4 Oct 2025

Якщо чоловік має докази про зняття його з військового обліку, то як вручення йому повістки, так і направлення на ВЛК – є протиправними, - Постанова Восьмого Апеляційного Адміністративного суду від 29.09.25

Адвокат Валерій Макеєв

Чоловіка на автомобілі зупинили на блокпосту та виписали направлення на проходження ВЛК, від якого він відмовився, мотивуючи це тим, що він знятий з військового обліку, а якщо і буде проходити ВЛК – то тільки за місцем своєї реєстрації.

ТЦК виніс Постанову про притягнення чоловіка до відповідальності за відмову від проходження ВЛК – штраф 25 500 грн.

Чоловік оскаржив штраф до суду. Суд першої інстанції відмовив у позові, а от Апеляційний суд скаргу чоловіка задовольнив – штраф скасував.

Ключове: «Апеляційний суд зазначає, що відповідно до військового квитка, позивач знятий з військового обліку згідно п.п.214 п.5 ст. 37 ЗУ «Про ВО та ВС» 25.11.2019».

А отже будь-які дії в досліджуваному судом випадку щодо звіряння військово-облікових даних, проходження військово-лікарської комісії для встановлення ступеня придатності до військової служби розцінюються судом апеляційної інстанції як протиправні, оскільки особа, яка знята з військового обліку, ані статусу військовозобов`язаної ані статусу резервіста не має, а відтак і не підпадає під мобілізаційні заходи.

І родзинка Постанови: Апеляційний суд зазначив, що залучення свідками працівників ТЦК - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до фіксування адміністративного правопорушення є свідченням протиправності дій відповідача.

ПОВНИЙ ТЕКСТ ПОСТАНОВИ СУДУ:

Категорія справи № 161/6198/25: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Надіслано судом: 29.09.2025. Зареєстровано: 01.10.2025. Забезпечено надання загального доступу: 02.10.2025.

Дата набрання законної сили: 29.09.2025

Номер судового провадження: А/857/25615/25

Державний герб України

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 161/6198/25 пров. № А/857/25615/25

суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І

Запотічного І.І.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 червня 2025 року (головуючий суддя Олексюк А.В.), ухвалене у відкритому судовому засіданні у м. Луцьк у справі №161/6198/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

02 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив визнати дії протиправними та скасувати постанови №741 та №742 від 04 листопада 2024 року про адміністративне правопорушення за ч.2 ст 210-1 та ч. 3 ст. 210 КУпАП відповідно.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 червня 2025 року в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у Постанові від 18.07.2020 р. у справі №216/5226/16-а, де Верховний Суд зазначав, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, виходив з того, що оскаржувані постанови були правомірно винесено ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`язку з тим, що позивач допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в умовах особливого періоду, а саме відмовився від проходження військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачем подана апеляційна скарга, просить рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 червня 2025 року скасувати та позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в обґрунтування вини позивача у вчинені даних адміністративних правопорушень. Апелянт зазначає, що згідно інформації з реєстру ОСОБА_2 16 липня 2024 р. були уточнені всі дані, що не було враховано судом першої інстанції. Зазначає, що з протоколу №417 неможливо встановити хто ж саме, на думку посадових осіб відповідача, вчинив адміністративне правопорушення, оскільки у протоколі №417 зазначено наступне: «Своїми діями громадянин ОСОБА_3 вчинив адміністративне правопорушення...». Звертає увагу суду апеляційної інстанції на той факт, що скаржником у заяві про уточнення позовних вимог було чітко зазначено той факт, що згідно чинного законодавства України, штраф ТЦК та СП за декілька порушень - є незаконним.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції за протоколом про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210-1 КУпАП №416 від 31.10.2024 р. встановлено, що 31 жовтня 2024 року громадянин ОСОБА_1 близько 12 год. 45, був доставлений працівниками Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час звіряння військово-облікових даних ОСОБА_1 встановлено, що 31.10.2024 приблизно о 08 год. 00 хв. відповідно до Указу Президента України №. 65/2022 «Про загальну мобілізацію», згідно ч. 7 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22. Закону Украли «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п.79 «Порядку організації т введення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затвердженого постановою КМУ від. 30.12.2022 №1478, уповноваженим працівником ІНФОРМАЦІЯ_2 була спроба вручення повістки №333 від 31.10.2024р. на блокпосту «Шепетин» Кременецького району Тернопільської області громадянину ОСОБА_1 про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 31.10.2024 о 08 год. 45 хв, з метою звіряння військово-облікових даних, проходження військово-лікарської комісії та визначення призначення на особливий період, однак ОСОБА_1 від підпису та отримання повістки відмовився, у зв`язку з чим у присутності 2-ох свідків було складено Акт підмови від отримання повістки. Разом з тим, на визначену дату та час ОСОБА_4 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з`явився. Будь-яких підтверджуючих документів, які б засвідчували поважність прибуття у визначений термін не надано. Таким чином, громадянин ОСОБА_1 здійснив правопорушення, вчинене в особливий період, а саме не з`явився під час загальної мобілізації до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк зазначений у повістці, чим порушив вимоги ч. 1, ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про оборону України», вчинив правопорушення передбачене ч. 2 ст. 210-1 КУпАП. Зазначено, що до протоколу додається копія повістки №333 від 31.10.2024, копія акта відмови від повістки, паспорта ОСОБА_4 , копія військового квитка НОМЕР_1 .

Протоколом про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст.210-1 КУпАП №417 від 31.10.2024р. вбачається, що 31 жовтня 2024 року громадянин ОСОБА_1 близько 12 год. 45, був доставлений працівниками Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час звіряння військово-облікових даних ОСОБА_1 встановлено, що 31.10.2024 приблизно о 08 год. 00 хв. на блокпосту «Шепетин» Кременецького району Тернопільської області відповідно до Указу Президента України № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», згідно ч. 7. ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п.79 «Порядку організації та введення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022№1487, уповноваженим працівником ІНФОРМАЦІЯ_2 було встановлено, що даним громадянином була пройдена військово-лікарська комісія ще у 2005 році. Для встановлення ступеня придатності до військової служби громадянину ОСОБА_1 було видано направлення №3118 від 31.10.2024 року для проходження військово-лікарської комісії в ІНФОРМАЦІЯ_3 , від якої громадянин ОСОБА_1 відмовився мотивуючи тим, що бажає її проходити в місті Луцьк за місцем прописки та відсутності медичних документів підтверджуючих стан його здоров`я. За даним фактом на громадянина ОСОБА_1 був складений акт про відмову в проходженні військово-лікарської комісії за підписом свідків. Таким чином, громадянин ОСОБА_1 своїми діями (бездіяльністю) порушив вимоги ст. 22 ч.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вимоги абз. 3,5 ч.10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу, а саме відмовився від проходження військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначено, що до протоколу додається копія паспорта ОСОБА_4 , копія військово-облікового документа та копія направлення на ВЛК від 31.10.2024, копія акта відмови від проходження ВЛК.

Постановою №741 від 04.11.2024 зазначено, що 31 жовтня 2024 року громадянин ОСОБА_1 близько 12 год. 45, був доставлений працівниками Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час звіряння військово-облікових даних ОСОБА_1 встановлено, що 31.10.2024 приблизно о 08 год. 00 хв. відповідно до Указу Президента України №. 65/2022 «Про загальну мобілізацію», згідно ч. 7 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22. Закону Украли «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п.79 «Порядку організації т введення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затвердженого постановою КМУ від. 30.12.2022 №1478, уповноваженим працівником ІНФОРМАЦІЯ_2 була спроба вручення повістки №333 від 31.10.2024р. на блокпосту «Шепетин» Кременецького району Тернопільської області громадянину ОСОБА_1 про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 31.10.2024 о 08 год. 45 хв, з метою звіряння військово-облікових даних, проходження військово-лікарської комісії та визначення призначення на особливий період, однак ОСОБА_1 від підпису та отримання повістки відмовився, у зв`язку з чим у присутності 2-ох свідків було складено Акт підмови від отримання повістки. Разом з тим, на визначену дату та час ОСОБА_4 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з`явився. Будь-яких підтверджуючих документів, які б засвідчували поважність прибуття у визначений термін не надано. Таким чином, громадянин ОСОБА_1 здійснив правопорушення, вчинене в особливий період. а саме не з`явився під час загальної мобілізації до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк зазначений у повістці, чим порушив вимоги ч. 1, ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про оборону України», вчинив правопорушення передбачене ч. 2 ст. 210-1 КУпАП. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП та накладено штраф в розмірі 25500 грн.

Постановою №742 від 04.11.2024 зазначено, що 31 жовтня 2024 року громадянин ОСОБА_1 близько 12 год. 45 , був доставлений працівниками Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 Під час звіряння військово-облікових даних ОСОБА_1 встановлено, що 31.10.2024 приблизно о 08 год. 00 хв. на блокпосту «Шепетин» Кременецького району Тернопільської області відповідно до Указу Президента України № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», згідно ч. 7. ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п.79 «Порядку організації та введення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 №1487, уповноваженим працівником ІНФОРМАЦІЯ_2 було встановлено, що у даним громадянином була пройдена військово-лікарська комісія ще у2005році. Для встановлення ступеня придатності до військової служби громадянину ОСОБА_1 було видано направлення № 3118 від 31.10.2024 року для проходження військово-лікарської комісії в ІНФОРМАЦІЯ_3 , від якої громадянин ОСОБА_1 відмовився мотивуючи тим, що бажає її проходити в місті Луцьк за місцем прописки, та відсутності медичних документів підтверджуючих стан його здоров`я. За даним фактом на громадянина ОСОБА_1 був складений Акт про відмову в проходженні військово-лікарської комісії за підписом свідків. Таким чином, громадянин ОСОБА_1 своїми діями (бездіяльністю) порушив вимоги ст.22 ч.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вимоги абз. 3,5 ч.10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу, а саме відмовився від проходження військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визнано громадянина ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено штраф в розмірі 25500 грн.

