11 Apr 2026

«Закон Міндіча» ( чи Парадокс Міндіча?:-) - одному батьку трьох дітей – 10 хвилин на перетин кордону, іншому- відмова у перетині – та майже рік поневірянь у судах зі скасуванням неправомірної відмови

Адвокат Валерій Макеєв

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД (Постанова від 3.04.26) залишив у силі рішення суду першої інстанції про неправомірність відмови у перетині кордону багатодітному батьку (ні не МіндічіJ), та вказав, що питання відстрочки від мобілізації не віднесені до повноважень прикордонної служби, а остання лиш перевіряє їх наявність, а батьківство трьох неповнолітніх дітей є достатньою підставою для пропуску через державний кордон.

За текстом мотивації суду:

Суд апеляційної інстанції вказує, що свідоцтво про народження є офіційним документом, який засвідчує дату та місце народження особи, з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Посвідчення багатодітної сім`ї видається з урахуванням відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, які передаються до Мінсоцполітики шляхом автоматизованого обміну електронними даними між інформаційними ресурсами Мін`юсту та Мінсоцполітики через систему електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, передбаченому законодавством.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься копія рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11.01.2023 року у цивільній справі №712/9832/22, яким встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_5 з її донькою ОСОБА_6 .

Крім того, апелянт звертає увагу, що матеріали справи містять копію роздруківки з Резерв+, відповідно до якої ОСОБА_1 має відстрочку від призову на підставі п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до завершення мобілізації.

Щодо цього колегія суддів зазначає, що питання відстрочки від мобілізації не віднесені до повноважень прикордонної служби, а остання лиш перевіряє їх наявність. Суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Таким чином, помилковими є доводи відповідача про необхідність надання інших документів або підтвердження «конкретного пункту» відстрочки, оскільки закон прямо не встановлює такого обов`язку, а наявність підтвердженої підстави - батьківства трьох неповнолітніх дітей - сама по собі достатня для пропуску через державний кордон.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) лейтенанта ОСОБА_2 про відмову в перетині державного кордону України від 05.07.2025 року щодо громадянина України ОСОБА_1 .

Категорія справи № 260/6096/25: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.

Надіслано судом: 03.04.2026. Зареєстровано: 05.04.2026. Забезпечено надання загального доступу: 06.04.2026.

Дата набрання законної сили: 03.04.2026

Номер судового провадження: А/857/50119/25

Державний герб України

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №260/6096/25 пров. №А/857/50119/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року (головуючий суддя Калинич Я.М., м.Ужгород) у справі №260/6096/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

30.07.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) лейтенанта ОСОБА_2 про відмову в перетині державного кордону України від 05.07.2025 року щодо громадянина України ОСОБА_1 .

Позов обґрунтовує тим, що на думку позивача, рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 05.07.2025 року є протиправним, а тому з метою його скасування, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) лейтенанта ОСОБА_2 про відмову в перетині державного кордону України від 05.07.2025 року щодо громадянина України ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що в оскаржуваному рішенні наведено персональні дані позивача, його паспортні документи, вказано правову підставу його прийняття, в тому числі вказано причини. Отже, ухвалене оскаржуване рішення на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні, а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022» гр. України ОСОБА_3 01.09.1987р., не відповідає умовам перетинання державного кордону України визначеним у пункті 3 ч.1 ст.23 Правил перетинання державного кордону громадянами України затверджених ПКМУ №57 (багатодітний, відсутня відстрочка). Таким чином, відповідач переконаний, що оскаржуване рішення містить всі обов`язкові реквізити, підставу та мотиви його прийняття. Апелянт звертає увагу, що у копії витягу з Резерв+ вказано, що відстрочка надана до завершення мобілізації на підставі п.1 ч.3 ст.23. Разом з тим, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1558 від 31 грудня 2024 року, відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації для здобувачів професійної, фахової передвищої та вищої освіти надається на семестр, але не більше ніж на шість місяців. Разом з тим, відповідно до пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в пунктах 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил. Таким чином, надана позивачу відстрочка не дає права на перетин кордону. Щодо багатодітності, як підстави для виїзду за кордон, апелянт вказує, що у позивача відсутня відстрочка з цієї підстави та документи, які б підтверджували відсутність заборгованості по аліментах. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

07.01.2026 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, зазначає, що Положення пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України та статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлюють самостійні та незалежні одна від одної підстави, за яких особа не підлягає призову або має право на перетин державного кордону, і жодна норма не містить вимоги ставити такі підстави у взаємну відповідність чи обмежувати право на виїзд лише тими документами, які підтверджують відстрочку. Таким чином, помилковими є доводи апелянта про необхідність надання інших документів або підтвердження «конкретного пункту» відстрочки, оскільки закон прямо не встановлює такого обов`язку, а наявність підтвердженої підстави - батьківства трьох дітей - сама по собі достатня для пропуску через державний кордон. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

04 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб від 04.07.2015 року серії НОМЕР_3 .

