У який же спосіб слід встановлювати факт постійного догляду? Навіть Верховний суд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ( ухвала від 5.05.25) визнав, що ситуація не тільки делікатна, а і надзвичайно складна, і … зупинив провадження до визначення із
Питання встановлення «постійного догляду», як юридичного факту, дійсно – надзвичайно складне. Ось що «сказала Об’єднана Палата» на чолі із вельмишановним п. Луспеником:
«позасудовий спосіб встановлення факту догляду з посиланням на вказані нормативні акти Кабінету Міністрів України можливий лише в разі отримання фізичною особою, яка здійснює такий догляд, щомісячної грошової допомоги на догляд чи надбавки на догляд.
Закриття провадження в справі є перешкодою у доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції, суди не переглядали справу по суті й не встановлювали фактичних обставин справи, а Верховний Суд не наділений повноваженнями встановлювати ці обставини, досліджувати та оцінювати докази, справу необхідно направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року прийнято до провадження cправу № 308/17634/23, яка була передана на її розгляд колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (провадження № 14-40цс25), для відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року
у справі № 560/17953/21, шляхом його конкретизації.
У судовому рішенні як першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції у справі, яка Верховним Судом переглядається, містяться посилання на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року
у справі № 560/17953/21, з якими не погоджується автор касаційної скарги, і щодо якої поставлено питання про відступ від таких висновків.
Справа № 214/3475/24, яка переглядається, і справа № 308/17634/23, яка знаходиться на розгляді Великої Палати Верховного Суду, стосуються справ окремого провадження, а саме встановлення фактів, що мають юридичне значення (Глава 6 Розділу IV ЦПК України), алгоритм розгляду яких є подібний, і в яких, по суті, вирішуються подібні процесуальні питання.
Так, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року про прийняття cправи № 308/17634/23 до провадження, зокрема, зазначається таке (узагальнено):
1) фактично для збирання доказів і оскарження можливого рішення адміністративного органу про відмову в установленні юридичного факту особа використовує можливості окремого провадження у цивільному судочинстві;
2) загальний суд за правилами цивільного судочинства не може встановлювати юридичний факт та створювати передумови для вирішення спору про право;
3) такий спір при відмові адміністративного органі установленні факту належить до юрисдикції адміністративного суду і встановлення відповідного факту є необхідним і можливим під час розгляду справи в суді адміністративної юрисдикції у зв`язку з оскарженням рішення (дій / бездіяльності) суб`єкта владних повноважень;
4) юридичний факт є підставою адміністративного позову, а не його предметом. Цей юридично значимий факт як одна з фактичних підстав позову належить до предмета доказування та підлягає встановленню при вирішенні відповідного публічно-правового спору в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується з приписом пункту 1 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України;
5) якщо після виникнення спору із суб`єктом владних повноважень, який відмовив в установленні юридичного факту, заявляти будь-які вимоги за правилами цивільного судочинства (і ще й в окремому провадженні), то це означатиме розривати вирішення єдиного спору про право між судами різної юрисдикції; визнавати, що для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства потрібно «створити» преюдиційні факти у цивільному процесі. Тому не можна ініціювати судове провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним і допустимим.
Категорія справи № 214/3475/24: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.05.2025.
Дата набрання законної сили: 05.05.2025
Номер судового провадження: 61-15969ск24
Державний герб України
УХВАЛА
05 травня 2025 року
м. Київ
справа № 214/3475/24
провадження № 61-15969 сво 24
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Грушицького А. І., Крата В. І., Синельникова Є. В.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи:ОСОБА_2 , Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради, виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
розглянув справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Управління праці та соціального захисту населення виконкому Саксаганської районної у місті ради, Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Сіденка С. І. від 24 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Агєєва О. В., Корчистої О. І. від 30 жовтня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив суд встановити факт, що він здійснює постійний сторонній догляд за батьком - ОСОБА_2 , який є інвалідом другої групиз 01 лютого 2019 року безстроково та згідно з висновками ЛКК
від 24 лютого 2024 року № 342, від 26 лютого 2024 № 342 за станом здоров`я і через стійке порушення функцій організму не здатний до самообслуговування, потребує постійного стороннього догляду безстроково.
Встановлення вказаного юридичного факту необхідне, у тому числі, для отримання права на відстрочку від призову на військову службу, тому заявник просив суд заяву задовольнити.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за заявою
ОСОБА_1 . Розгляд заяви постановлено проводити у порядку окремого провадження, залучено до участі у справі в якості заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року, провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що розгляд заяви ОСОБА_1 віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду. При цьому суди послалися на правовий висновок, викладений
у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року у справі № 283/1199/23 (провадження № 61-12851 св 23).
Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги, також зазначив, що законодавством встановлено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка його потребує, а відмова відповідного адміністративного органу у підтвердженні цього факту може бути оскаржена в порядку адміністративного судочинства, пославшись на релевантну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області вищевказану цивільну справу № 214/3475/24. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2025 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2025 року справу прийнято до розгляду Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухваленими з неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, та неврахуванням релевантних правових висновків Великої Палати Верховного Суду.
Вказує, що він є особою похилого віку, має інвалідність ІІ групи безстроково, за своїм станом здоров`я, відповідно до висновку ЛКК № 342 від 24 лютого 2024 року, не здатний до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду безстроково. ОСОБА_1 є його рідним сином, від якого він постійно отримує з 2019 року догляд, від інших родичів, які можуть здійснювати за ним догляд, він не бажає отримувати.
Зазначає, що встановлення судом такого факту необхідне для можливості офіційного підтвердження такого догляду його сином у державних органах, у тому числі органах місцевого самоврядування, Міністерства оборони України, місцевого ТЦК та СП для забезпечення прав та інтересів особи похилого віку й впливає на
його інтереси, як особи, яка потребує постійного догляду, так і заявника у справі, як особи яка постійно здійснює за ним такий догляд.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня
1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. У вказаній постанові зазначено вичерпний перелік заяв, які не можуть розглядатися судами, серед яких не вказано про факт здійснення догляду за інвалідом або за особою похилого віку, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 05 квітня
2021 року у справі № 523/14707/19, провадження № 61-16116св20, в якій зазначено, що пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня
2002 року № 15-рп/20002 визначено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Тобто, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Посилається на практику Конституційного Суду України, прецедентну практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) щодо доступу до правосуддя.
Доводи особи, яка подала відзив та додаткові пояснення на касаційну скаргу
23 грудня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому погодився з доводами касаційної скарги.
02 січня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду додаткові пояснення до відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в яких просить врахувати правовий висновок у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
від 18 грудня 2024 року у справі № 352/1658/23 (провадження № 61-14285 св 23)
та долучити до матеріалів справи вказане судове рішення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду зпосиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що необхідно відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: від 11 грудня 2024 року у справі
№ 153/247/24, провадження № 61-6573св24, від 18 грудня 2024 року у справі
№ 352/1658/23, провадження № 61-14285св23.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, спірне процесуальне питання стосується юрисдикційності (належності до сфери судового розгляду) заяв про встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка його потребує
за своїм станом здоров`я.
Передача справи на розгляд об`єднаної палати дозволить забезпечити єдність судової практики.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у складах колегій суддів різних судових палат при вирішенні зазначеного процесуального питання дійшов протилежних висновків, які потребують узгодження.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року у справі № 283/1199/23, провадження № 61-12851св23, на яку послався суд у справі, яка переглядається, закриваючи провадження у справі, зазначено таке.
Законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров`я потребує соціальної послуги з догляду, у зв`язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому
порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства. Якщо факт, який має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до адміністративного суду.
Так, порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня
2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року
№ 859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587.
Проаналізувавши зазначені норми, колегія суддів у цій справі вказала, що для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою з інвалідністю надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який на місцевому рівні ведуть виконавчі органи місцевих рад та за заявою особи підтверджують такий статус шляхом видачі безкоштовно довідки.
Також Верховний Суд зазначив, що аналогічно законодавець унормував позасудовий порядок встановлення факту здійснення особою постійного догляду в законодавстві про мобілізаційну підготовку та порядок мобілізації. Зокрема, у місцевому органі виконавчої влади передбачено створення комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), яка з урахуванням наданих районним (міським) ТЦК та СП матеріалів складає акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду). Такий акт є одним із документів, які надаються військовозобов`язаним до ТЦК та СП для отримання відстрочки
від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (пункт 9
статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Натомість, у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 153/247/24, провадження № 61-6573св24, та у постанові від 18 грудня 2024 року у справі
№ 352/1658/23, провадження № 61-14285св23, на яке 02 січня 2025 року послався ОСОБА_1 , Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов протилежних правових висновків щодо юрисдикційності розгляду судами заяви про встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка його потребує за своїм станом здоров`я.
Так, у цих судових рішеннях Верховний Суд зазначив таке.
Постанова Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі» незастосовна до вказаних правовідносин, оскільки відповідно до пункту 1 цієї постанови нею затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, а заявник зазначив, що він не має права на отримання матеріальної компенсації, оскільки є військовослужбовцем і отримує відповідний дохід.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430 затверджено Порядок підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, відповідно до пункту 6 якого передбачено навчання фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду.
В абзаці 6 пункту 8 зазначеної постанови для підтвердження факту здійснення догляду особами, визначеними цим пунктом, уповноважені органи перевіряють призначення таким особам щомісячної компенсації, щомісячної грошової допомоги на догляд, надбавки на догляд шляхом автоматизованого обміну електронними даними з Мінсоцполітики в порядку, встановленому Мінсоцполітики.