Вважаючи вказані постанови такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Так, згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

На виконання вимог частини 10 статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.

Водночас правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).

Відповідно до абзацу 2 частини 1 та частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до абзацу 2 пункту 56 «Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 р. № 352 (далі - Положення № 352) оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до пункту 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

На виконання пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Отже, саме на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки законодавцем покладено обов`язок здійснювати заходи оповіщення та призову громадян.

Водночас, військовозобов`язані чи резервісти повинні прибути за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, вказані у повістці, а у разі неможливості прибуття, повідомити Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про поважність причин не прибуття за повісткою.

Як це встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, постановою по справі про адміністративне правопорушення № 742 від 04.11.24, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено штраф у розмірі 25500,00 грн у зв`язку з порушенням ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Судом апеляційної інстанції окрім іншого встановлено, що постановою по справі про адміністративне правопорушення № 741 від 04.11.24, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 25500 ,00 грн у зв`язку з порушенням ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.

Відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Статтею 210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період -тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до статті 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Водночас, статтею ж 36 КУпАП передбачено, що якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом, стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Так, підстава для прийняття оспорюваних рішень, як зазначив відповідач, була відмова позивача від отримання повістки та від проходження військово-лікарської комісії в ІНФОРМАЦІЯ_3 для встановлення ступеня придатності до військової служби, що заперечується позивачем з підстав надання відповідачу військового квитка, в якому міститься інформація про не придатність позивача до військової служби.

Водночас апеляційний суд зазначає, що відповідно до військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , про який зазначено відповідачем у Протоколі №416 від 31.10.2024 р., позивач знятий з військового обліку згідно п.п.214 п.5 ст. 37 ЗУ «Про ВО та ВС» 25.11.2019.

Зазначені обставини залишились поза увагою суб`єкта владних повноважень, який складав протоколи по справах про адміністративні правопорушення, а згодом і вирішував питання притягнення позивача до адміністративної відповідальності за такими протоколами. Такі обставини залишили і поза межами оцінки суду першої інстанції.

Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

В продовження оцінки дій відповідача суд апеляційної інстанції звертає увагу, що зазначення у протоколах про адміністративне правопорушення №416 та №417 від 31.10.2024 в якості адрес свідків юридичної адреси ІНФОРМАЦІЯ_2 (« АДРЕСА_1 ») суперечить вимогам законодавства, та вказує, що такі складені з порушеннями процесуального порядку, ст. 256 КУпАП.

Залучення свідками працівників ТЦК - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до фіксування адміністративного правопорушення є свідченням протиправності дій відповідача, оскільки в силу приписів ст. 272 КУпАП, зазначені посадові особи відповідача не можна вважати свідками у справі про адміністративне правопорушення, оскільки такі є особами зацікавленими, а відтак не можуть свідчити про обставини, що підлягають установленню по даній справі.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Водночас слід вказати, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.

Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, в супереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, суб`єкти владних повноважень у цій справі, який виніс оскаржувані постанови, не виконав обов`язок доказування щодо їх правомірності.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки відповідач порушивши порядок фіксування правопорушення та за відсутністю в матеріалах справи доказів вчинення адміністративного правопорушення, не довів правомірності своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а відтак відсутні правові підстави для визнання позивача таким, що такі правопорушення вчинив, що має наслідком оскаржувані постанови № 741 та №742 від 04.11.2024 скасувати як такі, що не відповідають вимогам КУпАП України, а провадження у справах про адміністративне правопорушення за ч.2 ст. 210-1 та за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до п. 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01 січня 2025 року становить 3028 грн. Отже, судовий збір, який підлягає сплаті за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення з врахуванням 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить (3028*0,2 = 605,60).

Позивачем сплачено за дві позовні вимоги 968,96гр. з врахуванням коефіцієнта 0,8 та подачі позову через «Електронний суд», та відповідно за подання апеляційної скарги 1453,44грн. Отже такі суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 241, 243, 286, 308, 311, 317, 321, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 червня 2025 року у справі № 161/6198/25 скасувати та позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову № 741 від 04.11.2024 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу у розмірі 25500,00 грн., а справу про адміністративне правопорушення закрити

Визнати протиправною та скасувати постанову № 742 від 04.11.2024 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу у розмірі 25500,00 грн., а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРОПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) грн 44 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний