Ухвала суду про забезпечення позову «заморозила гарячу червону повістку на відправку», - дуже - дуже свіжа ухвала)

Вітаю, нарешті, з імплементацією Законного інструментарію «як зупинити протиправну червону повістку».

Контекст проблеми доволі широкий: військовозобовязаний може подати заяву про відстрочку, яку «раптом» буде втрачено, заявити про право на відстрочку, яке буде «Не почуте», - і, як наслідок, повістка/мобілізація, що розпочинає нову фазу правовідносин вже як військовослужбовця.

Нагадаю, що Право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов’язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом, зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Про це зазначив Верховний Суд, який 11 квітня 2024 року розглянув касаційну скаргу студента на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року у справі №520/7954/22 за його позовом до військової частини Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування наказу.

У кейсі справи № 200/4124/24 військорвозобовязаний звернувся із заявою про відстрочку на тій підстав, що його мати – особа із інвалідністю 2 групи.

Йому УСНО повідомили, що з певних підстав (і це окрема тема) – наразі, йому відстрочку не можуть надати, а можуть вручити «червону повістку», що і було здійснено.

Та «козак був парубок моторний» (даруйте за мікс класики), і подав заяву про забезпечення позову (на стадії «до подання самого позову»), про те, щоб зупинити дію «червоної повістки», доки заява про відстрочку не буде розглянута по суті.

І суд її задовольнив.

А щодо «моторності», то все дійсно, відбувалось доволі оперативно : 18.06.24 «козаку» вручили «червону повістку» на 25.06.24, 20.06 – звернувся із заявою про забезпечення до суду, 21.06 – суд задовольнив заяву, заборонивши ТЦК та СП вчиняти певні дії щодо переміщення «моторного козака»  до військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі щодо оскарження дій (бездіяльності) щодо мобілізації та зобов`язання вчинити певні дії.

І це скринька Пандори, але така собі «позитивна» - для захисту Верховенства права та концепту правової визначеності.

Зверну увагу, о «Заяву про відстрочку» було подано 22.04.24 – тоб-то  - до 18.05.24. У цей час, ТЦК та СП «зупиняли розгляд будь –яких заяв» банальним «оголошенням на дверях» про те, що , мовляв до 18.05.24 «нічого не приймаємо» ( і це я про правову визначеність та верховенство права»). Звісно – розглядати потрібно.

Але тут є ще більш цікаве питання, на яке маємо відповісти конкретною практикою:

От подав інший Козак заяву про відстрочку на тій же підставі, але вже після 18.05.24 ( за п.13 ч.1 ст.23) – за ФАКТОМ , що мати є особою із інвалідністю. Йому звісно – відмову, і «червону повістку».

І тут гросмейстерський хід: «Заяву про забезпечення повістки», доки не буде розглянуто питання про оскарження «Відмови»). А як інакше?:-)

НУ і трохи класики, про право подання заяви про забезпечення до подання самого позову :

Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (пункт 1); або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (пункт 2).

Відповідно до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частино 2 статті 151 КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Таким чином, зі змісту приписів частини 2 статті 150 КАС України випливає, що обов`язковими підставами для вжиття заходів забезпечення позову є обставини, за якими невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права. На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.

Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року, №3-рн/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).

Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 Справа East/West Alliance Limited проти України вказав на те, що межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).

Отже існування інституту забезпечення позову обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке, на думку останньої, є порушеним.