22 Jul 2024

ТЦК мобілізував чоловіка, на з утриманні якого перебуває троє неповнолітніх дітей.

Адвокат Валерій Макеєв

Вже мобілізований чоловік подав рапорт про звільнення. Не звільнили. Чоловік – до суду.

І вже, при поданні відзиву на позов, військова частина проявила неабияку креативність: мовляв, неможливо було розглянути рапорт без особистої участі військового, який , звісно, був зайнятий виконанням бойових завдань, перебуванням у «службових відрядженнях»). Поняття «військової логіки» іноді доволі глибинне: погодьтесь – важко цивільній особі осягнути, яким чином впливає на розгляд рапорту виконання службових обовязків військовим, який подав такий рапорт про звільнення його на підставі закону, зокрема, з урахуванням перебування на його утриманні трьохї неповнолітніх дітей.

Але у суда є таємні ключі до таких підходів: і спочатку Львівський окружний а потім Восьмий апеляційний, таки пішли на захист прав військового .

Чим цікаве рішення?

Власне, чітким визначенням обовязку командування в/ч розглянути рапорт:

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до п. 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення №1153/2008.

Згідно з абзацом 2 п. 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч. 3, п. 2 ч. 4, п. 3 ч. 5 та п. 3 ч. 6 ст. 26 Закону №2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Так, за нормами п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

2) під час воєнного стану:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;

один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Колегія суддів вважає, що системний аналіз підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ дає суду підстави дійти до висновку, що в разі перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації має право на звільнення з військової служби (якщо не висловив бажання продовжувати військову службу).

Така підстава для звільнення з військової служби за сімейними обставинами встановлена, з урахуванням Закону України «Про внесення зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо додаткової підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану» від 20.09.2022, який набув чинності 01.10.2022.

Власне, повий текст Постанови Восьмого апеляційного – ТУТ:

Категорія справи № 380/25644/23: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.

Надіслано для оприлюднення: 15.07.2024. Зареєстровано: 16.07.2024. Забезпечено надання загального доступу: 17.07.2024.

Номер судового провадження: А/857/7390/24

Державний герб України

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/25644/23 пров. № А/857/7390/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Курильця А.Р., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі №380/25644/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною (головуючий суддя першої інстанції Кухар Н.А., час ухвалення - у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 15.02.2024),

В С Т А Н О В И В:

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та надання відстрочки від призиву на військову службу під час мобілізації;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та надання відстрочки від призиву на військову службу під час мобілізації у зв`язку з утриманням трьох неповнолітніх дітей.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, військовою частиною НОМЕР_1 не розглянуто рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби з підстав того, що на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей та він фактично є єдиним годувальником сім`ї, що з урахуванням підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є підставою для звільнення з військової служби під час воєнного стану.

Львівський окружний адміністративний суд адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з лав Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з врахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року в справі № 380/25644/23, та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Зокрема апелянт вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_1 ) є безпідставними, оскільки відсутній предмет позову. Рапорт, який ОСОБА_1 подав 25.08.2023 року неможливо було розглянути без його особистої участі, оскільки в період з 12 липня 2023 року по 25 жовтня 2023 року перебував у службовому відрядженні за межами Чернігівської області. Також з 27 жовтня 2023 року по 08 листопада 2023 року, з 10 листопада 2023 року по 22 листопада 2023 року, та з 24 листопада по 06 грудня 2023 року перебував у відпустках. Окрім цього, апелянт вважає, що такої підстави як звільнення в запас у зв`язку із сімейними обставинами, відповідно до глави IV ст. 26 ч. 5 п. 3 пп «г» (наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років) ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», яка зазначена в рапорті ОСОБА_1 (П-045016) не передбачена, оскільки він проходить військову службу за контрактом, про що йому було повідомлено під час розгляду його рапорту на звільнення в запас від 19.06.2023 року.

ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ч. 1 ст. 304 КАС України, не скористався. Згідно з ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав рапорт від 28.07.2023 року командиру Військової частини НОМЕР_1 про виключення зі списків особової частини та надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох неповнолітніх дітей.

Як вказує позивач, його рапорт про виключення зі списків особової частини від 28.07.2023 року, не було розглянуто.

У подальшому представник позивача звернувся із адвокатським запитом від 30.08.2023 року про звільнення позивача з військової служби.

Листом від 09.09.2023 №12.1/7974-23-Вих. відповідач повідомив представника позивача, що серед наявних документів, які надані повторно ОСОБА_1 , підстави для звільнення відсутні. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту, позивач звернувся з даним позовом до Львівського окружного адміністративного суду.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що матеріали справи не містять жодних доказів про результати розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» ( далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Так, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє в цей час.

Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч.2 ст.1 Закону №2232-ХІІ)

Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

За нормами ч. 3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Пунктом 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Частина 3 ст. 24 Закону №2232-ХІІ передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

- підстави звільнення з військової служби;

2) під час воєнного стану:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;

у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;

військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю;

один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;

військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;

перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

Досліджуючи матеріали справи суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уклав шлюб зі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 28.08.2008 року.

Згідно посвідчення багатодітної сім`ї НОМЕР_4 від 20.06.2019 року, позивач є батьком трьох неповнолітніх дітей, а саме:

ОСОБА_3 , 2009 р.н., син;

ОСОБА_4 , 2011 р.н., син;

ОСОБА_5 , 2014 р.н., донька.

Обставини наявності родинних ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 підтверджується копіями свідоцтв про народження: серія НОМЕР_5 від 23.02.2009 року, серія НОМЕР_6 від 21.11.2011 року, серія НОМЕР_7 від 06.06.2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 122 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Разом з цим, за правилами частини 1 статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Отже, враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції констатує, що позивач є батьком ОСОБА_3 , 2009 р.н., ОСОБА_4 , 2011 р.н., ОСОБА_5 , 2014 р.н., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що на утриманні ОСОБА_1 перебуває троє неповнолітніх дітей віком до 18 років, що надає останньому право на звільнення зі служби в період воєнного стану на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 3543-XII.

Натомість матеріали справи не містять жодних доказів про результати розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Доводи апелянта про те, що рапорт, який ОСОБА_1 подав 25.08.2023 року неможливо було розглянути без його особистої участі, оскільки в період з 12 липня 2023 року по 25 жовтня 2023 року перебував у службовому відрядженні за межами Чернігівської області. Також з 27 жовтня 2023 року по 08 листопада 2023 року, з 10 листопада 2023 року по 22 листопада 2023 року, та з 24 листопада по 06 грудня 2023 року перебував у відпустках, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки чинним законодавством не передбачено обов`язкової участі військовослужбовця у розгляді його рапорту та наведене не спростовує обов`язку відповідача розглянути рапорт у встановлений законом строк.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог 2 другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Даючи оцінку поведінці апелянта, яка призвела до звернення позивача з даним позовом, суд апеляційної інстанції вважає, що ним допущено бездіяльність, яка не відповідає визначеним частиною 2 статті 2 КАС України критеріям поведінки суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.

Таким чином, за встановлених обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з лав Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» згідно з поданим рапортом.

З огляду на наявність у позивача права на звільнення з військової служби у період воєнного стану, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача розглянути рапорт про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з врахуванням висновків суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі № 380/25644/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.