Суд (рішенням від 5.08.24) встановив факт самостійного виховання утримання чоловіком його малолітнього сина, що є підставою для відстрочки від призову за мобілізацією

Рішення, особисто мені, подобається відразу за декількома критеріями:

Насамперед: знову ж таки, особисто мене вже трішки дістав  «системний глюк» в судах, коли класичні ( і за змістом, і за своєю природою (натуроюJ) заяви про встановлення юридичних фактів заганяються  у дуже сумнівний формат «позовних заяв» . Тут суд зберіг вірність класиці – встановив юридичний факт «як книжка пише»).

Друге: Дуже смачна дифініція у мотивувальній частині, щодо поняття «одинокий батько». От, насолодітьсяJ: «Позаяк, правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, вбачається можливим застосовування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого зазначено у Постанові Пленуму ВСУ. Тобто, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір`ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини». Ну як?, - СмакуєJ?

Третє: Все геніальне, врешті решт, десь всередині, має прості рішення: тут суду, для встановлення дуже важливого факту було достатньо двох складових: 1) судового рішення про розірвання шлюбу, та 2) нотаріально посвідченої заяви певної особи про те, що вона «точно- точно» стверджує, що чоловік самостійно утримує і виховує неповнолітню дитину).

P.S. вже можна аплодувати)

НУ і повний текст рішення:

Категорія справи № 754/9963/24: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; інших фактів, з них:..

Надіслано для оприлюднення: 05.08.2024. Зареєстровано: 06.08.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.08.2024.

Номер судового провадження: 2-о/754/384/24

Державний герб України

Номер провадження 2-о/754/384/24

Справа №754/9963/24

РІШЕННЯ

Іменем України

05 серпня 2024 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя О. Грегуль, секретар судового засідання І. Вакуленко, справа № 754/9963/24

ОСОБА_1 - заявник

ОСОБА_2 - заінтересована особа

Вимоги заявника: встановлення факту, що має юридичне значення

Кучерявенко С.С. - адвокат заявника

ВСТАНОВИВ:

Заявником подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення з проханням встановити факт, що заявник самостійно виховує та утримує малолітнього сина  ОСОБА_4  ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) посилаючись на те, що мати дитини самоусунулась від виховання і утримання дитини, а встановлення даного факту заявникові необхідно для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з метою недопущення залишення малолітньої дитини батьківського піклування, а встановити даний факт у позасудовому порядку неможливо, а вирішення питань про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини не вирішують однозначно питання, що дитина перебуває на вихованні та утриманні саме одного з батьків.

Ухвалою суду від 19.07.2024 заяву про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 24.07.2024 відкрито провадження у справі.

Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв`язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.

Учасники справи в судове засідання не з`явились і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надали.

Заявником подано заяву про розгляд справи за відсутності заявника.

Заінтересованою особою подано заяву про розгляд справи за відсутності заінтересованої особи та в якій остання додатково зазначає, що вона визнає викладені в заяві про встановлення факту, що має юридичне значення обставини, підтримує її задоволення. Також до своєї заяви заінтересована особа додала до своєї заяви нотаріально посвідчений афідевіт.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням викладеного і ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті засідання за відсутності учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Згідно договору оренди житла від 08.04.2024, укладеного в письмовій формі між заявником (орендар) і ОСОБА_5 (орендодавець), заявник орендує для свого особистого проживання разом з членами родини об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , строк оренди один рік.

Згідно ч. 1 ст. 810 ЦК України, 1. За договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Згідно ст. 811 ЦК України, 1. Договір найму житла укладається у письмовій формі. 2. Договір оренди житла з викупом підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України, 1. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України, 2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦПК України, 1. Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Згідно ст. 318 ЦПК України, 1. У заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. 2. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ, 1. Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: 4) жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Згідно ст. 6 СК України, 1. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. 2. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 13.06.2018 у справі № 822/2446/17 «49.Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 (далі Постанова Пленуму ВСУ), одинокою матір`ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама. 50.Позаяк, правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, вбачається можливим застосовування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого зазначено у Постанові Пленуму ВСУ. Тобто, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір`ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини. 51.Розірвання шлюбу на підставі рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 17.10.2013 у справі № 653/3107/13-ц та встановлення місця проживання дитини ОСОБА_2 з позивачем, що включає в себе обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, згідно ухвали зазначеного суду від 01.11.2013, на які посилається позивач, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджують наявність у ОСОБА_1 статусу «одинокий батько».».

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 26.04.2018 у справі № 760/18416/17 (суддя Українець В.В.) за позовом ОСОБА_2 (заінтересована особа) до ОСОБА_1 (заявник) розірвано укладений 17.11.2012 шлюб між заявником і заінтересованою особою.

Згідно свідоцтва про народження від 12.08.2014 заявник і заінтересована особа є батьками ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Відповідно до нотаріально посвідченого і адресованого компетентним органам за місцем вимоги афідевіту заінтересованої особи від 03.07.2024 зареєстрованого в реєстрі за № 832 даною заявою ОСОБА_2 (заінтересована особа) підтвердила, що малолітній ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) постійно проживає разом з батьком ОСОБА_1 (заявник), який самостійно виховує, утримує, забезпечує матеріальними та іншими благами малолітнього сина, необхідними для належного розвитку, піклується про здоров`я сина, бере участь у вихованні, забезпечує достатній рівень освіти. Участі у вихованні малолітнього ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вона ОСОБА_2 (заінтересована особа) не приймає. Нотаріусом Соколовська Т.Ю. (заінтересована особа) попереджена про відповідальність за розповсюдження неправдивої та недостовірної інформації.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.

У § 54 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27.11.1992, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07.08.1996, § 78).

Вищевикладене дає правові підстави для висновку про обґрунтованість заяви про встановлення факту, що має юридичне значення з проханням встановити факт, що заявник самостійно виховує та утримує малолітнього сина.

За таких обставин заява про встановлення факту, що має юридичне значення задовольняється.

Згідно ч. 7 ст. 294 ЦПК України, 7. При ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись ст. 263-265, главою 6 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Задовольнити заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання АДРЕСА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) самостійно виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Понесені заявником судові витрати по справі покласти на заявника.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: