Суд скасував відмову ТЦК у наданні чоловіку відстрочки (у зв’язку із тим що мати особа із інвалідністю). ТЦК апелював, мовляв, у матері невійськовозобов’язаний чоловік. Суд вказав, що в 58 років ще військовозобов’язаний, значить син має право на відстрочк

ТЦК відмовили чоловіку у задоволенні заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ( який посилався на необхідність  здійснення догляду за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю другої групи) із посиланням на «відсутність документів, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та які зобов`язані за законом утримувати особу з інвалідністю І та II групи»

ТЦК безпідставно не враховано акт № 32 від 01.07.2024 про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), яким підтверджується факт здійснення позивачем догляду за його матір`ю ОСОБА_3 , як і відсутність інших членів сім`ї з числа невійськовозобов`язаних, які зобов`язані здійснювати такий догляд.

Наразі відповідач не надав доказів, які б спростовували достовірність поданих документів або свідчили про наявність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та які зобов`язані здійснювати такий догляд. Та й самі мотиви оскаржуваного рішення не містять жодного посилання на те, що відповідачем з`ясовано наявність такої особи (осіб), яка не є військовозобов`язаною та яка за законом зобов`язана утримувати позивача.

В даному випадку лише у відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що ОСОБА_2 (батько позивача) є невійськовозобов`язаною особою яка згідно положень Сімейного кодексу України зобов`язана утримувати свою дружину ( ОСОБА_3 ).

Однак, суд критично ставиться до таких тверджень, позаяк жодних доказів на їх підтвердження відповідачем до відзиву надано не було. У свою чергу, із викладених у позові обставин слідує, що ОСОБА_2 (батько позивача) 1966 року народження А отже станом на момент винесення оскаржуваного рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленого протоколом комісії № 26 від 10.09.2024, такій особі було 58 років, що дає суду підстави вважати, що він є військовозобов’язаним ( що суперечить позиції ТЦК)

Повний текст судового рішення:

Категорія справи № 120/13151/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.

Надіслано судом: 28.02.2025. Зареєстровано: 01.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2025.

Номер судового провадження: не визначено

Державний герб України

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2025 р. Справа № 120/13151/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До суду через систему "Електронний суд" надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Заявлені позовні вимоги мотивовані протиправністю дій та рішення відповідача про відмову у надані позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, яке оформлене протоколом від 10.09.2024 №26.

Ухвалою суду від 10.10.2024 дану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, які були усунуті 16.10.2024 шляхом надання доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі.

Надалі ухвалою від 23.10.2024 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Окрім того цією ухвалою було витребувано у відповідача докази, необхідні для розгляду справи.

25.11.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Як зазначає відповідач, ОСОБА_1 звернувся із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", посилаючись на необхідність здійснення догляду за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю другої групи. За результатами розгляду заяви позивача, рішенням комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яке оформлене протоколом №26 від 10.09.2024, позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з вищевказаних підстав через відсутність документів, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та які зобов`язані за законом утримувати особу з інвалідністю І та II групи, відповідно до Додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період".

Окрім того, відповідач у своєму відзиві зазначає, що ОСОБА_2 (батько позивача) є невійськовозобов`язаною особою та в силу положень Сімейного кодексу України є особою, яка зобов`язана утримувати свою дружину ОСОБА_3 , якій встановлено II групу інвалідності. Таким чином оскаржуване рішення відповідач вважає правомірним, а тому просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 05.09.1987 року.

Відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААГ № 680043 від 02.02.2023 мати позивача ОСОБА_3 , має ІІ групу інвалідності, яка встановлена їй безтерміново.

06.09.2024 через Центр надання адміністративних послуг Вінницької міської ради "Прозорий офіс" позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв`язку із здійсненням догляду за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю другої групи.

До вказаної заяви позивач долучив відповідні документи, необхідні для розгляду питання про надання йому відстрочки з вищезазначених підстав, а саме: копію паспорта громадянина України; копію військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 23.01.2023; копію посвідчення НОМЕР_3 від 23.09.2023; копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №680043 від 02.02.2023, що підтверджує інвалідність ІІ групи матері ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про народження позивача; копія акту встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду); заяву від 26.09.2024 за формою згідно з додатком 15, де зазначено, що ОСОБА_3 вибирає позивача для здійснення свого утримання.

Рішенням, оформленим протоколом комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_3 № 26 від 10.09.2024, відповідач відмовив у наданні позивачу відстрочки відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з підстав неподання документів, що підтверджують факт відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та за законом зобов`язані утримувати особу з інвалідністю першої та другої групи.

Про прийняте рішення відповідач повідомив позивача відповідним письмовим повідомленням від 10.09.2024 № 362/5340.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та заявленим позовним вимогам, суд керується такими мотивами.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі ? Закон № 2232-ХІІ).

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі ? Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє дотепер.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі ? підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі ? Закон № 3543-XII в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Водночас підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації передбачені статтею 23 Закону № 3543-XII.

Зокрема, згідно з п. 13 ч. 1ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок № 560 в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), яким, серед іншого, врегульовано процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Так, відповідно до Додатку 5 вищезазначеного Порядку документами, які підтверджують право на відстрочку за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII є:

для батьків військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи ?- один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;

для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, ? документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження);

для військовозобов`язаного, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, ? документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб);

для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, ? один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Таким чином, положення Постанови № 560 уточнюють, які документи мають бути подані військовозобов`язаним для реалізації права на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 06.09.2024 позивач звернувся із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку із наявністю матері з інвалідністю ІІ групи за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані її утримувати.

Рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленим протоколом № 26 від 10.09.2024, у наданні відстрочки позивачу відмовлено на підставі того, що заявником не надано документів, які б підтверджували неможливість виконання обов`язку утримувати особу з інвалідністю I та II групи іншими особами, які не є військовозобов`язаними, але зобов`язані за законом утримувати, як це передбачено Додатком № 5 до постанови Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024.

Позивач не погоджується із таким рішенням, вважаючи, що особами, які відповідно до Закону зобов`язані утримувати його матір є лише військовозобов`язані особи чоловіки, а саме: його брат ОСОБА_4 , 1990 р.н., та його батько ОСОБА_2 , 1966 р.н. Тобто жодних інших осіб, які не є військовозобов`язаними, не існує. А оскільки його матір ОСОБА_3 надала заяву за формою згідно Додатку 15 до Порядку № 560 в якій обрала для свого утримання (догляду) свого сина ОСОБА_1 , тобто позивача, тому останній вважає, що має усі законні підстави для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, оцінюючи вказані доводи позивача, суд враховує, що за змістом положень п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII умовами для реалізації права на відстрочку є:

по-перше, наявність одного із батьків з інвалідністю I чи II групи або ж одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

по-друге, відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати вищезазначених осіб з інвалідністю. При цьому у разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю, про що подається відповідна заява.

Тобто, лише сукупність наведених обов`язкових обставин (фактів) надають законні підстави для отримання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

При цьому щодо інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати вищезазначених осіб з інвалідністю, то їх наявність не може бути перешкодою для оформлення відстрочки виключно у разі якщо такі особи: самі є особами з інвалідністю, або потребують постійного догляду, або перебувають під арештом (крім домашнього арешту), або відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).

Як встановлено судом, матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що у матері позивача відсутні будь-які особи, які не є військовозобов`язаними та відповідно до Закону зобов`язані її утримувати.

Натомість, відповідно до статті 51 Конституції України та статті 202 Сімейного кодексу України обов`язок утримувати непрацездатних батьків покладається на всіх працездатних дітей у рівних частках.

В даному випадку із аналізу положень графи 13 Додатку 5 до Порядку № 560 слід дійти висновку, що документи, які підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати особу з інвалідністю І чи ІІ групи, здійснювати такий догляд, на відсутність яких послався ІНФОРМАЦІЯ_2 при прийнятті рішення про відмову в наданні позивачу відстрочки, можуть існувати лише за фактичної наявності таких осіб, яких з огляду на наявні у справі докази, у матері позивача не має.

Відповідно, за відсутності таких осіб відсутня можливість подання відповідних документів.

З матеріалів справи видно, що разом із заявою про надання відстрочки позивач надав необхідні документи для підтвердження підстав, передбачених пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, в тому числі які визначені Додатком № 5 до Порядку № 560, а саме довідку медико-соціальної експертної комісії, яка підтверджує, що його мати є особою з інвалідністю ІІ групи, документи, що підтверджують родинні зв`язки, а також заяву матері позивача за формою згідно додатком 15 до Порядку 560, якою підтверджується, що саме позивач має здійснювати догляд за нею.

Натомість ані в оскаржуваній відмові, ані під час розгляду справи відповідач не навів обґрунтованих пояснень щодо неможливості врахування вищевказаних документів, а також, яких саме документів згідно з Додатком 5 до Порядку № 560 позивачем не було надано для підтвердження відсутності інших осіб, здатних виконувати обов`язок з утримання та догляду за матір`ю-особою з інвалідністю другої групи.

При цьому відповідачем безпідставно не враховано акт № 32 від 01.07.2024 про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), яким підтверджується факт здійснення позивачем догляду за його матір`ю ОСОБА_3 , як і відсутність інших членів сім`ї з числа невійськовозобов`язаних, які зобов`язані здійснювати такий догляд.

Наразі відповідач не надав доказів, які б спростовували достовірність поданих документів або свідчили про наявність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та які зобов`язані здійснювати такий догляд. Та й самі мотиви оскаржуваного рішення не містять жодного посилання на те, що відповідачем з`ясовано наявність такої особи (осіб), яка не є військовозобов`язаною та яка за законом зобов`язана утримувати позивача.

В даному випадку лише у відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що ОСОБА_2 (батько позивача) є невійськовозобов`язаною особою яка згідно положень Сімейного кодексу України зобов`язана утримувати свою дружину ( ОСОБА_3 ).

Однак, суд критично ставиться до таких тверджень, позаяк жодних доказів на їх підтвердження відповідачем до відзиву надано не було. У свою чергу, із викладених у позові обставин слідує, що ОСОБА_2 (батько позивача) 1966 року народження А отже станом на момент винесення оскаржуваного рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформленого протоколом комісії № 26 від 10.09.2024, такій особі було 58 років, що дає суду підстави вважати, що він є військовозобов`язаною особою. Доказів протилежно матеріали адміністративної справи не містять.

Враховуючи вищевикладені обставини суд доходить висновку, що оскаржуване рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке оформлено протоколом комісії № 26 від 10.09.2024 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII є протиправним, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню.

Щодо вимоги зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи із обставин цієї справи, з метою відновлення порушених прав позивача необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 06.09.2024 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених в цьому судовому рішенні.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та ключовим обставинам справи, суд доходить до переконання, що адміністративний позов необхідно задовольнити, обравши належний спосіб захисту його прав та інтересів у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 968,96 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлене протоколом комісії №26 від 10 вересня 2024 року, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 з урахуванням правової оцінки, наданої судом за результатами розгляду цієї справи, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.09.2024 та додані до неї документи про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти відповідне рішення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 28.02.2025.

СуддяСлободонюк Михайло Васильович