Якщо у члена сім’ї, який потребує постійного догляду, є двоє рідних, один із яких – військовозобов’язаний, та проживає в Україні, а інший ( інша) – постійно проживає за кордоном, то обов’язок по догляду за особою із інвалідністю покладається саме на військ

Дуже цікаві мотиви судового рішення.

ТЦК майже завжди відмовляють у відстрочці «По догляду», якщо окрім військовозобовязаного є ще особи, які, за версією ТЦК , мали б здійснювати постійний догляд за особою, яка того потребує.

Та є ньюанс, суд вказав, що така особа, що має обов’язок по догляду, має бути не тільки членом сім’ї, а і працездатною особою.

А особи, що  не проживають в Україні та є відсутніми біля особи з інвалідністю не вважаються працездатною особою у розумінні Закону України "Про зайнятість населення", а тому не відноситься до числа працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати особу з інвалідністю.

У розумінні п. 16 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про зайнятість населення" працездатні особи - особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров`я здатні до активної трудової діяльності.

Тобто особи, які не проживають в Україні та є відсутньою біля особи з інвалідністю не вважаються працездатними особами у розумінні Закону України "Про зайнятість населення", а тому не відноситься до числа працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати особу з інвалідністю.

Повний текст рішення суду:

Категорія справи № 120/16466/23: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо.

Надіслано судом: 19.03.2024. Зареєстровано: 21.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 22.03.2024.

Дата набрання законної сили: 16.07.2024 (частково)

Результат оскарження 16.07.2024 Сьомий апеляційний адміністративний суд: скасовано судове рішення частково із залишенням позовної заяви без розгляду повністю або частково

Номер судового провадження: не визначено

Державний герб України

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

м. Вінниця

19 березня 2024 р.           Справа № 120/16466/23

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятої відповідачем відмови у наданні відстрочки від мобілізації. Зокрема, позивач наголошує, що має право на відстрочку від мобілізації згідно п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідачем із пропущенням строку звернення до суду подано відзив на позовну заяву, у якій позивач заперечує проти задоволення позову.

Суд приймає вказаний відзив, з огляду на те, що у вказаному міститься необхідна інформація для розгляду справи по суті. Зокрема, увесь перелік документів, що був наданий позивачем при зверненні до відповідача.

До суду надійшло клопотання від позивача щодо проведення розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Ознайомившись з наявними матеріалами справи, суд встановив наступне.

За загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 6 ст. 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч. 7 ст. 262 КАС України).

Суд зауважує, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні із викликом сторін має бути належним чином обґрунтоване.

Разом з тим, подане учасником справи клопотання не містить жодних обґрунтувань щодо необхідності проведення судового засідання.

Судом враховано, що за правилами процесуального законодавства позивач має право подавати до суду відповідь на відзив, заяви, клопотання та заперечення. Пояснення надаються третіми особами щодо позову або відзиву. Подавати додаткові докази по справі позивач має право відповідно до процесуального законодавства до розгляду справи по суті, що розпочинається через тридцять днів після відкриття провадження у справі (ст. 79, ч. 2, ч. 3 ст. 262 КАС України).

Суд також зазначає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі є незначної складності та не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відтак, вказане клопотання задоволенню не підлягає.

Ознайомившись з наявними матеріалами справи, суд зазначає наступне.

19.06.2023 року позивач отримав повістку для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач  звернувся до відповідача із заявою про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв`язку з тим, що його батько є особою з інвалідністю 2 групи. До вказаної заяви позивач долучив, зокрема довідку про те, що дружина батька ОСОБА_2 проживає закордоном.

Відповідач листом від 21.07.2023 року № 5941 повідомив позивача про необхідність надання документів, які підтверджують відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати особу з інвалідністю.

Так,  позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про надання йому відстрочки, додавши до заяви, зокрема довідки, видані посольством України в Республіці Австрія.

