15 Sep 2024

ТЦК та СП мобілізували чоловіка, в родині якого було троє неповнолітніх дітей. Суд ( 10.09.24) відмовив у позові з оскарження дій ТЦК, поза як чоловік своєчасно не звернувся із заявою про відстрочку.

Адвокат Валерій Макеєв

Відразу зазначу, що рішення Львівського адмінсуду містить низку конраверсійних висновків, зокрема про те, що «визнати незаконним мобілізаційне розпорядження, видане ТЦК та СП , а також визнати незаконним оголошення його у розшук . Проте суд зазначає, що вказані дії та акти відповідачів фактично вичерпали свою дію у зв`язку з призовом позивача на військову службу на підставі наказу начальника ТЦК та СП №279 від 20.05.2024 «Про призов військовозобов`язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією» і не можуть бути скасованими.

Оскаржуване мобілізаційне розпорядження є актом індивідуальної дії, не має нормативного характеру, вичерпало свою дію фактом його виконання…».

Щонайменше – оригінально. Нагадаю, що наявні повністю протилежні підходи судів, за якими суди як скасовують Накази про мобілізацію, так і зобовязують військові частини, які мобілізували чоловіків – звільнити їх. Про це – у матеріалі https://advokatmakeev.com/blog/vinnickij-okruzhnij-adminsud-vkazav-sho-zabronovani-vijskovozobovyazani-ne-pidlyagayut-mobilizaciyi-skasuvav-nakaz-pro-mobilizaciyu-cholovika-ta-zobovyazav-vch-zvilniti-jogo-zi-sluzhbi

З іншого боку- суд, у цьому ж рішенні, вказує на те, що «матеріали справи не містять доказів звернення позивача до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із такою заявою та доказів прийняття відповідачем рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. У військовому квитку , долученому до матеріалів справи, також відсутні будь-які відмітки про наявність у позивача відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. За таких умов суд приходить до висновку про недотримання позивачем порядку отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації шляхом подання відповідної заяви та підтверджуючих документів.»

Тоб –то – суд вказує на те що оскарження мобілізаційного розпорядження безсенсовне, за відсутності заяви про відстрочку.

І цей аргумент, як на мене, заслуговує і на увагу, і для широкого поширення: тоб-то – ПОДАВАЙТЕ ЗАЯВИ ПРО ВІДСТРОЧКУ заздалегідь: не подана заява про відстрочку, навіть за наявності підстав для її надання, не вказує на прояв у встановленому порядку волевиявлення щодо наміру скористатись своїм правом про відстрочку.

Аргументи суду, в частині аналізу того, яким чином доводити «утримання дітей» - заслуговують на увагу, та, по суті, не були визначальними при прийнятті судового рішення.

Повний текст рішення суду:

Категорія справи № 380/11758/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.

Надіслано для оприлюднення: 06.09.2024. Зареєстровано: 07.09.2024. Забезпечено надання загального доступу: 10.09.2024.

Номер судового провадження: П/380/11897/24

Державний герб України

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2024 року

справа №380/11758/24

провадження № П/380/11897/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в

ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якому просить:

визнати незаконним мобілізаційне розпорядження, видане ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в травні 2024 року мобілізовано до лав Збройних Сил України;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повернути ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , до місця його проживання;

визнати незаконним оголошення у розшук ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 та зобов`язати таких зняти будь-яку інформацію із будь-яких публічних та внутрішніх інформаційних та облікових систем про оголошення ОСОБА_1 в розшук.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на утриманні позивача перебувають троє неповнолітніх дітей, що згідно із нормами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Проте, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 було оголошено позивача у розшук у зв`язку з невиконанням ним вимог законодавства про військовий обов`язок та військову службу. Згодом, 20.05.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 було винесено мобілізаційне розпорядження, яким позивача призвано на військову службу. Вважаючи протиправними такі дії відповідачів, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Разом з позовною заявою представник позивача подав клопотання про виклик свідків.

Ухвалою від 10.06.2024 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 17.06.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.

03.07.2024 представник позивача подав до суду заяву, у якій просив долучити до матеріалів справи свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , біологічного батька одного з дітей, які перебувають на утриманні позивача та акт обстеження умов проживання за адресою позивача.

