1 Apr 2026

Сьомий апеляційний адміністративний суд ( Постанова 4.02.26) залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким було скасована відмову у перетині державного кордону військово – зобов’язаному, що супроводжував дружину – особу із інвалідністю 2 групи. Суд

Адвокат Валерій Макеєв

Доволі поширена ситуація: Прикордонники самостійно вирішують, що шлюб чоловіка, із дружиною – особою із інвалідністю, на їх думку є фіктивним, а тому відмовляють у перетині кордону. 7ААС вказав, що Держприкордонслужба не наділена правом встановлення шлюбу фіктивним, а тому відмова у перетині кордону військовозобов’язаного є протиправною.

Фактичні обставини:

судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 07.11.2024 ОСОБА_1 мав намір перетнути державний кордон України через пункт пропуску "Могилів-Подільський Отач" МП-2561, супроводжуючи свою дружину ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК від 16.11.2020 № 242112 серії 12 ААВ та надав уповноваженим особам прикордонного контролю відповідний пакет документів, а саме: паспорти громадян України для виїзду за кордон (свій та дружини), свідоцтво про шлюб від 01.07.2023 серія НОМЕР_2 , пенсійне посвідчення ОСОБА_2 вид. 20.07.2023 серії НОМЕР_3 , військовий квиток від 26.11.2018 серії НОМЕР_4 .

За результатами співбесіди, рішенням лейтенанта ОСОБА_3 - старшим інспектором ПС відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.11.2024 позивачу було відмовлено у перетині державного кордону України.

Апеляційний суд вказав, що

Підставою для відмови стала відсутність права на виїзд відповідно до пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57.

Суд першої інстанції визнав відмову у перетині кордону - протиправною. Прикордонники подали апеляцію, у задоволенні якої відмовив 7ААС із посиланням на наступне:

«Визначення поняттю "фіктивний шлюб" надано в статті 40 Сімейного кодексу України. Так, відповідно до такого, шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

Разом з тим, згідно частини 2 статті 40 Сімейного кодексу України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності.

Отже, фіктивність укладеного між особами шлюбу може бути встановлено виключно в судовому порядку.

Жодних доказів наявності рішення суду, згідно з яким укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шлюб був визнаний недійсним у зв`язку з його фіктивністю ІНФОРМАЦІЯ_1 суду не надав.

При цьому суд вважає безпідставними твердження апелянта, про виявлення кримінального правопорушення від 07.11.2024 02.2.1/№ 14218-24-Вих та поясненнях лейтенанта ОСОБА_3 на роздільне місце проживання подружжя, відсутність будь-яких спільних фото та відео до весілля та під час такого, інші обставини, що, на його думку, свідчать про фіктивність шлюбу, оскільки орган Державної прикордонної служби не наділений повноваженнями визнавати шлюб фіктивним. Вказані обставини, як і недійсністю шлюбу у зв`язку з його фіктивністю можуть бути встановлені виключно судовим рішенням.»

Повний текст Постанови:

Категорія справи № 120/15569/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.

Надіслано судом: 04.02.2026. Зареєстровано: 05.02.2026. Забезпечено надання загального доступу: 06.02.2026.

Дата набрання законної сили: 04.02.2026

Номер судового провадження: не визначено

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/15569/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук А.В.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

04 лютого 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року позов задоволено частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.

Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 07.11.2024 ОСОБА_1 мав намір перетнути державний кордон України через пункт пропуску "Могилів-Подільський Отач" МП-2561, супроводжуючи свою дружину ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК від 16.11.2020 № 242112 серії 12 ААВ та надав уповноваженим особам прикордонного контролю відповідний пакет документів, а саме: паспорти громадян України для виїзду за кордон (свій та дружини), свідоцтво про шлюб від 01.07.2023 серія НОМЕР_2 , пенсійне посвідчення ОСОБА_2 вид. 20.07.2023 серії НОМЕР_3 , військовий квиток від 26.11.2018 серії НОМЕР_4 .

Вважаючи вказану відмову протиправною та такою, що порушує право позивача на вільне пересування, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Зазначене кореспондується також з положеннями статті 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 № 3857-XII (далі - Закон № 3857). При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.

За пунктом 3 вказаного вище указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" вирішено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII).

Положеннями статті 2 вказаного законодавчого акту визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, які передбачають, серед іншого, з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів та визначення їх призначення на особливий період.

Відповідно до вимог Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII, на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовозобов`язаним.

Водночас Закон № 3543-XII3 передбачає можливість відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Виключний перелік категорій військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації наведений у статті 23 вказаного законодавчого акту.

Відповідно до п. 11 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Так, позивач, відповідно до довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 від 23.08.2024 № 7391, має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 11 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII, як чоловік, який має дружину з числа осіб з інвалідністю II групи, встановленої з дитинства, що підтверджується довідкою огляду МСЕК від 16.11.2020 № 242112 серії 12 ААВ.