Відповідно до посвідчення від 15.03.2023 року серії НОМЕР_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є багатодітними батьками.

05 липня 2025 року з метою перетину державного кордону України ОСОБА_1 надав для перевірки наступні документи: посвідчення водія НОМЕР_5 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; поліс на ТЗ; паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_6 , орган 7101, виданий 27.02.2019 року; витяг із застосунку «Резерв +» з відміткою про наявність відстрочки; військовий квиток № НОМЕР_7 ; посвідчення батьків багатодітної сім`ї НОМЕР_4 від 14.03.2023 року; свідоцтво про шлюб Серія НОМЕР_3 від 04.07.2015 року; свідоцтво про народження Серія НОМЕР_8 від 09.08.2016 року; свідоцтва про народження Серія НОМЕР_9 від 27.09.2022 року; свідоцтва про народження Серія НОМЕР_10 від 14.10.2008 року; Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06.09.2010 року.

Однак, рішенням від 05.07.2025 року позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону України. У рішенні зазначено причину відмови ОСОБА_1 у перетині кордону, а саме: «На підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні, а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022» гр. України ОСОБА_3 01.09.1987р., не відповідає умовам перетинання державного кордону України визначеним у пункті 3 ч.1 ст.23 Правил перетинання державного кордону громадянами України затверджених ПКМУ №57 (багатодітний, відсутня відстрочка)».

Вказане рішення, позивач вважає протиправним, а тому з метою його скасування звернувся в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Отже, гарантоване статтею 33 Конституції України право вільно залишати територію України належить до категорії прав, що можуть бути обмежені в умовах воєнного стану.

Воєнний стан на усій території України введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженого Законом №2102-IX від 24.02.2022).

Цим Указом воєнний стан введено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, однак в подальшому цей строк продовжувався з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента №133/2022 від 14.03.2022, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб - Указом Президента №259/2022 від 18.04.2022, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб - Указом Президента №341/2022 від 17.05.2022, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента №573/2022 від 12.08.2022, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента №757/2020 від 07.11.2022, та діє по теперішній час.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII (Закон №389-VIII).

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону №389-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №389-VIII правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, офіційно оприлюднюється разом із законом щодо затвердження такого указу Президента України та набирає чинності одночасно з набранням чинності таким законом (частина 6 статті 5 Закону №389-VIII).

В указі Президента України про введення воєнного стану серед іншого зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 5 Закону №389-VIII).

Згідно з п. 3 Указу №64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, відповідно до п. 3 Указу №64/2022 на період дії правового режиму воєнного стану (строк дії обмежень) передбачено можливість обмеження у тому числі встановленого ст. 33 Конституції України права вільно залишати територію України.

Відповідно до ч. 2 ст.3 Закону «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» №3857-XII від 21.01.1994 року передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України (в редакції, чинній на дату спірних правовідносин).

Правила перетинання державного кордону України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року (Правила №57).

Зокрема, згідно з пункту 2-6 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2-8 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Наведене свідчить, що військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.

Відповідно до визначень, які наведені у статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (Закон №3543-XII, в редакції, чинній на дату спірних правовідносин): мобілізаційна підготовка - комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період; мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону України №3543-XII визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Зокрема, ч.6 цієї статті передбачено, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині 3 цієї статті.

Водночас, згідно з абз.4 ч.1 ст.23 Закону України №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.

Отже, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи.

Колегія суддів зазначає, що з метою перетину державного кордону України ОСОБА_1 надав для перевірки наступні документи: посвідчення водія НОМЕР_5 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; поліс на ТЗ; паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_6 , орган 7101, виданий 27.02.2019 року; витяг із застосунку «Резерв +» з відміткою про наявність відстрочки; військовий квиток № НОМЕР_7 ; посвідчення батьків багатодітної сім`ї НОМЕР_4 від 14.03.2023 року; свідоцтво про шлюб Серія НОМЕР_3 від 04.07.2015 року; свідоцтво про народження Серія НОМЕР_8 від 09.08.2016 року; свідоцтва про народження Серія НОМЕР_9 від 27.09.2022 року; свідоцтва про народження Серія НОМЕР_10 від 14.10.2008 року; Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06.09.2010 року.

Рішенням від 05.07.2025 року позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону України, оскільки ОСОБА_1 не має права на перетин державного кордону.

Відповідно до спірного рішення причиною відмови вказано, що ОСОБА_3 не відповідач є умовам перетинання державного кордону України, визначених у п.3 Правил перетинання державного кордону громадянина України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995.

Апеляційний суд зауважує, що відповідно до ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» (Закон №1710-VI) рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону про відмову громадянину у праві перетину кордону в кожному випадку повинно бути обґрунтованим, із зазначенням конкретних причин відмови. Натомість, в оскаржуваному рішенні не вказано конкретної причини для надання позивачу відмови у перетині державного кордону, в тому числі з посиланням на документи, які надав позивач та їх неналежність чи недостатність для виїзду за кордон. Водночас, можливість підтвердження позивачем наявності права на перетин кордону прямо залежить від чіткого визначення відповідачем конкретного та вичерпного переліку необхідних для цього документів, чого зроблено не було.

Крім того, статтею 23 Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачена, категорія громадян, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.

Поряд з тим приписи зазначеної норми права не регулюють питання перетинання державного кордону, а у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

Колегія суддів наголошує, що у зв`язку з введенням в Україні правового режиму воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та на виконання вимог Закону України «Про правовий режим воєнного стану», листом Адміністрації Державної прикордонної служби України «Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану у зв`язку з введенням в Україні правового режиму воєнного стану» від 17.03.2022 (№23-6855/0/6-22-Вих) органам Держприкордонслужби роз`яснено, що слід врахувати, зокрема: пропуск громадян України, які не досягли 16-річного віку, та осіб з інвалідністю здійснювати відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95 №57 (зі змінами від 12.03.2022); обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до осіб: 1) які мають посвідчення про відстрочку від призову та повідомлення про зарахування на спеціальний військовий облік. Підтверджуючими документами можуть бути: посвідчення про відстрочку від призову (бронь) + документи про відрядження; 3) на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років. Підтверджуючими документами можуть бути: свідоцтва про народження дітей (трьох і більше)/медичне свідоцтво про народження за формою №103/о), свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю дітей (трьох і більше) або рішення суду про розлучення та визначення місця проживання дітей з батьком або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, посвідчення батьків багатодітної сім`ї.

Апеляційний суд зауважує, що в свідоцтві про народження дитини від 14.10.2008 року серії НОМЕР_11 , батьком вказаний не позивач, а інша особа.

Також, відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 №2398-VI (Закон №2398-VI) відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.9 Закону №2398-VI державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Частиною 1, 2 ст.13 Закону №2398-VI передбачено, що державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України. Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків.

Крім того, механізм виготовлення і видачі посвідчень батьків багатодітної сім`ї та дитини з багатодітної сім`ї багатодітної сім`ї (посвідчення) визначає Порядок виготовлення і видачі посвідчень батьків багатодітної сім`ї та дитини з багатодітної сім`ї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2010р. №209.

Згідно з п.2 Порядку №209 посвідчення є документами, що підтверджують статус багатодітної сім`ї і дітей з такої сім`ї та їх право на отримання пільг згідно із Законом України «Про охорону дитинства» та іншими актами законодавства.

Відповідно до п.3 Порядку №209 посвідчення видаються структурними підрозділами районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських (міст обласного значення), районних у містах (у разі утворення) рад, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (структурний підрозділ/виконавчий орган) і центрами надання адміністративних послуг одному з батьків незалежно від місця проживання протягом десяти робочих днів з дати подання заяви.

За приписами п.3-4 Порядку №209 для підтвердження відомостей про народження дітей та шлюб батьків використовуються відомості з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, які передаються до Мінсоцполітики шляхом автоматизованого обміну електронними даними між інформаційними ресурсами Мін`юсту та Мінсоцполітики через систему електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до п.3-5 Порядку №209 для підтвердження відомостей про факт виховання дитини одним із батьків використовуються відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, які передаються до Мінсоцполітики шляхом автоматизованого обміну електронними даними між інформаційними ресурсами Державної судової адміністрації та Мінсоцполітики у порядку, визначеному Мінсоцполітики разом із Державною судовою адміністрацією.

Згідно з п.3-6 Порядку №209 відомості, необхідні для оформлення посвідчень батьків багатодітної сім`ї та дитини з багатодітної сім`ї, можуть також перевірятись у порядку електронної інформаційної взаємодії з державними електронними інформаційними ресурсами за допомогою засобів Єдиного державного веб-порталу електронних послуг.

Аналізуючи наведені норми, суд апеляційної інстанції вказує, що свідоцтво про народження є офіційним документом, який засвідчує дату та місце народження особи, з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Посвідчення багатодітної сім`ї видається з урахуванням відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, які передаються до Мінсоцполітики шляхом автоматизованого обміну електронними даними між інформаційними ресурсами Мін`юсту та Мінсоцполітики через систему електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі № 260/6096/25 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар