Верховний Суд Постановою від 26.06.25 визнав легітимною відмову у перетині кордону зятю, який «піклувався за тещею» та мав відстрочку, поза він не надав доказів про те, що спільно проживає чи здійснює догляд за матір`ю дружини чи отримує компенсацію за

Суть справи:

Турботливий зять звернувся в суду із позовом до прикордонного загону у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 05.10.2022 про відмову в перетинанні державного кордону

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач при здійснені перетину державного кордону 05.10.2022 року не подав до прикордонної служби необхідні від територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) документи, які є обов`язковими для військовозобов`язаних у період воєнного стану. Також суд зазначив, що   наявність права на відстрочку від мобілізації не є достатньою підставою для перетину кордону.

Восьмий апеляційний адміністративний суд 15 березня 2023 року залишив рішення суду першої інстанції без змін, зазначивши, що право особи на виїзд під час воєнного стану має бути підтверджене належними документами, зокрема військово-обліковими, які надають прикордонникам підстави для прийняття обґрунтованого рішення.

У цій справі , Верховний Суд, посилаючись на релативні правові позиції Верховного суду у

постанові від 09 березня 2023 року у справі № 600/2520/22-а , постанові від 31 серпня 2023 року в справі № 380/572/23, відмовив у задоволенні касаційної скарги, зазначивши, що «В цьому випадку із документів, наданих позивачем не можна достовірно встановити, що саме ОСОБА_1 спільно проживає чи  здійснює догляд за матір`ю дружини чи отримує компенсацію за догляд (документи про спільне або зареєстроване  проживання з батьками, акт про догляд за особою з інвалідністю, довідка/посвідчення про виплату допомоги на догляд, інші документи).

Отже, позивач не надав усіх необхідних підтверджуючих документів (визначених у абзаці четвертому пункту 21 Правил), що підтверджують саме право на перетин кордону під час воєнного стану».

Категорія справи № 260/4205/22: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.

Надіслано судом: 26.06.2025. Зареєстровано: 27.06.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2025.

Дата набрання законної сили: 26.06.2025

Номер судового провадження: К/990/17978/23

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2025 року

м. Київ

справа № 260/4205/22

адміністративне провадження № К/990/17978/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г.,  Єресько Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 260/4205/22

за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, провадження щодо якого відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року (суддя - Ващилін Р.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року (головуючий суддя -             Бруновська Н.В., судді: Хобор Р.Б., Шавель Р.М.), 

УСТАНОВИВ: 

І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, НОМЕР_1 Прикордонний загін), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 05.10.2022 про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України, який досяг 16-річного віку ОСОБА_1 , прийняте інспектором прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » майстер-сержантом ОСОБА_2 . 

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що мати його дружини є особою з інвалідністю              2 групи, що дає йому право на перетин державного кордону, як особі, яка супроводжує за кордон батька або матір (свого чи чоловіка/дружини) з інвалідністю І або ІІ групи. 05 жовтня 2022 року він прибув до пункту пропуску «Солотвино» та надав усі необхідні документи, однак йому відмовили у перетині кордону, пославшись на їх відсутність.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 05 жовтня 2022 року ОСОБА_1 прибув до пункту пропуску «Солотвино» з наміром перетнути державний кордон та пред`явив прикордонникам:

- паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

- свідоцтво про шлюб із ОСОБА_3 ;

- її свідоцтво про народження (на підтвердження родинного зв`язку з особою з інвалідністю);

- витяг з акту огляду МСЕК та пенсійне посвідчення ОСОБА_4 (матері дружини);

- роздруківку з Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 260/2807/22.

Незважаючи на це, рішенням інспектора прикордонної служби від 05.10.2022 йому було відмовлено у виїзді, посилаючись на дію воєнного стану та відсутність належних документів, що підтверджують право на перетин кордону. 

Вважаючи таку відмову безпідставною, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач при здійснені перетину державного кордону 05.10.2022 року не подав до прикордонної служби необхідні від територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) документи, які є обов`язковими для військовозобов`язаних у період воєнного стану. Також суд зазначив, що   наявність права на відстрочку від мобілізації не є достатньою підставою для перетину кордону.

Восьмий апеляційний адміністративний суд 15 березня 2023 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не надав необхідних документів на підтвердження права на виїзд за кордон. Цей суд дійшов висновку, що право на відстрочку від призову та право на перетин державного кордону під час воєнного стану є юридично різними за своєю природою та регулюються різними нормативними актами. Зазначив, що право особи на виїзд під час воєнного стану має бути підтверджене належними документами, зокрема військово-обліковими, які надають прикордонникам підстави для прийняття обґрунтованого рішення. Наявність лише права на відстрочку не надає особі безумовного права на виїзд за межі України. Оскільки прикордонний орган діяв у межах наданих повноважень і у спосіб, передбачений законом, суд апеляційної інстанції підстав для задоволення позову також  не встановив.

V. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції 

Позиція інших учасників справи

Позивач подав касаційну скаргу в якій просить Верховний Суд скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю. 

Касаційна скарга обґрунтована пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України),  а саме тим, що суди попередніх   інстанцій неправильно застосували норми матеріального права через відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах абзацу четвертого пункту 21 та пункту 26 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 (далі - Правила), щодо можливості перетину кордону чоловіком, який не підлягає призову на військову службу за мобілізацією як особа, яка має одного з батьків дружини з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи. 

У касаційній скарзі позивач звертає увагу на те, що існує необхідність у визначенні способу реалізації такими особами (також не в якості супроводжуючого) права на виїзд, за межі України та переліку необхідних документів, якими така особа має підтвердити своє право на перетин кордону згідно з пунктом 26 Правил.

Позивач також вказує, що право на свободу пересування та вільний вибір проживання (зокрема, виїзд за межі України під час дії воєнного стану) відноситься до фундаментальних прав, гарантованих Конституцією України, можливість реалізації цього права має важливе значення не лише для позивача, а й для широкого кола громадян України.

Верховний Суд у складі колегії суддів (Калашнікової О.В. (суддя-доповідач), Губської О.А.,              Білак М.В.) ухвалою від 07 червня 2023 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 

У зв`язку зі звільненням ОСОБА_5 з посади судді Верховного Суду (відставка)        04.08.2023 року проведено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями та визначено новий склад колегії суддів: Соколов В.М. (головуючий суддя), Єресько Л.О., Губська О.А. 

У зв`язку з обранням судді Губської О.А. до Великої Палати Верховного Суду 23.06.2025 року проведено повторний розподіл цієї справи   та визначено новий склад колегії суддів: Соколов В.М. (головуючий суддя), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г. 

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення першої та   апеляційної інстанцій - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої чи апеляційної інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги позивача та виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України,   виходить із такого.

Судами встановлено, що позивач 5 жовтня 2022 року прибув на пункт перетину державного кордону "Солотвино" з метою перетину кордону та надав посадовим особам документи, що на його думку дають йому право на виїзд з України. Однак відповідач прийняв рішення про відмову, зазначаючи, що позивач не подав до прикордонної служби обов`язкові необхідні належні документи, що підтверджують право на перетин кордону.

Відмову (спірне рішення) мотивовано тим, що позивачу тимчасово обмежено право на виїзд з України під час воєнного стану через ненадання на паспортний контроль документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану»  від 12.05.2015 року № 389-VIII (далі  також - Закон № 389-VIII), Указу Президента України від 17.05.2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» (далі - Указ № 341/2022), а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-IX.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному гарантується право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, що встановлюються законом.

Такими обмеженнями, зокрема, є обмеження, передбачені Законом № 389-VIII, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-XII (далі також - Закон № 3543-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а також Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 (далі - Указ), яким в Україні було запроваджено воєнний стан.

Пункт 3 цього Указу прямо передбачає, що в умовах воєнного стану можуть тимчасово обмежуватись права і свободи громадян, у тому числі право на вільне залишення території України. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VIII військове командування разом з іншими органами влади має право встановлювати особливий режим в`їзду і виїзду громадян, зокрема обмежувати свободу пересування військовозобов`язаних осіб.

Зі змісту Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року                             № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), видно, що на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовозобов`язаним.

Статтею 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII передбачені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, які передбачають, серед іншого, з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів та визначення їх призначення на особливий період.

Поряд з цим статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Відповідно до абзацу одинадцятого частини першої статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.

Як установлено судами попередніх інстанцій мати дружини ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується витягом із акту огляду МСЕК ( № 019360 ) та пенсійним посвідченням (№ НОМЕР_2 ).

Ключовим правовим питанням у цій справі є наявність підстав для перетину кордону на підставі документів, поданих позивачем, відповідно до абзацу четвертого пункту 21, пункту 26 Правил, з урахуванням інвалідності І чи ІІ групи у матері його дружини.

Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли висновку, що ОСОБА_1 не надав необхідних документів на підтвердження права на виїзд за кордон. Отже, відмовляючи в перетині державного кордону на виїзд з України громадянину ОСОБА_1 прикордонний орган діяв у межах наданих повноважень і у спосіб, передбачений законом.

Позивач  у доводах касаційної скарги стверджує, що така позиція судів є неправильною. Зазначає, що відсутній правовий висновок  з цього питання.

Надаючи оцінку вказаним доводам позивача слід зазначити, що Верховний Суд досліджував питання законності обмеження права громадянина України на виїзд за кордон в умовах воєнного стану, зокрема наявності достатніх правових підстав для відмови у перетинанні державного кордону у разі непред`явлення підтверджуючих документів, передбачених законодавством на підставі пунктів 21, 26 Правил.

Верховний Суд у справі № 380/572/23 (спір стосувався законності обмеження права громадянина України, який досяг 16-річного віку, на перетин державного кордону в умовах воєнного стану) дійшов висновку, що в умовах воєнного стану, з урахуванням передбачених законом обмежень, для перетину державного кордону громадяни України повинні мати не лише дійсні паспортні документи, але й, у передбачених випадках, додаткові підтверджуючі документи, що підтверджують підстави виїзду.

Верховний Суд у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 600/2520/22-а зазначав, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак таке втручання прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету.

Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2023 року в справі № 380/7792/22 вказував на те, що той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону № 389-VIII та Закону № 3543-XII, які є спеціальними для цього періоду.

Верховний Суд (постанова від 31 серпня 2023 року в справі № 380/572/23) дійшов висновку, що в умовах воєнного стану на підставі спеціальних законів - Закону №?389-VIII («Про правовий режим воєнного стану») та Закону №?3543-XII («Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») - можуть застосовуватися обмеження права громадян на виїзд з України, навіть якщо Закон «Про порядок виїзду з України...» таких обмежень прямо не містить. Оскільки позивач не надав уповноваженій особі Держприкордонслужби додаткових підтверджуючих документів, передбачених у таких випадках законодавством, відмова у перетинанні державного кордону була законною і обґрунтованою.

У справі № 380/572/23 Верховний Суд оцінюючи доводи касаційної скарги щодо порушення конституційних прав і гарантій, а також прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, суд звернув увагу, що Україна офіційно повідомила про тимчасовий відступ від окремих міжнародних зобов`язань у зв`язку з воєнним станом.

У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу, що Україна офіційно повідомила ООН і іноземні держави про тимчасове відступлення від деяких міжнародних зобов`язань, зокрема щодо свободи пересування (стаття 33 Конституції України, стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції), у зв`язку з воєнним станом. Водночас навіть в умовах війни держава зобов`язана діяти в межах Конституції та законів і поважати права людини. Суд підкреслив, що баланс між правами громадян і потребами національної безпеки має досягатися у спосіб, який відповідає принципу верховенства права. В умовах воєнного стану обмеження права на виїзд були виправдані пріоритетом публічного інтересу та не були свавільними.

Ці висновки Верховний Суд вважає релевантними й у цій справі.

Приписи статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року № 3857-XII визначають загальні процедури прикордонного контролю, серед яких, зокрема, передбачено, що громадяни України перетинають державний кордон у пунктах пропуску після пред`явлення одного з документів, передбачених статтею                  2 цього Закону (паспорт для виїзду за кордон, дипломатичний або службовий паспорт, посвідчення особи моряка чи члена екіпажу, посвідчення на повернення в Україну).

Аналогічні положення містить Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року № 1710-VI, згідно зі статтями 6 та 14 якого перетин державного кордону дозволяється лише за умови пред`явлення дійсних паспортних документів та, у передбачених випадках, інших документів, що підтверджують право особи на виїзд. Рішення про відмову в пропуску приймається уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України та оформлюється у встановленому порядку.

Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначений у Правилах перетинання державного кордону громадянами України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 2 Правил у випадках, передбачених законодавством, для перетинання державного кордону особа, крім паспорта, повинна мати також документи, що підтверджують підстави для виїзду.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 21 Правил у разі введення воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які супроводжують за кордон батька або матір (свого чи чоловіка/дружини) з інвалідністю І або ІІ групи, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність, а також спільне проживання або факт здійснення догляду (який підтверджується актом, складеним органом місцевої влади протягом п`яти робочих днів з дня звернення) чи документів про отримання компенсації на догляд.

Згідно такого переліку передбачені документи, які в сукупності можуть надати можливість дійти висновку про наявність у особи правових підстав для перетину  державного кордону.

Суди попередніх інстанцій встановили, що для проходження паспортного контролю позивач надав такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; свідоцтво про реєстрацію шлюбу з громадянкою України ОСОБА_3 ; свідоцтво про її народження; витяг з акта огляду МСЕК № 019360 на ім`я ОСОБА_4 ; пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 , а також роздруківку з Єдиного державного реєстру судових рішень у справі  № 260/2807/22 (рішення про задоволення судом першої інстанції позову та скасування рішення про відмову в перетині державного кордону, громадянину України, який досяг 16-річного віку).

В цьому випадку із документів, наданих позивачем не можна достовірно встановити, що саме ОСОБА_1 спільно проживає чи  здійснює догляд за матір`ю дружини чи отримує компенсацію за догляд (документи про спільне або зареєстроване  проживання з батьками, акт про догляд за особою з інвалідністю, довідка/посвідчення про виплату допомоги на догляд, інші документи).

Отже, позивач не надав усіх необхідних підтверджуючих документів (визначених у абзаці четвертому пункту 21 Правил), що підтверджують саме право на перетин кордону під час воєнного стану.

У пункті 26 Правил визначено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пункті 21 та пункті 22 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Водночас Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №?3543-XII не встановлює переліку документів, якими особа, яка звільнена від мобілізації, має підтвердити свій статус.

Позивач помилково вважає, що пункт 21 Правил не застосовується до нього лише через те, що він фактично не супроводжував особу з інвалідністю (матір своєї дружини) за кордон, оскільки ця норма вимагає одночасно виконання кількох умов - родинних зав`язків, підтвердженого догляду чи спільного проживання, а також саме факту супроводу. Через відсутність останнього - супроводу тещі - підстав для застосування до нього пункту 21 не було.

Позивач безпідставно вказує, що до нього мають застосовуватися інші норми Правил (пункт 26), що стосуються загального порядку виїзду військовозобов`язаних осіб (інші військовозобов`язані, які не підлягають призову під час мобілізації), оскільки позивач ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, який не підлягає призову на військову службу (має право на відстрочку) лише згідно з абзацом 11 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII - тільки у зв`язку з інвалідністю матері своєї дружини, інших підстав чи підтверджуючих документів позивач не надав і не вказав.

Доводи позивача про те, що суд першої інстанції при вирішені спору застосував нечинний нормативний акт (Порядок надання дозволу, затверджений 28.06.2022, який втратив чинність) не підтвердились, оскільки суд першої інстанції у своєму рішенні не застосовував цей акт, а лише зазначив, що прикордонники не надають дозволу на виїзд, а здійснюють перевірку документів (що надають ТЦК та СП), які підтверджують право на перетинання кордону в умовах воєнного стану.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що з моменту початку війни в Україні діє правовий режим воєнного часу, а територіальні центри комплектування є відповідальними за ведення військового обліку та видачу військово-облікових документів. Військовий квиток, тимчасове посвідчення або приписне - єдині документи, що підтверджують належність до військового обов`язку. Лише на підставі таких документів прикордонники можуть оцінити правомірність перетину кордону. При цьому право на відстрочку від мобілізації саме по собі не дає автоматичного права на виїзд з України - це різні правові категорії, що регулюються різними законами й визначаються різними органами.

Позивач є військовозобов`язаним, належить до осіб, зазначених у частині першій статті                     23 Закону №?3543-XII - має право на відстрочку, однак це не є достатньою підставою для виїзду з України в умовах воєнного стану.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що позивач не надав усіх документів, передбачених пунктом 21 Правил, зокрема акт про здійснення догляду чи спільне проживання, а також не підтвердив відповідним чином, що належить до категорії інших військовозобов`язаних, які не підлягають призову під час мобілізації відповідно до пункту 26 Правил, оскільки не мав оформленої відстрочки або інших підтверджуючих документів.

Висновки судів у цій справі про те, що необхідних документів зазначених у пункті 21 Правил, які мають значення для прийняття уповноваженою посадовою особою відповідного рішення, позивач не надав, узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом у подібній категорії справ.

Відтак, дії прикордонного органу щодо відмови у пропуску є правомірними, обґрунтованими та вчиненими в межах наданих законом повноважень. Відповідач мав законні підстави для відмови у перетині державного кордону на виїзд з України позивачу, правовий статус якого - військовозобов`язаний.

Суди попередніх інстанцій при розгляді цього спору дійшли обґрунтованих висновків, що наявність права на відстрочку від призову не є безумовною підставою для перетину державного кордону.

Також суди дійшли правомірного висновку в тій частині, що спірне рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право позивачу на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України.

Доводи, викладені ОСОБА_1 у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та не знайшли свого підтвердження, під час касаційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України  суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, переглянуті судом касаційної інстанції в передбачених статтею 341 КАС України межах, ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1    залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року  та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі                                    № 260/4205/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк   Л.О. Єресько