ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД (14.07.26) відмовив у апеляційній скарзі ТЦК та СП та вказав, що нотаріально посвідчена заява біологічного батька дитини, яку виховує та утримує вітчим (у якого у шлюбі із матір’ю цієї дитини народилося двоє дітей)

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД (14.07.26) відмовив у апеляційній скарзі ТЦК та СП та вказав, що нотаріально посвідчена заява біологічного батька дитини, яку виховує та утримує вітчим (у якого у шлюбі із матір’ю цієї дитини народилося двоє дітей)

Адвокат Валерій Макеєв

Питання, чи виникає у вітчима, який утримує трьох неповнолітніх дітей ( у т.ч. – біологічним батьком яких він не є) – не нове.

Та у цій справі – «родзинка» - біологічний батько дитини, яку виховує вітчим, надав нотаріально посвідчену заяву про те, що він «Не в стані утримувати дитину», і суд врахував це як належний доказ про те, що вітчим належим чином утримує і власних дітей, і пасинка, що є підставою для відстрочки.

Мотиви рішення: «обов`язок щодо  утримання  пасинка у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо у дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №160/11228/23.

Позивачем надано підтвердження того, що батько дитини  не може надавати належного утримання своєму синові  , яке викладене у формі нотаріально засвідченої копії заяви батька - дієздатного від 28.06.2024 року, про те, що останній стверджує, що не здійснює фінансове утримання та забезпечення своєї дитини та не бере участі у його вихованні та про те, що його син перебуває на вихованні та на повному щомісячному матеріальному та фінансовому утриманні вітчима (в тому числі проживання, навчання, лікування, дозвілля, одяг та Інші витрати)».

Постанова:

Категорія справи № 460/1042/26: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Надіслано судом: 14.07.2026. Зареєстровано: 16.07.2026. Забезпечено надання загального доступу: 17.07.2026.

Дата набрання законної сили: 14.07.2026

Номер судового провадження: А/857/20619/26

Державний герб України

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/1042/26 пров. № А/857/20619/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.;

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі № 460/1042/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,-

суддя у І інстанції Щербаков В.В.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 06 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся у Рівненський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач), в якому просив визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу пiд час мобілізації - ОСОБА_1 . Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлене протоколом від 16.01.2026 №18, щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як чоловікові на утриманні якого перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_3 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивачем не доведено факту перебування дитини ОСОБА_2 на його утриманні та будь-якими документами не підтверджено обов`язку ОСОБА_1 , як вітчима, утримувати пасинка ОСОБА_2 до досягнення ним 18 років відповідно до статті 268 СК України, позаяк, у нього наявні батьки (мати - ОСОБА_3 та батько - ОСОБА_4 ), а до матеріалів справи не додано та судом першої інстанції не досліджено жодних доказів їх неспроможності з поважних причин належно утримувати власного сина. Невиконання батьком ОСОБА_4 обов`язків щодо належного утримання та виховання власного сина ОСОБА_2 , не породжує обов`язку у позивача, як вітчима, утримувати пасинка до досягнення ним 18 років. Апелянт вважає, що ОСОБА_1 перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 має право на участь у виховання її дитини ОСОБА_2 , що свідчить про його добровільну участь у вихованні дитини та не суперечить і не позбавляє його можливості виконання конституційного обов`язку щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, виконання військового обов`язку.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними. Тому, з підстав, викладених у відзиві, просить апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_4 залишити без задоволення.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є військовозобов`язаним, що підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 15.07.2024.

На утриманні позивача перебуває троє дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Відповідно до Рішення Рівненського міського суду від 26 грудня 2012 року у справі №1715/18695/12, в абзаці третьому резолютивної частини вказано, що у випадку окремого проживання сторін після розлучення дитину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 - залишити на проживання з матір`ю.

Відповідно до заяви від 28.06.2024 завіреною приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу, ОСОБА_4 (батько ОСОБА_2 ) ствердив, що його син ОСОБА_2 з 01.03.2014 по теперішній час перебуває на вихованні та повному щомісячному матеріальному та фінансовому утриманні ОСОБА_1 .