Тобто позасудовий спосіб встановлення факту догляду з посиланням на вказані нормативні акти Кабінету Міністрів України можливий лише в разі отримання фізичною особою, яка здійснює такий догляд, щомісячної грошової допомоги на догляд чи надбавки на догляд.
Чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких юридичних фактів.
Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули та зробили помилковий висновок про відмову у відкритті провадження в справі.
Закриття провадження в справі є перешкодою у доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції, суди не переглядали справу по суті й не встановлювали фактичних обставин справи, а Верховний Суд не наділений повноваженнями встановлювати ці обставини, досліджувати та оцінювати докази, справу необхідно направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
При цьому у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 153/247/24, провадження № 61-6573св24, зазначено, що 10 липня 2024 року справа передавалася на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою
статті 403 ЦПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Проте 05 вересня 2024 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу повернуто на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду (провадження № 14-98цс24).
У зазначеній ухвалі Великої Палати Верховного Суду вказано, що колегія суддів послалася на постанову від 05 червня 2024 року Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 283/1199/23 (провадження № 61-12851св23), в якій давалася оцінка тому, чи підлягає встановленню у порядку окремого провадження факт, який просить встановити заявник, та чи не віднесено розгляд цього питання до повноважень іншого органу, та виснувала, що розгляд заяви про встановлення факту того, що заявник є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за хворими дідом та бабою, належить до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду (пункт 23).
Упункті 40 цієї ухвали Велика Палата Верховного Суду зауважила, що перешкод для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень та вирішення у цій справі спору по суті в Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду перевірила у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого дійшла таких висновку про необхідність зупинення провадження у справі.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України встановлено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, Об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.
Судові рішення у справі, яка переглядається, та судове рішення у справі, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ухвалені у подібних правовідносинах. Алгоритм з`ясування подібності правовідносин у судових рішеннях касаційної інстанції викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, від 30 січня 2019 року
у справі № 706/1272/ 14-ц та інших.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини цього Кодексу, до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
Зупинення провадження у справі на цій стадії касаційного перегляду є можливим (див.: висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 05 березня 2025 року у справі № 910/13175/23, провадження № 12-68гс24).
Установлено, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року прийнято до провадження cправу № 308/17634/23, яка була передана на її розгляд колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (провадження № 14-40цс25), для відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року
у справі № 560/17953/21, шляхом його конкретизації.
У судовому рішенні як першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції у справі, яка Верховним Судом переглядається, містяться посилання на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року
у справі № 560/17953/21, з якими не погоджується автор касаційної скарги, і щодо якої поставлено питання про відступ від таких висновків.
Справа № 214/3475/24, яка переглядається, і справа № 308/17634/23, яка знаходиться на розгляді Великої Палати Верховного Суду, стосуються справ окремого провадження, а саме встановлення фактів, що мають юридичне значення (Глава 6 Розділу IV ЦПК України), алгоритм розгляду яких є подібний, і в яких, по суті, вирішуються подібні процесуальні питання.
Так, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року про прийняття cправи № 308/17634/23 до провадження, зокрема, зазначається таке (узагальнено):
1) фактично для збирання доказів і оскарження можливого рішення адміністративного органу про відмову в установленні юридичного факту особа використовує можливості окремого провадження у цивільному судочинстві;
2) загальний суд за правилами цивільного судочинства не може встановлювати юридичний факт та створювати передумови для вирішення спору про право;
3) такий спір при відмові адміністративного органі установленні факту належить до юрисдикції адміністративного суду і встановлення відповідного факту є необхідним і можливим під час розгляду справи в суді адміністративної юрисдикції у зв`язку з оскарженням рішення (дій / бездіяльності) суб`єкта владних повноважень;
4) юридичний факт є підставою адміністративного позову, а не його предметом. Цей юридично значимий факт як одна з фактичних підстав позову належить до предмета доказування та підлягає встановленню при вирішенні відповідного публічно-правового спору в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується з приписом пункту 1 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України;
5) якщо після виникнення спору із суб`єктом владних повноважень, який відмовив в установленні юридичного факту, заявляти будь-які вимоги за правилами цивільного судочинства (і ще й в окремому провадженні), то це означатиме розривати вирішення єдиного спору про право між судами різної юрисдикції; визнавати, що для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства потрібно «створити» преюдиційні факти у цивільному процесі. Тому не можна ініціювати судове провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним і допустимим.
Подібні за змістом процесуальні питання належить вирішити Верховному Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у межах справи, яка переглядається, а тому до вирішення справи № 308/17634/23, яка була передана й прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, вказане є неможливим.
Керуючись пунктом 10 частини першої статті 252, пунктом 14 частини першої статті 253, статтею 260 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Зупинити касаційне провадження у справі № 214/3475/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи
№ 308/17634/23.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
А. І. Грушицький
В. І. Крат
Є. В. Синельников
І. М. Фаловська