7 Jun 2025

Восьмий апеляційний адміністративний суд 29.05.25 відмовив у апеляційній скарзі військовій частині, яка відмовила військовому у звільненні на підставі догляду за батьком – особою із інвалідністю, та залишив у силі рішення суду першої інстанції – зобов’яза

Адвокат Валерій Макеєв

Родзинка справи – у мотивуванні військової частині і у відмові, і у апеляційній скарзі – мовляв, під час «усного опитування когось – цей хтось сказав, що у батька військового, який подав рапорт про звільнення, начеб-то є ще один син»J. Де? Хто? – Вч , звісно ж не знає, але вважало, що військовий щось таки від них приховав)

Обставини справи:

Позивач, 16.07.2024 звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 , який є інвалідом другої групи довічно та потребує стороннього догляду.

Задовольняючі позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 282885 від 16.05.2024 та беручи до уваги відсутність інших осіб, окрім позивача - ОСОБА_1 , які можуть доглядати за ОСОБА_2 , у ОСОБА_1 наявні всі підстави для звільнення з військової служби на підставі абз. 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм хворим батьком.

Підставою для звільнення апеляційний суд вказав застосування норми закону: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

При цьому, сполучник «або» розділяє документи, які підтверджують зазначені обставини, та встановлює алтернативу, а саме: медичний висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Апеляційний суд вказав, що враховуючи відсутність інших осіб, окрім позивача - ОСОБА_1 , які можуть доглядати за ОСОБА_2 (батьком позивача), а тому у ОСОБА_1 наявні всі правові підстави для звільнення з військової служби, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком особою з інвалідністю ІІ групи.

Військова частина у апеляційній скарзі посилалась на те, що «згідно усного опитування військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 було встановлено, що батько ОСОБА_1 має ще одного сина», то суд апеляційної інстанції такі вважає голослівними і не бере до уваги, оскільки жодними доказами вказані обставини не підтверджено. Також, не зазначено будь яких даних осіб (прізвища ім`я по батькові тощо), які опитувалися і яким би було відомо про цей факт.

Повний текст Постанови Апел суду 29 05 25

Категорія справи № 460/14381/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Надіслано судом: 29.05.2025. Зареєстровано: 30.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 02.06.2025.

Дата набрання законної сили: 29.05.2025

Номер судового провадження: А/857/9409/25

Державний герб України

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2025 року

Львів

Справа № 460/14381/24

пров. № А/857/9409/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З. М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року (головуючий суддя: Борискін С.А., місце ухвалення - м. Рівне) у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

ОСОБА_1 , 25.11.2024 звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану ОСОБА_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до поданого ним рапорта.

Обґрунтовує позов тим, що позивач звернувся з рапортом до відповідача, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Цей рапорт обґрунтовано тим, що він є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за його батьком, який є інвалідом другої групи довічно та потребує стороннього догляду. До рапорту позивач долучив усі докази, що підтверджують факт існування обставин, що дають йому право на звільнення з військової служби. За результатами розгляду рапорту, не було прийнято позитивного рішення, оскільки до рапорту не додано документів, що підтверджують відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану ОСОБА_1 .

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень військової частини НОМЕР_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що ОСОБА_1 не надано в повній мірі доказів, щодо відсутності у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого чи другого ступеня спорідненості згідно Державного реєстру актів цивільного стану громадян, або неможливості здійснення постійного догляду за ним такими особами через їх самостійну потребу в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 призваний на військову службу до лав Збройних Сил України та на цей час проходить військову службу в в/ч НОМЕР_1 .

До рапорту позивач додав такі документи: нотаріально засвідчена копія паспорту ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 ; нотаріально засвідчена копія РНОКПП ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія паспорта ОСОБА_2 серія НОМЕР_3 ; нотаріально засвідчена копія РНОКПП ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 ; витяг з реєстру територіальної громади про місце реєстрації ОСОБА_1 ; витяг з реєстру територіальної громади про місце реєстрації ОСОБА_2 ; витяг про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 03-13-3539 від 14.08.2024; нотаріально засвідчена копія довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 282885; нотаріально засвідчена копія висновку ЛКК № 266 від 17.05.2024; нотаріально засвідчена копія висновку ЛКК № 122 від 25.06.2024; нотаріально засвідчена копія довідки № 06-35/1677 від 05.08.2024; нотаріально засвідчена копія листа-відповіді № 1734-02/17 від 05.08.2024; нотаріально засвідчена копія акту обстеження № 353 від 04.07.2024; нотаріально засвідчена копія листа-відповіді № 814/1401-3415-04-05 від 02.07.2024; нотаріально засвідчена заява № 2452 № 03.07.2024; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_5 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть матері ОСОБА_2 - ОСОБА_3 серії НОМЕР_6 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження доньки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 серія НОМЕР_7 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть доньки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 серії НОМЕР_8 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_2 . НОМЕР_9 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_5 серії НОМЕР_10 від 18.03.2024; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження брата ОСОБА_2 - ОСОБА_6 серія НОМЕР_11 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть брата ОСОБА_2 - ОСОБА_6 серії НОМЕР_12 ; нотаріально засвідчена копія витягу з державного реєстру актів цивільного стану про народження брата ОСОБА_2 - ОСОБА_7 № НОМЕР_13 від 13.07.2024; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть брата ОСОБА_2 - ОСОБА_7 серії НОМЕР_14 .

Листом від 01.09.2024 № 2162 Військова частина НОМЕР_1 повідомила про відсутність підстав для звільнення з військової служби у ЗСУ, оскільки до рапорту не додано документів, що підтверджують відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня спорідненості особи, яка є особою з інвалідністю та потребує стороннього догляду.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі Закон № 389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч. 2 ст. 2 Закон № 389-VIII).

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до абз. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 3543-XII: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 призваний на військову службу до лав Збройних Сил України та на цей час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ визначено виключний перелік підстав звільнення військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Так, згідно з абз.8 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ під час воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби, зокрема, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

Системний аналіз наведеної правової норми надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що військовослужбовці які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану, за таких умов:

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1905.2009 за № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція).

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції).

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п. 14.10 Інструкції).

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 282885 від 16.05.2024, ОСОБА_2 (батько позивача) є пенсіонером, група інвалідності ІІ з 16.05.2024 безстроково, потребує постійного стороннього догляду та допомоги (а. с. 30).

Згідно висновку лікарсько-консультативної комісії № 122 від 25.06.2024 КНП «Сарненський ЦПМСД» ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду (а. с. 35).

Факт родинних відносин між позивачем та ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 06.03.1978.

Із Витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 03-13-3539 від 14.08.2024 вбачається, що ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_2 (батько позивача) зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Інші зареєстровані особи за вказаною адресою відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи матір та батько ОСОБА_2 (батька позивача) - ОСОБА_3 та ОСОБА_8 померли, що пітдверджується свідоцтвами про смерть серії НОМЕР_6 від 20.07.1998 та серії НОМЕР_15 від 27.01.1993 виданих Стрільською сільською радою Сарненського району Рівненської області (а. с. 42-43).

Також, позивачем до рапорту були долучені нотаріально засвідчені копії свідоцтва про смерть доньки ОСОБА_2 (батька позивача) - ОСОБА_4 (сестри позивача) серії НОМЕР_8 від 11.10.2011 видане Кам`яне-Случанською сільською радою Сарненського району Рівненської області (а. с. 48), свідоцтво про смерть дружини ОСОБА_2 (батька позивача) - ОСОБА_5 (матір позивача) серії НОМЕР_10 від 18.03.2024 видане Кам`яне-Случанською сільською радою Сарненського району Рівненської області від 18.03.2024 (а. с. 47); свідоцтво про смерть брата ОСОБА_2 (батька позивача) - ОСОБА_6 серії НОМЕР_12 видане Сарненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Сарненському районі Рівненської області від 12.07.2024 (а. с. 53); свідоцтво про смерть брата ОСОБА_2 (батька позивача) - ОСОБА_7 серії НОМЕР_14 видане Стрільською сільською радою Сарненського району Рівненської області від 23.04.2006 (а. с. 52).

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач, 16.07.2024 до рапорту про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 «Про військовий обов`язок і військову службу» подав довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 282885 від 16.05.2024, висновок лікарсько-консультативної комісії № 122 від 25.06.2024 та враховуючи відсутність інших осіб, окрім позивача - ОСОБА_1 , які можуть доглядати за ОСОБА_2 (батьком позивача), а тому у ОСОБА_1 наявні всі правові підстави для звільнення з військової служби, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком особою з інвалідністю ІІ групи.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану ОСОБА_1 є протиправною.

Щодо зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до поданого рапорта, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, установивши достатність підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо звільнення позивача відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що необхідно зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

Аналогічні висновки щодо способу захисту порушених прав у подібних правовідносинах, викладено у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24.

Щодо покликання відповідача в апеляційній скарзі, що згідно усного опитування військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 було встановлено, що батько ОСОБА_1 має ще одного сина, то суд апеляційної інстанції такі вважає голослівними і не бере до уваги, оскільки жодними доказами вказані обставини не підтверджено. Також, не зазначено будь яких даних осіб (прізвища ім`я по батькові тощо), які опитувалися і яким би було відомо про цей факт.

Крім цього, згідно з процесуальним законодавством (ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України), обов`язок доказування належить стороні, яка стверджує обставини, що мають юридичне значення. Оскільки відповідач (суб`єкт владних повноважень) в апеляційній скарзі наполягав на помилковості висновків суду першої інстанції, то він і мав надати докази наявності у позивача членів сім`ї першого чи другого ступеня спорідненості, зазначити конкретних осіб та довести можливість їх участі у здійсненні догляду, однак скаржник цього не зробив.

Щодо заявленого в апеляційній скарзі клопотання про витребування від Сарненського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, витяги з реєстру ДРАЦС, що стосуються ОСОБА_2 (батька позивача) та його родичів першого та другого ступеня спорідненості, то суд апеляційної інстанції відхиляє таке клопотання, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 КАС України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Аналіз наведених вище норм процесуального права, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що доказування в адміністративному судочинстві це діяльність уповноважених суб`єктів судового адміністративного процесу на збір та подання інформації про певні події, дії або стан, чи витребування судом такої інформації за клопотанням учасників справи чи їх представників, або за власною ініціативою суду для її дослідження адміністративним судом та подальшої оцінки. Для реалізації принципу змагальності, диспозитивності та рівноправності, зокрема, позивачі здійснюють доказову діяльність в адміністративному судочинстві.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ст. 308 КАС України встановлено межі перегляду судом апеляційної інстанції.

Так, згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, за встановлених обставин цієї справи, в контексті наведених вимог процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що клопотання про витребування доказів задоволенню не підлягає, оскільки відповідачем не подано доказів неможливості самостійно надати документи, тобто військовою частиною НОМЕР_1 не обґрунтовано неможливість подання доказів, які вона просить витребувати, з причин, що не залежали від неї. Крім цього, таке клопотання не конкретизоване щодо яких осіб необхідно витребувати витяги з реєстру ДРАЦС, їх прізвища, ім`я, по батькові, дата, місяць, рік народження, місце народження та інше.

Щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн, то суд апеляційної інстанції зазначає, що в апеляційній скарзі не наведено доводів стосовно того, що сума витрат в розмірі 5000 грн, яку позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню або така є не співмірною з огляду на предмет розглядуваного спору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що, на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. Оскільки, в матеріалах справи наявні документи які підтверджують надання правничої допомоги в суді першої інстанції, зокрема: договір про надання правової допомоги № 13/1124-1 від 13.11.2024, додаток № 1 до Договору № 13/1124-1 від 13.11.2024, опис послуг наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю., ордер про надання правничої допомоги серії ВІ № 1260294 від 22.11.2024 (а. с. 55-59).

Таким чином, апеляційна скарга військової частини НОМЕР_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі № 460/14381/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда судді О. Б. ЗаверухаЗ. М. Матко