25 Mar 2025

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІЙСЬКОВОГО ПО ДОГЛЯДУ МОЖЛИВЕ І ЗА ФОРМАЛЬНОЇ НАЯВНОСТІ ІНШИХ РОДИЧІВ: ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Адвокат Валерій Макеєв

Колись проходив строкову службу у т.з. «Острі» - це про нього ходили байки про те, що «там фарбують та прив’язують листочки на дерева», - перед приїздом «Дорогих гостей»). Не скажу, що це було далеко від реалійJ. У чому логіка?, - запитає людина, яка дуже далека від реалій військової служби? Якщо коротко – то головний мій висновок від строкової служби про те, що «логіка» і «військова служба» - речі несумісніJ.

Суть справи, яку розглянув Верховний суд: У батька – особи із інвалідністю, яка потребує постійного догляду – два сини: обидва боронять державу. Запитання: чи має право бодай один з них на звільнення від служба ( по догляду за батьком)?

Як з’ясувалось: «Логічну відповідь» інколи важко знайти без допомоги Постанови АЖ Верховного Суду: Військовий ( один із синів) подав рапорт про звільнення зі служби по догляду за батьком. ВЧ відмовила із посиланням на те, що є інший брат. Чоловік до суду з оскарженням відмови. І суд першої інстанції, і апеляційної – розвели руками, але логіки в діях вч не знайшли, і визнали відмову у задоволенні рапорту неправомірною

Та вч була не вблаганною: Не погоджуючись із такими рішеннями судів першої та апедяційної інстанції, військова частина подала касаційну скаргу, зазначивши, що у військовослужбовця є брат, який також проходить службу, а проходження військової служби двома синами не підтверджує відсутність члена сім`ї першого ступеня споріднення.

Повторю, або «перечитайте» - як Вам логіка?,- проходження військової служби двома синами не підтверджує відсутність члена сім`ї першого ступеня споріднення.

Отож)

Суть Постанови ВС по справі – в п’яти пунктах:

93 Суди попередніх інстанції встановили, що брат позивача проходить військову службу та через об`єктивні обставини не має можливості здійснювати постійний догляд за батьком - особою з інвалідністю I групи. Водночас сам батько визначив позивача як особу, яка повинна забезпечувати його догляд.

94. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, застосовуючи положення статті 26 Закону № 2232-XII, проаналізував критерії, за яких військовослужбовець має право на звільнення у зв`язку з необхідністю догляду за членом сім`ї із інвалідністю I групи.

95. Абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону № 2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків - в даному випадку особою з інвалідністю I групи. При цьому така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім`ї першого або другого ступеня споріднення через об`єктивні причини, зокрема в зв`язку з особливостями проходження військової служби, не може виконувати відповідні обов`язки (такі обставини встановлюються і враховуються в кожному конкретному випадку).

96. Верховний Суд наголошує, що застосування цієї норми з врахуванням конкретних обставин можливе за наявності сукупності таких умов:

1) Доведена необхідність постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I або II групи;

2) Об`єктивна неможливість іншого члена сімї (першого або другого ступеня споріднення) здійснювати догляд через вагомі причини, зокрема проходження військової служби (відсутність іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд в ситуації, що склалася), до того ж який не виявив бажання здійснювати такий догляд.

97. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи конкретні обставини справи, дійшов висновку, що неможливість здійснення постійного догляду з боку брата позивача, який проходить військову службу, в цьому випадку є істотною підставою для застосування зазначеної норми закону щодо можливості звільнення позивача з військової служби.

Повний текст Постанови Верховного Суду:

Категорія справи № 380/16966/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них; військової служби.

Надіслано судом: 27.02.2025. Зареєстровано: 28.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2025.

Дата набрання законної сили: 27.02.2025

Номер судового провадження: К/990/2893/25

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 380/16966/24

адміністративне провадження № К/990/2893/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів: Білак М. В., Мацедонської В. Е.,

перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року (суддя Мартинюк В. Я.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2025 року (судді Шинкар Т. І., Іщук Л. П., Обрізко І. М.) у справі № 380/16966/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправними дії щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі - Закон № 2232-XII);

- зобов`язати повторно розглянути рапорт позивача від 27 червня 2024 року № 29/31330/24-Вн, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 указав, що з метою забезпечення батька постійним доглядом, позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його із військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII.

3. Позивач також зазначив, що підтвердив: наявність родинних зав`язків із ОСОБА_2 (батько); те, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи, який згідно висновку медико-соціальної експертної комісії потребує постійного стороннього догляду; відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б забезпечити ОСОБА_2 постійним стороннім доглядом.

4. Разом із цим, згідно відповіді відповідача від 10 липня 2024 року № 08/34059/24-Вн, за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби в запас від 27 червня 2024 року № 29/31330/24-Вн керівництвом військової частини НОМЕР_1 було зазначено, що правових підстав для звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами в запас на даний час немає.

5. На думку ОСОБА_1 , військова частина НОМЕР_1 вчинила протиправні дії у виді відмови у звільнені позивача в запас на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, оскільки позивач має право на звільнення з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій та їх обґрунтування

6. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково з виходом за межі позовних вимог. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII.

7. Суд першої інстанції установив, що позивач у даному випадку відповідає усім вимогам, передбаченим підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, для звільнення його із військової служби, що, зокрема, підтверджується відповідними документами. Єдиною підставою, за якої позивачу було відмовлено у задоволенні його рапорту, є ненадання документів на підтвердження відсутності інших осіб окрім нього, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

8. Львівський окружний адміністративний суд також установив, що згідно із довідкою про склад сім`ї та розмір платежів за житлово-комунальні послуги, до складу сім`ї ОСОБА_2 входить лише позивач (батьки ОСОБА_2 померли; з дружиною ОСОБА_3 він розлучений). Членів сім`ї другого ступеня спорідненості у ОСОБА_2 немає, що сторонами не заперечується. При цьому, брат позивача ОСОБА_4 також проходить військову службу у Збройних Силах України, що підтверджується відповідними довідками, що унеможливлює також його участь у здійсненні постійного догляду за ОСОБА_2 , особою з інвалідністю І групи. Крім того в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що брат позивача ОСОБА_4 звертався до керівництва військової частини НОМЕР_2 , в якій він проходить військову службу, із рапортом для звільнення його з військової служби на тій же підставі, яку позивач зазначив у своєму рапорті у спірних правовідносинах.

9. Ураховуючи зазначені обставинами, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, звертаючись до відповідача із рапортом про звільнення його з військової служби, діяв у межах визначених чинним законодавством. При цьому, на переконання суду, позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю I групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його батька, які б могли здійснювати такий догляд.

10. Отже, Львівський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що позовні вимоги з приводу визнання протиправними дій щодо відмови у звільненні його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII є підставними та підлягають задоволенню.

11. Щодо позовних вимог з приводу зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 27 червня 2024 року №29/31330/24-Вн суд першої інстанції зазначив, що вказана позовна вимога підлягала б задоволенню, якщо відповідач не розглянув би згаданий рапорт позивача та не надав би йому оцінки. У даному ж випадку відповідач розглянув вказаний рапорт і відмовив позивачу у звільненні з військової служби. Відтак, зазначена вимога не підлягає задоволенню.

12. Суд першої інстанції також указав, що з метою належного захисту порушеного права позивача, у відповідності до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII.

13. Залишаючи без змін рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року, Восьмий апеляційний адміністративний суд зазначив, що єдиними родичами першого ступеня споріднення, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 є його два сини: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які обоє проходять військову службу. Саме ОСОБА_1 виявив бажання звільнитись з військової служби для догляду за батьком ОСОБА_5 , який потребує постійного стороннього догляду.

14. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що перебування брата позивача ОСОБА_4 на військовій службі унеможливлює його участь у здійсненні постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , а тому аргументи скаржника в цій частині не заслуговують на увагу. Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що брат позивача ОСОБА_4 звертався до керівництва військової частини НОМЕР_2 , в якій він проходить військову службу, із рапортом про звільнення його з військової служби на тій же підставі, яку позивач зазначив у своєму рапорті у спірних правовідносинах.

15. З огляду на викладене, Восьмий апеляційний адміністративний суд вважає, що у даному випадку відсутні інші члени першого чи другого ступеня споріднення окрім позивача, які виявили бажання та мали реальну можливість здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду.

16. Отже, суд апеляційної інстанції зазначив, що вважає правильними висновки суду першої інстанції, що позивач у даному випадку відповідає усім вимогам, передбаченим підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, для звільнення його із військової служби, що є наслідком задоволення позову частково в частині визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, та, як це правильно дійшов висновку суд першої інстанції, належним способом захисту порушеного права позивача з урахуванням вимог частини другої статті 9 КАС України, є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог

17. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, на обґрунтування якої зазначила, що суди не з`ясували обставини у справі, зокрема не дослідили наявність або відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи та не встановили належними та допустимими доказами чи такі особи (у разі їх наявності) самі потребують постійного догляду.

18. Скаржник зауважив, що на підтвердження відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, позивач має надати свідоцтво про смерть, рішення про визнання особи безвісті відсутньої, рішення про встановлення опіки або піклування і таке інше. У даному випадку проходження військової служби відноситься до неможливості здійснювати постійний догляд, однак така неможливість наявна у двох синів - позивача та його брата. На переконання скаржника, проходження військової служби двома синами не підтверджує відсутність члена сім`ї першого ступеня споріднення. Крім того, позивачем не надані докази відсутності членів сім`ї другого ступеня споріднення, а судами попередніх інстанцій не встановлена їх наявність або відсутність.

19. Військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII указала, що не надано доказів того, що брат позивача за висновком МСЕК або ЛКК потребує постійного догляду.

20. Скаржник вважає, що в даній та аналогічних ситуаціях має бути беззаперечні докази того, що військовослужбовець Державної прикордонної служби України, який проходить військову службу має право на звільнення у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, при наявності документального підтвердження, що він безпосередньо здійснює такий догляд за даною особою. Водночас посвідчення помічника фізичної дієздатної особи не є тим доказом, який беззаперечно підтверджує здійснення постійного догляду. На думку скаржника, беззаперечним доказом здійснення постійного догляду є належним чином оформлення постійного догляду.

21. Військова частина НОМЕР_1 також зазначила, що факт наявності батька з інвалідністю не ототожнюється зі здійсненням щодо нього постійного догляду. А отже, сам факт здійснення такого догляду потребує окремого доведення.

22. Крім того скаржник указав, що суди попередніх інстанцій безпідставно вийшли за межі позовних вимог, ігноруючи наявність дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень щодо вирішення питання про звільнення з військової служби.

23. На підставі викладеного скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року, залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2025 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимоги повністю.

Позиція інших учасників справи

24. У відзиві на касаційну скаргу представник позивача зазначив, що оскаржувані рішення є такими, що ухваленні із правильним застосуванням норм матеріального права та у відповідності до норм процесуального права, а доводи та твердження, викладені в касаційній скарзі є безпідставними.

25. Представник позивача вважає, що умову звільнення військовослужбовців з військової служби, яка викладена в абзаці 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII - «за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення», слід тлумачити не лише як їх фізичну відсутність, але й як об`єктивну неможливість виконання такими членами сім`ї першого чи другого ступеня споріднення обов`язків по здійсненню постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, з юридичних, функціональних, соціально-економічних чи будь-яких інших об`єктивно існуючих причин. На думку представника позивача, таке розширене тлумачення відповідатиме принципу верховенства права, сприятиме забезпеченню прав осіб з інвалідністю на належний догляд, прав військовослужбовців на звільнення з військової служби та носитиме більш сприятливий характер по відношенню до невладного суб`єкта (позивача).

26. При цьому документи, які містяться в матеріалах справи та були досліджені судами попередніх інстанцій обґрунтовано доводять той факт, що у ОСОБА_2 (батько позивача) відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, окрім позивача, які могли б забезпечити його стороннім постійним доглядом.

27. Представник позивача також указав, що з огляду на те, що судами попередніх інстанцій було встановлено наявність та обґрунтованість підстави для звільнення позивача з військової служби, останній в силу положень статті 26 Закону № 2232-XII мав бути звільнений начальником військової частини НОМЕР_1 з військової служби. Іншими словами, жодного втручання в дискреційні повноваження відповідача судами попередніх інстанцій вчинено не було, оскільки розглядувані повноваження щодо звільнення військовослужбовців з військової служби за наявності для цього підстав не є дискреційними.

28. У зв`язку із викладеним представник позивача просить касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

29. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29 січня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2025 року у справі № 380/16966/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, та витребував із Львівського окружного адміністративного суду справу № 380/16966/24.

30. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2025 року справу № 380/16966/24 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

31. 26 червня 2024 року позивач звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у запас у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком ОСОБА_2 , особою з інвалідністю І групи, на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII.

