9 Jan 2026

Суд ( рішення від 24.12.25) задався риторичним запитанням: от навіщо було Постановою 560 покладати обов’язок на військовозобов’язаних вказати своє фактичне місце проживання ( у т.ч. – і ЗА КОРДОНОМ), та без врахування вказаного місця проживання ТЦК продовж

Адвокат Валерій Макеєв

Дуже цікаве питання дослідив Полтавський окружний: У справі, що розглядається, суд дослідив, що чоловік проживає у ЛИТВІ, про що, у належний спосіб повідомив ТЦК. Та ТЦК направив за адресою реєстрації в Україні повістку, і за НЕ ПРИБУТТЯ до ТЦК за викликом – оголосив особу у розшук ( чим точно не тільки підпортив чистоту записів у РЕЗЕРВ+, а і унеможливив подальшу комунікацію чоловіка із посольствами/ консульствами за кордоном.

Із «закордонниками» у нас наявні непереборні «прогалини у праві», як то: 1) а як «закордоннику» подати заяву про відстрочку до ЦНАПУ, коли той відмовляється приймати листи поштою? Або ( як у цьому кейсі) 2) а як саме особа із США, Норвегії, Литви та ін. має «Прибути особисто» до ТЦК?

Залишим за дужками філософсько- політичне питання: А чому виїзджали? ( Тут багато аспектів).

Я от з десяток запитів до Міноборони та відповідальних відомств задав щодо цих двох банальних питань. У відповідь – ТИША.

ТА це не добре). Питання потрібно вирішувати , а не замовчувати.

НУ і родзинка ЦЬОГО рішення: Суд , не отримавши від ТЦК будь- яких пояснень ( у формі відзову) на позов, прийшов до дуже логічного ( і. погодьтесь – симпатичного) рішення: ««З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до суду не подано відзив на позов, також не зазначено про причини такої бездіяльності.

Таким чином, суд не має іншого вибору окрім як кваліфікувати таку пасивну поведінку відповідача як визнання позову».

І позов нашого «литовця» щодо скасування розшуку суд задовольнив)

Деталі:

Згідно інформації відповідача, ОСОБА_1 не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_5 для уточнення даних о 14:00 год 13.03.2025 за повісткою № 2751473.

Суд зазначає, що відповідачем не надано до суду, як доказів направлена позивачу поштовим зв`язком за зареєстрованим місцем проживання позивача повісток, в тому числі, з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (ф.119), так і доказів повернення такого поштового відправлення ТЦК та СП з відміткою пошти про не вручення із зазначенням причин такого не вручення.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідачу на день надіслання повістки було відомо про наступну інформацію стосовно позивача - адреса проживання: АДРЕСА_2 . Дата уточнення даних 10.07.2024, телефон, Email.

Факт перебування позивача у Литовській Республіці підтверджується відповідним дозволом на проживання (Leidimas gyventi) від 17.05.2024.

Водночас, згідно повістки № 2751473 від 28.02.2025 відповідачем зазначена адреса ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 , яка не відповідає даним внесеним до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, та не є належним повідомленням особи.

А ось і родзинка Рішення: «З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до суду не подано відзив на позов, також не зазначено про причини такої бездіяльності.

Таким чином, суд не має іншого вибору окрім як кваліфікувати таку пасивну поведінку відповідача як визнання позову.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Оскільки, за приписами частини восьмої, дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відновлення порушених прав позивача належить здійснити шляхом зобов`язання відповідача, як органу ведення Реєстру, вчинити певні дії.

Враховуючи викладене, суд, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне зобов`язати відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку, а також зобов`язати направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Повний текст:

атегорія справи № 440/14490/25: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Надіслано судом: 24.12.2025. Зареєстровано: 25.12.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.12.2025.

Номер судового провадження: не визначено

Державний герб України

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/14490/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про:

- визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку, про розшук працівниками ТЦК від 22.03.2025 та щодо направлення до Національної поліції України звернення щодо порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію;

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів шляхом виключення даних щодо наявності порушень ОСОБА_1 правил військового обліку;

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , щодо якого надсилалося звернення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач військово-облікові дані уточнив вчасно через застосунок «Резерв+», у подальшому йому стало відомо, що у застосунку він перебуває у розшуку, оскільки порушені правила військового обліку.

Ухвалою суд від 27.10.2025 відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, у визначений судом строк такого відзиву до суду не подав.

Згідно з частиною 2 статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши заяву по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є військовозобов`язаним. Уточнив свої військово-облікові дані через застосунок "Резерв+".

У застосунку "Резерв+" з`явилась інформація, що він перебуває у розшуку у зв`язку з порушенням правил військового обліку.

09 вересня 2025 року на ім`я ІНФОРМАЦІЯ_2 було відправлено адвокатський запит на отримання інформації та належним чином завірених копій документів, що слугували підставою внесення до реєстру відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку, зокрема копії протоколу та постанови про адміністративне правопорушення, у разі притягнення Позивача до відповідальності.

У відповіді від 24.09.2025 року № 1/14735 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомлено, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_5 13.03.2025 о 14:00 год. для уточнення даних за адресою: АДРЕСА_1 за повісткою № 2751473 надісланою засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомлення про вручення. Про поважні причини неприбуття до ІНФОРМАЦІЯ_5 у строк, визначений у повістці ОСОБА_1 не повідомив. Дії військовозобов`язаного ОСОБА_1 підпадають під ознаки правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення. ІНФОРМАЦІЯ_6 не складався протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 не розглядалася.

Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області на адвокатський запит № 97 від 28.08.2025 року, надано лист № 1897162025 від 01.09.2025, яким, повідомлено, що підставою для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до ТЦК та СП, як особи, що порушила вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, стало електронне звернення за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 № Е1716403 від 22.03.2025, яке містить в собі лише набір електронних даних.

У подальшому, 29.09.2025 до відповідача подано заяву щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів шляхом виключення відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та повідомлення Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення військовозобов`язаного.

Листом № 14/15374 від 09.10.2025 ІНФОРМАЦІЯ_6 відмовлено у задоволення вищевказаної заяви.

Не погодившись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII ( далі по тексту Закон № 3543-XII) громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк ( п.3 ч.3 ст. 22 Закону № 3543-XII).

Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:

перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;

смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка) (ч.7 ст. 22 Закону № 3543-XII)

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів (ч.4 ст. 22 Закону № 3543-XII).

Згідно з п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №560, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин ( далі по тексту Порядок №560) належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Відповідно до п.27 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджений постановою КМУ №56 від 16.05.2024 ( далі по тексту Порядок №56 ) під час мобілізації громадяни викликаються з метою: 1) до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

Відповідно до п. 41 Порядку №56, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

Згідно ч.2 п. 16 Правил надання послуг поштового зв`язку затверджених постановою КМУ від 5 березня 2009 р. № 270 ( далі по тексту Правила № 270) повістка або у випадках, передбачених законодавством, інший документ про виклик або оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів може бути надіслана рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з позначками Повістка ТЦК, Вручити особисто.

Відповідно до п.82 Правил № 270, рекомендовані листи з позначкою Повістка ТЦК під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК.

Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК, працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за зазначеною адресою, яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.

Суд відзначає те, що відповідачем не вжито обачливих заходів при надісланні позивачу повістки з метою її дійсного отримання позивачем.

У свою чергу, пунктом 20-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII передбачено, що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Таким чином, суд зазначає, що до Реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку.

Матеріали справи не містять жодного документального підтвердження притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку.

Суду не надано жодних доказів притягнення позивача до адміністративної відповідальності, не надано пояснень чи тверджень про таке притягнення.

В суду відсутні будь-які відомості щодо того, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 складався, і постанова про адміністративне стягнення виносилась. Доказів зворотного відповідачем суду не надано.

При цьому, незважаючи на відсутність факту притягнення до адміністративної відповідальності, у застосунку «РЕЗЕРВ+» (який є складовою Реєстру), відповідач відобразив інформацію про те, що позивач вчинив «порушення правил військового обліку».

Суд зазначає, що Реєстр призначений для зберігання та обробки фактів, встановлених у законному порядку, зокрема факту притягнення до адміністративної відповідальності.

Як наслідок, відсутність юридичного факту притягнення до адміністративної відповідальності особи - унеможливлює законне внесення до Реєстру відомостей про "порушення військового обліку" цією особою.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачу направлялась повістка на прибуття з метою уточнення військово-облікових даних.

Оскільки, згідно відомостей, наявних у суду, притягнення до відповідальності позивача не було, відомості про «порушення правил військового обліку» до Реєстру відносно нього внесені безпідставно. Протилежного відповідачем не доведено.

Враховуючи вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту прав позивача, визнати протиправними дії визнати протиправними дії відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та визнати протиправними дії відповідача стосовно направлення звернення до органів Національної поліції України для здійснення адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Вказана норма не містить імперативних приписів щодо дій суду в разі неподання суб`єктом владних повноважень відзиву. В той же час ця норма наділяє суд повноваженнями на власний розсуд вирішувати як діяти в зазначеній ситуації.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до суду не подано відзив на позов, також не зазначено про причини такої бездіяльності.

Таким чином, суд не має іншого вибору окрім як кваліфікувати таку пасивну поведінку відповідача як визнання позову.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене вище, позовна заява позивача є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.

Щодо клопотання представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.

На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду договір про правничої допомоги №59 від 29.02.2024, укладений між позивачем та адвокатом Дзюбенко В.О., додаткову угоду №2 від 25.08.2025, ордер від 21.10.2025 серії ВІ №1343027.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем до позовної заяви не надано доказів понесення витрат на правову допомогу (акт про надання правничої допомоги, опис наданих послуг, квитанції про оплату наданих послуг, тощо), таким чином, підстави для їх стягнення з відповідача відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно направлення звернення до органів Національної поліції України для здійснення адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва