28 Jan 2026

Суд зобов’язав вч задовольнити рапорт військового про звільнення «по догляду за батьком», вказавши – що інший син батька ( рідний брат військового) не може і не має здійснювати такий «постійний догляд», поза як сам є особою із інвалідністю 3 групи.

Адвокат Валерій Макеєв

Як звільнитись «по догляду», якщо є інший родич (брат/ сестра), який за законом мав би такий догляд, але є «але»?

Тільки «через суд»: подаєте рапорт, отримуєте відмову – і оскаржуєте її до суду.

У цьому кейсі, суд сприйняв за належне те, що «інший брат» не може здійснювати догляд, поза як сам є особою із інвалідністю та ще і надав довідку, що «ну нікак»)

Про що йдеться:

29.04.2025 військовий звернувся по команді з письмовим рапортом з проханням звільнити його з військової служби за сімейними обставинами, а саме: відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" - у звязку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків який є особою з інвалідністю II групи. Військовий зазначив , що є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , якому встановлено II групу інвалідності, та який згідно висновків ЛКК за формою 080/2о та висновку ЛКК №511 потребує постійного стороннього догляду. З дружиною батько Позивача розлучений, в шлюбі не перебуває, інших членів сім`ї в т.ч. дітей, які б могли здійснювати за ним постійний догляд немає.

З текстом рішення:

Верховний Суд в постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 виснував: "Таким чином відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2122-IX.

В контексті Закону № 2232-XII поняття "відсутність" охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов`язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби.

На переконання суду, позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю IІ групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його батька, які б могли здійснювати такий догляд.

З огляду на викладене, суд вважає, що відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не відповідає критерію правомірності, передбаченому статтею 2 КАС України.

З приводу позовних вимог щодо зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

Аналогічні висновки щодо відсутності дискреції у подібних відносинах та необхідності судом розглядати справу по суті спору ухвалені Верховним Судом у постановах 27.02.2025 у справі №380/16966/24, від 24.04.2024 у справі №140/12873/23.

Повний текст рішення:

Категорія справи № 440/7500/25: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них; військової служби.

Надіслано судом: 23.01.2026. Зареєстровано: 24.01.2026. Забезпечено надання загального доступу: 26.01.2026.

Номер судового провадження: не визначено

Державний герб України

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2026 року

м. Полтава

Справа № 440/7500/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Удовіченка С.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якій просить:

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незвільненні з військової служби ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до поданого ним рапорту.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби на підставі поданого ним рапорту.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29.04.2025 звернувся по команді з письмовим рапортом з проханням звільнити його з військової служби за сімейними обставинами, а саме: відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Позивач є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , якому встановлено II групу інвалідності, та який згідно висновків ЛКК за формою 080/2о та висновку ЛКК №511 потребує постійного стороннього догляду. З дружиною батько Позивача розлучений, в шлюбі не перебуває, інших членів сім`ї в т.ч. дітей, які б могли здійснювати за ним постійний догляд немає. Таким чином, Позивач має необхідність у здійсненні догляду, останній має потребу, бажання і законне право звільнитися з військової служби (на підставіабзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу"). Однак, відповідач протиправно відмовив у звільненні.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

13.06.2025 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позов. У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи, що 29.04.2025 капітан ОСОБА_1 подав Відповідачу надійшов рапорт вх. №2/ 11793 від 29.04.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». До рапорту Позивача додані копії документів, що на думку Позивача, обґрунтовують порушені у рапорті питання. 10.05.2025 Відповідач за наслідками розгляду рапорту Позивача та доданих до нього документів листом-відповіддю №1/8142 від 10 травня 2025 року повідомив Позивача про те, що підставою для звільнення є необхідність здійснення догляду за батьком- ОСОБА_2 , який є інвалідом ІІ групи та відповідно до акту огляду медико-соціальної експертної комісії потребує Д-нагляд. В акті обстеження сімейного стану військовослужбовця, затвердженого 07.04.2025 начальником районного територіального центу комплектування та ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено, що наявні відомості про інших членів сім`ї першого ступеня, споріднення, які можуть здійснювати такий догляд та відповідно не є особами, які потребують постійного догляду, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Таким чином, за наслідками вивчення всіх обставин та матеріалів, відсутні підстави для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У відповіді на відзив позивач зазначив, що При визначенні осіб, яких необхідно відносити до "членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення", варто, насамперед, керуватись приписами частин 2, 4 статті 3 Сімейного кодексу України, за яким сім`я створюється, в тому числі, на підставі кровного споріднення, а її визначальними ознаками є наступні: спільне проживання, спільний побут, а також взаємні права та обов`язки. Водночас, застосування підпункту 14.1.263 пункту 14.1 статті 263 Податкового кодексу України для здійснення розмежування між членами сім`ї першого та другого ступеня споріднення, можливе виключно у разі, якщо такі особи первинно підпадають під критерії, встановлені для "сім`ї" в загальному, та означені вище. Відтак, родичі особи з інвалідністю, які не проживають разом із ним, не є членами його сім`ї. Згідно з вищезазначеним, ОСОБА_3 інший син батька Позивача, який із ним не проживає, не є членом її сім`ї. Звертаємо увагу Суду, що ОСОБА_3 , не може здійснювати постійний догляд за своїм батьком ще й в силу того, що він сам являється непрацездатною особою людиною з інвалідністю, більше того за своїм станом здоров`я згідно висновку ЛКК №307 не здатний здійснювати постійний догляд за своїм батьком. Відтак, ОСОБА_3 не має фізичної можливості здійснювати постійний догляд за своїм батьком (оскільки він та батько не проживають разом, а також ОСОБА_3 сам являється особою з інвалідністю та згідно висновку ЛКК не здатний здійснювати догляд за батьком). Здійснення постійного стороннього догляду за визначенням вимагає спільного проживання. І здійснювати такий догляд не може той, хто проживає окремо, більше того якщо сам є особою з інвалідністю і згідно медичної документації за станом здоров`я не може забезпечити постійний догляд за батьком. Оскільки позивач є єдиним повнолітнім членом сім`ї свого батька, який є особою з інвалідністю та потребує постійного стороннього догляду, він має право на звільнення з військової служби.

16.06.2025 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшло клопотання представника позивача про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Військову частину НОМЕР_2 .

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 залучено до участі у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Військову частину НОМЕР_2 .

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 24.12.2024 № 1460 старшого офіцера відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_4 капітана ОСОБА_1 , було призначено на посаду офіцера резерву 1 резервного взводу 102 запасної роти військової частини НОМЕР_1 .

По прибуттю у військову частину НОМЕР_1 06.01.2025, було зараховано до списків особового складу Відповідача та на всі види забезпечення, про що виданий наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.01.2025 №6.

22.01.2025 капітан ОСОБА_1 призначений наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (по особовому складу) від 16.01.2025 року №36 на посаду офіцера штабу самохідного артилерійського дивізіону, в вважається таким що прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.01.2025 №23.

29.04.2025 капітан ОСОБА_1 подав відповідачу рапорт вх. №2/ 11793 від 29.04.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

До рапорту позивача додані копії документів, якими останній обґрунтовує порушені у рапорті питання.

За результатами розгляду рапорту Військова частина НОМЕР_1 листом від 10.05.2025№1/8142 повідомила ОСОБА_1 , що надані документи, а також в акті обстеження сімейного стану військовослужбовця, затвердженого 07.04.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановлено що наявні відомості про інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд та відповідно не є особами, які потребують постійного догляду, а саме ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Таким чином, за наслідками вивчення всіх обставин та матеріалів, відсутні підстави для звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої та абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні його з військової служби, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 5 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

В свою чергу, частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби.

Зокрема, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Отже, для звільнення з військової служби за наведеною обставиною, військовослужбовець має документально підтвердити сукупну наявність слідуючих обставин:

- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою;

- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім`ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.

Позивач обґрунтовує наявність підстав для звільнення з військової служби необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком, який є інвалідом ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, а також вказує на відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть надати такий такий догляд.

Як слідує зі змісту довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №622466 ОСОБА_2 встановлено II групу інвалідності безстроково.

Згідно довідки ЛКК №511 від 04.11.2024 члени ЛКК дійшли висновку, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) №2 від 07.04.2025, у графі родинні зв`язки особи за якою здійснюється догляд (утримання) першого ступеня споріднення - дружина ОСОБА_5 (розлучені); син ОСОБА_3 (інвалід 3 групи); другого ступеня споріднення - немає, третього ступеня споріднення - немає.

Установлено - наявність інших осіб - ОСОБА_3 , крім військовослужбовця ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №629929 ОСОБА_3 встановлено III групу інвалідності до 01.07.2027.

У свою чергу згідно довідки ЛКК №307 виданої лікарсько-консультативною комісією КНП СМР "Старосамбівський центр первинної медичної допомоги" за станом здоров`я ОСОБА_3 не може здійснювати постійний догляд за хворою особою.

З аналізу вищевикладеного слідує, що хоча ОСОБА_2 має окрім ОСОБА_1 іншого члена сімі`ї першого ступеня споріднення - ОСОБА_3 , однак, останній за станом здоров`я не може здійснювати постійний догляд за хворим батьком.

Таким чином, суд приходить до висновку, що єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , як особою з II групою інвалідності та потребує такого догляду є ОСОБА_1 .

Ураховуючи наведене, не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, установивши достатність підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо звільнення позивача відповідно до підпункту "г" пункту 4 частини другої статті 26 Закону № 2232-XII, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незвільненні з військової служби ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до поданого ним рапорту та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби на підставі поданого ним рапорту.

Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 3, 6-10, 77, 139, 229, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незвільненні з військової служби ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до поданого ним рапорту.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О. Удовіченко