1 Oct 2024

Суд (рішення 25.09.24) вказав, що чинне законодавство не ставить право на отримання відстрочки від призову на військову службу у залежність від уточнення (оновлення) заявником паспортних та військово-облікових даних та проходження ВЛК.

Адвокат Валерій Макеєв

Щодо зазначених у листі від 15.04.2024 №4в/2/1147 посилань на необхідності оновлення (уточнення) військово-облікових даних та проходження ВЛК, суд зазначає, що чинне на момент звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 законодавство, не ставить право на отримання відстрочки від призову на військову службу у залежність від уточнення (оновлення) заявником паспортних та військово-облікових даних та проходження ВЛК. Таке право реалізується шляхом подання відповідних документів, які в своїй сукупності доводять наявність умов, зазначених в абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

А отже, оскільки суд встановив, що позивачем було подано повний пакет документів, необхідних для розгляду питання про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви позивача від 26.03.2024 є протиправною.

Повний текст рішення

Категорія справи № 620/9118/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.

Надіслано для оприлюднення: 25.09.2024. Зареєстровано: 26.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 27.09.2024.

Номер судового провадження: П/620/9239/24

Державний герб України

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2024 року Чернігів Справа № 620/9118/24

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді ЖитнякЛ.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви позивача від 26.03.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції, чинній на момент подання заяви на відстрочку від призову на військову службу та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву позивача від 26.03.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу та прийняти рішення щодо надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстави, яка визначена абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в редакції, чинній на момент подання заяви на відстрочку від призову на військову службу.

Позов мотивовано тим, що мати позивача є особою, якій встановлена ІІ група інвалідності і на даний час вона не має, крім позивача, інших працездатних осіб, які б могли, чи зобов`язані утримувати її як особу з ІІ групою інвалідності. З метою отримання відстрочки від призову позивачем подавались всі підтверджуючі документи, проте у задоволенні заяви про надання відстрочки від призову на військову службу час мобілізації відмовлено.

Суд ухвалою від02.07.2024 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та встановив відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у встановлений судом строк подано відзив на позов, в якому останній проти позову заперечує та вказує, що на звернення позивача йому було надано розгорнуту відповідь з рекомендаціями щодо його практичних дій, спрямованих на реалізацію його права на відстрочку. Втім, позивач не надав документів та матеріалів, необхідних для реалізації цього права, а саме військовооблікові документи з відміткою про оновлення (уточнення) військово-облікових даних та не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання вимог ст.22 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Наголошує, що діями відповідача жодним чином не було порушене чи обмежене право на отримання відстрочки від призову.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій він вважає твердження, доводи, викладені у відзиві на позов необгрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають умовам чинного законодавства, та такими, які не грунтуються і не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1 через ІНФОРМАЦІЯ_3 було подано заяву (а.с.17-18), в якій він просив долучити до його особової справи дану заяву та документи зазначені в додатках і оформити йому відстрочку від призову відповідно до абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та видати відповідний документ.

До заяви позивачем було додано копію військового квитка, та нотаріально завірені копії свого паспорту та паспорту матері, свідоцтва про смерть батька заявника, свідоцтва про народження, висновку про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися та потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, довідки Ніжинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності ІІ групи, пенсійного посвідчення щодо інвалідності матері, заяви щодо відсутності інших працездатних осіб, які б утримували особу з інвалідністю ІІ групи, витяги з реєстру територіальної громади та витяг про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (а.с.19-36).

В листі від 15.04.2024 №4в/2/1147, наданому за результатами розгляду заяви позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 роз`яснив позивачу порядок дій, спрямованих на реалізацію права на відстрочку та вказав, що позивачем не у повній мірі були виконані умови, визначені Законом для військовозобов`язаних громадян, зокрема притписи ст.22 в частині обов`язкового проходження обстеження військово-лікарською комісією. Також зазначено, що серед додатків до письмової заяви відсутні копії військово-облікового документа, виданого у встановленому законом порядку, з відмітками про уточнення (оновлення) паспортних та військово-облікових даних у період з 24.02.2022 по теперішній час.

З огляду на вказане, позивачу рекомендовано прибути до ІНФОРМАЦІЯ_4 для учтонення і звіряння паспортних та військово-облікових даних, отримання направлення для проходження ВЛК у встановленому законом порядку.

Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а такожзагальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (даліЗакон №2232-ХІІ).

Згідно з ч.1, 2 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XIIвійськова служба єдержавною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII).

Підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені ст.23 Закону №3543-XII.

Відповідно до абз.11 ч.1 ст.23 Закону №3543-XIIне підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані,які маютьдружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністюта/або одного із своїх батьківчи батьків дружини (чоловіка)із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з п.2 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

За змістом п.7 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Пунктом 8 Положення №154 визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Відповідно до положень п.9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:

ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;

розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Згідно з п.11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Аналіз наведеного свідчить про те, що до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку. Таким чином, саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації.

Так, предметом позову у даній справі є відмова у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з наявністю матері з інвалідністю ІI групи за умови, що така особи з інвалідністю не має інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати, що передбачено абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Системний аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (якщо вони не висловили бажання бути призваними на військову службу) за таких підстав:

1) в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності. При цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є особою з інвалідністю, без конкретизації якої саме групи є інвалідність;

2) та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

3) такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Згідно з наданими документами, які подавались відповідачу та до матеріалів справи, а саме: копії військового квитка, нотаріально завірені копії паспорту позивача та паспорту матері, свідоцтва про смерть батька заявника, свідоцтва про народження, висновку про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися та потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, довідки Ніжинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності ІІ групи, пенсійного посвідчення щодо інвалідності матері, заяви щодо відсутності інших працездатних осіб, які б утримували особу з інвалідністю ІІ групи, витяги з реєстру територіальної громади та витяг про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, судом встановлено, що позивачем повно та всебічно доведено факт того, що матір позивача є особою з інвалідністю ІІ групи і він є єдиною працездатною особою для своєї матері, яка зобов`язана відповідно до закону її утримувати.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача від 26.03.2024 та прийняти рішення щодо надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстави, суд зазначає, що на законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження, суб`єкта владних повноважень відсутнє.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах №1640/2594/18 та №826/9749/17 відповідно.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд зауважує, що під час розгляду заяви позивача, відповідач жодних дій не вчиняв та оцінку заявленим підставам та документам, що додані до заяви не надавав. Позаяк, така оцінка надана судом.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки судом встановлено, що позивачем виконано всі умови для реалізації права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а надані відповідачам та суду документи в повній мірі підтверджують наявність у позивача права на її отримання, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

А отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 від 26.03.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в редакції, чинній на момент подання заяви.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу та прийняти рішення щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в редакції, чинній на момент подання заяви.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211,20грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ).

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).

Повний текст рішення суду складено 25.09.2024.

Суддя Л.О. Житняк