9 Jul 2025

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД (Постанова від 2.07.2025) вказав, що сам по собі факт, що донька матері – особи із інвалідністю, яка потребує догляду – проживає у іншому місті, піклується про своїх дітей, не надає права на відстрочку сину, який про

Адвокат Валерій Макеєв

Сумна новина для «турботивих синів», які плекали надію на відстрочку за п.13 ст.23. Суди стало почали дотримуватись правової позиції Касаційного адміністративного суду у справі №380/16966/24 від 27 лютого 2025 року про те, що якщо бодай особа із батьків, чи інших дітей – є працездатною та здатною піклуватись – то саме вона має це здійснювати відносно одного із батьків – осіб із інвалідністю – не залежно від того, де вона знаходиться: «"відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує».

Суть справи:

Отримавши відмову у відстрочці, чоловік звернувся до суду. Суд відмовив, вказавши, що позивач не підтвердив відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними і можуть відповідно до закону утримувати батька, як особу з інвалідністю ІІ групи.

Фактичні обставини:

Відповідно до витягу від 21.10.2024 №1652, виданого ЦНАП Мліївської ОТГ за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_1 , 1994 р.н., ОСОБА_4 , 1966 р.н., ОСОБА_5 , 1965 р.н. ОСОБА_6 (мати позивача) є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії НОМЕР_1 від 21.05.201.

Дочка ОСОБА_7 має двох неповнолітніх дітей, проживає в м. Києві, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 27.10.2024.

Чоловік оскаржив рішення суду.

Апеляційний суд відмовив у скарзі, зазначивши, що покликання апелянта на відсутність факту спільного проживання його рідної сестри та батька, не є спроможними, оскільки з огляду на приписи пункту 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, позивач зобов`язаний подати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки документи на підтвердження відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати.

З цього приводу суд вважає за доцільне застосувати правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №380/16966/24 від 27 лютого 2025 року.

Зокрема, Верховним Судом зазначено, що "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.

Поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо).

Категорія справи № 580/10897/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.

Надіслано судом: 02.07.2025. Зареєстровано: 03.07.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.07.2025.

Дата набрання законної сили: 02.07.2025

Номер судового провадження: А/855/9894/25

Державний герб України

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/10897/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ТРОФІМОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

04.11.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з наявністю одного із своїх батьків з числа осіб з інвалідністю II-ї групи за відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки відповідно до п.13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» має право на відстрочку.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позиція суду мотивована тим, що позивачем під час звернення до суду і розгляду справи не надано суду доказів протиправної відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 шляхом незаконного втручання у право позивача. Необґрунтовані покликання на відмову ІНФОРМАЦІЯ_3 за відсутності доказів щодо протиправних дій обраного відповідача згідно з позовною заявою у спірних правовідносинах є передумовою для висновку суду про відсутність порушеного права позивача під час передачі заяви ОСОБА_1 на розгляд Комісії.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що на позивача не покладається обов`язок доводити відсутність інших осіб, які можуть надавати догляд; ОСОБА_1 подав передбачені постановою КМУ № 560 додатки на підтвердження наявності інвалідності ІІ-ї групи в його батьків, підтвердження, що лише він проживає з батьками, документи на підтвердження факту догляду за батьком, заяву від батька про не заперечення щодо здійснення догляду саме позивачем.

Апелянт зауважує про те, що суд у своїй мотивувальній частині суперечить сам собі, а саме зазначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку; суд першої інстанції приймає рішення посилаючись на такий же лист інформаційного характеру, який був надісланий позивачеві від ІНФОРМАЦІЯ_3 ,Ю тобто згідно лише даного листа та нібито прийнятого рішення, яке до суду відповідач не надав, а тому і існування його також викликає сумнів.

Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2025 та від 19.05.2025 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Проаналізувавши матеріали справи, аргументи та доводи сторін, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.09.2024 ОСОБА_1 звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_3 для надання відстрочки на підставі абзацу 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки батько ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії НОМЕР_2 від 28.12.2019.

26.10.2024 позивач отримав відповідь за підписом Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_3 про те, що комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 за результатами розгляду заяви прийняте рішення про відмову у наданні відстрочки.

Підставами для відмови є те, що позивач не підтвердив відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними і можуть відповідно до закону утримувати батька, як особу з інвалідністю ІІ групи.

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Цей конституційний обов`язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб.

На даний час строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.93 №3543-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 23 Закону №3543-XII визначені категорії військовозобов`язаних які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Зокрема, згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (частина 7 статті 23 Закону №3543-XII).

Процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №560 (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пп. 57-58 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Згідно п. 60 Порядку № 560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Додатком 5 до Порядку №560 передбачено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, документами, що підтверджують право на відстрочку, згідно Переліку для осіб, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю:

- для батьків військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;

- для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження);

- для військовозобов`язаного, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб);

- для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Отже, колегія апеляційного суду наголошує, що наведеними вище положеннями для військовозобов`язаних, які претендують на оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, передбачено обов`язок подання до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки один із документів, що підтверджує інвалідність I чи II групи батьків військовозобов`язаного або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного (далі - батьків), документів, що підтверджують родинні зв`язки, і документів на підтвердження відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати.

Таким чином, першою умовою є наявність одного з батьків з І або II групою інвалідності.

При цьому, у випадку наявності в батьків інших осіб, які не є військовозобов`язаними та які відповідно до закону зобов`язані їх утримувати, військовозобов`язаний повинен подати документи, що підтверджують неможливість цих інших осіб утримувати батьків військовозобов`язаного. В разі підтвердження такої обставини, варто констатувати про відсутність невійськовозобов`язаних осіб які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи.

Отже, другою умовою є факт доведення відсутності невійськовозобов`язаних осіб, які відповідно до закону зобов`язані утримувати таких батьків.

Надалі, у разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Матеріалами справи встановлено, що 30 вересня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII як особі, яка здійснює догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІI групи і не має інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані його утримувати.

Судом встановлено, що до заяви позивач надав витяг № 1652 від 21.10.2024 року, виданого ЦНАП Мліївської ОТГ про те, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_1 , 1994 р.н., ОСОБА_2 , 1966 р.н., ОСОБА_5 , 1965 р.н.

Мати позивача ОСОБА_6 є інвалідом ІІ-ї групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії НОМЕР_3 від 21.05.2018 року.

Позивач стверджує, що у нього є рідна сестра ОСОБА_7 , яка має двох неповнолітніх дітей, проживає та працює у місті Києві; вона спілкується з батьками та іноді приїжджає у гості, але щоденний догляд за батьками не може здійснювати, оскільки їй для цього необхідно залишити роботу, житло, сім`ю і переїхати в село (а.с.22).

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади, сестра позивача ОСОБА_7 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 з 25 серпня 2023 року (а.с.36).

З наведеного вбачається, що позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не надано належних доказів того, що він є єдиною особою, хто може утримувати та здійснювати догляд за батьком.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, позивач не подав документ, що передбачений останнім абзацом пункту 13 Додатку 5 Порядку №560, а саме: один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб (тобто його рідної сестри ОСОБА_8 ), які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Таким чином, покликання апелянта на відсутність факту спільного проживання його рідної сестри та батька, не є спроможними, оскільки з огляду на приписи пункту 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, позивач зобов`язаний подати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки документи на підтвердження відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати.

Документами, що підтверджують відсутність таких осіб або їх неможливість здійснювати догляд, серед іншого, могли б бути: документи, що підтверджують непрацездатність ОСОБА_8 , рідної сестри позивача.

Згідно частини першої статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів вважає, що позивачем не підтверджено відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати його батька, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відмова відповідача у наданні відстрочки від призову ґрунтувалася на вимогах закону, відтак підстави для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 відсутні.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з частиною 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242-245, 308, 311, 315, 316, 321-322, 325, 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан