ТЦК часто заявляють в судах, що Відповідачами ( у справах щодо відстрочок) мають бути не вони , а їхні комісії). Ось що (щойно – 12.06.25) вказав у рішенні СУД: «Комісія створена при відповідачу ( при ТЦК) . Проте вона не має статусу юридичної особи. Отже,

Це наша справа - № 580/3521/25. ЩЕ не засвітилась у реєстрі. Та то тимчасово) після п’ятниці/ тринадцятого  - з’явиться неодмінно).

Щодо самого визначення суду. Хоч рішення і на нашу користь, втім, в маленькій деталі можна і «уточнитись» - Відповідач може і не бути юридичною особою. Втім, Комісії при ТЦК та СП – таки, штука , по факту, зовсім НЕ самостійна, і залежить «цілком і повністю» від самого ТЦК ( вистрадане досвідом оціночне судження)))

Справа цікава. Там і про моральну шкоду: реально (як на мене) ТЦК системно  і безпідставно гнобило конкретного чоловіка. Подались і на моральну шкоду. І тут суд здивував – попросив … «методику для оцінки мор шкоди»))). Я б подав апеляційну скаргу, та «Потерпілий ще не визначився»). Мор шкода – це доволі тонка штука, але – вона існує. «Борітеся і поборите!»

Таки, надаємо мотивувальну частину судового рішення

Оцінивши доводи, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з паспортом НС 179719 позивач, 20.08.1980р.н., є громадянином України.

Відповідачу позивач направив поштовим зв’язком заяву від 28.02.2025 з проханням надати йому відстрочку відповідно до п.15 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для чого додав копії документів: свого паспорта та свідоцтва про народження, довідки про присвоєння РНОКПП, свідоцтва про шлюб №050924, свідоцтв про народження і паспортів дочок (Маргаріти та Ангеліни), довідки №24/39 від 19.02.2025.

Відповідач повідомив листом вих. від 14.03.2025 №98/1619, що вказана заява перебуває на розгляді Комісії Черкаського РТЦК та СП.

Не отримавши рішення щодо заяви, позивач звернувся в суд позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв’язку з виконанням ними конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі – Закон №2232-ХІІ).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов’язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов’язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов’язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі - ЗУ № 3543-XII).

Згідно з п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі – Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов’язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об’єднані районні), міські (районні у містах, об’єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

Відповідно до абз.9 п.11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов’язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

З 18.05.2024 змінено порядок отримання відстрочки від військової служби, адже були внесені зміни до ст.23 ЗУ №3543-XII. Також із вказаної дати набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі – Порядок №560), який визначає алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки.

Відповідно до п.п.56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Вказана вище Комісія створена при відповідачу. Проте вона не має статусу юридичної особи. Отже, відповідальним за її роботу вважається відповідач.

Підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені ст. 23 ЗУ № 3543-XII.

Перевірка підстав щодо надання військовозобов’язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення згідно з ч.ч.7, 8 ст.23 ЗУ №3543-XII здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов’язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Додаток 5 до Порядку №560 містить перелік документів, що подаються військовозобов’язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, у залежності від категорії осіб, які мають право на відстрочку.

Отже, відповідач відповідно до закону бере участь у вирішенні питання надання відстрочок від мобілізації.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (п.59 Порядку №560).

Відповідно до п.60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 ч.3 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.

Згідно з п.п.64, 65 Порядку №560 заяви військовозобов’язаних про надання їм відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та підтвердні документи зберігаються у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки протягом п’яти років. У разі втрати (зміни) підстав щодо надання військовозобов’язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період комісія може скасувати (змінити) раніше прийняте нею рішення, про що повідомляється заявнику письмово не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення за формою, визначеною у додатку 10.

Отже, результатом розгляду заяви про надання відстрочки від призову має бути протокольне рішення, ухвалене на засіданні відповідної комісії після її аналізу отриманих від особи та на запити відповідей, або довідка відповідача про її надання. При цьому встановлені чіткі терміни для ухвалення рішення з цього питання: протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Тобто, загальний присічний строк — 7днів, але якщо надійшла відповідь на запит — не пізніше наступного дня.

Зважаючи, що заяву про надання відстрочки відповідач отримав 04.03.2025 (ідентифікатор поштового направлення 1800806064602), а згідно з його листом від 14.03.2025 рішення не прийнято, врахувавши відсутність доказів від відповідача для виконання вимог ухвали суду від 28.04.2025 щодо надання доказів про результати розгляду заяви позивача, відповідно до стандартів доказування, вказаних у ст.9, 77 КАС України, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем обґрунтованості та правомірності оскаржуваної в цій справі бездіяльності. Тому позовні вимоги обгрунтовані в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо належного розгляду заяви від 28.02.2025 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.15 ч.1 ст.23 ЗУ № 3543-XII та зобов’язання розглянути вказану заяву з урахуванням висновків суду.

З приводу моральної шкоди суд врахував відсутність доказів про будь-який вплив оскаржуваної бездіяльності на його життя. Посилання на рішення суду з аналогічних підстав свідчить про повторюваність недоліків в організації роботи відповідача. Проте суду не надано доказів причин, що це зумовило.

Згідно з ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, позовна вимога про відшкодування шкоди в адміністративному судочинстві є похідною позовною вимогою від публічного спору. Тому суд має з`ясувати безпосередній причинний зв`язок факту завдання моральної шкоди від дій, рішень чи бездіяльності суб`єктом владних повноважень, які заявлені (об`єднані) предметом у відповідному спорі.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Моральна шкода втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Належних і допустимих доказів завдання позивачу в спірних правовідносинах моральної шкоди відповідачем спірною бездіяльністю суду не надано.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позивач не надав власного розрахунку методики обчислення зазначеного ним розміру моральної шкоди.

Тому у вказаній частині заявлені позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню.