ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД (17 серпня 2026 року) визнав протиправною відмову вч у звільненні військового по догляду за батьком – інвалідом 2 групи, та вказав, що вч не може встановлювати «фіктивність» розлучення батька із матір’ю.

Ситуація «житейська»: у січні 26 року чоловіка мобілізували, а вже за місяць по тому – батько – особа із інвалідністю, яка потребує постійного догляду – розлучився із матір’ю військового. Так, військова частина вірно вказала, що за однією адресою із хворим батьком зареєстрована ще і донька. Та от біда – вона «за кордоном».

Тож-бо, суд співставивши виключно юридичні факти вказав, що розлучення батька з матір’ю – то їх справа, а не вч), ну а донька за кордоном – то далеко – і надовго: як більше 180 днів за кордоном – то то вже, за СК ( у певному сенсі) – не член сім’ї).

Отак) Учіть матчасть)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 серпня 2026 року Справа № 280/4067/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 оформлену листом від 23.04.2026 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп «г» п.2 ч.4, абз.13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», в частині необхідності здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи.

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп «г» п.2 ч.4, абз.13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним подано рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є інвалідом ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду. За результатом розгляду рапорту відповідачем відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки наявні члени сім`ї, які можуть здійснювати догляд і їх місце проживання не є обставиною що унеможливлює здійснення догляду за членами сім`ї. Позивач зазначає, що відповідачем у спірному рішенні не надано жодної правової оцінки наданим позивачем документам, які підтверджує необхідність постійного догляду позивачем за хворим батьком. На підставі викладеного, вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачу у звільненні на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст.26 абз. 13 пп. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що за результатами розгляду рапорту позивача, після його опрацювавши та проаналізувавши додані до нього документи, ТВО начальника групи персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 пропорщиком ОСОБА_3 визнано додані до рапорту додатки належними та недостатніми для звільнення військовослужбовця та в подальшому скеровано на командира військової частини НОМЕР_2 рапорт від 23.04.2026 №8007/р, який містив обґрунтування про відсутність прав військовослужбовця ОСОБА_1 на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу та не підтримане командуванням клопотання про його звільнення. А тому, поданні матеріали щодо звільнення ОСОБА_4 не були скеровані відповідним Поданням за підписом командира частини до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того відповідач зазначає, що згідно акту перевірки сімейного стану військовослужбовця за 04/1175 від 27.03.2026, установлено зокрема наявність осіб 1 ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 а саме донька ОСОБА_5 та ОСОБА_6 колишня дружина ОСОБА_2 оскільки вона проживає разом із ОСОБА_2 та ведуть спільний побут. Крім того, шлюб було розірвано 27.02.2026 а позивач був зарахований у списки військової частини НОМЕР_2 з 09 січня 2026 року, тому на думку відповідача можлива версія, що розлучення є фіктивним. Також відповідач зазначає про те, що право видавати накази по особовому складу щодо звільнення військовослужбовців з військової служби надається командиру військової частини за посадою якого штатом передбачено військове звання полковника і вище, у командира військової частини НОМЕР_2 відсутнє таке право, у зв`язку з тим, що за штатом передбачено військове звання підполковник, що не дає права на звільнення військовослужбовців, а тому група персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 направляє відповідне подання на звільнення з військової служби військовослужбовців за підпорядкованістю до кадрового центру Сухопутних військ Збройних Сил України. А тому, згідно чинних норм законодавства військова частина НОМЕР_2 не приймає рішення про звільнення, таке рішення розглядається та приймається в кадровому центрі Сухопутних військ Збройних Сил України. У зв`язку з наведеним позовні вимоги є безпідставними та не можуть підлягати задоволенню.

Ухвалою суду від 05.05.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

20.05.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив у якій зазначено, що об`єктивна нездатність здійснювати догляд ОСОБА_5 через постійне проживання за кордоном є фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити такий догляд. Також зазначає про те що посилання відповідача на фіктивне розлучення батька є лише нічим не підтвердженим припущенням. Безпідставним є також посилання Відповідача про відсутність повноважень на звільнення Позивача через відсутність у штаті полковники, оскільки саме Відповідачем приймалось рішення про відмову у задоволенні рапорту.

Ухвалою суду від 26.06.2026 судом було відмовлено у задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_2 про заміну неналежного відповідача у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .

Відповідно до довідки до акту догляду медико-соціальною експертною комісією №161401 від 20.07.2023, ОСОБА_2 є інвалідом другої групи, інвалідність встановлена безстроково.

Згідно висновку ЛКК №51 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього нагляду від 16.02.2026, визначено безстроково потребу ОСОБА_2 в постійному сторонньому догляді.

Відповідно до акту обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 №04/1175 від 27.03.2026 комісією Хортицького районного у місті Запоріжжя ТЦК зазначені відомості щодо виявлених членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд: відповідно до відомостей Державного реєстру актів цивільного стан та доданих до заяви ОСОБА_1 документів, наявні члени сім`ї першого та/або другого ступеня споріднення, а саме:

ОСОБА_6 , дружина;

ОСОБА_5 донька (знаходиться за кордоном);

ОСОБА_1 син (мобілізований).

У зв`язку із наявністю підстав для звільнення позивач звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_2 від 05.04.2026 (зареєстровано 21.04.2026), у якому просив про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок», а саме через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

До рапорту додано: нотаріальна копія паспорта ОСОБА_2 , нотаріальна копія РНОКПП ОСОБА_2 , нотаріальна копія свідоцтва про народження, нотаріальна копія свідоцтва про розірвання шлюбу, нотаріальна копія довідки МСЕК №161401, нотаріальна копія висновку №51, нотаріальна копія пенсійного посвідчення, оригінал акту обстеження сімейного стану, нотаріальна копія свідоцтва про народження № НОМЕР_5 з перекладом, нотаріальна копія свідоцтва про шлюб з перекладом від 04.05.2011, копія рішення про розірвання шлюбу, нотаріальна копія свідоцтва про шлюб № НОМЕР_6 з перекладом, нотаріальна копія довідки від 16.08.2021 року, нотаріальна копія довідки від 13 вересня 2021 року, нотаріальна копія довідки про працевлаштування з перекладом, нотаріальна копія закордонного паспорта, нотаріальна копія посвідки на проживання з перекладом та нотаріальна копія свідоцтва про народження дитини.

У відповідь на вказаний рапорт ВЧ НОМЕР_2 повідомила позивача про те, що за результатами розгляду рапорту з`ясовано, що у поданому акті обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником ТЦК та СП, вказано інформацію про ОСОБА_5 , що є донькою батька позивача, а отже членом сім`ї першого ступеня споріднення. Законодавство України вказує на наявність членів сім`ї, які можуть здійснювати догляд і не вказує на їх місце проживання, як підставу щодо неможливості здійснювати догляд за членами сім`ї.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у звільненні та вважаючи її протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII Про правовий режим воєнного стану, Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і до сьогодні.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.

Статтею 1 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до п.п. г п. 2 ч.4 ст. 26 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин стаття 26 Закону №2232-ХІІ уже містить виключний перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.

Так, згідно з абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що для звільнення з військової служби під час дії режиму воєнного стану через сімейні обставини військовослужбовець, який не бажає продовжувати службу, повинен довести наявність таких обставин в сукупності: наявність в одного з батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю I або II групи; необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою з інвалідністю І чи ІІ групи; відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім`ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Як встановлено судом, позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 за призовом під час загальної мобілізації.

Спір у даній справі виник у зв`язку з фактичною відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

Підставою відмови у звільненні з військової служби, вказано те що ОСОБА_5 відповідно до наданих документів є рідною донькою ОСОБА_2 , вона являється особою 1 ступнею спорідненності, яка може здійснювати догляд за батьком. Відповідач стверджує, що окреме проживання члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, не може свідчити про його відсутність в розумінні Закону №2232-XII, оскільки поняття відсутність передбачає нездатність особи здійснювати догляд через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбуття покарання в місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо) тобто такі обставини, які позбавляють особу можливості вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням. Факт того що ОСОБА_5 проживає за кордоном, не відміняє її юридичну наявність, як члена сім`ї, яка може здійснювати догляд за особою з інвалідністю. Враховуючи наведене відповідач вважає що позивача відсутнє право на звільнення. Також у відзиві відповідач посилається на факт наявності колишньої дружини ОСОБА_2 , яка може здійснювати постійний нагляд а розірвання шлюбу є фіктивним.

Що стосується інших осіб, які зобов`язані здійснювати догляд, суд зазначає наступне.

Відповідач не заперечує факт знаходження ОСОБА_5 за кордоном, однак виходить з того що формально наявний член сім`ї 1 ступеня споріднення окрім позивача.

Однак суд зазначає, що законодавча конструкція «відсутність інших членів сім`ї», закріплена в абзаці 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII, не може тлумачитися звужено - виключно як їхня юридична чи фізична відсутність (наприклад, смерть або визнання особи безвісно відсутньою). Такий підхід суперечить самій суті та меті запровадження соціальної гарантії, якою є забезпечення догляду за непрацездатною особою.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 сформував правовий висновок, згідно з яким: «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.

При цьому, перелік об`єктивних причин, наведений Верховним Судом, не є вичерпним. Поняття «постійний догляд» за своєю природою вимагає щоденної, безперервної фізичної присутності доглядача поруч із непрацездатною особою для надання їй побутової, соціальної та медичної допомоги. Здійснювати постійний сторонній догляд дистанційно або шляхом епізодичних візитів - неможливо.

Письмовими доказами, що долучені до матеріалів справи, підтверджується, що ОСОБА_5 має посвідку в Німеччині, працевлаштована там, про що свідчить довідка з місця роботи, виховую дитину, яка народилась в Німмеччині та має постійне місце проживання та центр життєвих інтересів в Німеччині, а тому з об`єктивних, непереборних причин не може виконувати обов`язки по здійсненню постійного догляду за ОСОБА_2 в Україні. Отже, об`єктивна нездатність здійснювати догляд через постійне проживання за кордоном є фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити такий догляд.

Застосовуючи висновки Верховного Суду щодо існування «об`єктивних причин», які унеможливлюють здійснення догляду формально («юридично») наявними родичами, суд чітко констатує: неможливість здійснювати догляд через постійне перебування члена сім`ї за межами України є саме тією об`єктивною і непереборною підставою, що унеможливлює виконання обов`язку з догляду. Відтак, наявність таких родичів за кордоном фактично прирівнюється до їхньої відсутності у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, що виключає правомірність відмови військовослужбовцю у звільненні.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, головним з яких є спільне проживання. Особи, які постійно проживають у різних країнах і не пов`язані спільним побутом, об`єктивно не можуть вважатися членами сім`ї у контексті здатності здійснювати постійний догляд вдома.

Поняття «постійний догляд» передбачає не епізодичну чи матеріальну допомогу, а щоденну, безпосередню фізичну участь у житті особи, яка потребує догляду, допомогу у самообслуговуванні, забезпеченні її життєвих потреб та безпеки.

За таких обставин, наявність у ОСОБА_7 доньки, яка має також обов`язок виховувативласну дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний розвиток в іншій країні та об`єктивно позбавлена можливості здійснювати постійний догляд за батьком, не є правомірною та достатньою підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби.

Відповідач відмовляючи в задоволенні рапорту через вказану обставину не довів, що ОСОБА_5 , яка спільно не проживає з батьком, а постійно мешкає з дитиною в Німеччині, могла б реально здійснювати постійний догляд за її батьком ОСОБА_2 .

З огляду на це, відмова Військової частини НОМЕР_2 у звільненні ОСОБА_1 за сімейними обставинами, за результатами розгляду його рапорту, оформлена листом від 23 квітня 2026 року, є протиправною.

Також суд не приймає посилання відповідача у відзиві на те, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 мало місце можливе фіктивне розірвання шлюбу, оскільки зазначене твердження є припущенням Відповідача і не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.

Щодо посилання відповідача на відсутність повноважень на звільнення позивача через відсутність у штаті полковників суд зазначає, що по-перше, як вбачається з обставин справи саме відповідачем фактично було прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту.

Крім того, Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин (далі - Інструкція №170), визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Згідно з п. 12.1 Інструкції №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Згідно пп. 2 п. 225. Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

Таким чином Рішення про звільнення приймає та підписує посадова особа, якій за Положенням про проходження військової служби надано право видавати накази по особовому складу. Якщо посада командира військової частини передбачає звання полковника, але є вакантною, ці повноваження виконує особа, на яку наказом покладено тимчасове виконання обов`язків (ТВО) за цією посадою.

Відповідно до наказу Міністерства оборони України, повноваження щодо звільнення розподіляються наступним чином:

Для вищого офіцерського складу: накази підписують посадові особи від командувача виду військ до Міністра оборони України.

Для молодшого та старшого офіцерського складу (включно з майорами та підполковниками): рішення приймають командувачі військ оперативних командувань, керівники відповідних органів військового управління.

Для рядового, сержантського та старшинського складу: право підписувати наказ про звільнення зазвичай належить командиру бригади (полку або окремого батальйону, якщо він наділений відповідними номенклатурними повноваженнями).

Отже, відсутність у штаті Відповідача полковника не знімає з Відповідача повноважень на звільнення, оскільки таке рішення може належати іншій особі, а саме командиру бригади і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Отже, з огляду на вказані обставини справи та приписи законодавства суд дійшов висновку про протиправність висновків відповідача щодо необхідності відмови в задоволенні рапорту позивача.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Висновки та рішення суб`єкта владних повноважень повинні ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи, відповідачем не надано жодної правової оцінки наданим позивачем документам, які підтверджує необхідність постійного догляду за хворим батьком.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу через сімейні обставини у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю IІ групи.

Щодо обраного способу захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп «г» п.2 ч.4, абз.13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи. суд зазначає наступне.

Суд наголошує, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Водночас, повноваження не є дискреційними, коли існує лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі існування певних чітко визначених законодавством умов, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний вчинити конкретні дії, а в разі, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Вказане кореспондує нормі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на ефективний засіб юридичного захисту, тобто такий, що призводить до потрібних результатів і наслідків, дає найбільший ефект.

У рішенні в справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. В рішенні в справі Афанасьєв проти України Суд вказав на те, що засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Верховний Суд у своїх постановах аналізуючи застосування принципу дискреції неодноразово наголошував, що дискреція це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що належним захистом прав позивача в спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп «г» п.2 ч.4, абз.13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 оформлену листом від 23.04.2026 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп «г» п.2 ч.4, абз.13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», в частині необхідності здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп «г» п.2 ч.4, абз.13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Стрельнікова