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_5 04.07.2024 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що станом на 20.05.2024 позивач до відповідача не звертався, військово-облікові дані не оновлював, чим порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вимоги постанови КМУ №1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів». Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. До заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації додаються копії документів, які підтверджують викладені факти у заяві( свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю(батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до полежень ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину. Проте, від позивача заяв про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не надходило. Позивачем не подано жодних доказів, які б підтверджував факт незаконності оголошення у розшук позивача, оскільки згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач ОСОБА_1 у розшуку не перебуває та не перебував.

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 09.07.2024 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що при уточненні військово-облікових даних гр. ОСОБА_1 повідомив про те, що він має право на відстрочку від призову за загальною мобілізацією згідно з ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно до абз. 3 ч.1 ст.23 цієї статті не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, структурний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. До заяви про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації додаються копії документів, які б могли підтвердити факти у заяві: це свідоцтво про реєстрацію шлюбу з даною матір`ю, рішення про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком чи матір`ю, рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання дітей з батьком чи матір`ю, який є військовозобов`язаним, свідоцтво про народження трьох і більше дітей із зазначенням батьківства військовозобов`язаного. При подані документів громадянином ОСОБА_1 були наявні свідоцтво про одруження (шлюб зареєстровано 28.03.2024). Дружина ОСОБА_3 . У подружжя спільна дитина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6. У ОСОБА_3 є двоє дітей з інших шлюбів, які проживають разом із позивачем: син ОСОБА_5 19.05.2012 року, син ОСОБА_6 13.08.2008 року. У свідоцтві про народження ОСОБА_5 № НОМЕР_4 в графі батько ОСОБА_7 , у свідоцтві про народження № НОМЕР_5 ОСОБА_6 графі батько зазначено ОСОБА_2 . Підставою для відмови позивачу у відстрочці від призову на військову службу під час мобілізації стало те, що згідно доданих до заяви копій документів позивач є батьком однієї дитини, батьком двох інших дітей є інші чоловіки, які згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язані їх утримувати. Серед документів, поданих позивачем разом із заявою про відстрочку від призову, не було таких документів, які б могли підтвердити відсутність батька у ОСОБА_6 та ОСОБА_5 або поважних причин, за яких він не може надавати їм належного утримання чи про звільнення його від обов`язку такого утримання. В наданих копіях гр. ОСОБА_1 були відсутні рішення суду, які б підтверджували встановлення факту перебування дітей на утриманні військовозобов`язаного ОСОБА_1 . Відповідно гр. ОСОБА_1 не має право на відстрочку по ст. 23 Закону України "Про мобілізацію і молізаційну підготовку", тому підлягає загальній мобілізації згідно з вимогами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

17.07.2024 представник позивача подав клопотання, у якому просив долучити до матеріалів справи копії посвідчення батьків багатодітної сім`ї, яке стосується позивача.

Ухвалою від 05.09.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про виклик свідків.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 від 15.11.2022 у позивача, ОСОБА_1 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 народилась донька, ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 (попереднє прізвище - ОСОБА_9 ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_7 від 28.03.2024.

ОСОБА_3 перебувала у шлюбі із ОСОБА_2 , який було розірвано 22.06.2010, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_8 . При укладенні вказаного шлюбу та після його розірвання дружині було присвоєне прізвище « ОСОБА_10 ».

Під час перебування у вказаному шлюбі у подружжя 13.08.2008 народився син, ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_9 від 08.10.2020.

Судом також встановлено, що дружина позивача, ОСОБА_3 , перебувала у шлюбі з ОСОБА_7 , який було розірвано рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 27.01.2020 у справі №464/6669/19. При укладенні вказаного шлюбу та після його розірвання дружині було присвоєне прізвище « ОСОБА_9 ».

Під час перебування у вказаному шлюбі у подружжя 19.05.2012 народився син, ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_10 від 12.11.2022.

У матеріалах справи наявні заяви ОСОБА_2 від 03.04.2024, згідно з якою він та ОСОБА_3 більше трьох років не проживають спільно, не ведуть спільного господарства, ним не здійснюється сплата аліментів на утримання дитини, вказаних обов`язок виконує ОСОБА_1 та про згоду на зміну прізвища неповнолітнього сина ОСОБА_2 на «ОСОБА_2». Вказані заяви були посвідчені приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гошко І.Я.

Згідно з актом встановлення факту проживання без реєстрації гр. ОСОБА_1 та членів його сім`ї від 09.05.2024 за адресою: АДРЕСА_4 проживають наступні особи: громадянин ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_3 , діти ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ).

Згідно з актом обстеження умов проживання, складеним працівниками Сихівського відділу соціального захисту Львівської міської ради від 24.06.2024 за адресою: АДРЕСА_4 проживають: ОСОБА_1 - чоловік (власник), ОСОБА_3 - дружина, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_9 - син ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_10 - син ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - донька.

Позивач з 16.04.2010 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , стан придатності до військової служби: непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час. Як видно з матеріалів справи, з 03.11.2023 позивач перебуває у розшуку територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

20.05.2024 позивача було взято на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підставі мобілізаційного розпорядження від 20.05.2024 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №279 від 20.05.2024 «Про призов військовозобов`язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією» призвано за загальною мобілізацією на військову службу до Збройних Сил України солдата ОСОБА_1 та направлено у військову частину НОМЕР_11 .

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано такі обставини справи та норми чинного законодавства.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Частинами 1-4 статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з частиною сьомою статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Згідно з частиною десятою статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України (№ 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №50/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 08.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024) з з 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ).

Згідно із ст.1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

В силу абзацу 2 частини 1 статті 22 Закону №3543-ХІІ визначено, що громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (ч.3 ст. 22 Закону №3543-ХІІ).

Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно з частиною 1 ст.23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:

1) заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку;

2) визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);

3) жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;

4) жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

5) жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;

6) жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

7) жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;

8) усиновлювачі, на утриманні яких перебуває дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;

9) зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду;

10) опікун особи, визнаної судом недієздатною;

11) які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

12) які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;

13) які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю;

14) члени сім`ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім`ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я). У разі відсутності членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім`ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи;

15) жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років і чоловіка (дружину), який (яка) проходить військову службу за одним із видів військової служби, визначених частиною шостою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

16) керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів, органів державного управління, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;

17) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

18) судді, судді Конституційного Суду України, члени Вищої ради правосуддя, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівник служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступник, дисциплінарні інспектори Вищої ради правосуддя;

19) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

20) Голова та інші члени Рахункової палати;

21) працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів) Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, апарату Міністерства внутрішніх справ України та експерти установ експертної служби Міністерства внутрішніх справ України;

22) дипломатичні службовці, які займають дипломатичні посади, Міністерства закордонних справ України, а також особи, які мають дипломатичний ранг Надзвичайний і Повноважний Посол;

23) державні службовці, які готують висновки до проектів нормативно-правових актів, проводять їх фахову, наукову, юридичну експертизу та/або експертизу прийнятих нормативно-правових актів, державні службовці, які безпосередньо виконують функції із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, роботи з розроблення програмного забезпечення, адміністрування баз даних, впровадження та підтримки новітніх інформаційно-комунікаційних технологій в органах, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

24) інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Відповідно до частин першої, третьої-п`ятої статті 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначено постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, якою затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок №1487).

Підпунктом 8 пункту 1 Порядку №1487 передбачено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема, особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560).

Згідно з пунктом 2 Порядку №560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", для комплектування (доукомплектування) з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Згідно з пунктом 3 Порядку №560, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

За пунктами 56-57 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним, які перебувають на військовому обліку в розвідувальних органах, СБУ, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наказами керівників відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ утворюються відповідні комісії. Надання військовозобов`язаним відстрочок комісіями, утвореними в розвідувальних органах, СБУ, здійснюється відповідно до цього Порядку.

Відповідно до пункту 58 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відповідно до пункту 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов`язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Додатком 5 до Порядку №560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Вказаним переліком передбачено, що документами, що підтверджують право на відстрочку для жінок та чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

З наведених вище норм випливає, що для отримання права на відстрочку військовозобов`язаний повинен особисто звернутися до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якому перебуває на військовому обліку із відповідною заявою та підтверджуючими документами.

Водночас, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із такою заявою та доказів прийняття відповідачем рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. У військовому квитку серії НОМЕР_12 , долученому до матеріалів справи, також відсутні будь-які відмітки про наявність у позивача відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

За таких умов суд приходить до висновку про недотримання позивачем порядку отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації шляхом подання відповідної заяви та підтверджуючих документів. Доводи позивача про те, що відповідачем були створені перешкоди у поданні вказаних документів, а також, що станом на момент призову його на військову службу не сплив двомісячний термін для оновлення даних військовозобов`язаними, встановлений Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" суд оцінює критично, оскільки згідно з підпунктом 8 пункту 1 Порядку №1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто надавати в семиденний строк органам, у яких вони перебувають на військовому обліку документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Суд також враховує, що обставини, які на думку позивача, є підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, виникли у листопаді 2022 року, однак позивач до моменту призову його на військову службу у травні 2024 року не вчиняв жодних активних дій, спрямованих на реалізацію свого права на таку відстрочку, хоч реалізація останнього не була поза його волею. Доказів існування перешкод у позивача на звернення до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу протягом зазначеного терміну позивачем не наведено, а судом не встановлено.

Щодо наявності у позивача підстав для відстрочки суд зазначає таке.

Як уже встановлено судом, разом з позивачем за адресою проживання проживають ОСОБА_3 - дружина, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_9 - син ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_10 - син ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - донька. При цьому батьком ОСОБА_5 є ОСОБА_7 , колишній чоловік ОСОБА_3 , а батьком ОСОБА_11 є ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_13 , виданим 03.06.2024.

Частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-ІІІ (далі - Закон №2402-ІІІ) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом частин першої та другої статті 15 Закону №2402-ІІІ дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства, слід дійти висновку про те, що батько неповнолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_10 , шлюб якого з його матір`ю розірвано, зобов`язаний брати участь у його вихованні та утриманні свого сина.

При цьому позивач, який не є батьком вказаної дитини, не несе обов`язку щодо її утримання, позаяк такий обов`язок за ним законодавчо відсутній і утримання такої дитини він може здійснювати лише з власної волі.

Оскільки позивач не надав суду доказів того, що він є опікуном чи усиновлювачем неповнолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_10 та має законодавчо встановлені обов`язки щодо нього, в тому числі обов`язок по утриманню, тому підстави вважати, що вказана дитина перебуває на його утриманні, відсутні.

Вказане стосувалося і утримання ОСОБА_11 , батьком якого є ОСОБА_2 , який був живим на момент мобілізації позивача.

Відтак оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у нього на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років як підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також дотримання порядку повідомлення органу, у якому останній перебуває на військовому обліку, суд приходить до висновку про відсутність протиправності дій відповідача щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації.

Окрім цього, суд також звертає увагу, що за змістом позовних вимог позивач просить визнати незаконним мобілізаційне розпорядження, видане ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також визнати незаконним оголошення його у розшук ІНФОРМАЦІЯ_5 . Проте суд зазначає, що вказані дії та акти відповідачів фактично вичерпали свою дію у зв`язку з призовом позивача на військову службу на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №279 від 20.05.2024 «Про призов військовозобов`язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією» і не можуть бути скасованими.

Оскаржуване мобілізаційне розпорядження є актом індивідуальної дії, не має нормативного характеру, вичерпало свою дію фактом його виконання, і на його підставі виникли правовідносини щодо проходження військової служби позивачем. Скасування цього розпорядження після його видання та реалізації також порушує гарантії стабільності суспільних відносин. Окрім того, станом на момент звернення до суду позивач не може перебувати у розшуку територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, будучи призваним на військову службу під час мобілізації. А отже, позивачем не доведено факт перебування його в такому розшуку на момент звернення до суду.

У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 293, 295-297, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

в и р і ш и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п. 15.5 п.15 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Суддя