у зв`язку з чим у відповідача була наявна необхідність викликати позивача, для уточнення таких даних.

З урахуванням вищенаведеного, вина ОСОБА_1 у порушенні вимог абз. 2 ст.17 Закону України «Про оборону України», абз.2 ч.1, абз. 8 ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не доведена належними та достатніми доказами, а відтак, у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем допущено неповноту розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, а оскаржувана постанова, прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, а провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зробив помилкові висновки.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд першої інстанції залишив вищевказані обставини поза увагою, не з`ясувавши доведеність належного оповіщення позивача про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Таким чином, колегія суддів констатує, що оскільки позивач не був належним чином оповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 , ним не було порушено абз. 1 ч.1 та абз. 12 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» під час дії особливого періоду, тому у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, відповідно примітки до ст.210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Тобто, якщо Міністерство оборони України як держатель такого реєстру може отримати відомості про особу шляхом синхронізації з іншими державними електронними реєстрами, то особу не може бути притягнуто до відповідальності за неповідомлення таких відомостей.

Також, апеляційний суд зауважує, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов`язкова для застосування судами як джерело права.

Стандарти, встановлені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) для кримінального провадження, поширено Європейським судом з прав людини і на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (див. рішення 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України», заява № 16347/02).

Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень, зокрема, критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).

Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).

З аналізу положень статті 210-1 КУпАП України виходить, що відповідальність за вказаною статтею поширюється на невизначене коло осіб та передбачає накладення стягнення у виді штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Так, на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 17 000,00 грн., що становить одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та перевищує мінімальну заробітну плату у 2,12 рази, а прожитковий мінімуму для працездатних осіб у 5,61 разів.

Вказане свідчить про те, що вказана стаття за своєю суттю є кримінальним порушенням /обвинуваченням.

Аналогічні висновки, щодо визнання адміністративних правопорушень кримінальним порушенням/обвинуваченням за критерієм тяжкості покарання (розміру штрафу) викладені у рішення ЄСПЛ у справі «SAQUETTI IGLESIAS v. Spain» (№ 50514/13), Sociйtй Stenuit v. France (11598/85), Jussila v. Finland (73053/01), «Hьseyin Turan v. Turkey» (11529/02).

Виходячи з практики застосування Європейським судом статті 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.

Кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією.

Згідно вимог пункту «b» частини 3 статті 6 Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Повертаючись до національного законодавства колегія судів зазначає, що положеннями статті 277-2 КУпАП визначено порядок повідомлення про розгляд справи.

Відповідно до вказаної статті повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк.

Європейський суд з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» (№ 12307/16) зазначив, що незважаючи на те, що статтю 6§1 неможливо тлумачити як таку, яка надає заявникові право на отримання особливої форми вручення судових документів, наприклад, зареєстрованою поштою, в інтересах здійснення правосуддя заявника необхідно повідомляти про судове слухання таким чином, щоб йому не лише стало відомо про дату, час і місце слухання, а він мав достатньо часу для підготовки його або її справи і був присутнім під час судового слухання.

У призмі наведеного, враховуючи те, що норми КУпАП не містять положень про повідомлення осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності про розгляд справи уповноваженим органом державної влади, а також мінімального строку на підготовку особи до розгляду справи та реалізації права на захист, колегія суддів вважає за можливе застосувати норму статті 277-2 КУпАП за аналогією закону до спірних правовідносин щодо строків повідомлення про розгляд справи районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав протокол про вчинення адміністративного правопорушення 03.02.2025. Вказаний протокол містив повідомлення про розгляд справи 03.02.2025 о 17:50 год., тобто в той самий день.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 5 липня 2022 року у справі № 522/3740/20, від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20, від 3 жовтня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 1 листопада 2022 року у справі № 640/6452/19 та від 18 січня 2023 року у справі № 500/26/22.

Крім того Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 по справі № 400/4409/21 зазначив, що визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, яке спрямоване на захист суспільних інтересів, внаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до таких наслідків, як, зокрема нанесення суттєвої шкоди суспільним інтересам або уникнення правопорушником обов`язку виконувати або дотримуватися законодавства.

При цьому, на відміну від надмірного формалізму, застосування судами підходу до вирішення спору, що ґрунтується на засадах, визначених статтею 2 КАС України, передбачає: 1) винесення судового рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), керуючись верховенством права (справедливістю); забезпечення мотивованості судового рішення шляхом оцінки: причин, які призвели до процедурних порушень; наслідків, до яких призвели ці процедурні порушення; можливості безпосередньо у судовому процесі усунути (нейтралізувати) ці процедурні порушення; добросовісності/недобросовісності суб`єкта, який допустив процедурні порушення; 3) застосування трискладового тесту вирішення публічно правового спору (передбачає, що суд, приймаючи рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), перевіряє його на відповідність (несуперечність) принципам національної безпеки, суспільного інтересу, ефективності захисту порушеного права особи).

У вказаній постанові Верховний Суд при визначенні підходів до відмежування формалізму від надмірного формалізму, зокрема, наголосив на тому, що якщо є доступ до суду, «правопорушник» доводить, у першу чергу, сам факт відсутності правопорушення, що дозволяє суду оцінити суть відповідного правопорушення.

Водночас, наявні в матеріалах справи докази не підтверджують вчинення позивачем інкримінованого правопорушення.

Згідно з частин 1 та 2 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутність події і складу адміністративного правопорушення

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що при постановлені оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нової постанови, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 слід задовольнити.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що позивач за подання апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 726,70 грн.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 726,70 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 10 березня 2025 року у справі № 511/483/25 скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 78 від 03 лютого 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 726 (сімсот двадцять шість ) гривень, 70 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач О.І. ШляхтицькийСудді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик