Велика Палата Верховного Суду 23 квітня 2025 року прийняла Ухвалу про прийняття до розгляду справи про встановлення факту перебування малолітньої особи на утриманні дідуся - військовослужбовця, який загинув. Перспективи – невтішні для любителів встановле

Касаційний суд «поскаржився» до Великої Палати на те, що  висновки щодо підсудності судам цивільної юрисдикції питання встановлення юридичних фактів, сформульовані у справі № 560/17953/21, сприймаються судами як універсальні та застосовні до всіх фактів, які можуть бути   передумовою для виплати одноразової грошової допомоги внаслідок смерті військовослужбовця.

Схоже,  постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, - не встояти – очікуємо на «відступлення». І – всі до адмінсудів. Встановлювати юридичні факти під час спору із державними органами.

Нагадаємо: у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання юрисдикційності справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги. Зазначила, що судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення такого факту, є загальний суд, який діє за правилами цивільного судочинства.

На переконання колегії суддів Касаційного суду, Велика Палата Верховного Суду сформулювала загальний (універсальний) висновок, за змістом якого будь-який факт з метою призначення та виплати одноразової грошової допомогимає розглядатися в порядку цивільного судочинства в окремому провадженні, а також фактично виснувала, що між заявниками та державою в особі відповідного органу військового управління не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

Тепер, очікуємо на ( прогнозовану) Постанову Великої Палати.

Повний Текст Ухвали Великої Палати

Категорія справи № 308/17634/23: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 29.04.2025.

Дата набрання законної сили: 23.04.2025

Номер судового провадження: 14-40цс25

Державний герб України

УХВАЛА                                                                         

23 квітня 2025 року                                                                                   

м. Київ

cправа № 308/17634/23

провадження № 14-40цс25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Ступак О. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,

на постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у складі колегії суддів Джуги С. Д., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.

за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,

заінтересована особа ? ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

про встановлення факту перебування особи на утриманні,

УСТАНОВИЛА:

1.           У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересована особа ? ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), про встановлення факту перебування особи на утриманні.

2.           Заяву мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 її батько ОСОБА_3 , 1971 року народження, був призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 . Надісланим їй сповіщенням сім`ї (близьких родичів) від 27 грудня 2022 року № 17768 повідомлено, що сержант ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 загинув під час відбиття штурмових дій противника поблизу н. п. Соледар Донецької області, виявивши мужність і стійкість. У повідомленні також вказано, що смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, а це сповіщення є документом для звернення до РТЦК та СП з питань призначення гарантій та компенсацій.

03 січня 2023 року виконавчим комітетом Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області видано свідоцтво про смерть та довідку про смерть ОСОБА_3 .

Заявниця вказувала, що ОСОБА_3 з 25 червня 1991 року до дня смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , де і проживав до призову на військову службу. За вказаною адресою також зареєстровані та проживають вона і її дочка ОСОБА_2 (онука померлого), ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка хворіє на інсулінозалежний цукровий діабет типу І та є дитиною з інвалідністю.

Посилалася на те, що ОСОБА_3 забезпечував онуку всім необхідним для проживання. Матеріальна допомога надавалася систематично, була постійним і основним джерелом для її існування. Окрім неї та онуки, у ОСОБА_3 нікого з близьких родичів не було, а тому весь свій дохід він спрямовував на утримання ОСОБА_4 . Факт утримання ОСОБА_3 своєї онуки, на переконання заявниці, підтверджується укладеним між нею та батьком договором дарування належної йому квартири, показаннями свідків та довідкою Оноківської сільської ради від 23 лютого 2023 року.

28 серпня 2023 року вона, діючи як законний представник ОСОБА_2 , звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю діда. Відповіддю від 11 вересня 2023 року її повідомлено, що особи, які перебували на утриманні загиблого військового, мають право на компенсацію лише в разі надання документа на підтвердження вказаного факту (нотаріально посвідченого правочину або рішення суду, отриманого у порядку окремого провадження).

З огляду на викладене просила суд встановити факт перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утриманні ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 при виконанні обов`язків військової служби, для подальшого отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, передбаченої чинним законодавством України.

3.           Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 листопада 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

4.           Ухвала мотивована тим, що заявниця не довела належними та допустимими доказами факт перебування ОСОБА_2 на утриманні ОСОБА_3 та одержання від нього допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом для існування.

5.           Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 листопада 2023 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

6.           Постанова апеляційного суду мотивована тим, що метою звернення заявниці із заявою про встановлення факту перебування ОСОБА_2 на утриманні померлого ОСОБА_3 є встановлення в судовому порядку обставин для вирішення питання реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. Водночас заінтересована особа заперечує право заявниці на отримання вказаної одноразової грошової допомоги, що свідчить про наявність суперечності щодо права на отримання допомоги і здійснення заявницею в інтересах малолітньої її суб`єктивних цивільних прав.

З урахуванням наведених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що заява про встановлення відповідного юридичного факту не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки встановлення цього факту пов`язане з наступним вирішенням спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, який підлягає розгляду судом у порядку позовного провадження.

7.           25 березня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити.

8.           Касаційну скаргу мотивувала тим, що позиція заінтересованої особи щодо наявності спору про право є хибною, оскільки у своїй відповіді від 11 вересня 2023 року № 16620 ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначив, що заявниці для встановлення юридичного факту необхідно звернутись до суду в порядку окремого провадження, і жодних зауважень чи заперечень щодо встановлення відповідного факту не висловив.

Акцентує на тому, що твердження заінтересованої особи про наявність спору про право не може бути формальним, а повинне бути обґрунтованим і мати певне доказове підґрунтя з посиланням на факти, які чітко свідчитимуть про наявність такого спору. Відсутність конфлікту інтересів у неї та ІНФОРМАЦІЯ_6 , на переконання заявниці, є очевидним, оскільки встановлення факту перебування особи не породжує юридичних наслідків для заінтересованої особи.

Посилається на те, що іншої можливості підтвердити відповідний юридичний факт вона не має, а законодавством не передбачено позасудового порядку встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме застосування судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 442/1904/20, від 16 січня 2018 року у справі № 640/10329/16, від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19, від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18, від 27 серпня 2020 року у справі № 201/1935/20, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19, від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16, від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18, від 27 січня 2021 року у справі № 584/1166/15.

9.           Ухвалами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2024 року та від 06  лютого 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та призначено її до судового розгляду.

10.        Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2025 року справу № 308/17634/23 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

11.        Ухвала мотивована тим, що розгляд справи в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства неможливий за наявності спору про право, у тому числі й про право на призначення й отримання одноразової грошової допомоги.

В ухвалі зазначено, що якщо особа отримала відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, немає підстав стверджувати, що спір із повноважним органом військового управління у неї відсутній і що фактично для збирання доказів і оскарження такого рішення вона може використовувати можливості окремого провадження у цивільному судочинстві. Можливість встановлення певного юридичного факту в порядку окремого провадження у цивільному судочинстві передбачена для іншої мети, ніж вирішення спору (у тому числі адміністративного спору про призначення та виплати одноразової грошової допомоги), окрім випадків, передбачених законом. Зокрема, такий випадок передбачений статтею 16-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) в редакції від 09 грудня 2023 року лише щодо факту проживання однією сім`єю жінки (чоловіка) із загиблою (померлою) особою, які не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на те, що за змістом статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ утриманцями, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі -      Закон № 2262-ХІІ) за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Тому ключовим питанням при вирішенні того, чи перебувала онука на утриманні загиблого військовослужбовця, є те, чи має така онука саме як член його сім`ї право на пенсію у разі втрати годувальника.

Отже, після відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги встановлення в окремому провадженні у порядку цивільного судочинства того, що онука загиблого військовослужбовця була його утриманкою, означатиме встановлення її належності до членів його сім`ї та визнання права такої онуки на отримання пенсії у разі втрати годувальника. Проте загальний суд за правилами цивільного судочинства не може, встановлюючи факт перебування на утриманні, визнавати належність онуки до членів сім`ї загиблого військовослужбовця та створювати передумови як для вирішення спору про право на призначення й отримання одноразової грошової допомоги, так і для вирішення спору про право такого утриманця на отримання пенсії у разі втрати годувальника і набуття такого права.

В ухвалі також зазначено, що необхідно брати до уваги те, що за змістом частини першої і пункту «а» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-ХІІ такі утриманці загиблого військовослужбовця як його онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років, мають право на пенсію у разі втрати годувальника тільки тоді, якщо у них немає працездатних батьків. За наявності працездатної матері, батька неповнолітня онука загиблого військовослужбовця не мала б права на отримання пенсії у разі втрати годувальника. Встановлення в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства факту перебування онуки як члена сім`ї загиблого військовослужбовця на його утриманні може суперечити витягу з особової справи (послужного списку) цього військовослужбовця й облікової картки про склад його сім`ї, в яких він онуку членом своєї сім`ї не вказував.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що для призначення та виплати одноразової грошової допомоги разом з іншими документами подається витяг з особової справи (з послужного списку особової справи), облікової картки про склад сім`ї військовослужбовця. За відсутності відповідних даних у цьому витягу питання про можливі недоліки в організації роботи органів військового управління, допущені помилки в облікових документах тощо можуть бути предметом розгляду та доказування саме в адміністративній справі, зокрема, під час оскарження відмови у призначенні одноразової грошової допомоги. Чинне законодавство не дає підстав для висновку про те, що факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця для цілей призначення та виплати одноразової грошової допомоги можна встановити на підставі рішення суду в позовному провадженні в спорі між заявником та повноважним органом військового управління в порядку цивільного судочинства.

Тому, на переконання колегії суддів, такий спір про право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги між онукою загиблого військовослужбовця та державою в особі компетентного суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду, як і їхній спір про право такої онуки на призначення пенсії у разі втрати годувальника. Інакше кажучи, встановлення відповідного факту є необхідним і можливим під час розгляду справи в суді адміністративної юрисдикції у зв`язку з оскарженням рішення (дій / бездіяльності) суб`єкта владних повноважень про (а) відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги чи (б) відмову у призначенні пенсії у разі втрати годувальника. У кожному з таких спорів онука має довести, що вона: 1) є членом сім`ї загиблого військовослужбовця; 2) не має працездатних батьків; 3) перебувала на утриманні цього військовослужбовця; 4) має право на отриманні пенсії у разі втрати годувальника.

В ухвалі зазначено, що у такому випадку факт перебування онуки як члена сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця на його утриманні є підставою адміністративного позову, а не його предметом. Цей юридично значимий факт як одна з фактичних підстав позову належить до предмета доказування та підлягає встановленню при вирішенні відповідного публічно-правового спору в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується з приписом пункту 1 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів зауважила, що якщо після виникнення спору із суб`єктом владних повноважень, який відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги (або пенсії у разі втрати годувальника), заявляти будь-які вимоги за правилами цивільного судочинства (і ще й в окремому провадженні) означатиме розривати вирішення єдиного спору про право між судами різної юрисдикції; визнавати, що для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства потрібно «створити» преюдиційні факти у цивільному процесі. Тому не можна ініціювати судове провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним і допустимим.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду переконаний, що підхід, за яким допускається можливість встановлення певного юридичного факту у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги або пенсії у разі втрати годувальника, може мати наслідком створення юрисдикційних конфліктів між судами, які діють за правилами адміністративного та цивільного судочинства, у випадку подальшої відмови суб`єкта владних повноважень у призначенні одноразової грошової допомоги чи пенсії у разі втрати годувальника.

В ухвалі зазначено, що в судовій практиці є усталеним підхід, що суди не можуть сприяти створенню ситуацій, за яких позивач змушений для вирішення одного спору декілька разів звертатися до суду, зокрема, почергово до судів різних юрисдикцій. Таким чином, не можуть розглядатися судами у цивільному судочинстві заяви про встановлення фактів з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця після відмови у її призначенні органом військового управління або у разі встановлення спору про право з державою в особі такого органу. Разом із тим не виключається вирішення питання про встановлення таких фактів у цивільному судочинстві в порядку позовного провадження за відсутності спору з державою в особі органу військового управління, але за наявності інших заінтересованих осіб, які претендують на отримання одноразової грошової допомоги, та спору між ними щодо відповідного факту.

Колегія суддів урахувала, що у справі, яка переглядається, ІНФОРМАЦІЯ_2 заперечував проти встановлення відповідного факту, оскільки малолітня ОСОБА_2 не може стати отримувачем пенсії у разі втрати годувальника за загиблим військовослужбовцем навіть за умови перебування на його утриманні відповідно до вимог статті 31 Закону № 2262-ХІІ, бо має працездатну матір, у зв`язку із чим уважала, що апеляційний суд зробив по суті правильний висновок про наявність у цій справі спору про право, однак не врахував, що такий спір виник між заявником та державою щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Тому апеляційний суд мав закрити провадження в цій справі та роз?яснити заявнику право на вирішення спору із суб`єктом владних повноважень щодо права на отримання одноразової грошової допомоги в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства за належною позовною вимогою.

Водночас Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зауважив, що у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду розглядала питання юрисдикційності справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги. Зазначила, що судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення такого факту, є загальний суд, який діє за правилами цивільного судочинства.

У зазначеній постанові, на переконання колегії суддів, Велика Палата Верховного Суду сформулювала загальний (універсальний) висновок, за змістом якого будь-який факт з метою призначення та виплати одноразової грошової допомогимає розглядатися в порядку цивільного судочинства в окремому провадженні, а також фактично виснувала, що між заявниками та державою в особі відповідного органу військового управління не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

В ухвалі зазначено, що такий підхід може мати негативні наслідки для вирішення спорів щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, оскільки всупереч чинному правовому регулюванню фактично створює передумови для можливості визнання права на призначення та виплату такої допомоги в безспірному порядку. Відповідне рішення суду, ухвалене в окремому провадженні, є обов?язковим (преюдиційним) як для органів військового управління, так і для адміністративного суду у справі про оскарження рішення відповідної комісії Міністерства оборони України, ухваленого після прийняття судового рішення про встановлення в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства відповідного факту. Крім того, встановлення в окремому провадженні факту перебування онуки на утриманні загиблого військовослужбовця слугуватиме підставою для призначення пенсії у разі втрати годувальника, хоча загальний суд не має повноважень вирішувати такі питання.

Підсумовуючи, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зауважив, що без відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, шляхом його конкретизації з мотивів, наведених в ухвалі про передачу справи, він позбавлений можливості самостійно ухвалити остаточне рішення у цій справі, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду.

12.        Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2025 року, обґрунтованими й такими, що містять підстави для прийняття справи до провадження відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України, оскільки існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо можливості встановлення судом в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства факту перебування особи на утриманні військовослужбовця з метою подальшого оформлення одноразової грошової допомоги у контексті раніше сформульованих Великою Палатою Верховного Суду висновків у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

13.        Велика Палата Верховного Суду враховує, що факт перебування особи на утриманні військовослужбовця, про встановлення якого просить заявниця у цій справі, та факт проживання військовослужбовця однією сім`єю без реєстрації шлюбу з іншою особою, який був предметом дослідження судами  у справі № 560/17953/21, не є тотожними.

14.        Водночас колегія суддів в ухвалі про передачу справи № 308/17634/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду посилається на те, що висновки щодо підсудності судам цивільної юрисдикції питання встановлення юридичних фактів, сформульовані у справі № 560/17953/21, сприймаються судами як універсальні та застосовні до всіх фактів, які можуть бути   передумовою для виплати одноразової грошової допомоги внаслідок смерті військовослужбовця, незалежно від того, чи передбачено законом інший (не судовий) порядок підтвердження відповідного факту, та від того, чи отримував заявник відмову в призначенні бажаної виплати до звернення до суду з заявою про встановлення юридичного факту.

15.        До того ж Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду порушує перед Великою Палатою Верховного Суду проблему визначення кола заінтересованих осіб (чи суб`єктного складу можливого спору про право) при вирішенні питання про встановлення юридичного факту, який є підставою для виплати одноразової грошової допомоги, в контексті сформульованого у справі № 560/17953/21 висновку про те, що між заявниками та державою в особі відповідного органу військового управління не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки такий орган не є суб`єктом отримання зазначеної соціальної допомоги.

16.        Наведені аргументи Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені в ухвалі від 05 березня 2025 року, є істотними та належним чином обґрунтовують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 404 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

17.        Констатуючи наявність підстав для прийняття справи до розгляду, Велика Палата Верховного Суду врахувала, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

18.        Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

19.        У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

20.        Виходячи з наведеного цю справу, яка приймається до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).

21.        Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

Керуючись частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Прийняти до розгляду справу № 308/17634/23за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , заінтересована особа ? ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту перебування особи на утриманні.

Призначити справу № 308/17634/23до розгляду Великою Палатою

Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 11 червня 2025 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ,

вулиця Пилипа Орлика, 8.

Ухвала у справі № 308/17634/23набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка                                                       О. В. Ступак

Судді:                         О. О. Банасько                                       О. В. Кривенда

О. Л. Булейко                                        М. В. Мазур

Ю. Л. Власов                                    С. Ю. Мартєв

                            І. А. Воробйова                                С. О. Погрібний   

                            О. А. Губська                                    О. С. Ткачук

                            Ж. М. Єленіна                                   В. Ю. Уркевич

                            Л. Ю. Кишакевич                              Є. А. Усенко

                            С. І. Кравченко                                 Н. В. Шевцова