25 Jul 2024

Суд визнав відмову батьку трьох дітей у перетині державного кордону неправомірною, та стягнув з ДержПрикордонСлужби судові витрати, у т.ч. – 7000 грн – правничої допомоги

Адвокат Валерій Макеєв

По суті кейсу:

Під час здійснення прикордонного контролю позивач пред`явив усі необхідні документи, в тому числі військово-обліковий документ, які підтверджували, що позивач має на утриманні трьох дітей віком до 18 років, що відповідно до п.2-6 Правил перетинання державного кордону України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, дає право на виїзд за межі України. Проте, відповідач відмовив позивачу у перетинанні державного кордону України без зазначення конкретних підстав для такої відмови.

В рішенні про відмову було вказано таку причину відмови: «відсутність документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон або мету своєї поїздки в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57 (зі змінами та доповненнями)».

Суд у мотивувальній чатсині рішення зазначив, що

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 559 від 16.05.2024 установлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.

Форма військового квитка військовозобов`язаного, затверджена Наказом Міноборони від 10.04.2017 № 206, не передбачає внесення до нього відміток про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Інші нормативно-правові акти також не містять вимоги внесення до військово облікового документа відмітки про відстрочку.

Право на відстрочку виникає у особи відповідно до Закону № 3543-XII, а не ставиться в залежність від внесення відміток до військово-облікового документа.

Категорія справи № 460/6621/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.

Надіслано для оприлюднення: 18.07.2024. Зареєстровано: 19.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 22.07.2024.

Номер судового провадження: 8025/24

Державний герб України

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 липня 2024 року м. Рівне №460/6621/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВійськової частини НОМЕР_1 , Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - військова частина НОМЕР_1 , відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач 2), у якій просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення заступника начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " з персоналу старшого лейтенанта ОСОБА_2 про відмову в перетині державного кордону України громадянину України №1997 від 10.06.2024 року щодо громадянина України ОСОБА_1 ;

зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України видалити з бази даних Державної прикордонної служби відомості, що особу ОСОБА_1 , тимчасово обмежено у праві виїзду з України.

Позов обґрунтований тим, що у перетинанні державного кордону відмовляється лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Під час здійснення прикордонного контролю позивач пред`явив усі необхідні документи, в тому числі військово-обліковий документ, які підтверджували, що позивач має на утриманні трьох дітей віком до 18 років, що відповідно до п.2-6 Правил перетинання державного кордону України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, дає право на виїзд за межі України. Проте, відповідач відмовив позивачу у перетинанні державного кордону України без зазначення конкретних підстав для такої відмови.

08.07.2024 від представника відповідача 1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. Відзив обґрунтований тим, нормативні приписи, які передбачають, категорії громадян, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації не регулюють питання перетинання державного кордону. Окрім цього, надані позивачем 10.06.2024 року документи не дали змогу уповноваженій посадовій особі, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України позивачем. Тому рішення, прийняте заступником начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " з персоналу старшим лейтенантом ОСОБА_3 , як уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону, є правомірним.

Відповідач 2 у встановлений судом строк відзив на позов не подав, причини не подання суду не повідомив. Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу за наявними матеріалами.

16.07.2024 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якому просить суд задовольнити позовні вимоги повністю. Відповідь обґрунтована тим, що військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII та мають право на перетин державного кордону відповідно до п. 2-6 Правил.

Ухвалою від 24.06.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З`ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.

ОСОБА_1 10 червня 2024 року прибув до пункту пропуску через державний кордон «Устилуг» з метою перетину державного кордону на виїзд з України.

Під час здійснення прикордонного контролю пред`явив уповноваженим службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_1 документи, а саме:

- паспорт громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон НОМЕР_2 ;

- свідоцтво про шлюб від 01.06.2012 Серія НОМЕР_3 про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_1 (Позивач) та ОСОБА_4 ;

- свідоцтво про народження дитини ОСОБА_5 від 16.04.2021 Серія НОМЕР_4 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_4 );

- свідоцтво про народження дитини ОСОБА_6 від 22.08.2019 Серія НОМЕР_5 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_5 );

- свідоцтво про народження дитини ОСОБА_7 від 29.11.2016 Серія НОМЕР_6 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_6 );

- свідоцтво про народження дитини ОСОБА_8 від 16.05.2013 Серія НОМЕР_7 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_7 );

- свідоцтво про народження дитини ОСОБА_9 від 14.11.2014 Серія НОМЕР_8 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_8 );

- посвідчення батьків багатодітної сім`ї від 18.04.2019 НОМЕР_9 дійсне до 05.05.2031;

- військово-обліковий документ (військовий квиток) від 12.06.2013 з відміткою про останню звірку даних 12.11.2023.

Заступника начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " з персоналу старший лейтенант ОСОБА_10 відмовив позивачу у виїзді з України у формі Рішення № 1997 про відмову в перетинанні державного кордону України від 10.06.2024 (далі Рішення).

В Рішенні вказано таку причину відмови: «відсутність документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон або мету своєї поїздки в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57 (зі змінами та доповненнями)».

Не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України від 10.06.2024, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Отже, конституційне право особи вільно залишати територію України може бути обмежене законом. При цьому відповідний державний орган повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (далі - Закон № 1710-VI).

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Закону № 1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Відповідно до частин третьої та шостої статті 6 Закону № 1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Частина перша статті 14 Закону № 1710-VI визначає, що громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (ч. 2 ст. 14 Закону № 1710-VI).

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу (частина третя статті 14 Закону № 1710-VI).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі - Закон № 3857-XII).

Стаття 1 Закону № 3857-XII визначає, що громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених згаданим Законом, та в`їхати в Україну.

Частина перша статті 6 Закону № 3857-XII визначає підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України, що є загальними та функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.

Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом № 2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжувався згідно з Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023. Указом Президента № 734/2023 від 06.11.2023, затвердженим Законом № 3429-IX від 08.11.2023, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 год. 30 хв. 16.11.2023 строком на 90 діб.

Пункт 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» передбачає, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 33 Конституції України, а саме: щодо того, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі Закон № 389-VIII).

Стаття 1 Закону № 389-VIII передбачає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, згаданий Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону № 389-VIII).

Пункт 6 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII встановлює, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів АРК, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному КМУ особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Частина друга статті 3 Закону № 3857-XII передбачає, що Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначений Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (далі Правила).

Пункт 2 Правил визначає, що перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, за одним з документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до пунктів 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 згаданих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Згадана норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2 і 3 частин третьої 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.

У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Тобто уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України під час процедури прикордонного контролю здійснюють лише перевірку документів наданих для перетину державного кордону.

Відповідно до пункту 3 частин першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон 3543-XII) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Правила та інші нормативно-правові акти не визначають, які саме документи мають бути надані на підтвердження того, що на утриманні позивача перебуває троє і більше дітей віком до 18 років.

Адміністрація Державної прикордонної служби України в Листі від 17.03.2022 № 23- 6855/0/6-22-Вих «Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану» проінформувала органи Держприкордонслужби, що обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до осіб, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років. Підтверджуючими документами можуть бути: свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) /медичне свідоцтво про народження за формою N 103/о), свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю дітей (трьох і більше) або рішення суду про розлучення та визначення місця проживання дітей з батьком або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, посвідчення батьків багатодітної сім`ї.

Крім того, на вебсайті Державної прикордонної служби 02.02.2023 розміщено інформацію про документи, що можуть підтверджувати факт перебування на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, як підставу для перетину держаного кордону відповідно до пункту 2-6 Правил.

Інформація на вебсайті Державної прикордонної служби в цій частині відповідає змісту листа. Документами, що підтверджують факт перебування на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років можуть бути, зокрема, свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) або посвідчення батька багатодітної сім`ї.

Позивач під час здійснення прикордонного контролю пред`явив уповноваженим службовим особам відповідача:

(1) документ, що дає право на виїзд з України і в`їзд в Україну, відповідно до пункту 2 Правил:

- паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 ;

(2) документи на підтвердження того, що на утриманні Позивача перебуває п`ятеро дітей віком до 18 років, що відповідно до п. 2.-6 Правил та абз. 4 ч. 1 ст. 23 Закону 3543-XII надає право на виїзд Позивачу за кордон:

- свідоцтво про шлюб від 01.06.2012 Серія НОМЕР_3 , що підтверджує реєстрацію шлюбу між ОСОБА_1 (Позивач) та ОСОБА_4 ;

- свідоцтво про народження дитини ОСОБА_5 від 16.04.2021 Серія НОМЕР_4 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_4 );

- свідоцтво про народження дитини ОСОБА_6 від 22.08.2019 Серія НОМЕР_5 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_5 );

- свідоцтво про народження дитини ОСОБА_7 від 29.11.2016 Серія НОМЕР_6 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_6 );

- свідоцтво про народження дитини ОСОБА_8 від 16.05.2013 Серія НОМЕР_7 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_7 );

- свідоцтво про народження дитини ОСОБА_9 від 14.11.2014 Серія НОМЕР_8 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_8 );

- посвідчення батьків багатодітної сім`ї від 18.04.2019 НОМЕР_9 дійсне до 05.05.2031.

Позивач пред`явив військово-обліковий документ (військовий квиток) від 12.06.2013 з відміткою про останню звірку даних 12.11.2023, у якому вказано про останню звірку даних, що проведена 03.01.2024.

Суд висновує про те, що згадані документи у повній мірі підтверджують факт, що на утриманні Позивача перебуває троє дітей віком до 18 років.

Щодо змісту оскаржуваного рішення суд висновує про наступне.

Пункт 2-6 Правил містить відсильну норму, яка передбачає, що у разі введення воєнного стану право на перетин державного кордону також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2 і 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункту 2-14 згаданих Правил.

Військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, визначені в абзаці 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, а отже, на них поширюється пункт 2-6 Правил.

У рішенні вказано таку причину відмови: «відсутність документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон або мету своєї поїздки в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57 (зі змінами та доповненнями)».

Відповідач у відзиві зазначає, що в ході перевірки документів було встановлено відсутність документа, який би посвідчував приналежність позивача до категорії осіб, які звільнені від мобілізації та підпадають під дію Правил.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про оборону України», з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Відповідно до пункту першого Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Пункт 9 зазначеного Положення передбачає, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби , та деяких інших осіб», оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам.

Згідно з пунктом 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок), військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо:

фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками;

здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами;

подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пункту 4 Порядку, одним із завдань військового обліку є своєчасне оформлення військово-облікових документів призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пунктом 20 Порядку встановлено, що Військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Військово-обліковими документами є:

- для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;

- для військовозобов`язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного;

- для резервістів - військовий квиток.

Згідно з абзацом сімнадцятим пункту 79 Порядку, проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього. Отже, Урядом визначено закритий перелік військово-облікових документів для призовників та військовозобов`язаних. Цей перелік є вичерпним та розширювальному тлумаченню іншими виконавчим органами не підлягає.

Суд вказує, що законодавчі акти України вказують на відповідні військово-облікові документи з належними відмітками, які мають значення для прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України під час дії воєнного стану та проведення загальної мобілізації.

Згідно з матеріалами справи під час прикордонного контролю позивач пред`явив уповноваженим службовим особам Відповідача військово-обліковий документ (військовий квиток) АВ016949 від 12.06.2013, у якому вказано про останню звірку даних, що проведена 12.11.2023.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто, наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії свідчить про його протиправність.

Суд за результатом аналізу оскарженого рішення дійшов висновку, що його зміст не дозволяє визначити, яких саме документів не надав позивач в момент проходження прикордонного контролю, та з яких саме підстав позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону України. При цьому, уповноважена особа відповідача під час проведення прикордонного контролю не мала жодних зауважень щодо форми та змісту, а також юридичної сили документів, поданих позивачем.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що рішення відповідача про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України № 1997 від 10.06.2024, прийняте заступником начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " з персоналу старший лейтенант ОСОБА_11 є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Разом з тим, щодо позовних вимог в частині зобов`язання Адміністрації Державної прикордонної служби України видалити з бази даних Державної прикордонної служби відомості, що особу ОСОБА_1 , тимчасово обмежено у праві виїзду з України, суду слід зазначити наступне.

Так, суду слід зазначити, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

За приписами статті 7 Закон України «Про прикордонний контроль», паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.

Паспортні та інші документи осіб перевіряються в кабінах паспортного контролю, на смугах руху транспорту, у контрольних павільйонах, службових приміщеннях пунктів пропуску через державний кордон чи безпосередньо в транспортних засобах.

Згідно пункту 12 Правил, для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

У відповідності до пункту 13 Правил, під час здійснення прикордонного контролю уповноважені службові особи підрозділу охорони державного кордону використовують бази даних Держприкордонслужби про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Держприкордонслужби, яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені та втрачені паспортні документи, а також інші передбачені законом бази даних. Інформація про громадян, яким уповноваженою службовою особою Держприкордонслужби або Головою Державної прикордонної служби надано дозвіл на перетинання державного кордону, вноситься до відповідної бази даних.

З огляду на зазначене, прийняття рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на перетин державного кордону належить до виключної компетенції органів Державної прикордонної служби України та приймається в кожному конкретному випадку за наслідками вивчення наданих особою до перевірки документів з урахуванням чинних на момент прийняття такого рішення правил перетину кордону.

На переконання суду, прийняття рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на перетин державного кордону належить до виключної компетенції органів Держприкордонслужби.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що повноваження суб`єкта владних повноважень, зокрема центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, щодо здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України є його дискреційними повноваженнями та залежать від конкретних умов їх реалізації.

При цьому суд не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) відповідача поза межами перевірки за критеріями відповідності прийняття ним рішень (вчинення дій), передбаченими КАС України, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані Законом. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог прав осіб, що звертаються до суб`єктів владних повноважень, без порушень принципу розподілу влади.

Крім того відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають права, свободи та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим, жодним доказом не підтверджено порушення його прав, свобод чи інтересів внесенням до бази даних Державної прикордонної служби України відомостей, що особу ОСОБА_1 , тимчасово обмежено у праві виїзду з України. Поряд з тим, не підтверджено і факту внесення до бази даних зазначеної інформації.

Відтак, заявлений позивачем спосіб захисту порушеного права, а саме похідна вимога про зобов`язання відповідача 2 видалити з бази даних Державної прикордонної служби відомості, що особу ОСОБА_1 , тимчасово обмежено у праві виїзду з України є необґрунтованою та не відповідає обсягу порушеного права в даному спорі, адже обставини іншого (ніж розглядається судом при розгляді цієї справи) перетинання державного кордону позивачем можуть бути істотно відмінними, та перебуватимуть поза обсягів судового контролю при вирішення даного спору.

При цьому, суд враховує, що резолютивна частина рішення не може містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє, про що зазначено у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі».

Водночас суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень при реалізації власної компетенції та за умови вирішеного спору повинен враховувати висновки суду, здійснені при оцінці оскарження його дій, рішень чи бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст.139 КАС України).

Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 493,20 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .

Також позивач просить суд стягнути на його користь суму витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 20000,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1).

При цьому, статтею 134 КАС України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2).

Разом з тим, частиною 3 статті 134 КАС України регламентовано, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача надано договір про надання професійної правової (правничої) допомоги від 18.06.2024, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Корпорація права» та ОСОБА_1 .

Згідно з умовами вказаного договору, адвокатське об`єднання зобов`язується надавати правову допомогу у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів клієнта (п.1).

Гонорар Адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та становить 20000,00 грн. за підготовку позовної заяви до суду, подачу документів до суду, за необхідності участь адвоката в судовому засіданні, отримання рішення суду. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару (п. 8).

Як встановлено судом з матеріалів справи, відповідно до платіжної інструкції №@PL236934 від 21.06.2024 ОСОБА_1 було перераховано на користь Адвокатського об`єднання «Корпорація права» гонорар за надання правової допомоги згідно договору від 18.06.2024 у розмірі 20000,00 грн.

Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, заявлених представником позивача, судом встановлено, що витрати позивача на правову допомогу в сумі 20000,00 грн. пов`язані з розглядом даної справи, їх розмір є частково обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, а також частково співмірним виконаними адвокатом роботами (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Відповідно до ч. 7 ст.134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката, однак твердження відповідача щодо не співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг, обґрунтовані неналежністю доказів та певних нормативно-правових актів, частково спростовує клопотання представника позивача про розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц міститься висновок про те, що розглядаючи питання стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, суд має право самостійно визначати розмір таких витрат, виходячи з критерію розумної необхідності та співмірності, враховуючи характер виконуваної адвокатом роботи / послуг, складність виконуваної роботи / послуг, їх значимості, складності категорії справи тощо.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

У постанові Верховного суду від 04.02.2020 у справі №280/1765/19, адміністративне провадження №К/9901/607/20) міститься правовий висновок про те, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

А тому, оцінивши складність та обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн., яку слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Військової частин НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобовязання вчинення певних дій, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення заступника начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " з персоналу старшого лейтенанта ОСОБА_2 про відмову в перетині державного кордону України громадянину України №1997 від 10.06.2024 року щодо громадянина України ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на суму 7493,20 грн., з яких судовий збір у розмірі 493 (чотириста дев`яносто три) грн. 20 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 18 липня 2024 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_10 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_11 ) Відповідач - Адміністрація Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26,м. Київ,01601, ЄДРПОУ/РНОКПП 00034039)

Суддя Д.П. Зозуля