Вилучення військово – облікового документу працівниками ТЦК не може бути підставою для відмови позивачу у наданні відстрочки за наявності у останнього права на таку, - Восьмий Апеляційний ( Постанова від 17.04.25)

Рішення цікаве. Насамперед, щодо природи  Логіки посадовців, які вирішили, що вилучення ними  військового квитка, у заявника щодо відстрочки, є належною підставою для НЕ розгляду заяви про відстрочку.

Суд першої інстанції Позов щодо бездіяльності ТЦК  задовольнив. Та посадовці подали апеляцію. Апеляційний суду, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, зазначив, що  «Вилучення посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 військово-облікового документа ОСОБА_1 відбулося, як ствердив ІНФОРМАЦІЯ_8 , для внесення відповідних змін та завірення начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 не може бути підставою для відмови позивачу у наданні відстрочки за наявності у останнього права на таку.

Однак, як встановлено вище, відповідач жодного рішення за наслідками заяви позивача не прийняв та, відповідно, позивача про таке не повідомив.»

Суд першої інстанції прийняв і логічне, і розумне рішення – у позові задовольнити. Рішення устояло у суді апеляційної інстанції.

ПОВНИЙ ТЕКСТ ПОСТАНОВИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ:

Категорія справи № 380/22107/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Надіслано судом: 17.04.2025. Зареєстровано: 18.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2025.

Дата набрання законної сили: 17.04.2025

Номер судового провадження: А/857/6659/25

Державний герб України

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/22107/24 пров. № А/857/6659/25Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі №380/22107/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання вчинити дії,

суддя в І інстанції Потабенко В.А.,

дата ухвалення рішення 04.02.2025,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення 04.02.2025,

ВСТАНОВИВ :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі апелянт, ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), у якій просить зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 видати ОСОБА_1 військово-обліковий документ згідно постанови Кабінету Міністрів від 16.05.2024 №559 п. п. 14, 18.

В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що в лютому 2023 року на вулиці працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 йому було вручено повістку, на що він подав документи про свій сімейний стан, а саме про те, що здійснює догляд за матір`ю, яка є інвалідом другої групи. Дані щодо цього було оновлено та направлено 12.07.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідні документи на виконаннч вимог Постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024. При цьому ІНФОРМАЦІЯ_2 було вилучено у позивача військово-обліковий документ для внесення відповідних змін та завірення начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також зазначено, що для отримання військово-облікового документа потрібно особисто звернутись до посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказане підтверджується листом відповідача від 05.04.2023 №2877.Також позивач зазначає, що 16.05.2023 звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за матір`ю, яка є інвалідом другої групи, та видати йому відповідний військово-обліковий документ. Усі необхідні документи долучив до заяви. На вказану заяву отримав лист-відповідь від відповідача №5633 від 13.06.2023, в якому було зазначено, що для отримання військово-облікового документу йому необхідно особисто звернутись до посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 у цій справі, позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 16.05.2023 про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.05.2023 про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти відповідне рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки або вмотивовану відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині рішення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції ухвалюючи судове рішення у межах цієї справи вийшов за межі позовних вимог. Зокрема, судом першої інстанції не було досліджено обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, зокрема, підстави відмови ОСОБА_1 у видачі обліково-військово-облікового документа, як зазначено ним особисто в позовній заяві «… згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №559 п. 14, 18 ІНФОРМАЦІЯ_2 зобов`язаний мені видати на протязі 5 днів від дати подачі заяви…».

У спірному рішенні зазначено, що позивачем дотримано процедуру особистого подання (направлення) документів, які, на його думку, підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Постанова №559 від 16.05.2024, на яку посилається позивач, визначає порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа, натомість судом першої інстанції не враховано, що питання надання відстрочки внормовано Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560.

Апелянт у цій апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач не погоджуючись із доводами апеляційної скарги, подав на неї відзив відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи із такого.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач належним чином не розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не прийняв жодного рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то суд в контексті спірних правовідносин може лише зобов`язати відповідача розглянути по суті заяву позивача від 16.05.2023, за результатом чого прийняти відповідне рішення.

Судом першої інстанції наголошено, що вилучення посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 військово-облікового документа ОСОБА_1 для внесення відповідних змін та завірення начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 не може бути підставою для відмови позивачу у наданні відстрочки за наявності у останнього права на таку.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача судом першої інстанції визначено зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача вiд 16.05.2023 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти відповідне рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки, або вмотивовану відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині рішення.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що позивач звернувся до відповідача із заявою на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 вiд 16.05.2023 про надання відстрочки від призову на військову службу по мобілізації.

Таку заяву позивачем подано засобами поштового зв`язку.

До матеріалів позову долучено листи ІНФОРМАЦІЯ_6 на звернення позивача щодо неправлмірних дій ІНФОРМАЦІЯ_3 №2877 від 05.04.2023 та №5633 від 13.06.2023, в яких було зазначено, зокрема, що з метою надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації йому необхідно надати усі підтверджуючі документи для надання відстрочки. Військово-обліковий документ вилучений посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 для внесення відповідних змін та завірення начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ; для отримання військово-облікового документу йому необхідно особисто звернутись до посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Не погоджуюсь з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Крім того, 12.07.2024 позивач скерував Голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про надання відстрочки на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у порядку визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 за №560. Про результати розгляду заяви та прийняте рішення просив повідомити. До вказаної заяви долучено копії відповідних документів, а також докази її скерування відповідачу.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон №2232) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України і діє на теперішній час.

Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні.

Відповідно до ст. 1 Закону №3543 мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

На підставі ч. 1 ст. 22 Закону №3543 громадяни зобов`язані:

- з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період;

- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом.

Статтею 23 Закону №3543 для деяких категорій громадян встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно з абзацом 11 ч. 1 ст. 23 Закону №3543 (в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до відповідача з відповідною заявою 16.05.2023) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Абзац одинадцятий частини першої статті 23 в редакції Закону №2122-IX від 15.03.2022; із змінами, внесеними згідно із Законом №3161-IX від 28.06.2023 викладено у наступній редакції: «які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 статтю 23 викладено у новій редакції, зокрема, визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю (п. 13).

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі Порядок №1487).

Відповідно до п. 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з підпунктом 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку №1487) призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Аналіз наведених правових норм свідчить, що військовозобов`язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Також Порядком №1487 не передбачено обов`язку особистого прибуття військовозобов`язаних до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для повідомлення про зміни їх сімейного стану, стану здоров`я тощо, а також обов`язку особистого прибуття до ТЦК для подання заяви та документів на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Суд звертає увагу, що обов`язок «особисто повідомити» та «особисто прибути» не є тотожним у спірних правовідносинах.

При цьому, відповідачем не ставиться під сумнів, що заява позивача від 16.05.2023 була направлена ним особисто, а не через представника.

Письмовими доказами долученими до матеріалів справи не спростовується те, що внаслідок отримання заяви позивача від 16.06.2023 про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та видачу йому військово-облікового документа, відповідач не прийняв жодного рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або про відмову в наданні такої відстрочки, однак отримав відповіді від ІНФОРМАЦІЯ_7 про те, що для отримання військово-облікового документа йому слід звернутися до відповідача особисто.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі Положення №154, у редакції станом на момент звернення із заявою позивачем) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Згідно з пунктом 7 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Як визначено пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: […] оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; […] розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Відповідно до пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки […] оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік […].

Доцільно зауважити, що апелянт не заперечує факту надходження відповідної заяви від позивача та її отримання.

Отже, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права повинен прийняти рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в такому.

Індивідуальний акт державного органу - це юридична форма рішення суб`єкта владних повноважень, виданого (прийнятого) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк і цей акт породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Проте, відповідач, всупереч приписів нормативно правових актів, за наслідками розгляду заяви позивача про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації від 16.05.2023, не прийняв відповідне рішення про надання/відмову у наданні відповідної відстрочки.

Наведене свідчить, що відповідач допустив протиправну бездіяльність - належним чином не розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не прийняв будь-яке рішення, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання такої бездіяльності протиправною.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який, зокрема, визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі Порядок №560).

Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з пунктом 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Норми Порядку №560 свідчать, що розгляд заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відноситься до дискреційних повноважень відповідача, оскільки до його компетенції відноситься як розгляд документів, що підтверджують право на відстрочку, так і надання оцінки законності підстав для відстрочки з направленням відповідних запитів до органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку тощо.

Доцільно наголосити на тому, що вилучення посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 військово-облікового документа ОСОБА_1 відбулося, як ствердив ІНФОРМАЦІЯ_8 , для внесення відповідних змін та завірення начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 не може бути підставою для відмови позивачу у наданні відстрочки за наявності у останнього права на таку.

Однак, як встановлено вище, відповідач жодного рішення за наслідками заяви позивача не прийняв та, відповідно, позивача про таке не повідомив.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд не може підміняти компетенцію відповідача у зазначених вище питаннях, отже в даному спорі правильним способом захисту порушених прав позивача, з огляду на його дискреційні повноваження, є зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.05.2023 про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти відповідне рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки або вмотивовану відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині рішення.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі №380/22107/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді В. Я. Качмар   Т. В. Онишкевич