28 Aug 2026

Сьомий апеляційний адміністративний суд (10.08.26) відмовив у апеляційній скаргі Міністерства оборони України та Зобов`язав Міністерство оборони України здійснити призначення, нарахування та виплату сину військовослужбовця одноразової грошової допомоги,

Адвокат Валерій Макеєв

Суть позиції суду: якщо при проходженні військової служби було встановлено, що захворювання було пов’язано із проходженням військової служби, а згодом ( після звільнення з військової служби) від цього захворювання військовослужбовець помер, то його рідні мають право на ОГД у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Суть спору: Міноборони відмовило у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на день смерті батько заявника не був військовослужбовцем.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центрального регіону від 13.12.2018 №389 захворювання, яке стало причиною смерті ОСОБА_2 , визнано таким, що пов`язане з проходженням військової служби. Зазначена обставина відповідачем не заперечується та є встановленою.

Суд вказав, що Сам по собі факт звільнення особи з військової служби до моменту смерті не спростовує причинного зв`язку смерті із захворюванням, отриманим під час проходження військової служби, а тому не може бути самостійною та достатньою підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

Аналогічний правовий підхід викладений Верховним Судом у постановах від 28.01.2020 у справі №2240/2957/18, від 13.05.2020 у справі №489/4898/16-а та від 10.08.2020 у справі №295/14571/17, у яких зроблено висновок, що право членів сім`ї на отримання одноразової грошової допомоги пов`язується саме із встановленням причинного зв`язку смерті із проходженням військової служби, а не з наявністю у померлого статусу військовослужбовця на дату смерті.

Детальніше:

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції фактично створив нову правову норму та здійснив довільне тлумачення Закону, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наведені висновки повністю узгоджуються із сформованою практикою Верховного Суду, яка відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню судами під час вирішення аналогічних спорів.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування положень Закону України №2522-VIII від 06.09.2018 лише з огляду на те, що зазначеним Законом було передбачено право осіб, звільнених із військової служби, на отримання допомоги у разі смерті протягом одного року після звільнення.

Суд першої інстанції не застосовував до спірних правовідносин положення Закону №2522-VIII у редакції, яка набрала чинності після смерті ОСОБА_2 , та не надав їм зворотної дії у часі.

Натомість, суд правильно виходив із того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, чинне саме на день смерті особи, а право позивача обумовлене не новелами Закону №2522-VIII, а положеннями статті 16 Закону №2011-XII у взаємозв`язку із встановленим військово-лікарською комісією причинним зв`язком смерті із проходженням військової служби.

Повний текст :

Категорія справи № 240/17703/25: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.

Надіслано судом: 10.08.2026. Зареєстровано: 11.08.2026. Забезпечено надання загального доступу: 12.08.2026.

Дата набрання законної сили: 10.08.2026

Номер судового провадження: не визначено

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/17703/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

10 серпня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участі третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України, за участі третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого п.5 протоколу від 20.09.2024 №20/с про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі смертю батька ОСОБА_2 , передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги» в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Зобов`язано Міністерство оборони України здійснити призначення, нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі смертю батька ОСОБА_2 , передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги» в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 04.10.2018 Новоград-Волинським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю батька ОСОБА_2 .

Розглянувши подані документи, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на день смерті ОСОБА_2 не був військовослужбовцем. Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 04.10.2018 смерть настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , а згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 03.10.1997 №130 підполковника ОСОБА_2 виключено зі списків частини 03.10.1997, тобто до дня смерті, отже на час смерті він не був військовослужбовцем. Стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у редакції, чинній на час смерті військовослужбовця, передбачала виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, а не осіб, звільнених зі служби. Виплата одноразової грошової допомоги членам сімей померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення зі служби, запроваджена Законом України від 06.09.2018 №2522-УІІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців", який набрав чинності з 13.10.2018. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тому виплата одноразової грошової допомоги членам сімей померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення з військової служби, здійснюється у випадках, що настали з 13.10.2018. Крім цього, згідно з пунктом 8 статті 16-3 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Згідно з пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2013 року № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть. Заявник звернувся із заявою про допомогу 13.10.2021, тобто понад трирічний термін після смерті батька ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Вважаючи таку відмову необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю його батька, ОСОБА_2 , яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Визнано протиправним та скасовано пункт 4 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 02.12.2021 №186.

Зобов`язано Міністерство оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю батька ОСОБА_2 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На виконання рішення суду по справі № 240/15369/22 відповідачем було розглянуто заяву позивача та прийнято рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, оформлене Витягом із протоколу засідання комісії Міноборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №20/с від 20.09.2024, оскільки на день смерті ОСОБА_2 не був військовослужбовцем. Крім того, заявник звернувся із заявою 13.10.2021, тобто понад трирічний термін після смерті його батька.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Стаття 46 Конституції України передбачає право кожного громадянина на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Як передбачено частинами 2 та 3 статті 22 Конституції України, конституційні права гарантуються та не можуть бути скасованими.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною першою статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктами 1,2 частини другої цієї статті Закону визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби чи мали місце в період її проходження незалежно від часу звільнення з військової служби.

Визначальним є той факт, що військовослужбовець під час або у зв`язку з виконанням ним обов`язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Факт наявності статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Таким чином, якби законодавець пов`язував право сім`ї на допомогу лише з фактом смерті (загибелі) особи, яка була військовослужбовцем на час смерті, він би обмежився запровадженням норм про наявність відповідного права у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Натомість, закон містить також і положення про наявність права на допомогу у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби чи проходження військової служби. Отже, можна зробити висновок, що в такому випадку допомога призначається незалежно від часу звільнення з військової служби.

Правова позиція щодо застосування наведених норм права у схожих правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №2240/2957/18, від 10.08.2020 у справі №295/14571/17 та від 13.05.2020 у справі №489/4898/16-а, і колегія суддів не вбачає підстав відступати від такої.

Відтак, вищезазначене спростовує правову позицію відповідача щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги сину померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 на день смерті не був військовослужбовцем.

Насамперед колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дійшовши висновку про наявність у позивача права на одноразову грошову допомогу, незважаючи на те, що його батько на день смерті не мав статусу військовослужбовця.

Такі доводи ґрунтуються на буквальному та ізольованому тлумаченні окремих положень статті 16 Закону №2011-XII без урахування її змісту, мети правового регулювання та усталеної практики Верховного Суду щодо застосування зазначених норм.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, системний аналіз статей 16, 16-1, 16-2 Закону №2011-XII свідчить про те, що визначальним юридичним фактом для виникнення права членів сім`ї на одноразову грошову допомогу є не перебування особи на військовій службі саме на день смерті, а наявність встановленого компетентним органом причинного зв`язку між смертю військовослужбовця та захворюванням, яке виникло під час проходження військової служби або пов`язане з виконанням обов`язків військової служби.

Сам по собі факт звільнення особи з військової служби до моменту смерті не спростовує причинного зв`язку смерті із захворюванням, отриманим під час проходження військової служби, а тому не може бути самостійною та достатньою підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

Отже, посилання апелянта на порушення статті 58 Конституції України є необґрунтованими.

Безпідставними є і доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом положень пункту 8 статті 16-3 Закону №2011-XII та пункту 3 Порядку №975.

Дійсно, пунктом 3 Порядку №975 визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата смерті особи, зазначена у свідоцтві про смерть.

Разом із тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, однією з підстав набуття права на отримання одноразової грошової допомоги є наявність причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв в наслідок чого настала смерть.

Саме висновок військово-лікарської комісії є тим документом, який підтверджує існування передбаченої законом матеріально-правової підстави для призначення допомоги.

Матеріалами справи встановлено, що причинний зв`язок смерті із проходженням військової служби був встановлений лише 13.12.2018, після чого позивач звернувся із заявою 13.10.2021, тобто у межах трирічного строку, визначеного законом.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав вважати строк звернення пропущеним.

Також колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно втрутився у дискреційні повноваження Міністерства оборони України.

Як встановлено матеріалами справи, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/15369/22 відповідача вже було зобов`язано повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки суду.

Однак під час повторного розгляду Міністерство оборони України фактично повторило ті самі мотиви відмови, які вже були визнані судом протиправними, не виконавши належним чином судове рішення та не усунувши встановлені судом порушення.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно застосував положення частини четвертої статті 245 КАС України та обрав ефективний спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, оскільки всі передбачені законом умови для прийняття такого рішення були встановлені судом, а у відповідача після повторного розгляду не залишилося дискреції щодо вирішення питання про наявність права позивача на відповідну виплату.

Таким чином, усі доводи апеляційної скарги були предметом належної перевірки судом апеляційної інстанції, однак свого підтвердження не знайшли, зводяться до незгоди відповідача з наданою судом першої інстанції оцінкою встановлених обставин справи та фактично спрямовані на переоцінку доказів, яким уже була надана належна правова оцінка відповідно до вимог статті 90 КАС України.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.