ЄСПЛ, розглядаючи заяву громадянина України, зосередився на питанні: чи має Уряд України повноваження ухвалювати правила обмеження конституційних прав?

Позивач у справі № 600/2520/22-а, ОСОБА_7 , після відмови в задоволенні його касаційної скарги (постанова КАС ВС від 09.03.2023, витяги наведено вище) звернувся до ЄСПЛ зі індивідуальною заявою про порушення Україною його прав, викладених в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколах до неї; стверджував, що обмеження виїзду за кордон під час війни є незаконним згідно з національним законодавством та таким, що порушує як його право на свободу пересування згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції, так і його право на повагу до приватного життя відповідно до статті 8 Конвенції.

ЄСПЛ не визнав заяву ОСОБА_7 неприйнятною; на розгляді ЄСПЛ перебувають заяви ще двох громадян України ( ОСОБА_8 , заява №57699/22; ОСОБА_9 , заява 29499/23), що також звернулися про ЄСПЛ порушення Україною її зобов`язань за Конвенцією щодо заборони на виїзд з країни в умовах воєнного стану (https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-230040, https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-229070).

ЄСПЛ виклав обставини справи за заявою ОСОБА_7 (позивача у справі № 600/2520/22-а, на яку покликається відповідач у цій справі) таким чином:

«15.05.2022 заявник намагався виїхати з території України. Він надав прикордоннику закордонний паспорт та військовий квиток із відміткою про виключення з військового обліку як раніше судимого. Прикордонна служба не пропустила заявника через кордон, зазначивши, що він не надав документів, які підтверджують наявність у нього законних підстав для виїзду з країни. Які саме документи не було подано, не уточняється. У письмовій відмові, наданій заявнику, є посилання на Указ № 64/2022 Президента України, яким з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, а також на Закон України «Про правовий режим воєнного стану».

26.06.2022 заявник оскаржив законність відмови в Київському окружному адміністративному суді. 15.12.2022 Київський окружний адміністративний суд ліквідовано, а справу передано до нового суду. Провадження ще не завершено.

18.05.2022 заявник вдруге намагався виїхати за межі країни, подавши той самий комплект документів, але отримав повторну відмову з тих же підстав. Заявник оскаржив законність відмови в Чернівецькому адміністративному суді, посилаючись, зокрема , на те, що жоден із законів не містить заборони на виїзд чоловіків з країни, а встановлення такої заборони підзаконними актами суперечить Конституції. 17.10.2022 Чернівецький адміністративний суд відхилив позов заявника на постанову від 18.05.2022. Таким чином, 14.11.2022 та 03.09.2023 Сьомий апеляційний адміністративний суд та Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду залишили рішення суду першої інстанції без змін. 15.05.2023 заявник отримав робочу візу до Канади, але не може виїхати через заборону».

 ЄСПЛ на стадії розгляду справи за переліченими заявами громадян України поставив сторонам (заявникам та державі Україна) в т.ч. такі запитання (а.с.58-63):

Чи було обмеження на виїзд заявників за кордон порушенням їхнього права на свободу пересування відповідно до статті 2 Протоколу № 4? Конкретніше:

(a) Чи відмова заявникам у пропуску через український кордон мала законні підстави? Зокрема,

(i) Чи була заборона на виїзд громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років з України, на яку посилалася Держприкордонслужба як на правову підставу для відмови заявнику у перетині кордону, «відповідно до закону» у значенні Конвенції, беручи до уваги твердження заявника про те, що Указ № 64 не встановлює жодних обмежень конституційних прав громадян, а лише передбачає можливість такого обмеження в майбутньому, і що ні ДПСУ, ні Уряд не мали повноважень ухвалювати правила обмеження конституційних прав?

(ii) Чи відповідали положення, що дозволяють винятки з обмеження на перетин кордону, вимозі «якості закону» відповідно до Конвенції? Чи були ці положення, зокрема щодо «документальних доказів», які необхідно надати, доступними для громадськості та передбачуваними щодо їх застосування?

(b) Чи було обмеження свободи заявників «необхідним у демократичному суспільстві» і, зокрема, пропорційним індивідуальним обставинам заявників?

Чи було обмеження на виїзд заявників за кордон порушенням їхнього права на повагу до приватного життя за статтею 8 Конвенції?

Отже, в цій ситуації маємо перелік запитань (чек-лист), за яким ЄСПЛ буде оцінювати дотримання державою Україна своїх зобов`язань по гарантуванню прав людини в аналогічній ситуації, тому відсутність у судовому рішенні відповідей на ці питання означатиме невиконання судом обов`язку належно мотивувати своє рішення та порушення права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. З огляду на наведені міркування суд вважає, що у цьому рішенні мають бути надані відповіді на запитання, які ставить ЄСПЛ перед державою Україна при вирішенні скарги громадянина на порушення державою конвенційних прав після вичерпання національних засобів захисту (відмови в задоволенні позову аналогічного змісту про скасування рішення ДПСУ національними судами).