22 Dec 2024

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог чоловіка до ТЦК, шляхом зобов`язання ТЦК прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 7 пункту 1 статті 23 ЗУ «Про мобілізацію…» (

Адвокат Валерій Макеєв

Суди доволі рідко приймають рішення про «ефективний спосіб захисту» - зобовязати ТЦК надати відстрочку. І досліджуваний кейс – саме про таке свіже рішення. Вочевідь – безпідставність відмови ТЦК була настільки очевидною, що суд вирішив припинити безглузді потуги щодо надуманої відмови вольовим судовим рішенням)

Деталі:

Чоловік (на утриманні якого перебуває повнолітня дитина – інвалід 1 групи)звернувся до ТЦК із заявою про надання відстрочки. ТЦК відмовив, із посиланням на те, що відсутнє свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного. Чоловік - суду. Суд позов задовольнив, а ТЦК – пожурив).

06.09.2024 року чоловік звернувся до ТЦК із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

До заяви було додано перелік документів, що підтверджує наявність заявленої позивачем підстави для відстрочки відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: копію паспорта громадянина України; копію довідки про присвоєння РНОКПП позивачу; копію військово-облікового документу; копію рішення про призначення компенсації за здійснення догляду від 01.04.2024 р.; копію акта проведення обстеження сім`ї від 12.03.2024 р.; копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про зміну імені ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; копію рішення суду про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно ОСОБА_3 ; копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, засвідчена у встановленому порядку.

Повідомленням від 10.09.2024 року №362/5323 Чоловіка поінформовано, що за результатами розгляду його заяви протоколом від 10.09.2024 року № 26 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та зазначено про те, що останній підлягає призову під час мобілізації на особливий період на загальних підставах.

Чоловік – до суду.

13.11.2024 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що позивачем до заяви про надання відстрочки не було додано всіх документів, визначених Додатком 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», а саме відсутнє свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.

Суд доводи Відповідача не сприйняв, та вирішив «ефективно захистити позивача» - зобовязати ТЦК надати чоловіку відстрочку, зазначивши наступне:

Суд вважає, що наявних в матеріалах справи документів було достатньо для надання позивачу відстрочки від призову під час мобілізації, адже такі документи підтверджують право позивача на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, як військовозобов`язаного чоловіка, який має на утриманні повнолітню дитину з інвалідністю І групи, а тому дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відмови у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 7 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є протиправними.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. А відтак, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог зобов`язального характеру, шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 7 пункту 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та видати йому відповідну довідку за формою згідно з Додатком № 6 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року.

Такий спосіб суд вважає найбільш ефективним, забезпечуватиме поновлення порушеного права позивача, буде адекватним наявним обставинам і виключить подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Повний текст судового рішення:

Категорія справи № 120/13529/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.

Надіслано для оприлюднення: 11.12.2024. Зареєстровано: 12.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2024.

Номер судового провадження: не визначено

Державний герб України

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 грудня 2024 р. Справа № 120/13529/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови в наданні йому відстрочки від призову під час мобілізації, відповідно до п. 7 ч. 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Ухвалою суду від 14.10.2024 року, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

Позивач є військовозобов`язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

06.09.2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Повідомленням від 10.09.2024 року №362/5323 позивача поінформовано, що за результатами розгляду його заяви протоколом від 10.09.2024 року № 26 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та зазначено про те, що останній підлягає призову під час мобілізації на особливий період на загальних підставах.

Зазначено причини відмови: відсутні документи, визначені Додатком 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», а саме відсутнє свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.

Вважаючи дії відповідача, щодо відмови у наданні відстрочки протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

В свою чергу нормами статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, зокрема, відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Пунктом 8 цього Положення визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Предметом позову у даній справі є дії відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 7 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв`язку із відсутністю документів, визначених Додатком 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», а саме свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного..

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Пунктом 56 Порядку №560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до п.58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16 - 23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Згідно з пунктом 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Отже, Порядком № 560 визначено чіткий алгоритм вчинення дій військовозобов`язаним та прийняття рішень територіальним центром комплектування та соціальної підтримки в процесі надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, військовозобов`язаний має право на особисте подання на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку.

Як встановлено судом вище, у вересні 2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 7 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

До заяви було додано перелік документів, що підтверджує наявність заявленої позивачем підстави для відстрочки відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: копію паспорта громадянина України; копію довідки про присвоєння РНОКПП позивачу; копію військово-облікового документу; копію рішення про призначення компенсації за здійснення догляду від 01.04.2024 р.; копію акта проведення обстеження сім`ї від 12.03.2024 р.; копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про зміну імені ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; копію рішення суду про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно ОСОБА_3 ; копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, засвідчена у встановленому порядку.

Однак, відмова у наданні відстрочки обґрунтована відсутністю свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.

Інших зауважень щодо наданих позивачем документів, відповідачем встановлено не було.

Надаючи правову оцінку такій відмові відповідача, суд зазначає наступне.

Так, приписи п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період для військовозобов`язаних чоловіків, які мають на утриманні повнолітню дитину з інвалідністю І або ІІ групи.

Аналізуючи положення вищезгаданого пункту, законодавець передбачив, що відстрочка надається у випадку наявності на утриманні у військовозобов`язаного повнолітньої дитини з інвалідністю І або ІІ групи.

При цьому, Закон не визначає умови, що на утриманні у військовозобов`язаного має перебувати лише його рідна повнолітня дитина з інвалідністю І або ІІ групи.

У даній справі ОСОБА_6 , який перебуває на утриманні у позивача є особою з інвалідністю з дитинства, що підтверджується відповідною довідкою до акта огляду МСЕК.

В той же час, факт утримання повнолітньої дитини з інвалідністю І групи зі сторони ОСОБА_1 підтверджується рішенням про призначення компенсації за здійснення догляду на непрофесійній основі від 01.04.2024 року та актом проведення обстеження сім`ї №Б/08/18859 від 12.03.2024 року.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявних в матеріалах справи документів було достатньо для надання позивачу відстрочки від призову під час мобілізації, адже такі документи підтверджують право позивача на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, як військовозобов`язаного чоловіка, який має на утриманні повнолітню дитину з інвалідністю І групи, а тому дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відмови у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 7 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є протиправними.

Щодо вимоги зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Спосіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005р. (заява №38722/02)).

У постанові Верховного Суду 25.03.2020р. у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, а тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам і виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 7 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 оформити ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 7 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та видати йому відповідну довідку за формою згідно з Додатком № 6 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 )

СуддяЧернюк Алла Юріївна