Тобто, з поданих позивачем документів вбачається, що ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_2 , особи з інвалідністю II групи, встановленої з дитинства.

Відмовляючи ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон, посадова особа відповідача виходила з того, що позивач тимчасово обмежений у праві виїзду з України у зв`язку з відсутністю підстав на перетин державного кордону України в умовах правового режиму воєнного стану згідно п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 № 57, водночас не вказуючи на конкретну підставу для відмови.

Оцінюючи правомірність спірного рішення відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" від 03.04.2003 № 661-IV, на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.

Основними функціями Державної прикордонної служби України, згідно зі статтею 2 вказаного законодавчого акту, є, в тому числі, здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру" визначає Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року № 3857-XII.

Відповідно до статті 3 Закону № 3857-XII, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Частиною третьою статті 6 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 № 1710-VI встановлено, що пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.

Паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону (частина 1 статті 7 Закону України "Про прикордонний контроль").

Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначають Правила, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01 1995 № 57 (далі - Правила, в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2-6 Правил, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил.

За змістом пункту 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

Абзацом 2 пункту 2-1 Правил передбачено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність.

Так, зазначеною нормою визначено перелік документів, які надають особам право на перетин державного кордону, відповідний перелік є чітким та додаткового тлумачення не потребує.

Отже, особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану. Проте для реалізації такого права вказана обставина повинна бути підтверджена належними доказами та документами

Як встанволено з матеріалів справи, позивач для паспортного контролю 07.11.2024 в пункті пропуску "Могилів-Подільський Отач" МП-2561 він пред`явив, серед іншого, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, свідоцтво про шлюб, паспорт дружини, нотаріально посвідчену довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №242112 (дата посвідчення нотаріусом 21.07.2023 та зареєстровано в реєстрі за № 1794), довідку ІНФОРМАЦІЯ_4 від 23.08.2024 № 7381, про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 , військово-облікові документи.

За відсутності доказів на спростування твердження позивача про надання для проходження паспортного контролю повного пакету документів, враховуючи положення частини 2 статті 77 КАС України, суд вважає, що такі документи були надані ним в повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи міститься повідомлення про виявлення кримінального правопорушення від 07.11.2024 02.2.1/№ 14218-24-Вих, яке вказує на наявність такої причини для відмови позивачу у перетині державного кодону як фіктивний шлюб, укладений ОСОБА_1 з громадянкою ОСОБА_2 .

З цього приводу суд зазначає, що вирішуючи спори, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб`єкта владних повноважень на момент його прийняття та не може обґрунтовувати юридичну правомірність таких актів в контексті обставин, що не були підставою їх прийняття. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і домислах.

Відповідно до частини третьої статті 27 Сімейного кодекс України, державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

В даному випадку, дійсність укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 , виданим 01.07.2023 Шаргородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Нормами частини першої статті 38 Сімейного кодексу України передбачено, що підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 цього Кодексу.

Окрім того, перелік підстав недійсності шлюбу наведений у статті 39 Сімейного кодексу України.

В цьому випадку відповідач не заявляє про наявність підстав, передбачених статтями 22, 24-26, 39 Сімейного кодексу України, необхідних для визнання укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шлюбу недійсним. В свою чергу судом таких обставин під час розгляду даної справи не встановлено.

Визначення поняттю "фіктивний шлюб" надано в статті 40 Сімейного кодексу України. Так, відповідно до такого, шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

Отже, фіктивність укладеного між особами шлюбу може бути встановлено виключно в судовому порядку.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суд наголошує, що за загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Водночас, суд враховує, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Так, у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Окремо суд також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі "Suominen v. Finland", заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є:

1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення;

2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення;

3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення;

4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи;

5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії вказує на його протиправність.

Отже, оцінивши встановлені фактичні обставини справи у взаємозв`язку з наданими сторонами доказами та правовими нормами, які регламентують спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення винесене старшим інспектором ПС відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_3 від 07.11.2024 відносно ОСОБА_1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Визначаючись щодо вимог зобов`язального характеру, суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до приписів частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд зауважує, що здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення є однією із основних функцій Державної прикордонної служби України. Повноваження відповідача у спірних правовідносинах є дискреційними.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

В свою чергу, в контексті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в справі, суд зазначає, що оспорюване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію, а всі подальші перетинання позивачем державного кордону України можливі за умови пред`явлення позивачем документів, які надають право на виїзд з України, за наявності на це законних підстав.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог зобов`язального характеру, що полягають в зобов`язанні В/ч НОМЕР_1 не чинити перешкод у перетині кордону України ОСОБА_1 .

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.