32. Разом із рапортом позивач надав наступні документи:

- довідка до акта огляду МСЕК відповідно до якої батьку позивача ОСОБА_2 встановлено І групу інвалідності;

- акт обстеження матеріально-побутових умов, згідно якого ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду; матеріальне становище - скрутне; розлучений із ОСОБА_3 ;

- свідоцтво від 30 грудня 2023 року серії НОМЕР_3 про розірвання шлюбу;

- посвідчення № НОМЕР_4 , виданого Золочівською міською радою, відповідно до якого позивач є помічником фізичної дієздатної особи ОСОБА_2 ;

- довідка про склад сім`ї та розмір платежів за житлово-комунальні послуги, згідно з якої до складу сім`ї ОСОБА_2 входить лише позивач;

- довідки військової частини НОМЕР_2 від 26 грудня 2023 року № 12/793, від 23 липня 2024 року № 522 відповідно до яких брат позивача ОСОБА_4 проходить військову службу у зазначеній військовій частині;

- свідоцтва про смерть батьків ОСОБА_2 : ОСОБА_1 , ОСОБА_6 .

33. Відповідачем листом від 10 липня 2024 року надано відповідь позивачу, в якій зазначено, що необхідна умова для звільнення з військової служби в запас за сімейними обставинами не доведена. Тому правових підстав для звільнення з військової служби на даний час немає.

34. Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, позивач звернувся до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ КАСАЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

35. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

36. Згідно із частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені судом першої чи апеляційної інстанції; вирішувати питання щодо достовірності доказів; надавати перевагу одним доказам над іншими; збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти їх

37. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 , який проходить службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII.

38. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

39. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-XII.

40. Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

41. На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

42. За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

43. Частиною першою статті 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

44. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до тепер.

45. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

46. Як убачається з матеріалів справи, позивач проходить дійсну військову службу в лавах Державної прикордонної служби України, згідно наказу від 20 грудня 2023 року № 838-ОС «Про особовий склад» зарахований у списки особового складу та всі види забезпечення. У подальшому наказом від 21 грудня 2023 року № 843-ОС позивач призначений на посаду заступника начальника відділення - начальником групи зв`язку відділення управління третього відділу прикордонної служби прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки.

47. Суди попередніх інстанцій установили, що 26 червня 2024 року позивач звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби в запас у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком ОСОБА_2 , особою з інвалідністю І групи, водночас відповідачем фактично відмовлено позивачу у такому звільнені.

48. Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю I групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його батька, які б могли здійснювати такий догляд.

49. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, військова частина НОМЕР_1 посилаючись на норми статті 26 Закону № 2232-XII указала про недоведеність ОСОБА_1 підстав для звільнення його з військової служби.

50. Надаючи відповідь на питання чи були у позивача передбачені Законом № 2232-XII підстави для звільнення його з військової служби й відповідно у відповідача підстави для фактичної відмови щодо такого звільнення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає таке.

51. Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

52. Згідно із пунктом 12 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009), встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

53. За змістом пункту 13 Положення № 1115/2009 право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, ректор вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники).

54. На підставі пункту 288 Положення № 1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

55. Пунктом 279 Положення № 1115/2009 визначено, що військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.

56. Разом з цим, з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII, а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону № 2232-XII. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв`язку із визнанням їх за станом здоров`я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII.

57. Таким чином, з моменту 24 лютого 2022 року (Укази Президента України № 64/2022 та № 69/2022) військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII.

58. За змістом підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII (тут і ділі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

59. Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідность здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

60. Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

61. Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

62. Суди попередніх інстанцій установили, що 26 червня 2024 року позивач звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у запас у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком ОСОБА_2 , особою з інвалідністю I групи.

63. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є батьком позивача, особою з інвалідністю I групи, який потребує постійного стороннього догляду (довідка до акта огляду медико-соціально експертної комісії). Згідно із свідоцтвом про розірвання шлюбу від 30 грудня 2023 року серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 розлучений із ОСОБА_3 (мати позивача).

64. Суди також установили, що відповідачем не заперечується, що єдиними родичами першого ступеня споріднення, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 є його два сини: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які обоє проходять військову службу.

65. Водночас, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що брат позивача ОСОБА_4 звертався до керівництва військової частини НОМЕР_2 , в якій він проходить військову службу, із рапортом про звільнення його з військової служби на тій же підставі, яку позивач зазначив у своєму рапорті у спірних правовідносинах.

66. При цьому відповідно до посвідчення № НОМЕР_4 , виданого Золочівською міською радою, позивач є помічником фізичної дієздатної особи ОСОБА_2 .

67. До того ж, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_2 від 19 червня 2024 року, з якої убачається, що цією заявою ОСОБА_2 підтверджує, що із числа військовозобов`язаних члені його сім`ї першого ступеня споріднення для свого утримання (догляду) заявник обирає ОСОБА_1 , який доводиться йому сином (а. с. 11).

68. Згідно із частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

69. Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставин справи, підтверджених відповідними доказами, щодо необхідності здійснення постійного догляду за хворим (батьком) ОСОБА_2 , особою з інвалідністю I групи, відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечити та погодились здійснювати відповідний догляд, відсутності заяви іншого сина про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за батьком, визначення самим ОСОБА_2 (батьком) саме позивача для свого утримання (догляду), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про недоведення військовою частиною НОМЕР_1 правомірності свого рішення щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII.

70. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про достатність доказів для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю I групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його батька, які б могли здійснювати такий догляд.

71. Отже, рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог є правильним.

72. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відхиляє доводи скаржника про те, що проходження військової служби двома синами не підтверджує відсутності члена сім`ї першого ступеня споріднення, оскільки в контексті Закону № 2232-XII поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов`язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби.

73. У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім`ї першого ступеня споріднення (брат позивача), його неможливість здійснювати догляд за батьком через проходження військової служби є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.

74. Проходження військової служби накладає на військовослужбовця суворі обмеження щодо свободи пересування та виконання будь-яких додаткових обов`язків, не пов`язаних із військовою діяльністю. Відтак сама його фізична присутність в Україні не свідчить про можливість здійснення догляду за непрацездатним членом сім`ї.

75. З огляду на це, проходження військової служби братом позивача не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні іншого військовослужбовця, оскільки такий член сім`ї не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд.

76. Звільнення одного з військовослужбовців для забезпечення належного догляду за особою з інвалідністю I групи у цьому випадку є правомірним також з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості та гарантій соціального захисту.

77. Отже, відмова у звільненні позивача за наявності в нього обов`язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю в ситуації, що склалася, суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон № 875-XII).

78. Таким чином, при ухвалені рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.

79. Необґрунтованими є доводи скаржника про те, що позивач не надав доказів відсутності членів сім`ї другого ступеня споріднення, а суди попередніх інстанцій не встановили їхньої наявності або відсутності, оскільки в мотивувальній частині рішення Львівського окружного адміністративного суду зазначено, що членів сім`ї другого ступеня спорідненості у ОСОБА_2 не має.

80. Згідно з процесуальним законодавством, обов`язок доказування належить стороні, яка стверджує обставини, що мають юридичне значення. Оскільки військова частина НОМЕР_1 у касаційній скарзі наполягала на помилковості висновків суду першої інстанції, вона мала надати докази наявності у ОСОБА_2 членів сім`ї другого ступеня спорідненості, зазначити конкретних осіб та довести можливість їх участі у здійсненні догляду, однак скаржник цього не зробив.

81. Не є слушним також посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно вийшли за межі позовних вимог, ігноруючи наявність дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень щодо вирішення питання про звільнення з військової служби, з огляду на таке.

82. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

83. Таким чином, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

84. Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

85. Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

86. У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

87. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

88. Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

89. Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

90. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що Львівський окружний адміністративний суд з висновком якого погодився Восьмий апеляційний адміністративний суд, не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, установивши достатність підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо звільнення позивача відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, на підставі частини другої статті 9 КАС України обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог, зобов`язавши військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на вказаних підставах.

91. Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи, водночас у силу частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

92. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи обставини справи, у мотивувальній частині цієї постанови надав правову оцінку та роз`яснив питання, що стали підставою для відкриття касаційного провадження.

93. Суди попередніх інстанції встановили, що брат позивача проходить військову службу та через об`єктивні обставини не має можливості здійснювати постійний догляд за батьком - особою з інвалідністю I групи. Водночас сам батько визначив позивача як особу, яка повинна забезпечувати його догляд.

1) Доведена необхідність постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I або II групи;

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

98. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

99. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

100. Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Судді М. В. Білак

В. Е. Мацедонська