Разом з тим, відповідачем листом від 25.09.2023 року № 8511 повідомлено про відсутність прав на відстрочку від призову на військову службу, з огляду на те, що надані матеріали звернення не містять належних, достовірних та достатніх доказів відсутності у особи з інвалідністю інших, окрім заявника, працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону його утримувати.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

В силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Статтею 1 Закону України  від  21.10.1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Абзацом 5 статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону № 3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Поряд з цим статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно із положеннями абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Як слідує з матеріалів справи, позивач вважає, що він має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно цього положення, оскільки має батька з інвалідністю  II групи, у зв`язку з чим звернувся до відповідача із вимогою про надання йому відстрочки.

"Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487, визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).

Відповідно до пункту 2 "Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з підпунктом 8 пункту 1 "Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів" (додаток 2 до "Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів") призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

З урахуванням зазначеного, військовозобов`язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, судом встановлено, що позивачем при зверненні до ІНФОРМАЦІЯ_2 було надано, зокрема свідоцтво про його народження, пенсійне посвідчення батька ОСОБА_3 , довідку від асоціації органів самоорганізації населення м. Вінниці квартального комітету/комітету мікрорайону про те, що зі слів ОСОБА_3 його дружина ОСОБА_2 не проживає з 2022 року та проживає закордоном, довідку Посольства України в Республіці Австрії про те, що ОСОБА_4 тимчасово проживає в Республіці Австрія та має дозвіл на проживання на території Республіки Австрія зі статусом особи, що має "тимчасовий захист", довідку Посольства України в Республіці Австрії про те, що ОСОБА_5 тимчасово проживає в Республіці Австрія та має дозвіл на проживання на території Республіки Австрія, довідку Посольства України в Республіці Австрії про те, що ОСОБА_6 тимчасово проживає в Республіці Австрія та має дозвіл на проживання на території Республіки Австрія зі статусом особи, що має "тимчасовий захист".

До суду позивачем було надано довідку асоціації органів самоорганізації населення м. Вінниці квартального комітету/комітету мікрорайону від 04.12.2023 року № 871 про те, що за адресою місця реєстрації батька позивача до складу зареєстрованих осіб входять: ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_7 (донька), ОСОБА_1 (син).

Окрім того, суд критично ставиться до доводів відповідача щодо того , що останній позбавлений можливості достовірно ідентифікувати ким є ОСОБА_7 для батька позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" до Реєстру заносяться та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості про призовників, військовозобов`язаних та резервістів: персональні дані;  службові дані.

До персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать, зокрема відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження) та відомості про сімейний стан особи та членів її сім`ї (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), а також дітей) (ст. 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів").

Разом з тим, відповідачем у відмові не вказано жодних відомостей щодо наявності у позивача інших членів сім`ї, аніж ті щодо якого надано відповідні документи.

Відповідно до положень СК України, утриманням є вид правовідносин, у межах яких одна фізична особа зобов`язана надавати іншій фізичній особі матеріальну підтримку в грошовій (як правило) або в натуральній формі у випадках та за дотримання умов, визначених законом або договором про надання утримання, а інша фізична особа має право вимагати від першої фізичної особи виконання обов`язку щодо надання утримання.

Згідно з положеннями статті 45 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Окрім того, частиною 1 статті 202 СК України регламентовано, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Тобто, на дружину та на доньку батька позивача законодавством покладено обов`язок щодо утримання непрацездатного батька з інвалідністю.

Разом з тим, абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ міститься відмітка щодо того, що особи зобов`язані відповідно до закону утримувати особу з інвалідністю має відноситься до числа працездатних осіб.

У розумінні п. 16 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про зайнятість населення" працездатні особи - особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров`я здатні до активної трудової діяльності.

Тобто особи, які не проживають в Україні та є відсутньою біля особи з інвалідністю не вважаються працездатними особами у розумінні Закону України "Про зайнятість населення", а тому не відноситься до числа працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати особу з інвалідністю.

Згідно п. "в" пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 ПК України нерезиденти - це фізичні особи, які не є резидентами України.

Положеннями п. "в" пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні, якщо особа має місце постійного проживання також: в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв`язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від`їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім`ї або її реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності.

Таким чином, щоб бути резидентом відповідної країни необхідно: мати місце проживання; та/або строк перебування у країні повинен бути не менше 183 днів протягом року; та/або мати місце знаходження центру життєвих інтересів.

Разом з тим, довідки надані позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_2 містять відомості щодо тимчасового проживання сестри позивача ОСОБА_8 та  матері позивача ОСОБА_9 та бабусі ОСОБА_4 , за кордоном. Зокрема, у вказаних довідках зазначено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 з 11.03.2022 року зареєстровані та проживають в Австрії на підставі дозволу на проживання на території республіки Австрії, зі статусом особи, що мають "тимчасовий захист", а ОСОБА_5 зареєстрована та проживає в Австрії з 10.12.2015 року та з 15.12.2020 року має дозвіл на місце проживання на території республіки Австрії.

Тобто, особи, що  не проживають в Україні та є відсутніми біля особи з інвалідністю не вважаються працездатною особою у розумінні Закону України "Про зайнятість населення", а тому не відноситься до числа працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати особу з інвалідністю.

Аналізуючи оскаржувану відмову, суд звертає увагу, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Отже, у випадку наданні відмови у відстрочки відповідач зобов`язаний вказати вичерпні обґрунтування та мотивацію такої відмови.

Суд звертає увагу, що у спірній відмові відповідачем зазначено про ненадання доказів відсутності інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати батька позивача особи з інвалідністю ІІ групи.

Однак, яких саме доказів бракує для підтвердження вказаних обставин, у спірній відмові не зазначено. Крім того, суд звертає увагу, що позивачем для вирішення питання про надання відстрочки надано на власний розсуд документи, які на його думку підтверджують право, визначене абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII.

При цьому, суд наголошує, що нормами чинного законодавства не передбачено чіткого та вичерпного переліку документів, які позивач повинен був надати відповідачу для отримання відстрочки, що покладає на відповідача певне дискреційне право у спірних правовідносинах. З вказаних підстав суд вважає, що відповідач, у випадку, якщо поданих документів для відстрочки було недостатньо для підтвердження відсутності інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати мати позивача, повинен був зазначити чітко, який саме документ необхідно подати позивачем та/або самостійно звернутись до компетентних органів для встановлення повідомлених позивачем обставин.

Попри вказане, відмова містить лише формальне зазначення підстав для її прийняття, без проведеного аналізу поданих позивачем документів для відстрочки щодо проживання інших членів сім`ї закордоном,  та без належних обґрунтувань та вмотивованості наданої відмови.

Таким чином, сам по собі факт дотримання відповідачем процедури прийняття відмови у наданні відстрочки без належного обґрунтування такої відмови є недостатньою та безумовною підставою для висновку про правомірність прийнятого рішення.

Суд не може вважати правомірною відмову, оскільки рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 є необґрунтованим та невмотивованим, не містить оцінки наданої суб`єктом владних повноважень поданим позивачем документам та доводів неможливості прийняття до уваги тих чи інших документів.

Щодо належного способу відновлення порушеного права позивача суд зазначає наступне.

Згідно наявних в матеріалах справи документах позивач стверджує, що має право на відстрочку від мобілізації на підставі п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII.

Водночас, зі змісту листа неможливо встановити, які саме документи досліджувались, приймались чи не приймались до уваги відповідачем та з яких підстав.

При цьому, суд дійшов висновку, що обов`язком перевіряти достовірність поданих документів та у випадку сумніву у їх відповідності звертатись до компетентних органів для встановлення повідомлених позивачем обставин наділений саме відповідач.

У зв`язку із вказаним, оскільки відповідачем неналежно та формально розглянуто питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивача на підставі п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII, суд вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах буде зобов`язання відповідача повторно розглянути питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII та прийняти відповідне обґрунтоване рішення по суті питання з урахуванням висновків суду.

З вказаних підстав суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.4 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У зв`язку із частковим задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Визнати протиправною та скасувати відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у  наданні ОСОБА_1 відстрочки, оформлену листом від 25.09.2023 року № 8511.

Зобов`язати відповідача повторно розглянути питання про надання ОСОБА_1  відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII та прийняти відповідне  рішення з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині цього судового рішення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 536,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя                                                                      Альчук Максим Петрович