Позивач звернувся із заявою про надання відстрочки від мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

За результатами розгляду заяви позивачу повідомлено, що протоколом від 16 січня 2026 року № 18 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомлено, що ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.

Підстави відмови: Зі свідоцтва про народження: ОСОБА_2 у графі батько - позивач не зазначений. Відтак ОСОБА_1 не є батьком цієї дитини. У шлюбі має тільки дві спільні дитини ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) та ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) де зазначений в графі батьком.

Не погоджуєючись з прийнятим рішенням відповідача щодо відмови у наданні відстрочки, позивач звернувся з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав до суду першої інстанції.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а його рішення про відмову у наданні відстрочки ОСОБА_1 , прийняте без урахування всіх обставин справи та є таким, що не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII).

Підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені ст. 23 Закону № 3543-XII.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Згідно з ч.ч. 7, 8 ст. 23 Закону № 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до абз. 9 п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки регламентовано Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 (далі Порядок - № 560).

Відповідно до п.п. 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

- голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

- члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Так, додаток 5 цього Порядку визначає, що документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII є: свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовозобов`язаного (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовозобов`язаного виник обов`язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності), та один з таких документів:

- свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше);

- рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним;

- рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним;

- письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні;

- свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) та документи, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (свідоцтво про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька);

- інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов`язаного за категорією стягнення (характером зобов`язання) стягнення аліментів з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Предметом спору в даній справі є визнання протиправною відмови позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ.

За результатами розгляду заяви та підтверджуючих документів, щодо надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.01.2026 №1334/346 роз`яснено про те, що протоколом №18 від 16.01.2026 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомлено, що заявник підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Зазначено, що до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, не додано документи, які підтверджують право на відстрочку, а саме свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного, що є порушенням порядку звернення, визначеного пунктом 58 постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560. Відповідач зазначив, що зі свідоцтва про народження ОСОБА_2 не встановлено, що він є сином ОСОБА_1 .. Позивач є батьком ОСОБА_5 та ОСОБА_6 згідно їх свідоцтв про народження.

З приводу підстав відмови, суд вказує на те, що Закон №3543-XII та Порядок №560 пов`язує надання відстрочки з підстав, визначених пунктом 3 частини 1 статті 23 даного Закону не питанням батьківства дітей, а перебування неповнолітніх дітей на утриманні заявника.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Рівненським РВ УМВС України в Рівненській області 20.03.2001) 01.03.2014 уклав шлюб з ОСОБА_7 (прізвище після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_8 ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 01.03.2014, Серії НОМЕР_3 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 233.

В шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_8 (свідоцтво про народження від 09.09.2014, Серії НОМЕР_4 , видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 2428) та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 (свідоцтво про народження від 20.04.2018, Серії НОМЕР_5 , видане Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, актовий запис № 990).

Також дружина позивача має сина від першого шлюбу - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 . Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_2 від 26.10.2009 Серії НОМЕР_6 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного Рівненського міського управління юстиції, батьком дитини вказаний ОСОБА_4 , мати ОСОБА_7 .

Згідно Рішення Рівненського міського суду від 26 грудня 2012 року у справі №1715/18695/12, доданого у тому числі до позовної заяви позивачем, розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 . В абзаці третьому резолютивної частини вказано рішення зазначено, що у випадку окремого проживання сторін після розлучення дитину ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 - залишити на проживання з матір`ю.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_7 , виданим Виконавчим комітетом Рівненської міської ради від 20.08.2018, ОСОБА_1 є багатодітним батьком.

Згідно Довідки про склад сім`ї від 12 січня 2026 року №15/09-01/26, яка видана центром надання адміністративних послуг Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області підтверджено, що членами сім`ї позивача, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 є: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_9 .

Позивач звернувся до відповідача із заявою до якої додав: 1) копію паспорта громадянина України; 2) копію картки платника податків; 2) копію свідоцтва про шлюб з ОСОБА_7 від 01.03.2014, Серії НОМЕР_3 ; 3) копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 , 2014 р.н.; 4) копія свідоцтва про народження ОСОБА_5 , 2018 р.н.; 5) копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , 2009 р.н.; 6) Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 грудня 2012 року у справі №1715/18695/12 про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 ; 7) Посвідчення серії НОМЕР_7 , видане Виконавчим комітетом Рівненської міської ради від 20.08.2018, батьків багатодітної сім`ї; 8) Довідку про склад сім`ї від 12 січня 2026 року №15/09-01/26, яка видана центром надання адміністративних послуг Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області; 9) тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 15.07.2024, видане ОСОБА_1 ; 10)повідомлення РТЦК та СП від 20.01.2026 №1334/346 про відмову у наданні відстрочки ОСОБА_1

згідно надісланого повідомлення відповідачем від 20.01.2026 року № 1334/346 у задоволенні заяви про надання відстрочки згідно Протоколу від 16.01.2026 № 18 - було відмовлено. Підставою зазначено - відсутність запису в Свідоцтві про народження ОСОБА_2 про батьківство позивача та не підтвердження факту утримання трьох дітей, у тому числі нерідної дитини ОСОБА_2 , 2009 року народження. Відповідачем згідно надісланого повідомлення зазначено, що у позивача немає права на відстрочку та він підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.

Відповідно до ч.2 та ч.4 ст.3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (ч.2). Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (ч.4).

Відповідно до ч. 1 ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Утримання дітей (аліменти, матеріальне забезпечення) - це в першу чергу матеріальне забезпечення дитини, надання їй необхідних ресурсів для життя: харчування, одягу, житла, медичного обслуговування, освіти тощо. Це обов`язок батьків, закріплений у законодавстві.

Згідно з ч. 1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст. 268 СК України).

Отже вітчим має обов`язок утримувати своїх падчерку та пасинків, лише за сукупності таких обставин:

- такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання;

- вітчим може надавати матеріальну допомогу.

За приписами ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

З аналізу вищевказаних норм випливає, що позивач перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_3 , має право на участь у вихованні її дитини - ОСОБА_2 , оскільки, як встановлено судом, вони проживають однією сім`єю.

При цьому обов`язок щодо його утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо у дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №160/11228/23.

Позивачем надано підтвердження того, що батько дитини ОСОБА_4 не може надавати належного утримання своєму синові ОСОБА_2 , яке викладене у формі нотаріально засвідченої копії заяви батька ОСОБА_2 - дієздатного ОСОБА_4 від 28.06.2024 року, про те, що останній стверджує, що не здійснює фінансове утримання та забезпечення своєї дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та не бере участі у його вихованні та про те, що його син перебуває на вихованні та на повному щомісячному матеріальному та фінансовому утриманні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (в тому числі проживання, навчання, лікування, дозвілля, одяг та Інші витрати).

З урахуванням вищевикладеного, слід зазначити, що діти дружини позивача є членами сім`ї ОСОБА_1 , в утриманні яких він бере безпосередню участь шляхом систематичного надання їм матеріальної допомоги, яка для них є основним джерелом засобів до існування, оскільки неповнолітні особи не здатні самостійно себе утримувати.

За наведених обставин вбачається, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача із зверненням щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та до суду з позовними вимогами про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, надав належні докази наявності правових підстав застосування до нього пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а його рішення про відмову у наданні відстрочки ОСОБА_1 , прийняте без урахування всіх обставин справи та є таким, що не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а отже є протиправним.

Щодо позовних вимог про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження», суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Враховуючи те, що позивач подав усі належні документи для отримання відстрочки від призову згідно п.3 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ, які досліджено судами першої та апеляційної інстанції, та при цьому відповідач не прийняв відповідного рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію є допустимим та найбільш ефективним.

Також, у даній справі слід врахувати положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також відрізних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України"(заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до пункту 3 частини другої татті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. За таких обставин рішення є необґрунтованим.

Крім того, матеріали справи свідчать що спірне рішення відповідача про відмову позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації , на особливий період на підставі татті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вимогам щодо обґрунтованості не відповідає, позаяк прийнято без врахування факту утримання позивачем неповнолітнього сина дружини.

Зазначене свідчить про протиправність такого рішення комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що належним способом захисту порушеного права у даному випадку є визнання протиправною відмовою ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну ідготовку та мобілізацію" та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу з урахуванням висновків суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі № 460/1042/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей   С. М. Шевчук