Розірвання шлюбу та самостійне виховання дитини батьком не є підставою для відстрочки, - рішення суду від 2.09.24

У рішенні від 2.09.24, суд зазначив: «Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо, визначення місця проживання дітей із батьком, не можуть розцінюватися судом як самостійне виховання батьком дитини та бути підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Сімейним кодексом України чітко передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають (перебували) вони в шлюбі між собою. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Одним із способів виконання батьками обов`язку утримувати дитину є стягнення аліментів за домовленістю сторін або за рішенням суду.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, мати або батько має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Зміст указаних норм також свідчить і про те, що проживання батьків окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей з одним із батьків не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дітей, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дитини (дітей).

У постанові від 13.06.2018 за результатами розгляду справи №822/2446/17 Верховний Суд вказав, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з одним з батьків, що включає в себе обов`язок щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини».

Повний текст рішення суду:

Категорія справи № 620/8552/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері.

Надіслано для оприлюднення: 03.09.2024. Зареєстровано: 04.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.09.2024.

Номер судового провадження: П/620/8671/24

Державний герб України

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

02 вересня 2024 року                                Чернігів                               Справа № 620/8552/24

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виразились у незаконній відмові надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на яку позивач має право відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"; скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого у формі Протоколу № 1 від 30.05.2024 року в частині відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ; зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що фактично з 2017 року самостійно виховує та утримує двох своїх неповнолітніх дітей, а тому вважає, що відповідачем безпідставно відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, вказав, що позивач не надав документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини).

Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 16.08.2024 відповідь ОСОБА_1 на відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 було повернуто без розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 20.05.2024 звернувся до відповідача із заявою про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме самостійне виховання та утримання дітей (а.с. 61).

Вказану заяву було розглянуто на засіданні комісії з надання відстрочок військовозобов`язаним від призову під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 та прийнято рішення відмовити у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що підтверджується витягом з протоколу № 01 від 30.05.2024 (а.с. 60).

За результатами розгляду вказаної заяви, позивачу було надіслано повідомлення від 31.05.2024 № 4442, в якому повідомлено про ухвалення рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з ненаданням документів, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини) (а.с. 68).

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, №   341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024,  № 469/2024 від 23.07.2024 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Так, статтею 1 Закону № 3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 23 Закону № 3543-XII визначені категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, згідно пункту 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Суд зазначає, що у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову, або підпадають під умови відстрочки слід надати той обсяг документів, який підтвердить існування обставин, достатніх для того, щоб уповноважений суб`єкт владних повноважень міг прийняти відповідне рішення.

Так, процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560).

Згідно пункту 56 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до пункту 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Пунктом 58 Порядку № 560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16 - 23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Згідно пункту 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Так, згідно додатку 5 до Порядку № 560 жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої (таких) дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації додають свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Судом встановлено, що позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації було додано, зокрема, свідоцтво про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , свідоцтво про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 27.02.2017 у справі № 739/187/17, згідно якого, з урахуванням часткового скасування рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 22.07.2017 (https://reestr.court.gov.ua/Review/67304338) позов  ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів було задоволено повністю, шлюб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрований 24 січня 2015 року виконавчим комітетом Кіровської сільської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області, актовий запис № 01 було розірвано, малолітніх дітей позивача та відповідачки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , залишено проживати з позивачем ОСОБА_1 (а.с. 62, 63, 66, 67).

Саме на вказане судове рішення посилається позивач в обґрунтування заявлених у цьому позові вимог.

Поряд з цим суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-III (далі -   Закон № 2402-III) встановлено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 2402-III виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

За змістом частин першої та другої статті 15 Закону № 2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів, визначені Сімейним кодексом України.

Статтею 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Частинами першою, п`ятою статті 150 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до частини першої статті 151 Сімейного кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 Сімейного кодексу України).

Статтею 155 Сімейного кодексу України встановлено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Порядок вирішення батьками питань щодо виховання дитини визначений статтею 157 Сімейного кодексу України.

Так, відповідно до частин першої-третьої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Абзацом першим частини четвертої статті 157 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

При цьому, згідно з частинами першою, другою статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав визначені статтею 164 Сімейного кодексу України, відповідно до пункту 2 частини першої якої мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Отже, Сімейним кодексом України чітко передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають (перебували) вони в шлюбі між собою. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Одним із способів виконання батьками обов`язку утримувати дитину є стягнення аліментів за домовленістю сторін або за рішенням суду.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, мати або батько має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Зміст указаних норм також свідчить і про те, що проживання батьків окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей з одним із батьків не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дітей, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дитини (дітей).

У постанові від 13.06.2018 за результатами розгляду справи №822/2446/17 Верховний Суд вказав, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з одним з батьків, що включає в себе обов`язок щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини.

Тобто, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо, визначення місця проживання дітей із батьком, не можуть розцінюватися судом як самостійне виховання батьком дитини та бути підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Враховуючи викладене у своїй сукупності, суд вважає, що позивачем не було надано відповідачу належних, достовірних та достатніх доказів того, що саме він дійсно самостійно виховує дітей віком до 18 років, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виразились у незаконній відмові надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на яку позивач має право відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"; скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого у формі Протоколу № 1 від 30.05.2024 року в частині відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ; зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є безпідставними та задоволенню не підлягають. 

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено  02.09.2024.

Суддя                                                                                 Наталія БАРГАМІНА