10 May 2025

УХВАЛОЮ від 7 травня 2025 року ВЕРХОВНИЙ СУД відмовив у відкритті провадження за скаргою ТЦК, чим фактично поставив крапку у питанні: Чи законним є подання заяви про відстрочку засобами поштового звязку? Відповідь: ТАК, оскарженню не підлягає!

Адвокат Валерій Макеєв

Отак, майже тихесенько, і склалась результативна відповідь на багатостраждальне питання: Чи є легітимним подання заяви про відстрочку до ТЦК рекомендованим листом? Ще рік тому – дискусія була «ще та»). У цій справі, також, суд першої інстанції пристав до позиції ТЦК про те, що подання чоловіком заяви про відстрочку (за п.13 ст. 23 ЗУ «Про мобілізацію…») не є належним.

Та апеляційний суд мотивовано задовольним апеляційну скаргу військовозобов’язаного та зобов’язав ТЦК та СП належним чином розглянути заяву про відстрочку, подану чоловіком рекомендованим листом.

ТЦК подало касаційну скаргу, із мотивацією, що тема для нього має «виняткове значення».

Касаційний суд такої винятковості не побачив: все ж просто)))

ПОСТАНОВА Апеляційного суду

Категорія справи № 200/5593/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.

Надіслано судом: 30.04.2025. Зареєстровано: 01.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2025.

Дата набрання законної сили: 30.04.2025

Номер судового провадження: 850/7014/24

Державний герб України

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року справа №200/5593/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 р. у справі № 200/5593/24 (головуючий І інстанції Куденков К.О.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправної бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач, ТЦК), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягає в не розгляді заяви від 17.07.2024 про оформлення відстрочки від призову під час мобілізації на підставі абз.13 ч. 1 ст. 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, як військовозобов`язаному, який має батька з інвалідністю І групи;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву від 17.07.2024 про оформлення відстрочки від призову під час мобілізації на підставі абз.13 ч. 1 ст. 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, як військовозобов`язаному, який має батька з інвалідністю І групи, у спосіб, визначений Порядком №560.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року, прийнятим в порядку спрощеного провадження, відмовлено у задоволенні позову.

Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд дійшов до помилкового висновку, що відповідач (відповідна комісія) не був зобов`язаний розглядати заяву позивача від 17.07.2024 щодо оформлення довідки про відстрочку відповідно до п. 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі Порядок №560), оскільки позивачем не дотриману встановленого порядку подання цієї заяви.

Відповідно до підп.8 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 №1487 (далі Порядок №1487) (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

З урахуванням зазначеного, військовозобов`язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

17.07.2024 позивач направив засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» відповідачу заяву про надання йому відстрочки від призову під час мобілізації та прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову під час мобілізації на підставі абз. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як військовозобов`язаному, який має батька з інвалідністю І групи.

ІНФОРМАЦІЯ_3 листом від 27.07.24 № 09/11951 повідомив позивача, що з метою належного розгляду та прийняття рішення, заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку треба йому подати особисто.

Позивач саме особисто й повідомив відповідача засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта», про що вказує його підпис та поданих документах та фіскальний чек АТ «Укрпошта».

Станом на сьогодення, рішення про надання відстрочки від призову під час мобілізації приймається комісією, створеною при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах), за наслідками розгляду відповідних документів військовозобов`язаних.

З урахуванням зазначеного, ІНФОРМАЦІЯ_3 , як суб`єкт владних повноважень, після отримання засобами поштового зв`язку заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права - повен був вчинити відповідні дії щодо оформлення відповідного рішення за наслідком розгляду цієї заяви, однак відповідач обмежився направленням позивачу виключно відписки.

Жодною нормою законодавства не вказано, що особа має обов`язок особисто прибути до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 для подання заяви з додатками для оформлення відстрочки.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову вказав, що відповідач не був зобов`язаний розглядати заяву позивача від 17.07.2024 щодо оформлення довідки про відстрочку відповідно до п. 60 Порядку №560, оскільки позивачем не дотриману встановленого порядку подання цієї заяви адже вона була надіслана поштою, а не подана особисто.

Від відповідача надійшов відзив на скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

В обґрунтування зазначено, зокрема, що відповідно до позовної заяви позивач направив листом заяву з додаванням копії документів, про надання відстрочки відповідно до п. 11 частини 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Позивача було повідомлено, що для оформлення відстрочки від призову під час мобілізації, військовозобов`язаний має з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (за місцем реєстрації) особисто з військово-обліковим документом та оригіналами документів, які підтверджують право на отримання такої відстрочки.

Станом на час надання відзиву інших заяв про надання відстрочки до ІНФОРМАЦІЯ_2 не надходило.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Позивач є пенсіонером за віком, пенсійне посвідчення серія НОМЕР_1 .

Відповідно до військово-облікового документу з програми Резерв Міністерства оборони України від 10.07.2024 позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно з копією свідоцтва про народження НОМЕР_2 , виданого 17.10.1974, позивач є сином ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ) і ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 ).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_3 , виданого 05.10.1999.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ № 785128 установлено, що ОСОБА_2 має першу групу інвалідності Б з 29.08.2023 пов`язану з загальним захворюванням. Також зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.

Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою від 17.07.2024, в якій повідомив про те, що він є особою, яка на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. На підставі викладеного просить розглянути заяву та оформити йому в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Указана заява складена за формою згідно з додатком 4 до Порядок № 560 і була надіслана засобами поштового зв`язку АТ Укрпошта.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.07.2024 № 09/11951 позивачу у відповідь на його заяву від 17.07.2024, яка надійшла засобами поштового зв`язку повідомлено наступне: - відповідно до пункту 58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5; - відповідно до статті 19 Конституції України Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Роз`яснено, що заява та документи, що підтверджують право на відстрочку подаються особисто. Також роз`яснено, що на виконання вимог чинного законодавства України, з метою належного розгляду та прийняття рішення, заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку просить його подати особисто.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 17 Конституції Українизахист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини 1статті 106 Конституції Українипередбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України "Про правовий режим воєнного стану", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України і діє на теперішній час.

Згідно ч. 10 ст. 1 Закону №2232-XII, громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-XII(далі - Закон №3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні.

Відповідно до ст. 1 Закону №3543-XIIмобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

У відповідності до ч. 1 ст. 22 Закону №3543-XII, громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.

Статтею 23 Закону № 3543, для деяких категорій громадян встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно з абзацом 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543 (в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до відповідача з відповідною заявою), не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

На підставі частини 11 статті 38Закону № 2232призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487(далі-Порядок № 1487).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1487 (в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до відповідача з відповідною заявою), військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з підпунктом 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку № 1487) (в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до відповідача з відповідною заявою), призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених устатті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених устатті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до пункту 23 Порядку № 1487 (в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до відповідача з відповідною заявою), призовники, військовозобов`язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р.№ 265Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що військовозобов`язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

При цьому, як Закон № 2232 так і Порядок № 1487 передбачає особисте повідомлення органу, де вони перебувають на військовому обліку, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи.

Відповідно до п. 19 Порядку №1487 (в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до відповідача з відповідною заявою), призовники, військовозобов`язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до п. 4 «Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» громадяни, які ухиляються від військового обліку, навчальних (перевірочних) або спеціальних зборів, від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, несуть кримінальну відповідальність.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що порушення військовозобов`язаними вимог правил військового обліку має наслідком настання відповідальності згідно іззаконом, однак це не може бути підставою для не розгляду по суті його заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Колегія суддів враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який, зокрема, визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі Порядок № 560) (в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до відповідача з відповідною заявою).

Цей Порядок визначає: механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період; процедуру оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів; процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов`язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи; процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення; організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби; процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період; механізм відправлення військовозобов`язаних та резервістів до місць проходження військової служби. (пункт 1 Порядку № 650).

Відповідно до пункту 56 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначенихстаттею 23Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Згідно з пунктом 58 Порядку № 560 (в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до відповідача з відповідною заявою), за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділузаявуза формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені уперелікузгідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

На підставі пункту 60 Порядку № 560 (в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до відповідача з відповідною заявою), комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів..

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надаєтьсядовідкаіз зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови заформою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Колегія суддів вважає, що Законом № 2232, Порядком № 1487 та Порядком № 560 не передбачено обов`язку особистого прибуття військовозобов`язаних до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для повідомлення про зміни їх сімейного стану, стану здоров`я тощо, а також обов`язку особистого прибуття до ТЦК для подання заяви та документів на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Колегія суддів звертає увагу, що обов`язок "особисто повідомити" та "особисто прибути" не є тотожним у спірних правовідносинах.

Тобто, позивачем дотримано процедуру особистого подання (направлення) документів, що підтверджують (на його думку) право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Матеріали справи свідчать, що відповідач листом у відповідь на заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації зазначив про необхідність особисто надати документи до ТЦК та СП.

Відповідачем не приймалося рішення за заявою позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або про відмову в наданні такої відстрочки.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154(далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Згідно з пунктом 7 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

На підставі пункту 8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації […].

Як визначено пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: […] оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; […] розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Відповідно до пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки […] оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік […].

Отже, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права повинен прийняти рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в такому.

Індивідуальний акт державного органу - це юридична форма рішення суб`єкта владних повноважень, виданого (прийнятого) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк і цей акт породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Проте, відповідач, всупереч приписів нормативно правових актів, за наслідками розгляду заяви позивача про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, не прийняв відповідне рішення, а надіслав позивачу лист, який носить інформативний характер та не є рішенням по суті надання/ненадання відстрочки.

Наведене свідчить, що відповідач допустив протиправну бездіяльність - належним чином не розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не прийняв будь-яке рішення, тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зробив помилкові висновки.

Щодо прийняття відповідачем рішення про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який, зокрема, визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (даліПорядок № 560).

Як визначалось, пунктом 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії…

За пунктом 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Норми Порядку № 560 свідчать, що розгляд заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відноситься до дискреційних повноважень відповідача (районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах), оскільки до його компетенції відноситься як розгляд документів, що підтверджують право на відстрочку, так і надання оцінки законності підстав для відстрочки з направленням відповідних запитів до органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку тощо.

Суд не може підміняти компетенцію відповідача (районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах), у зазначених вище питаннях.

За положенням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин позов підлягає задоволенню у відповідній частині, шляхом зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 , розглянути заяву позивача від 17.07.2024 про оформлення відстрочки від призову під час мобілізації на підставі абз.13 ч. 1 ст. 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, як військовозобов`язаному, який має батька з інвалідністю І групи, у спосіб, визначений Порядком №560, та за наслідком розгляду цієї заяви прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в її наданні.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумаченнязаконуабо застосуваннязакону, який не підлягає застосуванню, або незастосуваннязакону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно достатті 132 КАС Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 6ст. 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що апеляційна скарга судом часткового задоволена, тому відповідно дост. 139 КАС Українина користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 2664,53грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача .

Керуючись ст. ст.311,315,321,325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 р. у справі № 200/5593/24- скасувати.

Прийняти нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.07.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.13 ч.1ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у редакції чинній на момент подання заяви, як військовозобов`язаному, який має батька з інвалідністю І групи.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_7 розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.07.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як військовозобов`язаному, який має батька з інвалідністю І групи, у спосіб, визначений Порядком №560, в редакції чинній на момент подання заяви, та за наслідком розгляду цієї заяви прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в її наданні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати на судовий збір в загальній сумі 3028 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне текст судового рішення складено та підписано колегією суддів 30 квітня 2025 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді А.В. Гайдар

А.А. Блохін

УХВАЛА КАСАЦІЙНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 травня 2025 року

м. Київ

справа №200/5593/24

адміністративне провадження № К/990/18628/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправної бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_1), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягає в не розгляді заяви від 17.07.2024 про оформлення відстрочки від призову під час мобілізації на підставі абз.13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як військовозобов`язаному, який має батька з інвалідністю І групи;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву від 17.07.2024 про оформлення відстрочки від призову під час мобілізації на підставі абз.13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як військовозобов`язаному, який має батька з інвалідністю І групи, у спосіб, визначений Порядком №560.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року, прийнятим в порядку спрощеного провадження, відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 р. у справі № 200/5593/24 скасовано.

Прийнято нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 17 липня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзац 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у редакції чинній на момент подання заяви, як військовозобов`язаному, який має батька з інвалідністю І групи.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 липня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзац 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як військовозобов`язаному, який має батька з інвалідністю І групи, у спосіб, визначений Порядком №560, в редакції чинній на момент подання заяви, та за наслідком розгляду цієї заяви прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в її наданні.

01 травня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій скаржник просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року повністю та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Зокрема, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки перегляд касаційним судом цієї справи надасть можливість сформувати єдину правозастосовчу практику в оскаржуваних питаннях та недопущення в подальшому застосування різних підходів при вирішенні аналогічних спірних питань.

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб`єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб`єкта правозастосування, не обов`язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.

Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.

Посилаючись на судові справи, в яких, на думку скаржника, судами попередніх інстанції по різному вирішено аналогічні спори, відповідач не обґрунтовує, що в зазначених справах висновки зроблені за аналогічних фактичних обставин та не містять індивідуальних ознак, характерних виключно для них.

Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики при вирішенні аналогічних судових прав є необґрунтованими.

Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.

Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.

При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

Суд наголошує, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Водночас, Судом установлено, що доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм чинного законодавства.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів", а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправної бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіА.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов