Резонансну Постанову КМУ № 560 тепер може оскаржити і громадська організація? - Маємо новаційну Постанову КАСУ, яка «все змінює»)))

Тільки лінивий правник не критикував на «правові невігластва» та «процесуальну диверсію», закладені у Постанову КМУ № 560 від 16.04.24, яка мала б навести лад – зробити певні локалізаційні деталізування порядку виконання  Закону про порядок здійснення мобілізації.

Але, наразі, все закінчилось криками «про невігластво» та закликами підтримати петицію щодо скасування неприйнятних норм Постанови.

У петиції такого роду НЕ ВІРЮ.  Це все рівно, що скаржитись удаву, що кролика він схавав «не за процедурою»).

Є перспективні заяви про подання Позову з оскарження Постанови № 560 в інтересах конкретної особи, права якої порушено. Це нормально. Але має свої мінуси: у захисті конкретної особи завжди можна знайти як процесуальні так і «позасудові» недоречності.

І от, ТАДАМ!), 10.травня 2024 року Касаційний адміністративний суд прийняв доволі перспективну позицію. По факту – у позові ГО там було відмовлено.

Але «мотивація» відмови заслуговує уваги, поза як чи не вперше, саме Касаційний АДМІНІСТРАТИВНИЙ суд ( а це важливо – по саме по «цій лінії» і потрібно оскаржувати нормативно – правові акти, прийняв правову позицію, за якою, оскаржувати ГО то може, але має бути дві речі: 1) формальна – ГО має мати «строчку у Статуті» про те, що може захищати не тільки своїх членів, а і осіб , що до неї звернулись, 2) повинні бути самі мотивовані звернення до такого ГО від «Постраждалих від неподобств нормативно – правового акту» осіб.

Ну і по тексту та контексту правової позиції  Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 420/18539/22 (адміністративне провадження № К/990/41741/23) від 10 травня 2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118962288):

«Надаючи оцінку зв`язку зазначених осіб безпосередньо з предметом позову, колегія суддів звертає увагу, що рішення, яке є предметом судового оскарження, є нормативно-правовим актом. Проте не кожен нормативно-правовий акт діє на всіх без виключення осіб, оскільки акт може створювати юридичні наслідки лише для певних суб`єктів права (діє за певним колом осіб).

При цьому, положеннями частини другої статті 264 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Тобто при оскарженні громадською організацією нормативно-правового акта в інтересах інших осіб, виникає не тільки умова щодо наявності повноважень у громадської організації на представлення інтересів інших осіб, а й умова, що положення нормативно-правового акта обов`язково мають розповсюджуватися на осіб, в інтересах яких діє громадська організація.

Отже, до перелічених вище критеріїв, за якими з`ясовується наявність чи відсутність права громадської організації на звернення до суду в інтересах інших осіб (у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 640/21611/19) у цьому випадку необхідно додати ще один критерій, якщо предметом оскарження є нормативно-правовий акт.

Так, суди повинні з`ясувати також, що до осіб, в інтересах яких подано громадською організацією позовну заяву, застосовується оскаржуваний нормативно-правовий акт, або така особа є суб`єктом правовідносин, у яких застосовується відповідний акт».

Слід зазначити, що зазначена Постанова КАСУ від 10.05.24  містить дуже пікантні «родзинки», які вказують на те, що якщо громадська організація доведе, що оскаржуваним нормативно – правовим актом порушуються права її членів, або ( УВАГА!) – осіб,  в інтересах яких може діяти  організація – тоді наявні підстави для  захисту порушеного права.

В нашій практиці був дуже цікавий прецедент в аналогічних правовідносинах, коли Громадська організація «Захист прав обманутих споживачів» (саме як і визначає новаційна Постанова КАСУ від 10.05.24) , маючи запис у своєму статуті про «право на захист невизначеного кола споживачів», подала Позов щодо захисту прав сам е такого «невизначеного кола споживачів».

Дійшли до Касаційного Господарського Суду, який ( дяка!) став на нашу сторону і виніс 17 грудня 2020 року Постанову у справі № 925/1147/19  (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93783479), в якій, зокрема, зазначив:

«Право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів забезпечене законом, зокрема ст. 15 ЦК України. Перелік способів захисту порушеного права та/або інтересів визначений у ст. 16 ЦК України та не є вичерпним.

За змістом ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

Статтею 36 Конституції України встановлено, що громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань визначаються Законом України «Про громадські об`єднання».

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

У рішенні Конституційного Суду України №12-рп/2013 від 28.11.2013 Конституційний Суд України зазначив, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про громадські об`єднання» встановлено, що для здійснення своєї мети (цілей) громадське об`єднання має право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.

За змістом п.п. 2.1 2.2 статуту громадської організації «Захист прав обманутих споживачів» основною метою діяльності Організації є надання її членам, а також іншим особам, які не є членами Організації правової допомоги щодо захисту їх прав як споживачів та самостійний захист прав невизначеного кола споживачів, громадян та неповнолітніх дітей. Для виконання статутних завдань у порядку, встановленому чинним законодавством Організація має право, зокрема, представляти і захищати права та інтереси споживачів, громадян та неповнолітніх дітей в судах, органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування. Звертатися з позовами, заявами та скаргами до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів, введення в оману споживачів, припинення цих дій, відшкодування матеріальної шкоди.

Верховний Суд констатує, що громадські організації є організаційно-правовою формою діяльності людей, які об`єднуються для спільного здійснення та захисту своїх прав, свобод та інтересів, які відображаються у статуті громадської організації у вигляді мети та напрямів її діяльності. Таким чином, діяльність громадських організацій не можна розглядати абстрактно, без зв`язку з її метою та правами людей (її членів), що об`єдналися. Створюючи громадську організацію або вступаючи до неї, її члени об`єднуються на визначених статутом умовах для спільної реалізації своїх прав.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Горраіз Лізаррага та інші проти Іспанії» (заява № 62543/00 від 10.11.2004) зазначено, що «.. в сучасному суспільстві, коли громадяни стикаються з особливо складними управлінськими рішеннями, звернення до колективних органів, таких як асоціації, є одним із доступних, а іноді і єдиним доступним для них, засобом, завдяки якому вони можуть ефективно захищати власні інтереси. Крім того, законодавством більшості європейських країн визнано право асоціацій брати участь у судових провадженнях для захисту інтересів своїх членів. ... Суд не може ігнорувати цей факт при тлумаченні поняття «потерпілий». Будь-яка інша, надміру формалізована інтерпретація цієї концепції, зробить захист прав, гарантованих Конвенцією, неефективними та ілюзорними (пункт 38). Суд визнав, що гарантії статті 6 § 1 також розповсюджуються на об`єднання, у разі, коли вони вимагають визнати права чи інтереси їх членів (пункт 45).

Враховуючи наведений підхід Європейського суду з прав людини до контексту обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку, що громадська організація «Захист прав обманутих споживачів», яка є об`єднанням громадян, мета створення та діяльність якого прямо та безпосередньо пов`язана із забезпеченням і захистом прав її членів, в даному випадку, які є і співвласниками багатоквартирних будинків, щодо яких призначено управителів, є належним представником інтересів членів цього об`єднання і реальний захист прав її учасників у певних випадках потребує звернення до суду, тому невизнання за  ГО «Захист прав обманутих споживачів» самостійного права на звернення до суду в інтересах її членів, призведе до неможливості забезпечення захисту прав її членів і стане невиправданою перешкодою для досягнення мети такої організації».

Гарний текст) . З насолодою розмістив ТУТ , - користуйтесь))).

І, повертаючись до теми оскарження «процесуально – диверсійних» новацій Постанови КМУ № 560 від 16.05.24, зазначу, що тепер, є цілком ймовірними два способи оскарження «правових – невігластв» Постанови № 560 як окремим громадянином, права якого порушено, так і громадською організацією.

Але, і тут дуже Важливо!: - Повинно бути не просто «Передбачене право ГО на захист прав невизначеного кола громадян», а і самі звернення від громадян, які просять ГО здійснити такі дії.

Так що – дорогу осилить той хто йде).

Адвокат Валерій Макеєв